Акцентуація характеру і особистості
Вступ
Актуальність теми. Характер це дуже складна категорія психологічного аналізу. В процесі життя ті або інші риси характеру можуть зазнавати певні, інколи істотні зміни. Проте риси характеру не можуть змінюватися швидко і легко, так, наприклад, як настрій людини. Зміна характеру – це найчастіше складний і тривалий процес. Характер тісно пов'язаний з системою стосунків особистості до світу, до навколишньої дійсності. Інколи говорять навіть, що характер – це і є певна система стосунків людини, лише стосунки ці стали досить стійкими. Вивчення характеру, його класифікаційні ознаки дозволяють проводити і диференціювати особу в соціальному аспекті.
Звернення до дослідження акцентуації сталося завдяки дослідженням в психіатрії. Психотерапевти вважають, що типи акцентуації характеру схожі і частково збігаються з типами психопатій.
Ще на зорі вчення про психопатії виникла проблема відмежування їх від крайніх варіантів норми. Бехтерьов В.М. згадував про «перехідні стани між психопатією і нормальним станом.» [1, с. 28].
Ганнушкин П.Б. подібні випадки позначав як «латентну психопатію» [3, с. 34], Фрамер і Кербіков О.В. – як «передпсихопатію» [2, с. 42], Ушаков Г.К. – як «крайні варіанти нормального характеру» [4, с. 31, 42].
Найбільшу популярність здобув термін Леонгарда – «акцентуїрованна особистість» [5, с. 49]. Проте правильніше говорив про «акцентуацію характеру» особистість – поняття набагато складніше, ніж характер. Вона включає інтелект, здібності, схильності, світогляд і тощо. У описах Леонгарда йдеться саме про типи характеру…» [6, с. 52].
|
|
|
Відмінності між акцентуаціями характеру і психопатіями ґрунтуються на діагностичних критеріях Ганнушкина П.Б. – Кербікова О.В. Поряд з акцентуаціями характеру може не бути жодного з цих ознак: ні відносної стабільності характеру впродовж життя, ні тотальності його проявів у всіх ситуаціях, ні соціальної дезадаптації як наслідку тягаря аномалії характеру. В усякому разі, ніколи не буває відповідності всім цим трьом ознакам психопатії відразу. Зазвичай акцентуації розвиваються в період становлення характеру і згладжуються з повзросленням. Особливості характеру при акцентуації можуть виявлятися не постійно, а лише в деяких ситуаціях, в певній обстановці, і майже не виявлятися в звичайних умовах. Соціальна дезадаптація при акцентуації або зовсім відсутня, або буває нетривалою.
На додаток до критеріїв Ганнушкина П.Б., Кербікова О.С. можна відзначити ще один важливий ознак, що відрізняє акцентуацію і психопатії. Лічко, писав «при психопатіях декомпенсації, гострі афектні і психопатичні реакції, соціальна дезадаптація виникають від будь-яких психічних травм, в найрізноманітніших важких ситуаціях, від всіляких приводів і навіть без видимої причини.» [7, с. 29]. При акцентуаціях порушення виникають лише при певного роду психічних травмах, в деяких важких ситуаціях, а саме лише тоді, коли вони адресуються до «місця найменшого опору» [8, с. 38], до «слабкої ланки» [9, с. 27] даного типа характеру. При кожному типові акцентуаціi є властиві йому, відмінні від інших типів, «слабкі місця» [10, с. 26].
|
|
|
Предметом вивчення в курсовій роботі є предмет загальної психології.
Мета курсової роботи – усестороннє вивчення об'єкту на основі учбових і методичних матеріалів, статей і монографій.
Завдання в курсовій роботі:
– дати визначення поняття «характер»;
– перерахувати основних дослідників типології характеру, дати характеристику їх наукових досліджень;
– перерахувати і дати коротку характеристику типології характеру, позначити основних типів характерів;
– провести практичне дослідження, пов'язане з методиками визначення акцентуації характеру, позначити характерні особливості проведеного дослідження, надати загальні рекомендації респондентам, щодо застосування інформації за акцентуаціями характеру.
|
|
|
Об'єктом дослідження в роботі є акцентуації характеру.
