Раціональна сутність людини – основоположна теза головної праці Спінози «Етика».
Немає ніякого сумніву, що Спіноза перш за все прагнув звільнити нашу моральність від управління її відчуттями, що вселяються релігією, і хотів довести, що наші пристрасті і хотіння (афекти) не залежать від нашої доброї або злої волі. Він прагнув поставити етичне життя людини цілком під управління його розуму, сила якого росте разом з розвитком пізнання. Цілий ряд сторінок в частині IV, де мовиться «про людське рабство», присвячений цьому питанню, потім «Могутності розуму або Людській свободі» Спіноза присвятив всю частину V своєї «Етики», і у всьому цьому капітальному дослідженні він всіляко прагнув спонукати людину до дії, доводячи, що повного задоволення свого Я ми досягаємо лише тоді, коли ми дієво, активно, а не пасивно відгукуємося на те, що оточує нас. Але, на жаль, він не звернув уваги на те, що здатність вирішувати, що справедливо і що несправедливо, є один з виразів основної форми нашого мислення, без якого не було б мислення.
Етика Спінози цілком наукова. Вона не знає ні метафізичних, тонкості, ні велінь зверху. Її думки витікають з пізнання природи взагалі і природи людини. Але що ж вона бачить в природі? Чому природа вивчає наш розум, якому належить рішення в етичних питаннях? У якому напрямі її уроки? Вона учить, писав Спіноза, не задовольнятися співчуттям, не дивитися здалека на радощі і страждання людей, а бути активним. У якому ж напрямі повинна виявлятися ця активність? На це питання Спіноза, на жаль, не дав відповіді. Він писав в другій половині XVII століття, і його «Етика» вийшла лише посмертним виданням в 1676 році 85. В цей час вже здійснилися дві революції: періоду, реформації, і англійська; обидві ці революції не обмежилися однією боротьбою з богослів'ям і церквою. Вони мали глибоко соціальний характер, і рівноправ'я людей було основним гаслом цих народних рухів. Але у Спінози не знайшлося відгуку на ці повні значення явища.
|
|
|
«Спіноза, - абсолютно справедливо помічає Йодль, - заглянув глибше за всіх в етику. Етичне в його сенсі — в один і той же час і божеське і людське, егоїзм і самозречення, розум і афект (тобто хотение), свобода і необхідність». Але разом з тим Спіноза, додає Йодль, навмисно ладу етику на егоїзмі, абсолютно ігнорував соціальні схильності людини. Ваблення, що породжуються суспільним життям, які повинні подолати чисто егоїстичні ваблення, Спіноза, звичайно, визнавав. Але суспільний союз був у нього чимось другорядним, і самозадоволення здійсненої в собі самої особи ставилося їм вище за ідею спільної роботи в гуртожитку. Мабуть, цей недолік пояснюється тим, що в XVII столітті, коли відбувалося масове биття в ім'я «дійсної віри», першим насущним завданням етики було відокремити моральність від всякої домішки християнських чеснот і, зробивши це, Спіноза, можливо, не наважувався накликати на себе ще більші громи захистом суспільної справедливості, тобто захистом комуністичних ідей, виставлених в цю пору релігійними рухами. Треба було перш за все відновити права особистого незалежного автономного розуму, а тому, ладу свою моральність на високому блаженстві, яке вона дає без жодної нагороди у вигляді «множення стад» або «блаженства на небесах», треба було порвати остаточно з богословською етикою, не впадаючи ні в «утилітаризм», ні в етику Гоббса і його послідовників. В усякому разі, пропуск в етиці Спінози, відмічений вже Йодлем, був пропуск істотний.
|
|
|
Нідерландський філософ Б. Спіноза, як і Декарт, дотримувався принципів раціоналізму і навіть намагався розкрити зв'язок між рівнями пізнання і моральної досконалості. Визнаючи егоїстичну сутність тогочасного суспільства, він був змушений зважувати на реальність та індивідуалізм ізольованого суб'єкта, який ставиться до суспільства як до зовнішнього і часто ворожого середовища, засобу задоволення своїх інтересів. Б. Спіноза також прагне перебороти етичний індивідуалізм шляхом синтезу ізольованого суб'єкта з родом.
|
|
|
У працях Б. Спінози простежуються думки, близькі до епікуреїзму. Він цінував насолоди, доводив, що вільна людина ні про що так мало не думає, як про смерть, а її мудрість полягає саме в роздумах про життя.
