Методика експериментального дослідження
Для проведення уроків малювання фарбами вчителеві потрібні наочні навчальні посібники, щоб мати змогу показувати, як малювати фарбами. Треба мати такі таблиці:
Основні кольори - червоний, синій, жовтий.
Похідні від змішування основних - фіолетовий, оранжевий, зелений.
Насиченість і світлота кольору.
Взаємно доповнюючі кольори - контрастні, різко протилежні за колірним тоном.
Холодні і теплі кольори, холодні і теплі відтінки кольору.
Колірний круг [18, 142-144].
Ці таблиці необхідні при вивченні властивостей кольору, вони допоможуть у підбиранні, у визначенні відтінків кольору та допомагатимуть учням краще засвоїти навчальний матеріал. Дуже важливо розвинути в дітей колірний зір, здатність розрізняти колір, теплі і холодні відтінки його.
Колірний круг допоможе визначити взаємно доповнюючі кольори. Доповнюючі кольори розташовуються на колірному крузі строго один проти одного. Не можна говорити, що червоному доповнюючим буде зелений колір, бо не всякий зелений може бути доповнюючим до будь-якого червоного. На уроках малювання фарбами таблиця колірного круга потрібна весь час. Круг повинен бути великий, щоб його добре було видно з останніх парт [11, 104].
При підбиранні кольору треба навчити учнів визначати не тільки колір, але й відтінок його. Відтінок кольору залежить від того, поруч з яким Іншим кольором він перебуває: жовтий поруч з синім здаватиметься насиченим, і той самий жовтий поруч з більш насиченим жовтим здаватиметься слабо насиченим, поруч із зеленим - оранжевим, поруч з червоним - зеленуватим. Поруч з більш темним кольором жовтий здається світлішим, з більш світлим - темнішим. Зміна і світлоти і кольору предмета називається одночасним контрастом кольорів. Якщо під впливом фону або сусідніх кольорів змінюється світлота кольору, контраст називається світлотним, але якщо змінюється і насиченість кольору, або колірний тон, а іноді те й інше, це буде хроматичний контраст,
|
|
|
Є також і крайовий контраст, коли колір змінюється по гранях зіткнення з сусіднім кольором [1, 212].
Хроматичний контраст найбільш сильно проявляється, коли сусідні кольори однакові за світлотою. Чим чіткіші межі світлової плями, тим слабший контрастний вплив фону на колір плями. Якщо фон не дуже насиченого кольору, під його впливом спостерігається більш сильна зміна колірного тону і насиченості плями, що лежить на ньому.
На пофарбованих предметах відбите світло може бути різних відтінків, які залежать від кольору предмета, що дає рефлекс. Якщо до предмета білого кольору піднести екран червоного або синього кольору, на поверхні зараз же побачимо рожевий або блакитний рефлекс. Освітлений червоний предмет відбиватиме червонувате світло. Так само буде і з іншими предметами будь-якого кольору; відбите ними світло матиме відтінок, що відповідає їх кольору. Найяскравіші рефлекси бувають на білих і світло-сірих предметах. На кольорових предметах рефлекси слабші, вони можуть змінювати колір в тіні за колірним тоном і насиченістю.
|
|
|
Ставлячи натуру в класі, вчитель повинен ретельно продумувати підбір предметів за кольором; пам'ятати про світлотіні і колірні контрасти, про освітлення і рефлекси. Не зовсім хороші для натури блискучі предмети, які дуже відбивають світло, а в тіні мають дуже яскраві рефлекси [25, 62]. Треба враховувати колірну композицію і мету уроку. В одному випадку це буде натюрморт із контрастних кольорів, в іншому - близькі за кольором предмети (група теплих або холодних кольорів).