Психологічна суть характеру людини. Акцентуація характеру
Характер і його психологічні ознаки. Поняття «акцентуація» характеру
Слово «характер» в перекладі з грецького означає «друк», «чеканка». У характері як би збережені, віддруковані основні, найбільш істотні межі даної особистості, які стійко виявляються в поведінці людини. Таким чином, характер можна визначити як «ієрархизірованну, впорядковану сукупність стійких індивідуально-психологічних особливостей особи, які формуються в процесі життєдіяльності і виявляються в способах типового реагування особи в діяльності, поведінці» [11, с. 177].
Риси характеру виявляються в учбовій і професійній діяльності людини, в її вчинках в конкретних життєвих ситуаціях, в особливостях спілкування з різними людьми і в різних ситуаціях. Залежно від особливостей характеру люди можуть по-різному реагувати, наприклад, на невдачу в тому або іншому виді діяльності. Один, потерпівши невдачу, впаде в смуток, інший – просто відмовиться від рішення задачі і радісно візьметься за щось інше, третього невдача лише підстебне, і він з ще більшою енергією і завзятістю візьметься за справу.
|
|
|
Коли ми говоримо, що риси характеру є стійкими особовими особливостями, ми, звичайно, не повинні розуміти це як незмінність рис характеру. В процесі життя ті або інші риси характеру можуть зазнавати певні, інколи істотні зміни. Проте риси характеру не можуть змінюватися швидко і легко, так, наприклад, як настрій людини. «Зміна характеру – це найчастіше складний і тривалий процес. Характер може змінюватися під впливом нового досвіду життєдіяльності людини, а також в результаті цілеспрямованого виховання і самовиховання особистості.» [12, с. 12].
Характер тісно пов'язаний з системою стосунків особистості до світу, до навколишньої дійсності. Інколи говорять навіть, що характер – це і є певна система стосунків людини, лише стосунки ці стали досить стійкими. Все-таки між характером і відношенням людини до чогось є важлива відмінність. «Стосунки людини є, в цілому, динамічнішими, рухливішими, а риси характеру – більш незмінними, більш статичними.» [13, с. 102].
У психології прийнято виділяти наступні групи стосунків людини: відношення до інших людей, відношення до самого себе, відношення до світу речей і явищ, відношення до справи. Неважко відмітити, що різні риси характеру дійсно пов'язані з певними стосунками.
Наприклад, захопленість, самостійність, зміна характеру, працьовитість пов'язані з відношенням до справи; егоцентризм, самозакоханість, невпевненість, соромливість відображають відношення до себе, доброзичливість, альтруїзм, чуйність або, навпаки, агресивність, черствість, нетерпимість виражають відношення до інших людей. На цьому прикладі можна наочно показати і відмінності між теорією характеру і психологічною теорією стосунків. З точки зору теорії характеру, чуйність, чутливість, наприклад, є стійкою особовою особливістю певної людини, яка незмінно виявляється в конкретних життєвих ситуаціях. З точки ж зору теорії стосунків, одна і та ж людина може проявляти високу чуйність, чутливість по відношенню до одних людей, і одночасно демонструвати зразки черствості, нечутливості по відношенню до інших людей. «Особливості рис вдачі надзвичайно всілякі» [14, с. 112].
У психології характеру, поряд з поняттям «риси характеру», «особливості характеру», існує і поняття «акцентуація характеру».
Поняття «акцентуації» вперше ввів німецький психіатр і психолог Карл Леонгард. Їм же була розроблена і описана відома класифікація типів акцентуації особистості. У нашій країні набула поширення інша класифікація, запропонована відомим дитячим психіатром Лічко А.Е. «Однак і в тому і в іншому підході зберігається загальне розуміння сенсу акцентуації.» [15, с. 83].
При цьому важливо відзначити, що виборча уразливість відносно певного роду дій, що має місце при тій або іншій акцентуації, може поєднуватися з хорошою або навіть підвищеною стійкістю до інших дій. Аналогічно, труднощі з адаптацією особистості в деяких специфічних ситуаціях (зв'язані з даною акцентуацією) можуть поєднуватися з хорошими і навіть підвищеними здібностями до соціальної адаптації в інших ситуаціях. «При цьому ці «інші» ситуації самі по собі можуть бути об'єктивно складнішими, але не зв'язаними з даною акцентуацією.» [16, с. 63].
