Порядок виборів сільських, селищних, міських голів.
Організація і порядок проведення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів регулюються Конституцією України, Законом України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» та іншими законами України, а також прийнятими відповідно до них актами законодавства.
Місцеві вибори є вільними та відбуваються на основі гарантованого Конституцією України загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Вибори сільських, селищних, міських голів проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в єдиному одномандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідно села (кількох сіл, жителі яких добровільно об'єдналися у сільську громаду), селища, міста згідно з існуючим адміністративно-територіальним устроєм.
Участь громадян України у місцевих виборах є добровільною. Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у виборах.
Місцеві вибори є прямими. Виборці безпосередньо обирають депутатів та сільських, селищних, міських голів шляхом голосування за кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови, висунутих та зареєстрованих у порядку, передбаченому Законом.
Місцеві вибори є вільними. Виборцям забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні.
|
|
|
Сільським, селищним, міським головою може бути обраний громадянин України, який має право голосу відповідно до статті 70 Конституції України.
Право висування кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови належить громадянам України, які мають право голосу або самовисуванням.
Виборчий процес включає такі етапи:
1) утворення виборчих округів;
2) утворення виборчих дільниць;
3) формування складу територіальних виборчих комісій, утворення дільничних виборчих комісій;
4) складання списків виборців, їх перевірка та уточнення;
5) висування та реєстрація кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови;
6) проведення передвиборної агітації;
7) голосування у день виборів;
8) підрахунок голосів виборців, установлення підсумків голосування і результатів місцевих виборів.
У випадках, передбачених цим Законом, виборчий процес включає також такі етапи:
1) повторне голосування;
2) підрахунок голосів виборців, установлення підсумків повторного голосування і результатів місцевих виборів.
Виборчий процес завершується офіційним оприлюдненням результатів місцевих виборів у порядку, передбаченому Законом.
|
|
|
Конституційна форма правління в Україні.
В Україні встановлено республіканську форму правління (ч. 1 ст. 5 Конституції). Республіканська форма правління полягає в такій організації державної влади, за якої органи державної влади обираються народом або формуються органами, що обрані народом. В Україні глава держави — Президент, парламент — Верховна Рада — обираються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.
Особливості сучасної України як республіки обумовлюються передусім характером подіту повноважень між Верховною Радою, Президентом і Урядом (див. коментар до ст. 6 Конституції). Україна як республіка належить до так званих змішаних форм правління, що сполучають риси президентських і парламентських республік. На відміну від президентської, де президент очолює уряд і самостійно його формує, і парламентської, де влада президента обмежується здебільшого церемоніальними функціями, в Україні президент, маючи офіційний статус глави держави (ст. 102 Конституції), хоча і не очолює уряд, але має широкі повноваження по його формуванню і здійснює значний вплив на його діяльність. Тому форма правління в Україні належить до президентсько-парламентських республік.
|
|
|
Україні як республіці властива широка соціальна база. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ України. Народ є спільнотою, що складається з пов'язаних спільним громадянством індивідів, які мають первинні щодо держави права. Народу в такому розумінні властива історична, психологічна, культурна та територіальна єдність. Народ, який становить населення Україні, є спільнотою не етнічною, а політичною. Таке розуміння випливає з аналізу преамбули Конституції України, де українська нація, яка становить більшість населення України, розглядається як складова частина Українського народу. Єдність народу України надає спільне бачення майбутнього, забезпечує усвідомлення відповідальності перед минулими, сучасним та майбутніми поколіннями (див. коментар до Преамбули Конституції).
