Юридичні властивості та структура Конституції України
Структура конституції – це прийнятий в ній порядок логічного групування однорідних конституційних норм у розділи та глави.
Конституції включають в себе:
- Преамбулу.
- Основну частину.
- Перехідні положення.
- Прикінцеві положення.
Процедура внесення змін і доповнень до конституції.
Конституційна процедура внесення змін і доповнень передбачена окремим розділом конституції (ст. 154-159 та розділом 5, главою 26 «про регламент Верховної Ради»).
В Україні виділяється 2 процедури внесення змін та доповнень:
- Процедура доповнення та внесення змін до 1, 3 та 13 розділу (ускладнена).
- Процедура доповнення та внесення змін до інших розділів.
Суб’єктами правоподання внесення змін та доповнень: президент, народні депутати (2/3 чи 1/3).
Органічна теорія, конституції не повинні суперечити інші акти.
Інституціональна теорія, конституція визначає повноваження розподілу влади.
Природно-правова теорія, конституція повинна слідкувати за правами і свободами.
Американська система конституційного контролю, конституційний контроль здійснюється судами.
Європейська система конституційного контролю, конституційний контроль здійснюється спеціальними органами.
Чинну Конституцію України було прийнято Верховною Радою України. Голосування було проведено 28 червня 1996 р. о 9 годині 33 хвилини. В голосуванні взяло участь 387 народних депутатів України («за» - 338, «проти» - 18, «утрималось» - 5, «не голосувало» - 26).
|
|
|
Конституція України 1996 року за своєю структурою складається з преамбули та п'ятнадцяти розділів.
У преамбулі зазначаються цілі прийняття Конституції України.
Розділ I “Загальні засади ”містить статті, що визначають основи суспільного ладу, державного ладу, громадянства, положення, які стосуються суверенітету України, соціального захисту її громадян, національної та екологічної безпеки, а також статті, що виражають державну символіку (статті 1-20).
Розділ II “ Права, свободи та обов'язки людини і громадянина” містить норми, що визначають основні особисті, політичні, економічні, соціальні права та свободи людини і громадянина й гарантії їх реалізації, а також обов’язки людини і громадянина перед державою й суспільством (статті 21-68).
Розділ III “ Вибори. Референдум ”присвячений регулюванню по-рядку здійснення і впровадження таких основних форм народного волевиявлення, як вибори та референдум (статті 69-74).
Розділ IV “Верховна Рада України ”закріплює порядок утворення і діяльності єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради, її склад, компетенцію, а також статус народного депутата України (статті 75-101).
|
|
|
Розділ V “Президент України ”містить норми, що регулюють правове становище Президента України, порядок його обрання, компетенцію, умови припинення його повноважень. Цей розділ закріплює також норми, що визначають порядок формування та функції Ради національної безпеки і оборони України (статті 102-112).
Розділ VI “Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади ”присвячений порядку утворення, діяльності та компетенції уряду України, місцевих державних адміністрацій, а також поряд-ку припинення повноважень цих органів (статті 113-120).
Розділ VII “Прокуратура ”закріплює завдання та структуру органів прокуратури (статті 121-123).
Розділ VIII “Правосуддя”містить норми, що регулюють порядок утворення й функціонування органів правосуддя та визначає статус суддів (статті 124-131).
Розділ IX “Територіальний устрій України ” закріплює принципи та систему адміністративно-територіального устрою України (статті 132, 133).
Розділ X "Автономна Республіка Крим"містить норми, що визначають становище цієї республіки, її компетенцію, основи відносин між Україною та Автономною Республікою Крим, повноваження органів цієї республіки (статті 134-139).
|
|
|
Розділ XI "Місцеве самоврядування"містить норми, що визначають систему органів місцевого самоврядування, їх склад, статус депутатів, а також повноваження цих органів (статті 140-146).
Розділ XII "Конституційний Суд України "визначає склад і повноваження Конституційного Суду, встановлює гарантії незалежності та недоторканності суддів (статті 147-153).
Розділ XIII "Внесення змін до Конституції України "встановлює порядок подання до Верховної Ради України законопроектів про внесення змін і доповнень до Конституції та порядок їх розгляду (статті 154-159).
Розділ XIV "Прикінцеві положення"зазначає, що Конституція України набирає чинності з дня прийняття. День прийняття Конституції України є державним святом - Днем Конституції України (статті 160, 161).
Розділ XV "Перехідні положення"закріплює положення щодо чинності чинного законодавства в частині, що не суперечить Конституції України, і порядок вирішення інших питань, що виникли у зв’язку з прийняттям нової Конституції України (14 пунктів).
Розрізняють поняття здійснення, реалізації, дотримання, виконання, використання і застосування Конституції.
Здійснення Конституції загалом, її окремих норм - це досягнення конституційних цілей та інтересів шляхом правотворчої діяльності суб’єктів конституційного права.
|
|
|
Реалізація - це перетворення, втілення конституційних норм у фактичній діяльності організацій, органів, посадових осіб і громадян.
