Стилістичні особливості культової архітектури Львова
Істотні зміни відбуваються і в будівництві храмів. При спорудженні великих церков у Львові були використані традиційні схеми тридільних невеликих парафіяльних храмів, але вирішених у формах італійського Відродження. У невеликих храмах з”являються напівсферичні куполи, ренесансні деталі. В архітектурі костьолів традиційні готичні форми поступово змінюються ренесансними, з'являються ордерні базиліки.
Архітектура синагог з їх нерозчленованим простором головного залу і кількома прибудовами також вирішується з використанням ордера.
Шедевром ренесансної архітектури в країнах Східної Європи був ансамбль споруд Львівського братства, який складався з Успенської церкви, високої дзвіниці і прилеглої до них каплиці Трьох святителів, збудований в кінці XVI— 30-х роках XVII ст. кращими львівськими будівничими: Павлом Римлянином, Петром Барбоною, Войтехом Капиносом. В архітектурі його церков та дзвіниці місцеві давньоруські принципи об'ємно-просторової організації були трактованів дусі творчості та теоретичних настанов А. Палладіо. Незважаючи на специфіку вимог і дію традиційних типів, культові споруди різних віросповідань мали багато спільних стилістичних рис, які виявлялись головним чином у характері використання класичних архітектурних форм. В утвердженні ренесансних рис в архітектурі України помітну роль відіграли італійські майстри. Вони прибували до Львова та інших міст починаючи з середини XVI ст. і часто залишались тут на все життя. Це — в основному вихідці з півночі Італії і Швейцарії, з поселень біля озер Комо та Лугано — звідки походила їх назва Комашків та Луганчиків. До них належали майстри з багато численного сімейства Квадро, Петро Італьчик, Петро Барбона та багато інших. Були будівничі з Венеції — Бернардо Морандо, Рима — Павло Римлянин та інших міст. Працюючи головним чином у Львові, вони виступали також як підприємці у розробці будівельних матеріалів, проведенні будівельних робіт. Більшість з них ввійшли в створений 1592 р. цех будівничих у Львові.
|
|
|
Поряд з італійськими в другій половині XVI ст. на Україні працювали майстри з Польщі, Чехії, Словаччини, Німеччини та Нідерландів, де Ренесанс пройшов уже першу фазу розвитку і набув місцевого забарвлення. Проте головну роль у складному процесі будівництва відігравали місцеві майстри різних будівельних професій, праця яких врешті-решт забезпечувала матеріалізацію архітектурних задумів.
У цейчас на зміну середньовічним методам модульного пропорціювання архітектурної форми, які зберегли своє значення в народному будівництві до кінця XVIII ст., приходить новий метод проек тування за допомогою креслень. Нове розуміння принципів побудови архітектурної форми було пов'язане з виготовленням проектів і моделей. Широко використовувались також архітектурні трактати, складанню яких вслід за Італією приділялось багато уваги в інших країнах Європи.
|
|
|
На Україну Ренесанс прийшов не за волею королівської влади або аристократії, як це було в Угорщині або Польщі, а як результат головним чином соціального замовлення третього стану – міщанства. Саме в житлових будівлях мешканців міст насамперед зустрічаються риси цього стилю. З'явились вони і в будівництві оборонних укріплень, а потім і в культувому. Початок останньому було покладено Львівським православним братством.
Для української ренесансної школи характерні суворість і стриманість, інтимність трактовки споруд, які у більшості випадків зберігали стінову тектоніку. Контрастом до чистих площин стін були різьблені деталі, спочатку більш скромні, а з кінця XVI ст.— збагачені орнаментальним декором з перевагою рослинних елементів, а також більш схематичних мотивів північного „окуттєвого” орнаменту. Ряд монументальних споруд зрілого Відродження будувався з великих блоків каменю, в архітектурі житла дістають розповсюдження рустована кладка або облучкування стін. У типологічному відношенні архітектура різних споруд була близькою до вимог широких прошарків горожан, в ній відчувався зв'язок з народним житлом та дерев'яними культовими храмами.
