Договір комерційної концесії (франчайзингу)
Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності
Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності - це договір, за яким одна сторона (творець - письменник, художник тощо) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк (ч. 1 ст. 1112 ЦК).
Правова характеристика договору: консенсуальний, двосторонній, оплатний чи безоплатний.
Оскільки мова йде про створення об'єкта інтелектуальної власності, то творець за загальним правилом зобов'язаний виконати замовлення особисто.
Як уже зазначалося, цей договір не зовсім вписується в систему розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, оскільки спочатку необхідно створити результат творчої діяльності. У зв'язку із цим інколи виникає питання, чи не буде це розпорядженням майновими правами на ще не створений об'єкт інтелектуальної власності.
Важливо проводити розмежування між розпорядженням уже наявними суб'єктивними правами і встановленням механізму розподілу прав на створені в майбутньому об'єкти. У договорі про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності мова не йде про відчуження майнових прав. Тому сам по собі факт укладення такого договору зовсім не свідчить про виникнення майнових прав у замовника чи творця в момент укладення договору. Сторони лише узгоджують механізм розподілу прав на об'єкти, що будуть створені при виконанні договору.
|
|
|
Аналогічний приклад можна навести з галузі сімейного права. Так, за загальним правилом майно, нажите подружжям під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Однак особи, що вступають у шлюб, можуть укласти шлюбний договір, у якому передбачено інший механізм розподілу прав на нажите в майбутньому майно. У цьому випадку при розділі майна буде застосовуватися не норма Сімейного кодексу України, а погоджений тими, хто бере шлюб, порядок розподілу прав. І таких аналогів можна наводити багато.
Таким чином, положення актів цивільного законодавство внаслідок їх диспозитивності надають право сторонам самостійно встановлювати правила, за якими у майбутньому будуть розподілені майнові права на новостворені об'єкти. Однак, якщо сторони договору не скористалися цим правом, то застосовується загальне правило: майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 430 ЦК). Винятком із цього положення є розподіл прав на твір образотворчого мистецтва. У цьому випадку оригінал твору, створеного за замовленням, переходить у власність замовника, а майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором (ч. З ст. 1112 ЦК). Такий підхід обумовлено тим, що стосовно твору образотворчого мистецтва сам нематеріальний об'єкт інтелектуальної власності нерозривно пов'язаний з матеріальним носієм.
|
|
|
Наявність такого загального правила, яке до того ж міститься в книзі четвертій ЦК, на практиці породжує досить багато проблем. Особа вважає, що коли вона сплатила гроші, то саме їй належать всі права і вона сама вирішує, як розпорядитися об'єктом, однак законодавець України вирішив інакше.
Проаналізувавши загальне правило, можна зробити однозначний висновок: сторонам доцільно в договорі обумовлювати механізм розподілу прав на створений за замовленням об'єкт інтелектуальної власності. Адже більш доречним є чітке розмежування прав кількох осіб на один об'єкт.
До того ж законодавчо передбачено, що договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способи та умови використання цього об'єкта замовником (ч. 2 ст. 1112 ЦК).
|
|
|
Умови договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, що обмежують право творця цього об'єкта на створення інших об'єктів, є нікчемними (ч. 4 ст. 1112 ЦК).