Фон і підстілка повинні добре пов'язуватися кольором з предметами і відповідати завданням уроку. Вивчаючи відтінки близького кольору, учні порівнюють предмети між собою і відшукують різницю в кольорі. Наприклад: світло-зелена головка капусти, цибуля зелена, свіжі огірки, лучинова корзинка, лимон, яблука жовтого кольору, груша, склянка міцного чаю, булка [27, 127].
|
|
|
Ставлячи натюрморт з контрастних кольорів, особливо вдумливо підбираємо предмети для натурної групи. Не варто брати багато предметів, не слід допускати, щоб всі вони за кольором були контрастні один одному. Щоб уникнути помилок, обмежуємось тільки двома контрастними кольорами: фіолетовий - жовтий, синій - оранжевий, червоний - зелений та ін. [24, 112].
Беремо, наприклад, для натурної групи кілька предметів зеленого кольору і серед них червоний невеликий за розміром предмет. Ця невелика червона пляма серед зеленого кольору набирає особливої яскравості і красиво оживляє натюрморт. Можна зробити і навпаки: поставити предмети червоного кольору (помідори, редиска) і зелений огірок. При таких поєднаннях кольорів фон береться нейтральний - сірий. Невдало взятий фон може зіпсувати весь натюрморт.
Іноді можна використати кольоровий тон, але він повинен бути слабо насиченим, щоб не відвертати уваги від центральної плями натюрморту і не послаблювати його колір. Фон повинен бути доповненням до загальної групи. Якщо в натюрморті переважають предмети теплого жовтого кольору (груша, жовті яблука), фон можна взяти нейтральний-сірий або жовтий, треба підібрати його так, щоб він за кольором був близький до фруктів, але слабо насиченим [8, 76].
|
|
|
Аналізуючи з учнями колір предметів в натюрморті, треба визначити, як вони відрізняються один від одного ступенем світлоти, насиченістю і відтінком (теплим, холодним), що світліше, що темніше. Наприклад, помідор темніший за цибулину, картоплина темніша за помідора і огірка, огірок темніший за головку капусти, лимон світліший за апельсина і т.д. Щоб краще бачити тональні співвідношення, пропонуємо учням подивитись на натуру і на свою роботу примруженими очима, тоді буде видно, що треба на малюнку підсилити, що послабити. При малюванні фарбами найчастіше тіньові місця передаються глибоким, соковитим тоном, а в напівтонах і світлих місцях найзручніше малювати більш сухим пензлем. Якщо в роботі переважає соковита прокладка, робота завжди має гарний вигляд, буде "живою", цікавою, але цей спосіб важчий, вимагає технічної навички. Соковитим мазок буде тоді, коли весь пензель наповнений фарбою [5, 87]. Треба весь час стежити, щоб при розфарбовуванні великих площ, як для рівномірного покриття площин, так і при переході від світла до тіні або з одного кольору в інший, пензель був насичений фарбою.
Під час навчання живопису широко використовуються акварельні фарби, які випускаються у плитках, тюбиках, чашечках або ванночках. Найзручніше користуватися фарбами у чашечках і ванночках. Тонкотерті пігменти в цих фарбах зв'язуються вишневим клеєм, медом, гліцерином, цукром, патокою, смолами, бальзамами, декстрином, трагантом, гуміарабіком, тому вони розводяться водою (від лат. "аква" - вода).
Акварельні фарби вицвітають на сонячному світлі, правда, не всі однаково. У наборі фарб найбільш стійкі кадмій оранжевий лимонний, сієна натуральна, палена, кобальт синій. Вони позначені трьома зірочками. Фарби середньої стійкості позначають двома зірочками. Це - кадмій жовтий середній, золотиста, жовто-зелена, трав'яна зелена. Фарби червона, краплак червоний світлий, червоно-фіолетова, ультрамарин, нейтральна чорна, які позначені однією зірочкою, дуже вицвітають [14, 72].
Сухі акварельні фарби перед роботою слід добре розмочити водою. Щоб уникнути забруднення фарби іншими кольорами, потрібно мати дві посудини: одну - для промивання пензля, другу - з чистою водою. Воду треба своєчасно міняти.
Білило в акварельному живопису, як правило, не застосовується. Світліші тони фарби дістають, добавляючи до неї більшу кількість води.