Для цього є певні підстави, оскільки характер – «це не лише базис особистості (так вважає багато хто, хоча це і дискусійно), але перш за все інтеграційна освіта.» [17, с. 77].
«У характері знаходять своє вираження система стосунків особистості, її установки, орієнтації і тощо. Якщо ж звернутися конкретно до описів різної акцентуації (байдуже, в якій типології – К. Леонгарда або Лічко А.Е.), то легко побачити, що істотна їх частина характеризує саме особистість в її різних аспектах» [18, с. 180]. Дійсно сповна допустимо в рівній мірі і в рівному значенні використовувати обидва терміни – акцентуїрованна особистість і акцентуацію характеру.
Одній з поширених практичних помилок, від яких хотілося б застерегти, є трактування акцентуації як встановленій патології. Дуже часто таку інтерпретацію можна не лише почути в усних виступах і на лекціях, але і виявити у солідних публікаціях. Проте ототожнення акцентуації з психопатологією характеру неправомірний. Можливо, цей помилковий стереотип був закріплений і набув настільки помітного поширення тому, що само поняття «акцентуація» з'явилося і спочатку уживалося переважно в клінічній психології. Втім, вже в роботах К. Леонгарда спеціально підкреслювалося, що акцентуїрованна особистість не синонімічна патологічною. Інакше нормою слід було б вважати лише середню посередність, а будь-яке відхилення від неї розглядати як патологію. К. Леонгард навіть вважав, «що людина без натяку на акцентуацію хоча і не схильна розвиватися в несприятливу сторону, але настільки ж маловірогідно, що він скільки-небудь відрізняється в позитивну.» [19, с. 167]. Акцентуїрованним особистостям, навпаки, властива готовність до особливого розвитку, будь воно соціальне позитивно або ж, навпаки, соціально негативно. Узагальнюючи сказане, можна укласти, що акцентуація є не патологією, а крайнім варіантом норми.
За різними даними, поширеність акцентуації в суспільстві сильно варіюється і залежить від багатьох чинників, таких як соціокультурні особливості середовища, статеві і вікові відмінності і ін. «За даними К. Леонгарда і його співробітників, доля особистостей в дорослому населенні (емпіричні дані по Німеччині) складає приблизно 50%. При цьому автори спеціально підкреслюють, що в інших країнах співвідношення акцентуїрованних і неакцентуїрованних людей може бути іншим.» [20, с. 184].
За даними Іванова Н.Я. поширеність акцентуації в підлітковому віці, а також в ранній юності різна у хлопчиків і дівчаток характеризується наступними особливостями (див. додаток 1.1). Крім того, доля акцентуїрованних підлітків варіюється залежно від типа і особливостей учбового закладу.
Вивчивши поняття «характер» і психологічні ознаки характеру, також вивчивши поняття «акцентуація характеру», можна зробити вивід, що хоча в цілому питання про динаміку акцентуації розроблене ще недостатньо, вже зараз можна ясно говорити про загострення рис акцентуїрованного характеру в підлітковому віці. Надалі, очевидно, відбувається їх згладжування або компенсація, а також перехід явної акцентуації в прихованих.
Акцентуація характеру і особистості
Акцентуація характеру – це крайні варіанти норми, при яких окремі риси характеру надмірно посилені, унаслідок чого виявляється виборча уразливість відносно певного роду психогенних дій при хорошій і навіть підвищеній стійкості до інших.
Залежно від міри вираженості нами було виділено дві міри акцентуації характеру: явна і прихована.
Явна акцентуація. Ця міра акцентуації відноситься до крайніх варіантів норми. Вона відрізняється наявністю досить постійних меж певного типа характеру.
У підлітковому віці особливості характеру часто загострюються, а при дії психогенних чинників, що адресуються до «місця найменшого опору», можуть наставати тимчасові порушення адаптації, відхилення в поведінці. При повзросленні особливості характеру залишаються досить вираженими, але компенсуються і зазвичай не заважають адаптації.