Договір комерційної концесії (франчайзингу)
| Договір франчайзингу - договір, за яким франчайзер надає франчайзі комплекс належних прав з метою виготовлення та (або продажу) певного виду товару та (або) надання послуг. Предметом договору франчайзингу є право на використання об’єктів права інтелектуальної власності (торговіх марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Сторонами договору франчайзингу (комерційної концесії) можуть виступати тільки ті фізичні та юридичні особи, що є суб’єктами підприємницької діяльності. Форма договору комерційної концесії - письмова. Відповідно до положень Цивільного кодексу України такий договір підлягає обов’язковій державній реєстрації, проте, на сьогодні порядок реєстрації договору франчазингу не регламентований. Обов’язки правоволодільця (франчайзера): основний обов’язок франчайзера – передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, а також проінформувати користувача та його працівників з питань, пов’язаних із здійсненням цих прав. Окрім цього, якщо в договорі франчайзингу не встановлено інше, франчайзер повинен: - забезпечити державну реєстрацію договору;- надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників; - контролювати якість товарів, робіт, послуг, що виробляються (виконуються, надаєься) користувачем на підставі договору франчайзингу (комерційної концесії). Користувач (фракчайзі) зобов'язаний: - використовувати торговельну марку та інші позначення правоволодільця визначеним у договорі способом; - забезпечити відповідність якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) якості аналогічних товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) право володільцем (франчайзером); - дотримуватися інструкцій та вказівок право володільця (франчайзера), спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодільцем; -надавати покупцям (замовникам) додаткові послуги, на які вони могли б розраховувати, купуючи (замовляючи) товари (роботи, послуги) безпосередньо у правоволодільця; - нформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця за договором комерційної концесії; - не розголошувати секрети виробництва правоволодільця, іншу одержану від нього конфіденційну інформацію. |
|
|
|
139. Поняття та правова охорона договору комерційної концесії
Комерційна концесія — еквівалент відомого в західному законодавстві поняття „франчайзинг", або „франшиза". Договір застосовується у сфері підприємницької діяльності.
Основним зобов'язанням, що визначає особливості договору, є надання правоволодільцем користувачеві комплексу виключних прав на використання об'єктів інтелектуальної власності, що дає підстави розглядати цей договір як різновид ліцензійних договорів.
Договір комерційної концесії полягає у створенні нових господарських комплексів (турагенцій, туроператорів, магазинів, ресторанів, готелів та ін.), розширення мережі ринків збуту товарів і послуг під фірмою правовласника. Це відрізняє його від традиційних ліцензійних договорів, що надають ліцензіату можливість використовувати окремі об'єкти інтелектуальної власності - винахід, корисну модель, товарний знак, літературний твір та інші об'єкти, що охороняються, права на які належать ліцензіату.
Для укладення договору необхідно, щоб сторони погодили всі його істотні умови. Істотними умовами договору с умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для докторів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б одній зі сторін мас бути досягнуто згоди (ст. 638 ЦКУ). Статті 1115 ЦКУ та 366 ГКУ називають такі істотні умови договору: предмет та ціна. Інакше кажучи, якщо сторони не передбачать хоч би одну з указаних умов, то договір вважатиметься неукладеним. Неукладеність договору означає, що між сторонами не виникле жодних правовідносин, а все отримане чи передане за даним договором мас бути повернуте сторонами на підставі норм про безпідставне збагачення. В тому самому випадку, якщо в укладеному сторонами докторі міститимуться ознаки будь-якого іншого договору, суд у разі суперечки між сторонами буде застосовувати правила, якими регулюється відповідні договори.
1. Комерційне найменування. Кожна юридична особа повинна мати найменування (фірмове найменування). Стаття 489 ЦКУ визначає, що правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності.
4) Договір та інші права, що зазвичай передаються користувачеві. Крім передачі права на комерційне найменування і/або позначення, комплекс прав, які передаються за договором, може включати й інші права.
а) Знак для товарів і послуг. Правова охорона знаку для товарів і послуг встановлена ЦКУ та Законом України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" від 15 грудня 1993 року №3689- XII. Під поняттям „знак" розуміється позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб (ст. І Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг") Охорона знака для товарів і послуг налається на підставі реєстрації. Виняткове право власника знака для товарів і послуг підтверджується свідоцтвом (ст. 5 Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"). Реєстрація проводиться центральним органом виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності (далі - Установа). Реєстрація знака для товарів і послуг проводиться для певного переліку товарів (послуг), згрупованих за класами Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків. Зареєстровані знаки для товарів і послуг вносяться до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг.
Стаття 16 Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" визначає права на використання знака для товарів і послуг. Цс ще раз підтверджує необхідність укладати окремий ліцензійний договір на передачу прав на використання знака для товарів і послуг за умови передачі такого знака за договором комерційної концесії.
Ліцензійний договір повинен містити умову про те, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва, який здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови.
Договір про передачу права власності на знак і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі та підписані сторонами.
Сторона договору має право на інформування невизначеного кола осіб про передачу права власності на знак або видачу ліцензії щодо використання знака. Таке інформування здійснюється шляхом публікації в офіційному бюлетені відомостей в обсязі та порядку, встановлених Установою, з одночасним унесенням їх до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг.
