Історія відкриття антибіотиків
Антибіотики (від грец. anti — проти, bios — життя) — це речовини біологічного походження, а також їх похідні синтетичні та напівсинтетичні аналоги, які вибірково пригнічують життєдіяльність мікроорганізмів. Термін "антибіотики" запропонував З. Ваксман у 1942 р.
Явище антагонізму між різними живими істотами було відоме давно і використовувалося в народній медицині. Ще в 1640 р. у книзі "Ботанічний театр", виданій у Лондоні, були повідомлення про мазь із моху, якою лікували рани. У 1871 р. російський професор В.О. Монасеїн повідомив про здатність плісені знищувати мікроорганізми. У 1872 р. професор О.Г. Полотебнов повідомив про результати лікування гнійних ран порошком із спор грибів пеніциліума та аспергілуса. У 1877 р. французький учений Л. Пастер спостерігав, що гнилісні бактерії пригнічують ріст збудників сибірки і передбачив можливість використати явище антагонізму для лікування інфекційних хвороб [2].
Можливість використання мікроорганізмів або продуктів їхнього обміну для лікування захворювань була відкрита дуже давно, хоча в той час і не була відома причина їхньої лікувальної дії. Гриби й інші мікроорганізми дійсно застосовувалися як засоби для лікування людей, про що ми можемо прочитати в стародавніх документах. Завдяки швидкому й інтенсивному розвиткові мікробіології, початок якому поклала Pasteur (друга половина XІ сторіччя), стали накопичуватися наукові дані, причому деякі з них для відкриття антибіотиків і розробки їхнього виробництва мали значну історичну цінність і інтерес. Увага піонерів цієї швидко розвиненої нової області науки не могла пройти повз явище антагонізму й антибиоза в ґрунті, травному тракті й у ряді інших областей. У той час ці наукові дані не могли ще знайти для себе практичного застосування, незважаючи на те що у своїх працях Pasteur і Joubert (1877), а також Е. Н. Павловский (1887) і І. І. Мечников (1894) ясно вказували на те, що деякі мікроорганізми можуть бути дуже діючим засобом для знищення патогенних і інших бактерій. У той же час було також уперше встановлене, що гриби з роду Penіcіllіum мають властивості, що у даний час іменуються антибіотичними (В. А. Манассеин, 1871; А. Г. Полотебнов, 1872; Tyndall, 1876). Це відкриття не одержало, однак, практичного застосування, так що наріжний камінь у справі застосування антибіотиків у медицині і розробки їхнього виробництва заклав тільки Flemіng по прошествии більш 50 років. Спостереження, що привело до відкриття пеніциліну, Flemіng зробив у 1928 р. Він працював у лондонському госпіталі Сэнт-Мэри з величезною кількістю штамів Staphylococcus aureus, вирощуючи у своїй лабораторії цю культуру на чашках Петри. На одній з чашок виросла колонія якогось гриба ("цвіль"). Біля неї утворився округлий простір, у якому колонії стафілококів були явно затримані у своєму росту, залишалися прозорими і лизировались (мал. 1).Flemіng виділив цей гриб і досліджував його незвичайні антибіотичні властивості. Так був зроблений перший крок до відкриття пеніциліну. У 1932 р. Clutterbuck, Lowell і Raіstrіck установили, що культуру Флеминга [2], що була спочатку віднесена до виду Penіcіllіum rubrum, можна вирощувати і на синтетичних живильних , середовищах однак їм не удалося виділити пеніцилін у чистому виді через його хімічну нестійкість. Цей факт установив у 1935 р. також і Reіd. Тільки в 1940 р. оксфордской групі вчених (Florey, Chaіn, Heatley і ін.) удалося знайти практичний метод виділення й очищення пеніциліну. Протягом наступного року препарат був успішно застосований у декількох випадках важкого стафілококового і стрептококового сепсису. Тому що під час війни в Англії відчувався недолік хіміотерапевтичних препаратів і, зокрема, сульфаніламідів, то це відкриття придбало велике практичне значення. Подальша робота науково-дослідних установ, вищих навчальних закладів і промислових підприємств Англії і США привела в дуже короткий час до розвитку виробництва пеніциліну у великих масштабах.
|
|
|
|
|
|
У ході другої світової війни питання вивчення пеніциліну, його виробництва і клінічного застосування розроблялися також і в деяких інших країнах світу. Так, наприклад, у Радянському Союзі успішно працювала по цій проблемі група дослідників під керівництвом З. В. Ермольевой; у Чехословакии найбільших успіхів досягли співробітники колишнього підприємства Б. Фрагнера в Мехолупах. Вже в 1944 р. вони одержали речовину, названа ними "микоин БФ 510", що після всебічного мікробіологічного і фармакологічного вивчення було успішно застосоване в клініці для лікування декількох важких захворювань. При наступному порівнянні цього препарату з імпортним пеніциліном було встановлено, що микоин 510 збігався по своїй дії з першими закордонними препаратами аморфного пеніциліну. Однак одержувати цей препарат у той час можна було лише в дуже невеликих кількостях, що не йдуть ні в яке порівняння із сучасним промисловим виробництвом, заснованим на використанні високоспеціализованого устаткування [11].