|
|
|
Вежею Корнякта розпочалася по-справжньому нова сторінка ренесансної архітектури у Львові. ЇЇ стильова цільність спиралася на продуману програму, перед якою «пасувала» споруджена 1559 р. італійцем Патрусом Муратором Рогіусом Успенська церква. В останнііі намітились цікаві риси. Ідо стали визначальними для подальшої львівської ренесансної архітектури та були розвинуті Петром Барбопою і Павлом Римлянином. Це — органічне поєднання національних традицій з новими, принце сеними ззовні мистецькими явищами. Для італійців поступово відкривалась активна і багата культурна атмосфера, притаманна середовищу львівської української громади. Організовані в братства, українці активно включалися в боротьбу з міською адміністрацією, яка постійно урізувала їх права, і з контрреформацією.
Поява вежі Корнякта, заміна згорілої Успенської церкви новою, кращою, показник становлення художньоідейних позицій Ставропігійського братства — одного з найактивніших на Україні. Це — показник гартування його суспільно-політичних позицій, засвоєння громадянських та гуманістичних ідеалів.
|
|
|
Архітектура Успенської церкви у трактуванні Петрусом Муратором Рсгіусом (її зображення добре збереглося на печатці Ставропігійського братства) відзначалася стильовим компромісом. Храм завершувався трьома банями, його могутні стіни підпирали контрфорси — суто середньовічний засіб оборонної споруди, поєднаний з традиційною трьохдільністю інтер'єру і збагачений новими ренесансними компонентами — порталом і фризом. Перевага старих форм і несмілива композиція нових в Успенській церкві дисонували поряд з вежею Корнякта, не відповідали новим естетичним смакам. Очевидно, це й було причиною збайдужіння братчиків до руїн храму, який ще можна було поновити після пожежі 1571 р. Спорудження вежі здійснювалося на кошти члена братства ослов'яненого грека Костянтина Корнякта. Важливим у цій вежі було поєднання функціональності:вона була дозорним пунктом і оборонним форпостом — з новим змістом: доказом православних Львова, насамперед української громади, своєї сили, значимості культурних традицій. Це добре видно при порівнянні вежі з готичною одноманітною вежею кафедрального костьолу, або із дзвіницею Вірменської церкви (1571, архітектор Петро Красовськиіі), в якій готика теж пропалю над ренесансними елементами.
Вихований на архітектурних традиціях Падуї й Венеції, Петро Барбона використав елементи міського собору й церкви св. Джустипи в Падуї - прекрасні своїми членуванням і мотивами сліпих арок. Споруді властиві також форми північноєвропейської готики та візантійські традиції. У членуванні вежі ним допущена готична аритмічність: висота кожного з трьох ярусів різна. Першому ярусові, що первісно служив проїздом (арочний проріз видно на зображенні печаткиСтавропігійського братства), надано занадто суворого вигляду, тому вежа сприймалася як надбрамна башта. У другому й третьому ярусах запрограмована чітка архітектоніка контрастних, але тонко узгоджених форм — пілястрів і глухих арок. Тут панують непереборне прагнення руху вгору, гармонія. У XVII ст. вежа не раз перебудовувалася. 1695 р. був добудований четвертий ярус і пірамідально шатрове завершення замінено цибулястим верхом з латерною.
Вежа Корнякта — твір великої складності, носій образу певного ідейного змісту. В ній поєднані ренесансні архітектурні форми з традиціями українського зодчества, насамперед із дерев'яними вежами-дзвіницями українських храмів. Від цього вежа Корнякта не стала чимось інородним, а органічно увійшла в українську архітектуру, доповнивши низку видатних творів українського ренесансного мистецтва.
Виняткова краса й змістовна наповненість вежі були сприйняті сучасниками, як втілення стійкості і вільнолюбства народу. Вона стала, як писав один з істориків Львова, гордістю і окрасою всього міста, його символом. Сучасники прочитували в цій споруді глибокий естетичний сенс — свідчення вагомості образотворчої культури корінного українського населення. Вежа мовби стала виразником незламної волі народу до духовного й політичного відродження. Вона репрезентувала духовне багатство і моральну силу Ставропігійського братства, яке, створюючи пам'ятку такого високого мистецького рівня, неначе визначало культурну й політичну програму на багато років уперед.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 151; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!