Влада народу є первинною щодо державної влади, а державна влада похідною від влади народу. Саме тому народ може бути суб'єктом влади лише в умовах демократичної держави. У відносинах з державною владою народ виступає як виборчий корпус. тобто усі громадяни України, які мають виборчі права. Шляхом вільних виборів народ України передає державі владу, що йому належить, а остання здійснює її від імені і за участю народу. Вибори створюють первісну легітимацію державної влади, тобто її відповідність суспільним ідеалам. Наступна легітимація забезпечується шляхом періодичної перевірки відповідності суспільній думці результатів діяльності державної влади.
|
|
|
Влада народу як носія суверенітету має зверхність над будь-якою, в тому числі державною або партійною владою, як всередині держави, так і за її межами. Подібно до того, як народ є джерелом державної влади, народний суверенітет є джерелом суверенітету демократичної держави. Державна влада здійснює своє верховенство як на політичному, так і на економічному рівні. Народ є власником усіх природних ресурсів у межах території України та її виключної (морської) економічної зони (ст. 13 Конституції). Як власник він розпоряджається цими ресурсами у двох напрямках: у порядку здійснення державою своєї суверенної влади і як суб'єкт цивільно-правових відносин (див. Рішення Конституційного Суду України № 17-рп / 2001 від б грудня 2001 p.).
Народ здійснює владу безпосередньо, через державні органи і шляхом самоврядування. Проявом безпосереднього народовладдя є вибори, всеукраїнські І місцеві референдуми, народні ініціативи, громадські обговорення тощо. У разі здійснення народом влади через державу формуються органи народного представництва. Держава в цьому випадку виступає як високо організований народ.
66. Конституційно-правовий статус Верховної Ради України.
Відповідно до Конституції України (ч. 1 ст. 75) єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України.
Залежно від змішаної (президентсько-парламентської з більш широкими повноваженнями у Президента України) форми правління, яка поєднує елементи президентської і парламентської систем, можна з певною осторогою стверджувати, що в Україні запроваджено так звану французьку модель трансформативних легіслатур, яка полягає у поєднанні міцної президентської влади, а звідси і, властиві президентській системі (США) відносини законодавчої і виконавчої влад, на формування і діяльність якої вирішальна роль належить Президенту України.
У свою чергу, така модель безпосередньо впливає, залежно від характеру функцій парламенту України та його взаємовідносин з виконавчою владою, на вибір такого виду парламенту як реактивний, де, як зазначалося, більшою мірою домінує виконавча влада.
Щодо структури Верховної Ради України, то згідно зі ст. 76 Конституції, в Україні запроваджено однопалатний парламент, що в цілому на сучасному етапі відповідає конституційній формі державного устрою України як унітарної держави.
Щодо змісту компетенції Верховної Ради України, то він є парламентом з відносно обмеженою компетенцією порівняно з правовим статусом органів виконавчої влади і, зокрема, Кабінету Міністрів України, законодавче визначення компетенції якого і досі не здійснено, що дає змогу цьому органу виходити за межі його конституційних повноважень.
Отже, парламент здійснює реалізацію таких функцій, як представницька, установча, законодавча та контрольна. Саме тому, на відміну від легіслатур, з урахуванням перелічених функцій існує інший збірний термін "парламент" (від франц. рагіег — говорити).
Основними ознаками сучасного парламенту, в тому числі й Верховної Ради України, є:
— парламент е представницьким органом народу і саме тому він формується шляхом виборів на основі принципів, закріплених Конституцією, на визначений у ній строк;
— парламент є колегіальним органом, що складається з обраних шляхом виборів парламентаріїв (народних депутатів), чисельність яких визначається кількісним і представницьким критеріями, необхідними для забезпечення всіх функцій і повноважень, здійснюваних парламентом на основі Конституції;
— парламент дістає мандат довіри безпосередньо від народу як єдиного джерела влади;
— парламент повинен мати легітимний характер, який виникає, як уже зазначалося, з легітимності державної влади;
— парламент — це загальнодержавний орган, діяльність і повноваження якого поширюються на всю територію держави;
— парламент — орган загальної компетенції, до відання якого належать усі питання, які вимагають законодавчого регулювання.
Отже, парламент України — це виборний, колегіальний, загальнодержавний представницький орган, який функціонує в умовах демократичного правління і компетентний здійснювати законодавчу, установчу та контрольну діяльність.
67. Функції та компетенція Верховної Ради України.
Функції Верховної Ради України можна виділити за двома основними критеріями: за формами діяльності та за об’єктами державно-владного впливу. За формами діяльності зазвичай розрізняють законодавчу, установчу і контрольну функції парламенту, а за об’єктами – політичну, економічну та соціальну.