Під час роботи акварельними фарбами користуються м'якими пензлями, виготовленими з шерсті колонка, білки. Для суто акварельної техніки з чітким малюнком потрібно мати пензлі різної величини. Найтовщий пензель - №24, найтонший - №0. Вибір пензля залежить від розміру і складності роботи. Для накладання тону користуються пензлями №14-20, а для пророблення деталей - № 6-8 і меншими. Якщо потрібно рівно і швидко покрити велику поверхню, беруть широкий плоский щетинний пензель. Пензель якісний, якщо кінчик залишається гострим після того, як ми намочимо його у воді і струсимо [23, 54].
Працюючи аквареллю, надзвичайно важливо правильно вибрати папір. Погані сорти утруднюють техніку і від світла жовтіють, що призводить до порушення початкової чистоти і свіжості фарб. Найкращим папером для акварелі є ватман: поверхня його має приємну зернистість, на нього рівно лягають фарби, він ідеально білий, не жовтіє з часом і витримує неодноразове змивання губкою. Дуже зручний для роботи матовий брістольський картон, який не потребує наклеювання, але дуже жовтіє на світлі. Усі інші види паперу, в тому числі олександрійський, з якого зроблені учнівські альбоми, мають при просвічуванні бруднуватий колір з непрозорими нерівностями і навіть частинками не розмеленої деревини. На світлі такий папір швидко жовтіє, а від тертя пензлем, мокрою губкою з його поверхні знімаються частини верхнього шару, що робить його зовсім непридатним для дальшої роботи.
Під час роботи пензлем під дією води папір у деяких місцях розбухає і жолобиться. Щоб уникнути цього і зберегти рівну поверхню паперу, його слід наклеїти на планшет [16, 42].
На уроках, якщо вони проводяться у кабінеті, папір приколюється кнопками до мольбертів або планшетів, у класі учні малюють у зошиті для малювання або на окремому аркуші. Як правило, поверхня паперу стає хвилястою, фарба, стікаючи в заглибини, висихає там темними плямами.
Під час роботи аквареллю фарбу наносять пензлем тонкими прозорими шарами на папір. Через нанесений шар фарби повинні просвічуватися папір і раніше накладені шари фарб. Це дає можливість дістати різноманітні кольори й відтінки.
Перш ніж малювати акварельними фарбами, необхідно навчити учнів рівно покривати поверхню паперу одним тоном. Найбільш рівний тон буде тоді, коли на поверхню паперу кілька разів нанести слабкий розчин фарби [7, 76].
Важливо навчитися рівномірно посилювати тон. Для цього використовують аркуш, розділений по горизонталі на частини. Спочатку його покривають розчином світлого тону. Коли папір висохне, при наступному фарбуванні відступають на одну смужку, яка буде найсвітлішою. Продовжуючи покривати смужки тим же тоном, відступаючи щоразу на одну смужку, дістанемо рівномірне ступінчасте посилення тону, де кожна наступна смужка пофарбована на один раз більше.
Таку ж вправу можна виконати, давши учням завдання намалювати з натури носову хустинку, оздоблену по краях широкою однотонною смугою. Перетинаючись біля кутів хустинки, смуги утворюють темніші квадрати. Виконуючи малюнок одним розчином фарби, учні спочатку намалюють, наприклад, горизонтальні смуги, а потім, коли фарба висохне, - вертикальні [28, 142-143].
Учнів треба ознайомити з деякими властивостями пензля і акварельних фарб. Пензлем проводять лінії товсті й тонкі, прямі і хвилясті, легким його дотиком ставлять крапки, дістають мазки різної форми. Учні мають навчитися працювати всією шириною пензля, зафарбовуючи велику поверхню, а також покривати малу поверхню кінцем його. Вони повинні знати, коли фарбу набирати густою, а коли її розвести водою, зробити рідкою, світлішою.
Також у початкових класах використовують гуашеві фарби. "Гуаш" у перекладі з французької та італійської мов означає "водяна фарба". Пігменти в гуаші розтерті на воді з рослинними клеями, у яких є смолисті речовини (гуміарабік, декстрин). Гуаш розводиться водою. Гуашеві фарби випускаються у вигляді густої пасти у пластмасових баночках та тюбиках.