|
|
|
Крім пеніциліну, ще до створення його виробництва було відоме вже кілька інших антибіотиків. Так, Gratіa і Dathova у 1924 р. відкрили актиноміцетин; Dubos у 1939 р. відкрив грамицидин і тироцидин; Alsberg і Black у 1913 р. відкрили пеніцилоїнову кислоту і т.д. Але всі ці антибіотики стали знову предметом вивчення тільки в зв'язку із широкими дослідженнями в області антибіотиків, початок яким поклало освоєння виробництва пеніциліну.
|
|
|
Відкриття наступних антибіотиків, що є в даний час звичайними засобами лікування великої кількості інфекційних захворювань, на відміну від відкриття пеніциліну стало наслідком систематичної роботи, навмисно спрямованої на рішення цієї задачі. Так, Waksman [11] у 1944 р. відкрив стрептоміцин, Ehrlіch у 1947 р. - хлорамфеникол, Duggar у 1948 р. - хлортетрациклин і т.д. Розробка виробництва цих антибіотиків проходила в умовах, коли вже були освоєні методи глибинної ферментації пеніциліну, що могли бути прийняті без істотних змін і для виробництва нових антибіотиків.
Науково обґрунтував явище антагонізму серед мікробів видатний український вчений І.І. Мечников. Вивчаючи роль гнилісних бактерій кишок в інтоксикації та старінні організму людини, він виявив антагоністичну дію проти них молочнокислих бактерій. Для пригнічення розвитку гнилісної мікрофлори він пропонував уживати в їжу кисле молоко, яке містить Lactobacterium bulgaricum. Пізніше було доведено антагоністичну дію В. bifidum та Е. соlі на збудників кишкових інфекцій. Російський учений Л.Г. Перетц рекомендував уживати колі-кисляк з активним штамом ешерихій — М 17.
У 1896 р. італійський лікар Б. Гозіо із запліснявілих зерен рису виділив зелений мікроскопічний гриб, а з культуральної рідини цього гриба — невелику кількість кристалічної речовини, яка згубно діяла на бактерії. По суті це був перший антибіотик. Водночас німецькі вчені Р. Еммерих та О. Лев виділили з фільтрату бульйонної культури синьогнійної палички піоціоназу й довели, що вона згубно діє на численні патогенні мікроорганізми. Український учений М.Ф. Гамалія [2] виділив з культури тієї самої палички препарат піокластин. Але практична користь від застосування перших антибіотиків була незначною. Одні з них виявилися токсичними для організму людини, інші — малоефективними або справляли непостійну дію.
Пріоритет у відкритті антибіотиків належить видатному англійському мікробіологу Александеру Флемінгу. У 1928 р. у фільтраті бульйонної культури зеленого плісеневого гриба Penicillium notatun він виявив антибіотик, який знищував культуру золотистого стафілокока, проти якого були безсилі відомі на той час хімічні препарати. Цей антибіотик назвали пеніциліном за назвою гриба-продуцента. У чистому вигляді цей антибіотик виявився нестійким, тому А. Флемінгу не вдалося виділити його з фільтрату.
Це зробили англійські хіміки Г. Флорі, Е. Чепін і Н. Хітлі у 1940 р. Пеніцилін виявився ефективним у лікуванні менінгіту, сепсису, бешихи, газової гангрени, гнійних ран та інших хвороб [9].
У Радянському Союзі пеніцилін уперше виділили академік З.В. Єрмольєва і Т.І. Балезіна в 1942 р. з плісеневого гриба Penicillium crustosum, що мало велике значення для врятування життя поранених у роки війни.
Промислове виробництво пеніциліну розпочалося в США з 1943 р. під керівництвом Г. Флорі та Н. Хітлі. Вони розробили методи очищення й виділення пеніциліну. Згодом було розшифровано структуру пеніциліну, що відкрило шлях до синтетичного способу виробництва пеніциліну та його похідних. Після відкриття пеніциліну почалася нова ера в розвитку медицини — післяантибіотикова. Висока лікувальна ефективність пеніциліну сприяла активному пошуку нових антибіотиків, який триває й нині. У 1944 р. виділено стрептоміцин, ефективний проти збудника туберкульозу; у 1945 р. — хлортетрациклін, у 1947 р. — хлорамфінекол, які виявилися ефективними проти багатьох грам-позитивних і грамнегативних мікроорганізмів. Кожного року виявляли близько 20 нових антибіотиків і зараз їх нараховується понад 6000. У клінічній практиці використовують 2—3 % антибіотиків, отриманих з природних джерел. Це пояснюється тим, що деякі з них виявилися надто токсичними для макроорганізму або малоефективними. Для удосконалення фармакокінетичної та лікувальної дії природних антибіотиків отримують напівсинтетичні й синтетичні їх аналоги. При цьому "ядро" молекули природного антибіотика зберігають, оскільки воно забезпечує зв'язок антибіотика з мішенню в бактеріальній клітині.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 550; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!