Прерогативною функцією Верховної Ради України є законодавча.
Через законотворчу діяльність Верховної Ради реалізується принцип народного суверенітету. За Конституцією України парламент має право приймати закони з будь-яких питань. Водночас, Основний Закон (ст.92) передбачає перелік питань, які підлягають виключно законодавчій регламентації: основи правового статусу особи, основи соціального захисту, правовий режим власності, територіальний устрій України, судоустрій, засади місцевого самоврядування, Державний бюджет України та ін.
Будучи законодавчим органом, Верховна Рада України має й деякі контрольні повноваження стосовно Президента України та органів виконавчої влади. Стосовно Президента цей контроль здійснюється шляхом аналізу й оцінки конституційності та законності його рішень і дій.
Значними контрольними повноваженнями наділений парламент і щодо органів виконавчої влади. Такий контроль здійснюється шляхом затвердження Державного бюджету України і внесення в нього змін, контролю за виконанням цього бюджету, прийняття рішень по звіту про його виконання (п.4 ст.85), контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України (п.13 ст.85
Установча функція парламенту насамперед пов’язана зі встановленням політичної системи і системи органів публічної влади, що здійснюється через прийняття Конституції. Крім того, установча функція Верховної Ради України передбачає наявність широких номінаційних повноважень, тобто повноважень, пов’язаних з призначенням, обранням, наданням згоди на призначення або звільнення посадових осіб, а також із формуванням інших органів публічної влади.
У сфері забезпечення конституційної законності та правопорядку Верховна Рада України здійснює усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, а також дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України. Не менш як 45 народних депутатів мають право на конституційне звернення до Конституційного Суду України.
У сфері забезпечення основних прав і свобод громадян Верховна Рада України затверджує засади державної політики в галузі прав людини, здійснює законодавче визначення прав і свобод людини і громадянина, гарантій цих прав і свобод; основних обов’язків громадян; громадянства, правосуб’єктності громадян, статусу іноземців та осіб без громадянства; та ін.
У сфері економіки до компетенції Верховної Ради України належить: 1) затвердження загальнодержавних програм економічного розвитку; 2) законодавче визначення правового режиму власності; 3) законодавче визначення правових засад і гарантій підприємництва; 4) правове регулювання засад зовнішньоекономічної діяльності; 5) законодавче визначення засад створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; та ін.
68. Конституційно-правовий статус комітетів Верховної Ради України.
Статус та завдання комітетів Верховної Ради України
1. Комітет Верховної Ради України (далі - комітет) - орган
Верховної Ради України, який утворюється з числа народних
депутатів України для здійснення за окремими напрямами
законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань,
віднесених до повноважень Верховної Ради України, виконання
контрольних функцій.
2. Комітет відповідальний перед Верховною Радою України і
підзвітний їй.
3. Діяльність комітетів координує Голова Верховної Ради
України згідно з Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та в порядку,
встановленому Регламентом Верховної Ради України.
Принципи діяльності комітетів :
верховенства права;
законності;
гласності;
їх рівноправності;
доцільності;
функціональності;
плановості;
наукової обґрунтованості;
колегіальності;
вільного обговорення і вирішення питань.
69. Конституційно-правовий статус депутатських груп і фракцій у Верховній Раді України.
Значний кількісний склад парламенту та розмаїття політичних переконань народних депутатів вимагає їх об’єднання у депутатські фракції та групи для формування і висловлення колективної позиції з питань порядку денного. Правовою основою діяльності депутатських фракцій і груп є Регламент Верховної Ради України.
Депутатські фракції – це об’єднання депутатів, сформовані на основі партійної приналежності. До складу депутатської фракції можуть входити й позапартійні депутати, які підтримують програмні документи відповідної партії.
Депутатські групи формуються на позапартійній основі й об’єднують депутатів, які поділяють однакові або схожі погляди з питань державного і соціально-економічного розвитку.
Фракції й групи мають право на пропорційне представництво в усіх органах Верховної Ради України та офіційних парламентських делегаціях. Кожна депутатська група (фракція) має гарантоване право на виступ свого представника з усіх питань порядку денного на засіданнях Верховної Ради України та її органів.
