Назвіть основні засади та приорітети зовнішньої політики України.

Сутність інтеграції в ЄС

Європейський Союз – чітко організована форма європейської інтеграції. Інтеграційні процеси охопили й інші регіони Європи, але там вони не досягли такої глибини, як у Західній Європі. Україна має систематизувати й об’єднати підходи Євросоюзу до поглиблення міжнародного політичного співробітництва у напрямі політичної асоціації, які впливають на розробку Європейської політики сусідства ЄС до держав-аплікантів і держав партнерів. Першими кроками у даному напрямі може стати: інституціалізація механізму приєднання України до відповідних зовнішньополітичних рішень і заяв Євросоюзу, а також наступна участь з правом дорадчого голосу на відповідних форумах Євросоюзу. Українська дипломатія має більш активно використовувати селективний підхід до країн-членів Євросоюзу, сприяючи росту заангажованості політичної еліти і громадян й тим самим формуючи потужну проукраїнську підтримку.

 

7 лютого 1992 року держави-члени Європейських співтовариств підписали Договір про Європейський Союз. З 1 листопада 1993 року Договір вступив в силу, тобто з цього моменту починається відлік часу існування Європейського Союзу. На даний час членами Європейського Союзу (ЄС) є такі країни: Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, ФРН, Швеція, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Литва, Латвія, Естонія, Мальта, Кіпр - всього 25 країн. Останні десять країн приєднались до ЄС у травні 2004 року.

 

Головна особливість існування й функціонування ЄС полягає в тому, що його органи наділені повноваженнями на прийняття з ряду питань співробітництва ухвал, які мають безпосередню обов'язкову силу для країн-членів.

 Спеціалісти передбачають, що розвиток західноєвропейської

 

інтеграції проявиться у таких напрямках: 

 

- економія на масштабах виробництва;

 

- зниження витрат виробництва; 

 

- відбуватиметься прискорення науково-технічного прогресу, удосконалення організації виробництва, якості продукції, розширення її асортименту;

 

- підвищення темпів економічного зростання;

 

- поліпшення умов торгівлі, збільшення позитивного сальдо торговельного балансу.

 

В Європі інтеграційні процеси відбуваються і в інших регіонах, але вони не досягнули такої глибини, як у Західній Європі.

Назвіть основні глобальні проблеми сучасності та вкажіть політичні шляхи їх вирішення.

В процесі історичного розвитку людської діяльності відбувається ломка застарілих технологічних способів, а разом з ними і застарілих соціальних механізмів взаємодії людини з природою. На початку людської історії діяли переважно адаптаційні (пристосувальні) механізми взаємодії. Людина підкорявся силам природи, пристосовувався до змін, що відбуваються в ній, змінюючи в міру цього свою власну природу. Потім по мірі розвитку продуктивних сил запанувало утилітарне ставлення людини до природи, іншій людині. Сучасна епоха ставить питання про перехід до нового шляху соціальних механізмів, який слід назвати коеволюційний або гармонійним. Глобальна ситуація, в якій опинилося людство, відображає і висловлює загальну кризу споживацького ставлення людини до природних та соціальних ресурсів. Розум підштовхує людство до усвідомлення життєвої необхідності гармонізації зв'язків і відносин у глобальній системі "Людина - Техніка - Природа". У зв'язку з цим особливого значення набуває осмислення глобальних проблем сучасності, їх причин, взаємозв'язку, шляхів їх вирішення.

 

 

Глобальними проблемами називають ті, які мають загальнолюдський характер, зачіпають інтереси людства в цілому і кожної окремої людини практично в будь-якій точці планети. Наприклад, загроза термоядерної катастрофи, загроза деградації природного середовища та екологічного самогубства людства, продовольча проблема, проблеми боротьби з небезпечними для людства захворюваннями і т. д. Всі ці проблеми породжені роз'єднаністю людства, нерівномірністю його розвитку. Свідоме початок ще не стало найважливішою передумовою людства як єдиного цілого. Негативні результати і наслідки неузгоджених, непродуманих дій країн, народів, окремих людей, накопичуючись в глобальних масштабах, стали потужним об'єктивним чинником світового економічного і соціального розвитку. Вони роблять все більш істотний вплив на розвиток окремих країн та регіонів. Їх рішення передбачає об'єднання зусиль великої кількості держав і організацій на міжнародному рівні.

