Види звернень громадян і вимоги до них
Державне управління - це організуюча діяльність державних органів виконавчої влади, яка полягає в організації виконання законів і нормативно-правових актів, здійсненні розпорядження ресурсами загальнодержавної власності, з метою комплексного соціально-економічного розвитку, а також забезпечення реалізації державної політики у відповідних сферах життя.
Риси державного управління
Виділяють такі риси державного управління, що розкривають його сутність: 1. Державне управління завжди являє собою певну організуючу діяльність, у результаті якої виникають конкретні, управлінські за змістом відносини. 2. Необхідною умовою їх виникнення є наявність суб'єкта, наділеного владними повноваженнями для здійснення управлінських функцій. 3. Для виникнення управлінських відносин, крім суб'єкта, у них повинен брати участь також і об'єкт (об'єкти), на діяльність якого спрямовується управлінський вплив суб'єкта. 4. Характер відносин, які виникають між ними, завжди є владним, а в умовах державного управління - державно-владним, причому цими повноваженнями наділена завжди одна сторона - суб'єкт управління, а об'єкт управління є лише виконавцем вказівок і директив, що надходять від суб'єкта. 5. Організуюча діяльність державно-владного характеру полягає у виконанні та розпорядництві згідно з вимогами закону, тобто є підзаконною, ґрунтується на чинному законодавстві. 6. Управлінський вплив, який виникає під час цієї організуючої діяльності і налагодження управлінських відносин, може мати різний за своїми параметрами характер: це і державне регулювання, і централізоване керівництво, і оперативне управління. 7. Державне управління, функціонуючи у правовому полі чинного законодавства, у випадку його порушення, тягне за собою юридичну відповідальність.
|
|
|
Ознаки державного управління
Можна виокремити такі найхарактерніші ознаки державного управління: 1) виконавчо-розпорядчий характер; 2) підзаконність; 3) масштабність та універсальність; 4) ієрархічність; 5) організуючий характер. Виконавчо-розпорядчий характер означає, що державне управління становлять два взаємопов'язаних аспекти: виконавча та розпорядча діяльність. Органи, які здійснюють державне управління, - це виконавчі структури, що й відображено в їх назві (органи виконавчої влади). Основним їх призначенням є організація виконання законодавчих актів, прийнятих парламентом, та актів глави держави. Разом з тим, реалізація даної функції є неможливою без здійснення певних розпорядчих дій. Розпорядча діяльність реалізується: по-перше, через видання загальнообов'язкових нормативно-правових актів (постанов, положень, наказів, розпоряджень тощо); по-друге, в організації виконання зазначених приписів; по-третє, в здійсненні контролю за їх виконанням. Підзаконність державного управління розуміється як здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності на основі правових норм, головне місце серед яких належить Конституції, законам, актам глави держави. Саме вони створюють правову базу для здійснення державного управління і визначають межі його виконавчого спрямування, головні засоби досягнення цілей. Масштабність державного управління означає, що ця державно-управлінська діяльність є найоб'ємнішою в державі. Вона розповсюджується на всю її територію та величезну кількість об'єктів управління. До сфери його безпосереднього відання належать правові, інформаційні, економічні, фінансові, технічні, організаційні, людські та інші ресурси, що є в наявності у держави. Універсальність державного управління виражається через діяльність органів виконавчої влади, яка є безперервною, тобто вона неможлива без повсякденного і постійного управлінського впливу на суспільні відносини, охоплюючи всі, без винятку, сфери суспільного життя та здійснюється на всіх рівнях управління - від центру до регіонів та конкретних територій. Ієрархічність полягає в тому, що система органів виконавчої влади побудована на засадах чіткої підпорядкованості та субординації нижчестоящих органів вищестоящим. Організуючий характер державного управління виражається через його управлінський вплив, спрямований на організацію спільної праці членів суспільства, соціальних колективів, організацій з метою забезпечення життєдіяльності держави та забезпечення добробуту її громадян із застосуванням для цього засобів виробництва, природних ресурсів, матеріальних та інших цінносте
|
|
|
|
|
|
3) ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА ЙОГО МЕТОДУ ТА ПРЕДМЕТУ.
Адміністративне право - це самостійна галузь права, норми якої регулюють суспільні відносини в сфері державного управління, тобто ті відносини, що виникають під час організації та здійснення державними органами виконавчої та розпорядчої діяльності.
Це визначення є досить поширеним, і певним чином претендує на класичність. Однак, воно має одну, але суттєву ваду - у ньому відсутні ознаки функцій правової охорони виконання яких разом з регулятивними функціями здійснюють норми адміністративного права.
Тому на мій погляд більш повним визначенням Адміністративного права є те, яке запропонував професор І.П. Голосніченко.
Адміністративне право - це галузь права, яка регулює відносини у сфері управління, виконавчо-розпорядчої діяльності державних органів, а також регулює відносини пов'язані зі скоєними правопорушеннями (адміністративне деліктне право).
З визначенням адміністративного права найтіснішим чином пов'язаний предмет адміністративного права. Саме за предметом правового регулювання відрізняються одна від одної та чи інша галузь права.
Предмет адміністративного права - це сукупність суспільних відносин, які виникають у сфері управління, виконавчо-розпорядчої діяльності державних органів, а також під час скоєння адміністративних деліктів і регулюються адміністративно-правовими нормами.
Адміністративному праву притаманні визначені межі правового регулювання — сфера діяльності органів державної виконавчої влади, а також виконання органами місцевого самоврядування делегованих державою функцій виконавчої влади.
Відносини виникають, розвиваються та припиняються між вищими та місцевими органами державної виконавчої влади (Кабінет Міністрів України — Голова державної адміністрації); органами державного управління та підлеглими їм підприємствами, установами (Міністерство освіти — відповідний інститут); органами виконавчої державної влади, які не пов'язані безпосередньо підлеглістю (Міністерство внутрішніх справ — Міністерство закордонних справ); органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями (Голова державної адміністрації — обласна рада депутатів, орган внутрішніх справ — громадська організація); органом державної виконавчої влади та громадянами й іншими фізичними особами (орган внутрішніх справ — громадянин, який звернувся за отриманням паспорта; Міністерство закордонних справ — іноземець, який звернувся в представництво за кордоном за візою для в'їзду в Україну або транзитного проїзду через Україну).
|
|
|
Види звернень громадян і вимоги до них
Закон України " Про звернення громадян" регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права:
1) вносити в органи державної влади, об´єднання громадян відповідно до їх статусу пропозиції про поліпшення їх діяльності;
2) викривати недоліки в роботі;
3) оскаржувати дії посадових осіб державних і громадських органів.
Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади й місцевого самоврядування, установ, організацій незалежно від форм власності, підприємств для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об´єднань громадян, установ, організацій незалежно від форм власності, підприємств, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов´язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності.
Під зверненнями громадян розуміються викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження)— звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання)— звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.
Клопотання— письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга—звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушення діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, об´єднань громадян, підприємств, посадових осіб.
До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:
1) порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);
2) створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;
3) незаконно покладено на громадянина які-небудь обов´язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 199; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!