Проблема людини та держави в політичних теоріях Нового часу.
Політичні концепції Нового часу. ДЛокк - родоначальник теоретичної системи класичного лібералізму. Т. Гоббс про походження і сутність держави. Проблеми природних прав людини і прагнення обмежити втручання в громадське життя у Джона Локка. «Розподіл влад» і політико-правовий режим в суспільстві і державі. Раціоналістична трактовка політики і влади в працях Руссо, Дідро, Гельвеція, Гольбаха. Монтеск'є та історичні, географічні, економічні і соціальні основи політики. Гуманістичні критерії політики. Філософсько-правові концепції політики класиків німецької філософії. Етичні основи права і держави в філософії Канта. Ідея «правової держави» і «вічного миру». Місце політики в «Філософії права» Гегеля. Традиціоналізм.
Ліберальна політична думка: Б.Констан, Є.Бентам, АТоквіль та ін. Теорія насильства Л.Гумпловича Виникнення і еволюція соціально-політичних утопій. Концепції А.Сен-Сімона, Ш.Фур'є, Р.Оуена, М.Чернишевського. Виникнення і основні етапи розвитку політичної доктрини марксизму. Сутність кризи марксизму. Політичні ідеї в Російській імперії другої половини XIX ст. (О.Герцен, М.Салтиков-Щедрін, М.Драгоманов, В.Соловйов, Б.Чичерін, М.Ковалевський, М.Бердяєв, М. Грушевський, І.Ільїн).
Ідея відмирання держави і політики. Соціологія О.Конта. «Закон солідарності» і політика Співвідношення матеріальної і духовної влади. Спенсер про типи суспільства, держави і політики. Спроби юридизації політики в працях правознавців ХІХ-ХХ ст. Заперечення влади і політики в анархістських і анархо-синдикалістських теоріях. Погляди М.Бакуніна, П.Кро-поткіна, Г.В.Плеханова на політичні фактори прогресу.
|
|
|
Становлення політології як самостійної галузі й загальної системи соціальних і гуманітарних наук. ДжС.Мілль про свободу, порядок і соціальний прогрес. Е.Дюркгейм про значення солідаризму в розвитку суспільства М.Вебер як класик політології. Вчення Вебера про ідеальні типи влади та теорія раціональної бюрократії. Теорія еліт(Г.Моска, В.Парето, Р.Міхельс, Д.Донцов, В.Липинський). Дослідження політичних партій (МДюверже, Ж.Шарло, Дж.Сарторі). Міжнародні відносини і світова політика: політологічні виміри (Б.Рассел, Г.Морген-тау, Р.Хілсмен, М.Каплан).
Основні школи і течії сучасної політології. Біхевіористський напрямок у дослідженнях політики (Ч.Мерріам, ГЛассуел, Дж.Кетлін та ін.). Системний аналіз влади (Т.Парсонс, Д.Істон, Р.Дальташ.).КошіеппЛелітократЯінаціократії(Л.Міллс,Ч.Раш та ін.). Політична соціологія (СЛіпсет, МДюверже, Р.Арон, М.Кроз'є та ін.). Психоаналітичні концепції політики (Ж Лакан, Ч.Мерріам та ін.). Теорія соціально-політичних конфліктів (П.Блау, КБоулдінг, Р.Дарендорф). Компаративістика як метод аналізу різнорідних політичних систем (Д.Істон, Г.Алмонд, С.Верба, КДойч, С.Хантінгтон). Теорія політичних систем (Р.Роуз, М.Девіс, КБіддсман). Геополітика Нігілізм і його політична мета Політико-релігійні концепції. Політика «богошукання». Проблема політики і влади в інституціоналізмі. Неоелітизм в сучасній політології. Технократичні доктрини політики. Різноманітність і альтернативність сучасних політичних теорій. Політичне відчуження і його подолання.
|
|
|
Політична доктрина анархізму.
Критиками політичних доктрин лібералізму (окрім соціалістів і комуністів) були й представники політичних концепцій анархізму, з-поміж яких найпомітнішими є постаті М. Штірнера, П. Прудона, М. Бакуніна і Ж. Сореля.