Дотримання норм Конституції означає утримання від заборонених нею дій.
Виконання конституційних приписів - обов’язкове здійснення передбачених законом певних дій.
Норми Конституції реалізуються також шляхом їх використання - здійснення учасниками конституційних відносин дозволених нормами права дій, здійснення ними своїх прав. У таких випадках реалізуються уповноважувальні норми, які закріплюють основні права і свободи громадян, повноваження державних органів. Використання конституційних норм можливе також через тлумачення чинного законодавства.
Застосування - один з видів реалізації конституційних норм, де чітко визначений адресат: органи державної влади, посадові особи та ін. Застосування права - це державно-владна діяльність з вирішення конкретних юридичних справ уповноваженими суб’єктами. Реалізується вона шляхом прийняття акта, який індивідуалізує і конкретизує загальнообов’язковий правовий принцип. Без акта застосування немає чіткої форми реалізації конституційних норм.
За розглянутою раніше класифікацією конституцій Конституція України є формальною, постійною, демократичною, республіканською, унітарною, змішаною, прийнятою парламентом, кодифікованою.
32.Порядок внесення змін,доповнень та прийняття нової Конституції України
Для прийняття конституції необхідно розробити її текст. Проекти конституцій, як правило, розробляють: місцеві органи влади, установчі збори, конституційні комітети (комісії) (як це мало місце в Україні при прийнятті чинної Конституції), парламент. Хоча, на думку О. Ф. Фрицького, текст Конституції України був би досконалішим, якщо б його проект розробляв орган, до складу якого входили фахівці-юристи, а не лише народні депутати1.
Розрізняють такі способи прийняття конституцій:
3) октроювання — це дарування конституції одностороннім актом глави держави (монарха). Це найменш демократичний спосіб прийняття конституції. На початку XIX ст. такі конституції іменувалися хартіями. Після II Світової війни октройова-ними називали також конституції, даровані метрополіями своїм колоніям при зміні форми колоніального панування або при звільненні від нього. З нині чинних октройованими є конституції Бельгії та Монако;
4) конституції, прийняті як результат договору. Вони не були поширені в минулому і майже не зустрічаються нині. Зазвичай це були договори між монархом та виборним органом. Вони свідчили про таке співвідношення політичних сил, за якого монарх уже був неспроможний дарувати свою конституцію. Іноді договірні конституції були результатом договору держав;
5) більшість нині чинних конституцій є народними. Вони приймаються парламентом чи установчими зборами або безпосередньо затверджуються референдумом.
Найчастіше конституції приймаються установчими зборами (конституантою) — виборним органом, головною або єдиною метою якого є створення конституції і який іноді виконує функцію парламенту.
Установчі збори прийнято поділяти на: суверенні, які остаточно приймають конституцію, та несуверенні, які лише виробляють конституцію, а затверджується вона іншим способом (найчастіше референдумом), а також початкові, котрі обираються громадянами як такі, та інституціоналізовані, коли роль представницьких установ виконують представницькі органи (парламенти), якщо вони мають право повного перегляду конституції.
Значення використання референдуму для затвердження конституції може бути різним. Так, якщо референдум проводиться для затвердження конституції, яка є гласно розробленою і прийнятою парламентом або установчими зборами, то такий порядок можна вважати демократичним. Якщо ж референдум проводить- ся в умовах тиску на громадян, проект готується та обговорюється вузьким колом осіб, такий спосіб затвердження конституції на референдумі не можна розглядати як демократичний.
В основі зміни конституцій лежить народний суверенітет.
Розрізняють такі способи зміни конституцій:
5) гнучкий спосіб, за якого зміни до конституції вносяться шляхом прийняття звичайного закону. До гнучких конституцій, як правило, належать некодифіковані або змішані конституції;
6) жорсткий спосіб, коли поправки до конституції вносяться у більш складному порядку, ніж видання звичайного закону. Жорсткість конституцій має на меті забезпечення їх стабільності, що сприяє укріпленню їх авторитету та відносній постійності конституційного ладу.
Жорсткі конституції можна поділити на два різновиди: а) власне жорсткі, до яких належать конституції, котрі змінюються парламентом одного й того самого скликання кваліфікованою більшістю в палаті або палатах, та конституції, що змінюються повторним голосуванням через певний строк, але парламентом того самого скликання.
Так, відповідно до ст. 155 Конституції України законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу І «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум* і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України», попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України;
б) особливо жорсткі — це конституції, зміни до яких затверджуються на референдумі, парламентом наступного скликання, органами суб'єктів федерації або шляхом застосування інших процедур, що ратифікують зміни.
Порядок унесення змін до розділів І, III, XIII Конституції України можна вважати особливо жорстким, оскільки відповідно до ст. 156 Конституції України законопроект про внесення змін до розділу І «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України», за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначає Президент України.