Гуаш утворює непрозорий шар, що дає можливість, на відміну від акварелі, накладати світлі фарби на темні, зовсім перекривати раніше написане. Завдяки цій властивості гуаші учні мають змогу виправляти допущені помилки [23, 57].
У гуаші є домішки білила, тому при висиханні кольори, особливо темні, набувають білястого відтінку. Разом з тим білило робить поверхню, покриту гуашшю, матовою, оксамитовою.
Недоліком гуашевого живопису є відносно слабке закріплення пігментів на поверхні. Якщо ж фарбу багато разів розводити водою і писати корпусно, то внаслідок вимивання клею вона може відшаровуватись від поверхні і відпадати.
Гуашшю можна працювати, як і аквареллю: накладати прозорі шари фарби один на другий, вливати колір у колір тощо. Для цього фарбу дуже розводять водою. Часто гуаш застосовують у сполученні з аквареллю.
Гуаш була відома ще в стародавньому світі. У середні віки її застосовували для ілюстрування й орнаментування рукописів, в епоху Відродження нею робили ескізи для розписів. У XVIII-XIX ст. культивували гуаш як самостійну техніку станкового живопису. Зараз деякі художники малюють гуашшю свої станкові твори, як правило, нею пишуть оригінали плакатів, використовують для ескізів книжкових оправ, обкладинок, театральних декорацій, шпалер, для оформлення приміщень [9, 123].
Гуаш застосовується для живопису на білому й тонованому папері, на картоні, шовку і т.д. Якість паперу, його білизна мають значення для техніки лесування. Гарних, своєрідних ефектів добиваються за допомогою гуаші на сірому обгортковому папері.
У школі в умовах роботи студії (гуртка) можна давати повний набір гуаші, а в класі разом з акварельними фарбами доцільно використовувати гуашеве білило. Це дасть можливість застосовувати акварель як прозору фарбу і як корпусну, криючу, змішуючи її з білилом. Тоді можна буде малювати на тонованому й кольоровому папері.
На кольоровому папері гуашшю можна виконати цікаві орнаментальні роботи. Це можуть бути закладки, килимки, рукавички тощо. Роботи, виконані таким способом, завжди дуже яскраві. Голубий папір і гуаш допомагають вийти із складного становища у тематичному малюнку, тому що небо у малюнках дітей довго залишається незафарбованим.
Техніка гуаші дає можливість класти мазки за формою предмета, горизонтально і вертикально, прийомом торцювання, комбінувати пастозні мазки з прокладкою тонкого шару фарби [49, 29].
Залежно від прийомів роботи гуашшю беруть щетинні пензлі різного розміру, а також м'які тонкі, якими користуються у техніці акварелі.
У живопису, крім механічного змішування фарб, користуються оптичним змішуванням кольорів: поверхню покривають дрібними мазками різного кольору, які на віддалі зливаються в один тон. Оптичне змішування кольорів, що здійснюється на відстані, називають просторовим.
Сучасні художники користуються технікою письма за один прийом. Переваги її у тому, що вона проста і пов'язана з динамічністю мазка. Проте будь-яка техніка не дає того, що може дати багатство різноманітних прийомів, і користуватися певною технікою потрібно у міру необхідності.
Ознайомити учнів з основними кольорами фарб та з технікою розфарбовування малюнка аквареллю можна на прикладі малювання рівнобічного трикутника та розфарбовування його основними кольорами.
Для цього вчитель демонструє перед учнями кілька таблиць і малюнків з наочним показом трьох основних кольорів: червоного, жовтого та синього. Він пояснює дітям, що ці кольори не можна скласти ні з яких інших кольорів. Змішуючи по-різному ці три фарби, дістаємо похідні кольори. Тому червоний, жовтий і синій кольори називають основними, а інші - похідними, тобто складеними. Оранжевий колір утворюємо, змішуючи червоний і жовтий; зелений колір утворюється з жовтого і синього, фіолетовий - з червоного і синього. Змішавши у певній пропорції фарби трьох основних кольорів, можна дістати чорний колір [5, 49].