Прихована акцентуація. Ця міра, мабуть, має бути віднесена не до крайніх, а до звичайних варіантів норми. У буденних, звичних умовах, межі певного типа характеру виражені слабо або не виявляються зовсім. Навіть при тривалому спостереженні, різносторонніх контактах і детальному знайомстві з біографією важко буває скласти чітке уявлення про певного типа характеру. Проте межі цього типа можуть яскраво, деколи несподівано, виявитися під впливом тих ситуацій і психічних травм, які пред'являють підвищені вимоги до «місця найменшого опору». Психогенні фактори іншого роду, навіть важкі, не лише не викликають психічних розладів, але можуть навіть не виявити типа характеру. Якщо ж такі риси і виявляються, це, як правило, не приводить до помітної соціальної дезадаптації.
Розглянемо основні типи акцентуації особистості.
Гипертімний тип. Помітною особливістю гипертімного типа особистості є постійне (або часте) перебування у піднесеному настрої, навіть за відсутності яких-небудь зовнішніх причин для цього. Піднесений настрій поєднується з високою активністю, жаданням діяльності. Для гипертімов характерні товариськість, підвищена балакучість. Вони дивляться на життя оптимістично, не втрачаючи цієї якості і при виникненні перешкод. Труднощі часто долають без особливих зусиль, в силу органічний властивій ним активності і діяльності.
За наявними даними Лічко А.Е., гипертімний тип входить в п'ятірку найбільш «ризикованих» з точки зору делінквентності. Поряд з близьким йому нестійким типом, він міцно займає лідируюче положення по цьому критерію. Гипертімний тип в сукупності з нестійким є найбільш значимим чинником небезпеки виникнення делінквентного поведінки в порівнянні з іншою акцентуацією. У групі підлітків-делінквентів, що перебувають на обліку за різні правопорушення, гипертімная і нестійка акцентуація складає 76%. Асоціальна поведінка гипертімов обумовлена не стільки чітко вираженими антисоціальними установками, скільки легковажністю, гіперактивністю, реакцією групування і схильністю до ризику. Проте і цих «легких» причин вистачає для формування протиправної (делінквентної) поведінки.
Застряючий тип. Застряючий тип особи відрізняється високою стійкістю афекту, тривалістю емоційного відгуку переживань. Образа особистих інтересів і гідності зазвичай довго не забувається і ніколи не прощається просто так. Ті, що у зв'язку з цим оточують часто характеризують їх як злопам'ятних і мстивих людей. До цього є підстави: переживання афекту часто поєднується з фантазуванням, виношуванням плану мести кривдникові. Хвороблива образливість цих людей найчастіше добре помітна. Їх також можна назвати чутливими і легкоуязвімимі, хоча і у поєднанні з вищесказаним.
Емотівний тип. Головною особливістю емотівной особистості є висока чутливість і глибокі реакції в області тонких емоцій. Характерні доброта, задушевність, емоційна чуйність, високо розвинена емпатія. Всі ці особливості, як правило, постійно виявляються в зовнішніх реакціях особистості в різних ситуаціях. Характерною особливістю є підвищена слізливість.
Як це не дивно, доля емотівних акцентуантов в групі підлітків з асоціальною поведінкою досить висока і складає величину порядку 36%.
Педантичний тип. Добре помітними зовнішніми проявами цього типа є підвищена акуратність, тяга до порядку, нерішучість і обережність. Перш ніж що-небудь зробити, довго і ретельно всі обдумують. Очевидно, за зовнішньою педантичністю коштує небажання і нездатність до швидких змін, до прийняття відповідальності. Ці люди без нужди не міняють місце роботи, лише в самих крайніх випадках, і те насилу. Люблять своє виробництво, звичну роботу, добросовісні в побуті.
Тривожний тип. Головною особливістю цього типа є підвищена тривожність але приводу можливих невдач, занепокоєння за свою долю і долю близьких. При цьому об'єктивних приводів для такого занепокоєння, як правило, немає або вони незначні. Відрізняються боязкістю, інколи з проявом покірливості. Постійна настороженість перед зовнішніми обставинами поєднується з невпевненістю у власних силах.