Макс Штірнер (справжнє ім'я Шмідт Каспар) (1806-1856) виступав з крайніх ідеалістичних та егоїстичних позицій. Він називав себе "смертельним ворогом держави", в якої є лише альтернатива: "вона або я". Власність для нього лише те, що в його владі. Отже, основне кредо М. Штірнера: "Для мене немає нічого вищого за Мене".
П'ер Жозеф Прудон (1809-1865), депутат Національних зборів Франції, заперечував будь-яку державність як основне суспільне зло, не схвалював ідею класової боротьби, а найважливішою умовою свободи особи вважав дрібну власність. Його ідеал — суспільна асоціація дрібних власників, які б мали рівну за розмірами власність. П. Прудон заперечував комуністичне і капіталістичне суспільство, обстоюючи "третю форму суспільства" як синтез спільності й власності. Цей ідеальний стан він і називав анархією.
|
|
|
На думку П. Прудона, треба повалити буржуазну державу, ліквідувати центризм і загальнонаціональну владу, замінивши їх федерацією самостійних територіальних одиниць на основі угод між ними. Такі територіальні одиниці можуть утворювати будь-які групи населення: раси, національності, міста тощо.
Організація суспільства на принципах комунального устрою повинна мати "аполітичний" характер і не передбачати поділу на володарів і підлеглих. А замість політики має з'явитися наукова організація суспільства, де законодавча влада повинна належати розуму, а виконавча — народу як охоронцеві закону. Саме тому П. Прудон писав про "науковий соціалізм", який має перемогти ненасильницьким шляхом за умови становлення робітничого класу як рушійної сили прогресу.
|
|
|
Російський теоретик анархізму Михайло Бакунін (1814-1876) закликав до повного знищення держави, церкви та приватної власності, встановлення "колективної й невидимої диктатури", створення комітетів громадського порятунку. Основні положення його концепції викладено в творі "Державність і анархія" (1873). Намагався втілити свої ідеї в життя, беручи участь у кількох збройних повстаннях, а на схилі віку переконався в утопічності своїх ідей.
Французький анархіст Жорж Сорель (1847-1922), захопившись марксизмом, поступово перейшов до його критики. Сформулював політичну доктрину синдикалізму (від фр. syndicat — профспілка) і став визнаним лідером та ідеологом однойменного руху, співпрацюючи із Всезагальною конфедерацією праці, заснованою 1895 р.
Він заперечував демократію, парламентаризм, соціалізм — усе, що мало відбиток державності, вважав, що після смерті К. Маркса і Ф. Енгельса та утвердження ліберальної демократії марксизм перебуває в кризовому стані, а наступники К. Маркса та Ф. Енгельса спотворили їхнє вчення. Головним методом революційної боротьби вважав насильство, засобом перманентної мобілізації мас — загальний страйк, чинником об'єднання їх — революційні міфи, ентузіазм, нову революційну мораль. Однак результати Жовтневої революції в Росії зробили його песимістом. А в історію Ж. Сорель увійшов як засновник доктрини анархо-синдикалізму, з якою, безперечно, треба ознайомитись, аби мати уявлення про повний спектр та еволюцію політичної думки світу.
Наостанку зазначимо, що анархізм є сукупністю доволі різнобарвних політичних течій, настроїв та орієнтацій, які суттєво впливають на політичні процеси, особливо в переломні моменти історії. Анархічні течії та пов'язана з ними практика ґрунтуються на культі індивідуалістичного бунтарства.
Проте анархізм загалом нездатний до масштабних політичних дій, не кажучи вже про тривале здійснення влади у суспільстві.
Основними принциповими і суттєвими недоліками анархізму є такі: розмитість уявлень майбутнього суспільства, до якого за-кликають анархісти; невміння організовувати свої дії та управляти ними відпо-відно до умов, що динамічно змінюються; наявність гострих суперечностей усередині анархічних течій, що знекровлює їх і робить нереальним досягнення їхніх політичних цілей. Проте соціальна й політична нерівність, бюрократизм, об-меження соціальної поведінки постійно створюють ґрунт для бажання перерозподілу майна та туги за індивідуальною свободою.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 189; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!