Спіноза розрізняв позитивні і негативні афекти (пристрасті), які подовжують або скорочують життя людини: наприклад, радість подовжує його, а сум — скорочує. Похідними позитивними афектами є веселість, любов, надія, впевненість тощо.
Розуміння добра і зла філософ теж пов'язував із вченням про афекти. Добром, на його погляд, є те, що збільшує життєздатність людини, що корисне, а злом — те, що зменшує життєздатність, що шкідливе. Добро і зло — це радість і сум, осягнуті і пережиті у своїх причинах. Вважаючи афекти причиною інтелектуальної і моральної обмеженості людини, він спрямовував вістря своєї етичної концепції на їх приборкання. Його етична теорія опирається на вчення про вічну і нескінченну . природу, яку він ототожнював з Богом. У ній поєднуються принципи раціоналізму з пантеїзмом (філософським вченням, за яким Бог ототожнюється з природою). Розумність, а тому й моральність, тлумачив як вищий шар світового цілого, розумну поведінку, як момент всезагального взаємозв'язку світу. Спіноза дотримувався думки про вторинність духу, вважаючи його доступним об'єктивному пізнанню атрибутом Бога-Природи.
|
|
|
Не розуміючи суспільно-історичної сутності людини та її моралі, прагнучи перебороти етичний індивідуалізм, Спіноза визнавав родову природу людини як суб'єкта моральних відносин. Тому обґрунтував ідею інтелектуальної любові, стверджуючи, що розум, будучи спрямованим на пізнання природи як цілого, а також її атрибутів, стає практичною позицією людини, з огляду на це його слід називати не знанням, а любов'ю. Інтелектуальна любов виявляє субстанціональність (сутність) людини, поєднує її з природою, включає у всезагальний взаємозв'язок світу. Інтелектуальна любов освіченого громадянина — це насамперед любов Бога-Природи до себе.
Егоїзм, на думку Спінози, є елементарним способом існування, який ґрунтується на буденному рівні пізнання, суб'єктивній думці. У моралі цьому рівню пізнання відповідає мотивована індивідуальним почуттям дія. Це добрий намір, проте він може бути невдалим або хибним. Моральність дії передбачає єдність намірів і їх реалізації, а для цього необхідно пізнати каузальні (причинні) зв'язки світу як цілого. Буденний рівень пізнання, афекти, що є стимулами поведінки, вносять розлад у взаємодію людини із зовнішнім світом. Людині, яка живе афектами, природа як ціле недоступна. Моральність є пізнанням, що приборкує афекти, а свобода душі — пануванням розуму над ними. Щоправда, на його думку, розум не перебуває в постійному конфлікті з афектами. Більш того, всі спричинені пристрастями дії можуть бути породженням і розуму, який це робить ефективніше, ніж пристрасті.
Однак, попри безперечні глибину й оригінальність, етичній концепції Спінози властива певна наївність. Зокрема, він стверджував, що егоїстичний суб'єкт в егоїстичному світі може перебороти егоїзм завдяки інтелектуальній любові до світу, Бога-Природи, піднявшись з її допомогою до свідомого синтезу індивідуального начала з родом. Щоправда, філософ здогадувався про нездійсненність цього, зазначаючи, що шлях до свободи є важким і відкритим для небагатьох, тому «пороки будуть, доки житимуть люди».
Отже, раціоналісти зробили спробу створити всеосяжну дедуктивну систему етики, побудовану в порядку загальності понять, які до неї входять, знайти універсальний етичний принцип, з якого можна було б логічно вивести всі конкретні вимоги моралі стосовно різних ситуацій. Проте абсолютизація цього підходу, ігнорування нескінченності й унікальності деяких моральних ситуацій зумовлюють неефективність раціоналізму у сфері етики.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 128; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!