У разі опублікування відомостей про передачу права власності на знак щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг Установа видає нове свідоцтво на ім'я особи, якій передане не право, за наявності документа про сплату державного мита за видачу свідоцтва.
Право на зазначення походження товарів не може передаватися. Включення до договору комерційної концесії умови про переламу такого права с неправильним та безглуздим.
Охорона зазначення походження товарів регулюється ЦКУ, ГКУ. Законом України „Про охорону прав на зазначення походження товарів" піл 16 червня 1999 року №752-ХIV.
Відповідно до статті І Закону України „Про охорону прав на зазначення походження товарів" зазначення походження товару термін, що охоплює (об'єднує) такі терміни:
- просте зазначення походження товару;
- кваліфіковане зазначення походження товару.
Просте зазначення походження товару будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару Ним може бути й назва географічного місця, яка вжинається для позначення товару або як складова частина такого позначення;
Правова охорона простого зазначення походження товару надається на підставі його використання. Правова охорона простого зазначення походження товару полягає у недопущенні використання зазначень, що є неправдивими (фальшивими) чи такими, що вводять споживачів в оману щодо дійсного географічного місця походження товару. Просте зазначення походження товару не підлягає реєстрації. Закон України „Про охорону прав на зазначення походження товарів" надає правову охорону кваліфікованим зазначенням походження товарів на підставі їх реєстрації у Державному реєстрі України назв місць походження та географічних зазначень походження товарів і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів. Така реєстрація діє безстроково від дати реєстрації (ст. 6 Закону „Про охорону прав на зазначення походження товарів").
Відповідно до ст. 7 Закону України „Про охорону прав на зазначення походження товарів правова охорона надається кваліфікованому зазначенню походження товару, що вказує на конкретне географічне місце, з якого походить товар, і на яке не поширюються встановлені Законом України „Про охорону прав на зазначення походження товарів" підстави для відмови в наданні правової охорони.
Реєстрація здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності у порядку, передбаченому Законом України „Про охорону прав на зазначення походження товарів".
6) Винахід, корисна модель, промисловий зразок. Охорона права на вказані об'єкти встановлена ЦКУ, ГКУ, Законами України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" від 15 грудня 1993 року №3687—XII та „Про охорону прав на промислові зразки" від 15 грудня 1993 року №3688— XII.
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" винахід (корисна модель) — це результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології.
Реєстрація патентів на винахід (корисну модель) здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності. Патент на винахід (корисну модель), залежно від його виду, реєструється в Державному реєстрі патентів і деклараційних патентів України на винаходи, Державному реєстрі деклараційних патентів України на корисні моделі, Державному реєстрі патентів і деклараційних патентів України на секретні винаходи, Державному реєстрі деклараційних патентів України на секретні корисні моделі. Порядок реєстрації встановлюється вказаними законодавчими актами.
Стаття 6 Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" визначає, що правова охорона надається винаходу (корисній моделі), що не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоздатності.
Відповідно до статті 1 Закону України „Про охорону прав на промислові зразки", промисловий зразок — це результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Право власності на промисловий зразок засвідчується патентом, який видається центральним органом виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності та підлягає реєстрації у Державному реєстрі патентів України на промислові зразки. Об'єктом промислового зразка можуть бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб (ст. 5 Закону України „Про охорону прав на промислові зразки").
Правова охорона надається промисловому зразку, що не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоспроможності.
в) Об'єкти авторського права. Особливістю об'єктів авторського права (твори, комп'ютерні програми, бази даних, топології інтегральних мікросхем та ін.) є відсутність необхідності в реєстрації відповідних прав, вони виникають уже в силу факту створення відповідного об'єкта. Водночас договори про передачу майнових прав інтелектуальної власності на об'єкти авторського права підлягають державній реєстрації.
Охорона прав на вказані об'єкти встановлюється ЦКУ, Законами України „Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 року №3792—ХП та „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" від 5 листопада 1997 року №621/97-ВР.
140. Форма договору комерційної концесії та його реєстрація
Договір комерційної концесії повинен бути укладений у письмовій формі, шляхом складання єдиного документа, підписаного сторонами і скріпленого печатками. Укладання договору комерційної концесії в спрощеній письмовій формі — шляхом обміну документами за допомогою поштового, телеграфного, телетайпного, телефонного, електронного або іншого зв'язку не допускається під загрозою його недійсності. Підстави і наслідки визнання договору недійсним закріплені в ст.ст. 207-208 ГК України.