Циклотімний тип. Найважливішою особливістю циклотімного типа є зміна гипертімних і дістімічеських станів. Такі зміни нерідкі і систематичні. У гипертімной фазі поведінки радісні події викликають в циклотімов не лише радісні емоції, але і жадання діяльності, підвищену балакучість, активність. Сумні події викликають не лише засмучення, але і пригніченість. У цьому стані характерні сповільненість реакцій і мислення, уповільнення і зниження емоційного відгуку.
Демонстративний тип. Центральною особливістю демонстративної особистості є потреба і постійне прагнення справити враження, привернути до себе увагу, бути в центрі. Це виявляється в пихатій, часто нарочитій поведінці, зокрема в таких межах, як самовихваляння, сприйняття і підношення себе як центрального персонажа будь-якої ситуації. Значна доля того, що така людина говорить про себе, часто виявляється плодом фантазії або ж значно прикрашеним викладом подій.
Збудливий тип. Особливістю збудливої особи є виражена імпульсивність поведінки. Манера спілкування і поведінки значною мірою залежить не від логіки, не від раціонального осмислення своїх вчинків, а обумовлена поривом, потягом, інстинктом або неконтрольованими спонуками. В області соціальної взаємодії для представників цього типа характерна украй низька терпимість, що може розцінюватися і як відсутність терпимості взагалі.
Збудливий тип акцентуації входить до групи особливого ризику делінквентної поведінки. За даними різних психологічних досліджень, цей тип займає друго-третє місце по поширеності в групі делінквентів. Поважно відзначити не лише те, що збудливий тип – один, що найчастіше зустрічається серед делінквентів, але і те, що саме збудливі акцентуанти – найбільш часті учасники насильницьких правопорушень, тобто тих протиправних дій, які є особливо небезпечними з соціальної точки зору і мають, крім того, найсуворіші правові наслідки.
Дістімічеський тип. Дістімічеськая особистість – антипод гипертімной. Дістіміки зазвичай сконцентровані на похмурих, сумних сторонах життя. Це виявляється у всьому: і у поведінці, і в спілкуванні, і в особливостях їх сприйняття життя, подій і інших людей (соціально-перцептивні особливості). Зазвичай ці люди за вдачею серйозні. Активність, а тим більше гиієрактівность їм абсолютно не властиві.
Екзальтований тип. Головною межею екзальтованої особистості є бурхлива, екзальтована реакція на те, що відбувається. Вони легко приходять в захват від радісних подій і у відчай від сумних. Їх відрізняє крайня вразливість з приводу будь-якої події або факту. При цьому внутрішня вразливість і схильність до переживань знаходять в їх поведінці зовнішнє вираження. Нижче наводяться деякі дані про зв'язок різних типів акцентуації особи з делінквентним поведінкою.
Характеристика акцентуації характеру за даними Лічко А.Е. виглядає таким чином.
Гипертімний. Гипертімний (надактивний) тип акцентуації виражається в постійному підвищеному настрої і життєвому тонусі, неспинній активності і жаданні спілкування, в тенденції розкидатися і не доводити почате до кінця. Люди з гипертімной акцентуацією характеру не переносять одноманітної обстановки, монотонної праці, самоти і обмеженості контактів, неробства. Проте, їх відрізняє енергійність, активна життєва позиція, комунікабельність, а гарний настрій мало залежить від обставин. Люди з гипертімной акцентуацією легко міняють свої захоплення, люблять ризик.
Циклоїдний. При циклоїдному типові акцентуації характеру спостерігається наявність двох фаз – гипертімності і субдепресії. Вони не виражаються різко, зазвичай короткочасні (1–2 тижні) і можуть перемежатися тривалими перервами. Людина з циклоїдною акцентуацією переживає циклічні зміни настрою, коли пригніченість змінялася підвищеним настроєм. При спаді настрою такі люди проявляють підвищену чутливість до докорів, погано переносять публічні приниження. Проте вони ініціативні, життєрадісні і товариські. Їх захоплення носять нестійкий характер, в період спаду виявляється схильність закидати справи. Сексуальне життя сильно залежить від підйому і спаду їх загального стану. У підвищеній, гипертімной фазі такі люди украй схожі на гипертімов.