В Україні жорсткий характер внесення змін до Конституції полягає ще й в особливому колі суб'єктів права законодавчої ініціативи щодо таких змін. Відповідно до ст. 154 Конституції України законопроект про внесення змін до Конституції України може бути подано до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, а щодо розділів І, III, XIII Конституції України, то суб'єктами права законодавчої ініціативи стосовно внесення змін можуть бути Президент України та не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України (ст. 156 Конституції України).
Конституції, в яких усі частини змінюються по-різному, називаються конституціями змішаного типу.
Після ухвалення закону про внесення змін до конституції в установленому порядку він включається до тексту конституції. Способи такого включення можуть бути різними:
3) інкорпорування поправок, за якого відбувається проста заміна старих положень новими або виключення старих положень або додавання нових (такий спосіб унесення поправок до конституції застосовується в Україні);
4) додавання нових поправок до чинного тексту без формального виключення старих положень (США, Венесуела та ін.).
Перегляд конституцій може бути двох видів:
1) повний, що може здійснюватися:
а) шляхом прийняття нової конституції відповідно до пра
вил, передбачених попередньою конституцією;
б) шляхом прийняття нової редакції конституції зі збере
женням її колишньої дати;
2) частковий, коли відбувається заміна, виключення або до
повнення тексту конституції, що не стосується положень, які
утворюють її концептуальну основу.
На порядок зміни конституції досить часто впливає форма політико-територіального устрою держави, оскільки у федеративних державах цей порядок набагато складніший, ніж в унітарних, бо у цьому процесі беруть участь суб'єкти федерації або органи, що виражають інтереси цих суб'єктів1.
Розділ XIII Конституції України містить цілу низку застережень щодо внесення змін до неї:
4) Конституцію України не може бути змінено, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав та свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України (ч. 1 ст. 157 Конституції України);
5) Конституцію України не може бути змінено в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 ст. 157 Конституції України);
6) законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України і не був прийнятий, може бути подано до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту (ч. 1 ст. 158 Конституції України);
7) повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І, III і XIII Конституції України з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання (ч. 2 ст. 156 Конституції України);
8) Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України (ч. 2 ст. 158 Конституції України).
Законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції України (ст. 159 Конституції України).
Щодо порядку внесення змін до Конституції України, то він є самостійною парламентською процедурою, що виключає можливість застосування при розгляді законопроектів про внесення змін до Конституції України інших конституційних положень, окрім передбачених у розділі XIII Конституції України.
Закон України про внесення змін до Конституції України за своєю природою не є звичайним законом, який приймається Верховною Радою у порядку, передбаченому п. З ч. 1 ст. 85 Конституції України1. У зарубіжних країнах такі закони у більшості випадків називають конституційними, а іноді — органічними законами.
Особливостями закону про внесення змін до Конституції України порівняно зі звичайним законом є те, що:
· після прийняття цей закон стає складовою Конституції України і набуває найвищої юридичної сили;
· Конституцією України передбачено особливий порядок його прийняття: особливий суб'єкт права ініціативи перегляду, наявність застережень щодо можливості внесення змін, здійснення попереднього конституційного контролю законопроектів, наявність специфічної процедури внесення змін.
За ст. 94 Конституції України щодо всіх законів, які приймаються Верховною Радою України, Президент України наділяється правом вето, тобто правом повернути законопроект, прийнятий Верховною Радою України, на повторний розгляд зі своїми зауваженнями стосовно невідповідності такого законопроекту Конституції. Однак, відповідно до п. ЗО ч. 1 ст. 106 Конституції України, який було змінено згідно із Законом України «Про внесення змін до Конституції України», Президент України з 1 січня 2006 р. не має права вето щодо законів про внесення змін до Конституції України. Такі зміни до Конституції України, очевидно, обумовлені тим, що:
8) надання права вето Президенту щодо законопроектів про внесення змін до Конституції України з перевіркою їх відповідності Конституції України позбавляє будь-якого сенсу в наданні висновку Конституційним Судом України;
9) ухвалюючи закон про внесення змін до Конституції України, Верховна Рада України діє як орган установчої (а не законодавчої) влади, на яку покладається прийняття конституції та внесення до неї змін і таким чином установлення суспільного та державного устрою у країні;
застосування президентського вето до зазначеної категорії законопроектів не має сенсу ще й тому, що за змістом ст. 94 Конституції України вето Президента України долається щонайменше двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, а законопроект про внесення змін до Конституції України приймається більшістю двох третин голосів від конституційного складу Верховної Ради України. Тобто фактично сенс вето у цьому випадку зводився б до необхідності підтвердження Верховною Радою України своєї позиції тією ж самою кількістю голосів, що необхідна і для прийняття законопроекту1;
5) необхідність затвердження змін до розділів І, III, XIII Конституції України всеукраїнським референдумом також не узгоджується з правом Президента накладати вето, оскільки у цьому випадку визнавалася б зверхність Президента щодо результатів референдуму, а це неприпустимо з огляду на ст. 5 Конституції України2.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 319; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!