Депутатські групи і фракції виступають необхідним елементом ефективності роботи комітетів і депутатів, засобом збору й обміну інформацією, основним органом для узгодження законопроектів.
70. Порядок роботи Верховної Ради України, його нормативне регулювання.
Верховна Рада України має свої форми і методи роботи. Як вже зазначалося, організаційно-правові форми діяльності Верховної Ради включають в себе проведення її пленарних засідань і засідань комітетів та комісій (сесії), організацію роботи інших органів і посадових осіб Верховної Ради. Організація їх роботи закріплюється Конституцією, законами України та Регламентом. Конституція України встановлює, що Верховна Рада працює сесійно. Сесії складаються з пленарних засідань і засідань комітетів, тимчасових спеціальних комісій та депутатських груп чи фракцій. Учасниками сесій є народні депутати, Голова Верховної Ради, його Перший заступник і заступник, голови комітетів Верховної Ради, їх заступники і секретарі, уповноважені депутатських груп і фракцій Верховної Ради. Забезпечує організацію роботи Верховної Ради її Секретаріат.
Методи діяльності Верховної Ради характеризуються методами управління, тобто способами, прийомами й засобами цілеспрямованого її впливу на об'єкти управління. Об'єктами управління в нашому випадку є усі суб'єкти права в його зовнішньому розумінні та органи і посадові особи Верховної Ради України у внутрішньому розумінні управління. Основним призначенням методів управління є забезпечення правомірної поведінки людей.
Таким чином, форми і методи організації пленарних засідань Верховної Ради та засідань ЇЇ органів і посадових осіб є предметом нашого дослідження.
Порядок роботи Верховної Ради встановлюється Конституцією України та регламентом Верховної Ради. Згідно зі ст. 82 Конституції України Верховна Рада працює сесійно. Вона є легітимною за умови обрання не менше як двох третин народних депутатів від її конституційного складу, тобто не менше 300 депутатів.
71. Загальна характеристика конституційно-правового статусу народних депутатів України.
Народний депутат України - обраний відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» представник Українського народу у Верховній Раді України та уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, що дає можливість брати участь у законотворчій діяльності та здійсненні інших функцій Верховної Ради України.
Правовий статус народного депутата України встановлюється положеннями Конституції України, Законом України «Про статус народного депутата України», Регламентом Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. та іншими актами. У них закріплюються принципи статусу народного депутата України, строк його повноважень, права та обов'язки, гарантії депутатської діяльності. Принципами статусу народного депутата України є:
вільний депутатський мандат;
здійснення повноважень народним депутатом на постійній основі;
несумісність депутатського мандата з іншими видами діяльності;
рівноправність депутатів;
депутатська недоторканність і депутатський індемнітет.
При виконанні своїх повноважень народний депутат керується
Конституцією України, законами України та загальновизнаними
нормами моралі.
Звання народного депутата із зазначенням порядкового
номера скликання Верховної Ради України зберігається за ним
довічно, за винятком дострокового припинення повноважень народного
депутата відповідно до пунктів 1-4, 6 статті 4 цього Закону.
72. Права та обов’язки народних депутатів України.
Строк повноважень народного депутата України
1. Повноваження народного депутата починаються після
складення ним присяги на вірність Україні перед Верховною Радою
України з моменту скріплення присяги особистим підписом під її
текстом.
Народний депутат не може брати участі у засіданнях Верховної
Ради України та її органів, а також здійснювати інші депутатські
повноваження до того часу, поки він не скріпить присягу особистим
підписом під її текстом. Відмова скласти та підписати присягу має
наслідком втрату депутатського мандата.
2. Повноваження народного депутата припиняються з моменту
відкриття першого засідання Верховної Ради України нового
скликання.