Договір комерційної концесії в обов'язковому порядку підлягає державній реєстрації органом, який здійснив реєстрацію суб'єкта господарювання, що виступає за договором як правоволоділець. Якщо правоволоділець зареєстрований як суб'єкт господарювання не в Україні, договір комерційної концесії реєструється органом, який зареєстрував користувача. Відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб — підприємців” від 15.05.2003 р. державна реєстрація юридичних осіб і фізичних осіб — підприємців здійснюється державним реєстратором у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районної, районної міст Києва і Севастополя державної адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи — підприємця.
На ці органи покладений і обов'язок реєстрації договорів комерційної концесії відповідно до ст. 367 ГК України.
Існує певна специфіка регулювання відносин сторін договору комерційної концесії з третіми особами до його державної реєстрації. Сторони договору мають право посилатися на договір тільки з дня його державної реєстрації. За відсутності державної реєстрації договір комерційної концесії не має сили у відносинах з третіми особами, насамперед зі споживачами товарів (робіт, послуг), однак має силу у взаємовідносинах сторін договору. Дане положення, закріплене у ст. 367 ГК України, передбачено з метою захисту прав споживачів, тому що користувач ще не має права використовувати наданий йому договором комерційної концесії комплекс виключних прав, однак дозволяє сторонам до реєстрації договору проводити необхідну підготовчу роботу на підставі договору, що вважається укладеним до державної реєстрації.
Через те, що правове регулювання договору комерційної концесії здійснюється нормами двох нормативно-правових актів — Господарського кодексу України і Цивільного кодексу України, сторони при укладанні договору повинні керуватися нормативними положеннями цих актів.
141.Зміст договору комерційної концесії.
Франчайзер підписує франчайзинговий договір з багатьма франчайзі, тому було б незручно кожного разу міняти якісь пункти щодо запиту окремого франчайзі. Франчайзер повинен насамперед підготувати типовий (стандартний, єдиний для всіх) договір франчайзингу так, щоб у франчайзі не виникало сумнівів і бажання змінити його.
Якщо комусь із франчайзі вдасться домогтися змін у його договорі, то інші франчайзі можуть бути незадоволені, що франчайзер зробив виняток для когось. Ці франчайзі можуть тепер розглядати свій договір як невиконаний. Договір франчайзингу повинен бути єдиним для всіх франчайзі.
Договір франчайзингу зазвичай включає визначення „інтелектуальної власності" франчайзера. Під інтелектуальною власністю франчайзера розуміють право інтелектуальної власності на торговий знак, ноу-хау, спеціальні деталі виробничого процесу, торгові і виробничі секрети та іншу конфіденційну інформацію. Рекомендується, щоб професійний юрист брав участь в опрацюванні даного питання.
Договір франчайзингу включає положення, які визначають права й обов'язки франчайзера і франчайзі. Ці положення описуються дуже детально і займають велику частину договору.
Існують кілька положень, які також можуть бути включені в договір. Ось деякі з них.
— Повнота договору. Це положення засвідчує те, що договір франчайзингу включає всі домовленості між сторонами і має пріоритет перед усіма раніше досягнутими домовленостями (усними або письмовими) і листуванням.
— Термін дії договору. У договорі франчайзингу повинен бути визначений термін його договору, який є одним із найважливіших параметрів для франчайзі. Зазвичай, франчайзі зацікавлений у максимально тривалому первинному терміні дії договору (щоб дістати можливість окупити свої первинні витрати, пов'язані з купівлею франшизи), тоді як франчайзер, навпаки, — в його нетривалості.
— Територія. Оскільки в більшості випадків покупець франшизи зацікавлений в отриманні ексклюзивного права на розвиток бізнесу на певній території, необхідно чітко визначати межі цієї території.
- Обмеження конкуренції. Договір франчайзингу може передбачати певні обмеження для сторін в цілях запобігання конкуренції між ними, зокрема зобов'язання франчайзера не надавати аналогічних прав на розповсюдження продукції та надання послуг, яким би то не було третім особам у межах тієї самої території і не надавати самому послуги в межах цієї території.
