Конституційне регулювання діяльності прокуратури
З проголошенням України суверенною державою об’єктивно виникла необхідність у реформуванні державного апарату, зокрема прокуратури. Цей процес прискорився і набрав більш конкретних форм у зв’язку з вступом України до Ради Європи і прийняття Конституції України.
Але тут треба мати на увазі, що реформа – це не революція. Реформа – від латинської означає перетворення, зміну, нововведення, що не знищує основ існуючої структури. КонституцІя України, хоч і внесла деякі суттєві зміни в організацію і діяльність прокуратури, але не зачепила основ прокуратури як самостійної інституції з ії специфічними функціями та повноваженнями. І такий підхід певною мірою відповідає історичному досвіду.
За Конституцією України прокуратурі приділяється окремий розділ сьомий, а це означає, що прокуратура не входить у будь-яку гілку влади і становить систему державних органів, діяльність яких створює самостійну форму державних функцій.
Тому будь-які реформування прокуратури насамперед не повинні суперечити конституційному статусу прокуратури.
У проекті Загальної концепсії правової реформи в Україні реформуванню прокуратури відведена глава 2 (яка так і називається “Реформа прокуратури”) зазначено, що метою реформування прокуратури є приведення організації і порядку діяльності органів прокуратури у відповідність до ії конституційних функцій, створення необхідних правових умов для вдосконалення діяльності по захисту інтересів громадян і держави, визначення гарантій правового статусу прокуратури як єдиної самостійної системи, а також принципів і механізмів взаємодії прокуратури з іншими органами державної влади.
|
|
|
Відомо, що місце та роль державного органу в системі державної влади визначається його цілями (завданнями), функціями та порвноваженнями. Головні функції прокуратури Украіни сформульовані в новій Конституції України сформульовані в новій Конституції Україні. В ст. 121 значиться, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається :
1) підтримання державного обвинувачення в суді
2) представництво інтересів[25] громадянина або держави в суді у випадках, визначенних законом
3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство
4) нагляд за додерженням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Розглянемо всі ці функції прокуратури детальніше
ПІДТРИМАННЯ ДЕРЖАВНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ В СУДІ
|
|
|
Підтримання державного обвинувачення в суді є найважливішою функцією прокуратури на всіх етапах становлення і розвитку цього інституту не тільки в Україні, але і в інших державах. Ця функція одна із пріорітетних напрямів в Основному Законі. Вона є одним із основних принципів судочинства (п.5 с.3 стр. 121 Конституції України) Зазначені конституційні положення покладають на прокуратуру обов’язок керуватися у своїй діяльності не тільки нормами законів, які регулюють діяльність прокурора, але й нормами, які регламентують судочинство[26].
Проблеми процесуального права останнім часом набувають особливої актуальності, що обумовлено завданням побудови правової держави, неухильного дотримання встановлених процесуальних гарантій прав і свобод громадян України. Розробляються питання щодо процесуальної регламентації діяльності органів державної влади, прокурорського нагляду тощо.
Згідно зі стратегією правової політики нашої держави її мета полягає в оновленні законодавства , його кардинальному погляді з тим, щоб воно якомога повніше відповідало завданням формування правової держави.
Статтєю 129 Конституції до основних засад судочинства віднесено підтримання в суді державного обвинувачення, що відповідно до ст. 121 Конституції покладається на прокуратуру
|
|
|
Таким чином, суди звільнено від протиприродної функції підтримання обвинувачення і доведення вини особи. Тому при віддані особи до суду слід у всіх справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком, визнавати обов’язковою на підставі п. 1 ст. 253 Кримінально-процесуального кодексу Украіни участь у судовому засіданні державного обвинувача-прокурора (1 листопада 1996р. Пленум Верховного суду України прийняв постанову “Про застосування Конституції України”.). Не ставлячи під сумнів правомірність данної вказівки вищого органу судової влади, поставимо запитання: чи можливо зробити це практично сьогодні?