1. Народний депутат не має права:
1) бути членом Кабінету Міністрів України, керівником
центрального органу виконавчої влади;
2) мати інший представницький мандат чи одночасно бути на
державній службі;
3) обіймати посаду міського, сільського, селищного голови;
4) займатися будь-якою, крім депутатської, оплачуваною
роботою, за винятком викладацької, наукової та творчої діяльності,
а також медичної практики у вільний від виконання обов'язків
народного депутата час;
5) залучатись як експерт органами досудового слідства,
прокуратури, суду, а також займатися адвокатською діяльністю;
6) входити до складу керівництва, правління чи ради
підприємства, установи, організації, що має на меті одержання
прибутку.
73. Гарантії діяльності народних депутатів України.
Гарантіями діяльності народного депутата України є:
1) непорушність повноважень народного депутата України;
2) депутатська недоторканність;
3) забезпечення народному депутатові України умов для виконання депутатських повноважень;
4) звільнення народного депутата України від призову на військову службу або збори;
5) державне страхування народного депутата України;
6) забезпечення народному депутатові України умов для підвищення професійного рівня;
7) фінансове, медичне і соціально-побутове забезпечення народного депутата України;
8) відшкодування витрат, пов'язаних із депутатською діяльністю;
9) забезпечення народного депутата України житловим приміщенням тощо.
Важливою умовою ефективної реалізації повноважень народних депутатів України є також передбачена Законом України «Про статус народного депутата України», Кримінальним кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення відповідальність за невиконання законних вимог народного депутата України, за посягання на честь, гідність народного депутата України та вплив на нього, членів його сім'ї та родичів, помічни-ків-консультантів народного депутата України, а також за порушення гарантій щодо забезпечення діяльності народного депутата України.
74. Конституційно-правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Основи правового статусу Уповноваженого закладені в ст. 101 Конституції України, яка встановлює: «Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини».
Уповноваженим може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх 5 років проживає в Україні. Він не може бути членом жодної політичної партії.
Для реалізації своїх завдань і функцій Уповноважений наділений законом відповідною компетенцією, яка випливає з мети парламентського контролю.
Обов'язки Уповноваженого — невід'ємний елемент його конституційно-правового статусу. Згідно з законом він зобов'язаний додержуватися Конституції України та законів України, інших правових актів, прав та інтересів людини і громадянина, забезпечувати виконання покладених на нього функцій та повною мірою використовувати надані йому права. Оскільки в процесі реалізації своїх функцій Уповноважений одержує і конфіденційну інформацію, то він зобов'язаний її не розголошувати. Причому це зобов'язання діє і після припинення його повноважень.
Формою реагування Уповноваженого на факти порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина є акти. Такими актами є конституційне подання Уповноваженого та подання до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових осіб. При цьому конституційне подання Уповноваженого — це акт реагування до Конституційного Суду щодо вирішення питання про відповідність Конституції України законів чи інших нормативно-правових актів відповідних державних органів, а також тлумачення Конституції України та законів України.
Для реалізації своєї компетенції Уповноважений формує Секретаріат, який є юридичною особою. Структура Секретаріату, розподіл обов'язків та інші питання щодо організації його роботи регулюються Положенням про Секретаріат Уповноваженого з прав людини. Призначення на посаду та звільнення працівників Секретаріату здійснюється Уповноваженим, який і контролює роботу Секретаріату і визначає основні напрями його діяльності.
При Уповноваженому з метою надання консультативної підтримки, проведення наукових досліджень, а також вивчення пропозицій щодо поліпшення стану захисту прав і свобод людини і громадянина може створюватись консультативна рада (яка може діяти і на громадських засадах) із осіб, що мають досвід роботи в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина.
Повноваження Уповноваженого припиняються у разі: - відмови його від подальшого виконання обов’язків шляхом подання заяви про складення своїх повноважень; - набрання законної сили рішенням суду про визнання особи, яка обіймає посаду Уповноваженого, безвісно відсутньою або про оголошення її померлою; - смерті особи, яка обіймає посаду Уповноваженого.
Звільнення з посади Уповноваженого до закінчення строку,на який його було обрано, здійснюється ВРУ у разі:- порушення присяги;- порушення вимог щодо несумісності діяльності;- припинення громадянства України;- неспроможності протягом більше чотирьох місяців підряд виконувати обов’язки через незадовільний стан здоров’я чи втрату працездатності.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 194; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!