— Платежі за договором. У переговорах про платежі за договором франчайзингу необхідно точно визначити, що покривається первинним внеском. У випадку, якщо франчайзер прагне мінімізувати обсяг своєї участі в первинній організації бізнесу, необхідно наполягати на відповідному зниженні розміру первинного внеску за договором франчайзингу. Договір може також передбачати плату за продовження договору. Безумовно, таке положення невигідне для покупця франшизи і, по суті, нівелює переваги положень про можливість продовження договору на новий термін. Тому покупцеві франшизи слід уникати внесення такого положення до договору франчайзингу.
Договір франчайзингу може передбачати зв'язаність покупця франшизи та здійснювати інші відрахування: відрахування на міжнародну маркетингову діяльність, на систему бронювання, плату за навчання персоналу.
— Мінімальні вимоги. Договори франчайзингу часто встановлюють мінімальні вимоги ефективності, які покупець франшизи повинен забезпечувати за певний період часу, а також право франчайзера відмінити ексклюзивність або розірвати договір, якщо франчайзі не досягає встановлених для нього мінімальних вимог за певний період протягом терміну дії договору. У такій ситуації слід докласти зусилля для відміни або хоч би обмеження цього права франчайзера.
— Постачання. Договір франчайзингу може включати положення, які визначають, як саме франчайзі здійснює постачання. Франчайзі зобов'язаний проводити постачання тільки від схвалених франчайзером постачальників. Якщо франчайзі може купувати тільки у франчайзера, він спочатку повинен бути повідомлений про це. Франчайзер повинен пояснити франчайзі, що він не отримує від цього надприбутків.
— Припинення дії договору. Франчайзинговий договір повинен містити детальний опис припинення взаємин між франчайзером і франчайзі, яке може виникнути в результаті продажу підприємства, припинення договору через серйозне порушення обов'язків однієї зі сторін або через смерть франчайзера чи франчайзі. Будь-яка з цих подій спричиняє серйозні наслідки, тому вони повинні бути детально зазначені в договорі.
— Умови припинення договору. Договір зумовлює умови, за яких франчайзинговий договір може бути припинений. Положення договору про наслідки припинення не менш важливі, ніж положення про саме розірвання договору. Франчайзі повинен припинити використання інтелектуальної власності франчайзера. Договір франчайзингу також часто обмежує колишнього франчайзі у веденні подібного бізнесу на даній території протягом певного часу. Це обмеження, правда, необхідно ретельно опрацювати, щоб ним можна було скористатися.
142. Припинення договору комерційної концесії
Кожна із сторін договору комерційної концесії, укладеного без зазначеного строку, має право у будь-який час відмовитися від договору, повідомивши про це другу сторону за шість місяців, якщо договором не передбачений більш тривалий строк.
Договір комерційної концесії припиняється при оголошенні правоволодільця або користувача неплатоспроможним (банкрутом). Питання визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом регламентовані в главі 23 ГК України. Договір комерційної концесії припиняється також у випадку припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення, визначене в договорі, без його заміни аналогічним правом.
Таким чином, договір комерційної концесії припиняється як по загальних підставах припинення зобов'язань, так і по спеціальних підставах, зазначених у ст. 374 ГК України та у ст.1126 ЦК України. Однією з таких спеціальних підстав є банкрутство будь-якої зі сторін договору. Оскільки договір комерційної концесії відноситься до підприємницьких договорів, дія його не може продовжуватися, якщо одна зі сторін втрачає статус підприємця.
Договір комерційної концесії також припиняється внаслідок припинення істотних елементів наданих за договором комплексу виключних прав. До істотних елементів комплексу відносяться права на комерційне (фірмове) найменування і комерційне позначення. Ці права вважаються такими, що припинилися, якщо право-володілець втратив їх без придбання інших аналогічних прав. Право на фірмове найменування припиняється також при ліквідації юридичної особи, що є загальною підставою припинення зобов'язань або його реорганізації за винятком випадків реорганізації, що не спричиняє припинення юридичної особи — власника фірмового найменування.