За данними дослідження, до недавнього часу на підтримання державного обвинувачення в останній ланці прокурорської системи – міських та районих прокуратурах становили приблизно 25%. При цьому обвинувачення підтримувалося лише по 40% справ, переданих до суду з обвинувальним висновком. Підтримання державного обвинувачення по усіх справах потягне за собою збільшення затрат робочого часу в міських та районних прокуратурах на виконання цієї функції у 2,5 раза і становитиме при цьому близько 65%.
|
|
|
Упрактичному плані це означає, що штати міських і районих прокуратур повинні бути збільшені на 2–3 одиниці, і в цілому кількість прокурорських працівників у кожній районній, міській прокуратурі має бути не меньша від числа суддів відповідного суду. В іншому разі зриви судових процесів з причини відсутності прокурора стануть об’єктивно неминучими[27].
Участь прокурорів у судах набуває якісно нового характеру. Нині її конституційним обов’язком є підтримання державного обвинувачення. Публічні виступи прокурорів у судах мають бути не тільки бездоганними з погляду права, а й відповідати вимогам ораторського мистецтва. Уже сьогодні є начальна потреба підготувати і видати найкращі промови наших державних обвинувачів, мати їх відеозаписи.
Останнім часом ускладнилась участь прокурорів у розгляді справ у судах. Значне зростання злочинності, демократизація судочинства поставили нові вимоги до підтримання державного обвинувачення. Публічне обвинувачення в суді – це нацгостріше реагування прокурора на злочинне порушення закону. За останнє п’ятеріччя прокурорами було підтримано обвинувачення у 285 тисячах кримінальних справ.
Отже, прокуратура як самостійний незалежний державно-правовий інститут своєю діяльністю має сприяти реалізації головної ідеї нової Конституції України – захисту прав та інтересів кожної особи нашої держави.
Чинне законодавство покладає на прокурора обов’язок підтримання в суді державного обвинувачення (чи відмовитись від нього, якщо воно не підтверджується данними судового слідства). Існуюче тепер формулювання суперечить суті прокурорського нагляду, хоча фактично він здійснюється і в кримінальному судочинстві.
Одним з дискусійних питань в теорії обвинувачення є питання про процессуальне становище прокурора в суді, про те, яку функцію він там виконує: чи є обвинувачем, чи лише наглядає за виконанням судом законодавства, чи виконує ту й другу функцію водночас. В умовах демократизації суспільства і реалізації ідей продокорінну судову та прокурорську реформу відповідь на це запитання має велике практичне значення .
У кримінально-процесуальній літературі трапляються різні точки зору з цього питання. Одна група вчених розглядає прокурора в процесі лише як обвинувача, сторону, вважаючи, що підтримання державного обвинувачення в суді є не що інше, як одна з функцій нагляду за законністю.На думку вчених, прокурор у стадії судового розгляду кримінальних справ займає подвійне становище: є не лише стороною, а й органом охорони законності. Двоєдиність процесуального становища прокурора вони вбачають у тому, що він реалізує нагляд у двох формах: підтримує обвинувачення і дає висновок, тобто виконує в судовому розгляді дві процесуальні функції обвинувачення і нагляду за законністю. Численна група вчених додержується погляду, що прокурор виступає в суді завжди як представник органу найвищого нагляду за точним виконанням законів, не зв’язаний односторонніми інтересами будб-кого з учасників і покликаний своєчасно вживати заходів до усунення будь-яких порушень закону, ким би вони не допускалися. Підтримання державного обвинувачення в суді, на їх думку, лише одна з форм здійснення цього нагляду.
Аналіз чинного законодавства, на жаль, не дає чіткого визначення правового статусу прокурора в судовому розгляді. За ст. 264 КПК України, де сказано, що прокурор підтримує перед судом державне обвинувачення, зміст його діяльності визначається так: участь у дослідженні доказів, дача висновків з питань, що виникають під час судового розгляду, подання судові своїх міркувань з приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного. Керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, заснованим на розгляді всіх обставин, прокурор може відмовитись від підтримання обвинувачення, предявленого підсудному, виклавши судові мотиви відмови. Прокурор не наділений у судовому розгляді владно-розпорядчими повноваженними, він не може самостійно усунути виявлені порушення, а робить це через суд.
Як бачимо, процесуальної переваги над судом нема.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 130; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!