Значит — это кому-нибудь нужно?

Стр 1 из 2Следующая ⇒

Райнер Марія Рільке

Осінній день

Час, Господи! Дай літу відійти!

Клади на сонячний годинник тіні

I по долині вітер розпусти.

Звели плодам доспіти в яснім саді;

Дай їм ще два погожі дні і влий

Останній сік, солодкий і густий,

У ягоди важкого винограду.

Безхатній нині - не віднайде хати,

Самотній нині - довго буде ним;

Не спати буде він, листи писати I

Неспокійно по саду блукати,

Де листя мчиться натовпом глухим.

Гійом Аполлінер"Міст Мірабо"

Під мостом Мірабо струмує Сена

Так і любов

Біжить у тебе в мене

Журба і втіха крутнява шалена

Хай б'є годинник ніч настає

Минають дні а я ще є

Рука в руці пост í ймо очі в очі

Під мостом рук

Вода тече хлюпоче

Од вічних поглядів спочити хоче

Хай б'є годинник ніч настає

Минають дні а я ще є

Любов сплива як та вода бігуча

Любов сплива

Життя хода тягуча

Надія ж невгамовано жагуча

Хай б'є годинник ніч настає

Минають дні а я ще є

Минають дні години і хвилини

Мине любов

I знову не прилине

Під мостом Мірабо хай Сена плине

Хай б'є годинник ніч настає

Минають дні а я ще є...

Томас Стернз Еліот

Порожні люди

Ми люди порожні,

Спустошені люди,

Соломою випхані,

Купчимось

I мозки солом'яні хилим.

Як шелести, шепоти наші

Тихенько й подібно

Тріщать шарудінням безсилим,

Як вітер в сухій ковилі,

Як лапки щурів на побитому склі

У нашій коморі.

Цей контур без форми, без кольору тінь,

Сила збезвладнена, жести без рухів;

О ті, що увійшли,

З відкритим поглядом у сонне царство смерті,

Згадайте нас - але обов'язково -

Не безсловесні душі пригадайте -

Спустошених

випханих людей.

Федерико Гарсиа Лорка "Гитара"

Начинается

плач гитары.

Разбивается

чаша утра.

Начинается

плач гитары.

О, не жди от нее

молчанья,

не проси у нее

молчанья!

Неустанно

гитара плачет,

как вода по каналам — плачет,

как ветра над снегами — плачет,

не моли ее о молчанье!

Так плачет закат о рассвете,

так плачет стрела без цели,

так песок раскаленный плачет

о прохладной красе камелий.

Так прощается с жизнью птица

под угрозой змеиного жала.

O гитара,

бедная жертва

пяти проворных кинжалов!

ОЛЕКСАНДР БЛОК

Весно, весно без меж і без краю

Весно, весно без меж і без краю —

Владо мрій, що без краю зроста!

О життя! Пізнаю і приймаю!

Шлю привіт тобі дзвоном щита!

Вас приймаю, недолі погрози,

Ласко долі,— вітання й тобі!

В зачаклованім царстві, де сльози,

В тайні сміху — не місце ганьбі!

Вас, безсонні за спірками ночі

І світання в фіранках вікна,—

Все приймаю, аби тільки очі

Дратувала, сп'яняла весна!

Сіл пустельні приймаю оселі,

Зруби міст, весь їх морок і бруд,

Піднебесні простори веселі

І пекельний невільницький труд!

Ось, розвіявши в вітрі шаленім

Коси-змії, ти мчиш, ніби

птах,

З нерозгаданим Божим іменням

На затиснутих зимних устах.

В цім спітканні ворожім, некволий,

Я ніколи не кипу щита...

Ти плечей не відкриєш ніколи...

Влада мрії над нами зроста!..

І дивлюсь, ворожнечу зміряю,

Все — ненависть, прокльони,

любов:

За тортури й загибель — я знаю —

Все приймаю!.. І знову! І знов!..

О, весна без конца и без краю —

Без конца и без краю мечта!

Узнаю тебя, жизнь! Принимаю!

И приветствую звоном щита!

Принимаю тебя, неудача,

И удача, тебе мой привет!

В заколдованной области плача,

В тайне смеха — позорного пет!

Принимаю бессонные споры,

Утро в завесах темных окна,

Чтоб мои воспаленные взоры

Раздражала, пьянила весна!

Принимаю пустынные веси

И колодцы земных городов!

Осветленный простор поднебесий

И томления рабьих трудов!

И встречаю тебя у порога —

С буйным ветром в змеиных

Кудрях,

С неразгаданным именем Бога

На холодных и сжатых губах...

Перед этой враждующей встречей

Никогда я не брошу щита...

Никогда не откроешь ты плечи...

Но над нами — хмельная мечта!

И смотрю, и вражду измеряю,

Ненавидя, кляня

и любя:

За мученья, за гибель — я знаю —