У разі зміни або заміни правоволодільцем своєї торговельної марки, комерційного найменування чи комерційного позначення, що використовуються користувачем за договором комерційної концесії (наприклад, у випадках перетворення, зміни основного профілю діяльності і т.д.), договір зберігає силу у відношенні нового найменування (позначення), але лише за умови згоди на це користувача, що вправі в цьому випадку вимагати розірвання договору. Користувач, крім того, вправі вимагати розмірного зменшення винагороди, належної правоволодільцю, оскільки нове найменування останнього звичайно не користується такою ж комерційною репутацією, як і колишнє.
Якщо в період дії договору комерційної концесії припинилося право, користування яким надано за цим договором, договір продовжує свою чинність, крім положень, що стосуються права, яке припинилося. Підстави припинення виключних прав конкретизуються в спеціальному законодавстві, наприклад, в Законі України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” від 15.12.93 р. За загальним правилом, припинення права, користування яким надано за договором комерційної концесії, не є підставою для припинення договору. Договір продовжує свою дію, за винятком тих положень, які стосуються права, що припинилося, а користувач має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцю винагороди. При цьому, якщо інше передбачено договором, сторони керуються відповідним положенням договору. Тобто, якщо в договорі сторони дійдуть згоди про відсутність у користувача права вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцю винагороди при припиненні виключного права, користування яким надано за договором, користувач не може скористатися правом вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцю винагороди.
Разом з тим, це положення не поширюється на ряд випадків. Так, договір комерційної концесії припиняється у разі припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення, визначене в договорі, без його заміни аналогічним правом.
143.Інші договори у сфері інтелектуальної власності.
Невичерпний перелік договорів у сфері інтелектуальної власності пояснюється неможливістю законодавчого закріплення усіх можливих договірних конструкцій у сфері інтелектуальної власності. Зокрема, до інших договорів можна віднести договори: 1) між співавторами; 2) між співвласниками охоронного документа (патенту чи свідоцтва); 3) про порядок розподілу прав на службові об'єкти інтелектуальної власності; 4) про передачу ноу-хау, 5) щодо управління майновими правами автора або інших суб'єктів авторського права і суміжних прав тощо.
Потреба укладення перших двох із зазначених договорів пояснюється тим, що у випадку наявності прав кількох осіб щодо одного об'єкта необхідно урегулювати відносини між особами. Так, у випадку відсутності такого договору кожний правоволоділець може використовувати об'єкт за своїм розсудом, але жоден з них не має права давати дозвіл на використання та передавати майнові права інтелектуальної власності на об'єкт іншій особі без згоди інших правоволодільців.
Договір про порядок розподілу прав на службові об'єкти інтелектуальної власності - це цивільно-правовий договір, що укладається між роботодавцем і працівником стосовно узгодження механізму розподілу прав на створені у зв'язку з виконанням трудового договору чи доручення роботодавця об'єкти інтелектуальної власності. У випадку відсутності такого договору застосовується загальне правило, передбачене ч. 2 ст. 429 ЦК: майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно.
Договір про передачу ноу-хау - це договір, за яким правовласник передає зацікавленим особам право на використання повністю або частково конфіденційних знань, що включають відомості технічного, виробничого, адміністративного, фінан сового характеру, використання яких забезпечує певні переваги особі, що їх одержала.
Ноу-хау (англ. - знаю як) - повністю або частково конфіденційні знання, що включають відомості технічноіо, виробничого, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги особі, що їх одержала.
Якщо за ліцензійним договором достатньо надати дозвіл на використання об'єкта інтелектуальної власності (тобто не забороняти його використання), то за договором про передачу ноу-хау необхідно виконати активні дії - розкрити певні знання, що зберігаються в режимі секретності.
Договір щодо управління майновими правами автора або інших суб'єктів авторського права і суміжних прав - це договір, за яким володілець майнових авторських чи суміжних прав наділяє організацію колективного управління повноваженнями щодо управління належними їм майновими правами інтелектуальної власності. На підставі цього договору організації колективного управління укладають договори з зацікавленими особами про використання прав, переданих в управління, а також збирають, розподіляють і виплачують зібрану винагороду за використання об'єктів авторського права чи суміжних прав суб'єктам авторського права і суміжних прав, правами яких вони управляють, а також вчиняють інші дії, передбачені чинним законодавством, необхідні для захисту наданих в управління прав (ст. 49 Закону України „Про авторське право і суміжні права").
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 266; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!