Для першої роботи можна обмежитись трьома основними фарбами: синьою - ультрамарин або берлінська лазур, червоною - кармін, жовтою - хром. Для роботи в класі найкраще користуватись м'якими фарбами в чашечках: вони швидше розчиняються. Фарби в тюбиках незручні в роботі. Не всі фарби однаково легко розчиняються, а через те не всі добре пристають до паперу. Наприклад, ультрамарин, сурик, палена сієна та інші при розфарбовуванні часто дають плями.
Перед малюванням фарбами вивчають три основні кольори: червоний, синій і жовтий. Ці три кольори не можна утворити змішуванням фарб інших кольорів; змішуючи ж їх між собою дістаємо нові кольори. Змішуючи червону з синьою, дістаємо фіолетову, жовту з синьою - зелену, жовту з червоною - оранжеву. Ці кольори називаються похідними. Але треба знати, що не всі фарби при змішуванні дають необхідний для роботи колір [1, 142]. Цю практичну роботу із змішування фарб обов'язково треба провести в класі. Її можна пов'язати з малюванням з натури листків, квітів.
Щоб довести учням, що один і той самий колір може мати різні відтінки, що навіть чорний і білий кольори мають багато відтінків, показуємо учням клаптики тканини: шовку, бархату, шерсті. Учні переконуються в тому, що тканини, пофарбовані в однаковий колір, мають різні відтінки. Фарбами, що є в коробці, вчитель робить пробу на папері - сам проводить мазки і пропонує учням ознайомитись із своїми червоними, жовтими і синіми фарбами. Учні переконуються, що вони відрізняються одна від однієї кольором, як і клаптики тканини (або смужки паперу).
При виконанні завдань з малювання багато уваги приділяється красивому підбиранню поєднань фарб. Пояснюємо учням, що поєднання можуть бути контрастними і близькими за кольором і тоном. Наводимо приклад контрастних поєднань: зелений - червоний; жовтий - фіолетовий; синій - оранжевий. Контрастні поєднання ніби взаємно підсилюють насиченість кольору. Користуватись ними треба обережно, бо вони можуть "звучати" грубо, різко. Після цих пояснень переходять до практичного пророблення рисунка в трикутнику й розмальовування з дітьми [27, 54].
Ознайомлення дітей із розфарбовуванням рисунка основними кольорами можна продемонструвати на прикладі складання узорів з прямих та кривих ліній. Для цього вчитель малює на класній дошці квадрат, одночасно ознайомлюючи учнів з видами чотирикутників: прямокутник, ромб, квадрат. Посередині дошки малює квадрат великого розміру, а по боках у малих розмірах зображує неправильний чотирикутник, прямокутник, ромб і маленький квадрат для порівняння їх з великим квадратом. Вчитель нагадує дітям, що у квадрата всі сторони однакові і прямі кути (демонструю це на маленьких чотирикутниках).
Сторони великого квадрата поділяються навпіл, точки поділу з'єдную, і дістаємо менший квадрат, вписаний у великий. При поділі ліній діти, звичайно, починають вимірювати і ніяк не можуть домогтися бажаної цілі. Треба вимагати, щоб учні робили виміри й знаходили середину на око [11, 81].
Далі слід провести діагоналі у великому квадраті, і точки перетину діагоналей з середнім меншим квадратом теж з’єднати, і дістаємо в самій середині третій, найменший квадрат. По кутках великого квадрата і всередині найменшого квадрата малюють листочки. Орнамент закінчено. Коли вистачає часу, вчитель показує дітям, в якій послідовності треба розмальовувати даний узор кольоровими олівцями чи акварельними фарбами. Можна продемонструвати дітям схему поступової побудови іншого орнаменту.
Учні 1-4 класів часто малюють у зошитах дуже малі зображення. Такі малюнки дають малої користі для вправ руки та ока. Рисунок треба розміщувати на весь аркуш, але з таким розрахунком, щоб він був розташований посередині його, не торкаючись країв. Додому доцільно запропонувати завдання розмалювати орнамент двома-трьома фарбами, враховуючи і фон, який може бути темнішим або світлішим за колір елементів узору.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 166; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!