Лабільний. Лабільний тип акцентуації має на увазі украй виражену мінливість настрою. Люди з лабільною акцентуацією мають багату плотську сферу, вони чутливі до знаків уваги. Слабка сторона їх виявляється при емоційному відкиданні з боку близьких людей, втраті близьких і розлуці з тими, до кого вони прив'язані. Такі індивіди демонструють товариськість, добродушність, щиру прихильність і соціальну чуйність. Цікавляться спілкуванням, тягнуться до своїх однолітків, задовольняються роллю опікуваного.
Астено-невротічній. Астено-невротічній тип характеризується підвищеною стомлюваністю і дратівливістю. Астено-невротічні люди схильні до іпохондрії, у них висока стомлюваність при діяльності змагання. У них можуть спостерігатися раптові афектні спалахи по нікчемному приводу, емоційний зрив в разі усвідомлення нездійсненності намічених планів. Вони акуратні і дисципліновані.
Сенситивний (сензітівний). Люди з сенситивним типом акцентуації вразливі, характеризуються відчуттям власної неповноцінності, боязкістю, соромливістю. Часто в підлітковому віці стають об'єктами кепкувань. Вони легко здатні проявляти доброту, спокій і взаємодопомогу. Їх інтереси лежать в інтелектуально-естетичній сфері, їм важливе соціальне визнання.
Психастенічеський. Психастенічеський типа визначає схильність до самоаналізу і рефлексії. Психастеникі часто вагаються при ухваленні рішень і не переносять високих вимог і вантажу відповідальності за себе і інших. Такі суб'єкти демонструють акуратність і розсудливість, характерною рисою для них є самокритичність і надійність. У них звичайний рівний настрій без різких змін. У сексі вони часто опасаються зробити помилку, але в цілому їх статеве життя проходе без особливостей.
Шизоїдний. Шизоїдна акцентуація характеризується замкнутістю індивіда, його відгородженісттю від інших людей. Шизоїдним людям бракує інтуїція і уміння співпереживати. Вони важко встановлюють емоційні контакти. Мають стабільні і постійні інтереси, небагатослівні. Внутрішній світ майже завжди закритий для інших і заповнений захопленнями і фантазіями, які призначені лише для потішання самого себе.
Епілептоїдний. Епілептоїдний тип акцентуації характеризується збудливістю, напруженістю і авторитарністю індивіда. Людина з даним виглядом акцентуації схильна до періодів злісно-тужливого настрою, роздратування з афектними вибухами, пошуку об'єктів для зняття злості. Дріб'язкова акуратність, скрупульозність, зайве дотримання всіх правил, навіть в збиток справі, що допікає оточуючих, педантизм зазвичай розглядаються як компенсація власній інертності. Вони не переносять непокори собі і матеріальні втрати. Втім, вони ретельні, уважні до свого здоров'я і пунктуальні. Прагнуть до домінування над однолітками. У інтимно-особовій сфері у них яскраво виражаються ревнощі. Части випадки алкогольного сп'яніння з випліскуванням гніву і агресії.
Нестійкий. Нестійкого типа акцентуації характеру визначає лінь, небажання вести трудову або учбову діяльність. Дані люди мають яскраво виражену тягу до розваг, дозвільного проведення часу, неробства. Їх ідеал – залишитися без контролю з боку і бути наданими самим собі. Вони товариські, відкриті, послужливі. Дуже багато говорять. Секс для них виступає джерелом розваги, сексуальне життя починається рано, відчуття любові їм частенько не знайомо. Схильні до вжитку алкоголю і наркотиків.
Конформній. Конформний тип характеризується конформністю оточенню, такі люди прагнуть «думати, як усі». Вони не переносять крутих змін, ломки життєвого стереотипу, позбавлення звичного оточення. Їх сприйняття украй вигідно і сильно обмежено їх чеканнями. Люди з даним типом акцентуації доброзичливі, дисципліновані і неконфліктні. Їх захоплення і сексуальне життя визначаються соціальним оточенням. Шкідливі звички залежать від відношення до них в найближчому соціальному крузі, на який вони орієнтуються при формуванні своїх цінностей.
Розглянувши і вивчивши типи акцентуації особистоті, можна зробити вивід що, навіть збігле порівняння акцентуації особистості і характеру говорить про схожість їх по багатьом позиціям, легко провести паралель між типами характеру і типом особистості.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 221; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!