 

Всі глобальні проблеми сучасності можна звести до трьох основних груп:

 

1. Проблеми економічного і політичної взаємодії держав:

 

а) проблема запобігання світової термоядерної катастрофи та створення сприятливих умов для соціального прогресу всіх країн і народів;

 

б) проблема подолання технологічної та економічної відсталості країн, що розвиваються і встановлення нового міжнародного порядку.

 

2. Проблеми взаємодії суспільства і природи:

 

а) запобігання катастрофічного забруднення навколишнього середовища;

 

б) забезпечення людства необхідними природними ресурсами (сировиною, енергією, продовольством);

 

в) освоєння світового океану та космічного простору.

 

3. Проблеми взаємовідносин людей і суспільства:

 

а) проблема зростання народонаселення;

 

б) проблема охорони і зміцнення здоров'я людей;

 

в) проблеми освіти і культурного зростання.

 

У першій групі проблем ми назвали проблеми інтерсоціальние, переважно політичні проблеми. І це не випадково. Відношення між державами планети, проблема демілітаризації людства - ключова глобальна проблема. Мілітаризм став "раковою пухлиною" людства. Досить сказати, що 1 / 4 вчених світу втягнута у підготовку до війни. Військово-промисловий комплекс відволікає від творчих цілей величезні трудові, матеріальні та фінансові ресурси. Ядерні держави накопичили таку кількість матеріалів, що розщеплюються, що його достатньо для багаторазового знищення всього живого на планеті. І нарешті, військові витрати - головна перешкода на шляху позитивного вирішення всіх глобальних проблем.

 

В умовах "потепління" міжнародного клімату, скорочення гонки озброєнь створюються політичні та економічні передумови зняття проблеми термоядерної катастрофи. Проте спокушатися успіхами в демілітаризації людства не слід. По-перше, зберігається протистояння окремих держав і небезпеку для людства локальних конфліктів і малих війн. По-друге, в умовах швидкого розвитку атомної енергетики зростає небезпека термоядерного катаклізму через безконтрольного розповзання атомної зброї і потрапляння його в руки політичних маніяків і гангстерів.

 

Проблема повної демілітаризації людства може бути вирішена тільки на основі усунення гноблення і експлуатації одного народу іншим, подолання економічної відсталості країн, що розвиваються і встановлення справедливого міжнародного економічного порядку. Ця проблема є ключовою в справі переходу до нового історичного типу природокористування, до коеволюційний механізмом розвитку людства в гармонії з природою і самим собою.

 

Суть екологічної проблеми полягає в небезпечному для існування людства порушення рівноваги біосферних процесів.

 

Відомо, що життя на Землі існує у формі біотичних круговоротом органічної речовини, заснованих на взаємодії процесів синтезу і деструкції. Кожен вид організмів - ланка біотичного кругообігу, процесу відтворення органічної речовини. Функцію синтезу в цьому процесі виконують зелені рослини. Функцію деструкції - мікроорганізми.

 

Людина на перших етапах своєї історії був природним ланкою біосфери і біотичного кругообігу. Зміни, що вносяться ним в природу, не надавали вирішального впливу на біосферу.

 

Сьогодні людина стала найбільшою планетарної силою. Досить сказати, що щорічно з надр Землі вилучається близько 10 млрд. т. корисних копалин, витрачається 3-4 млрд. т. рослинної маси, викидається в атмосферу близько 10 млрд. т. промислової вуглекислоти. В Світовий океан та річки скидається понад 5 млн. т. нафти і нафтопродуктів. Загострюється з кожним днем проблема питної води.

 

Назвіть основні засади та приорітети зовнішньої політики України.

Україна виступає рівноправним учасником міжнародного співро­бітництва, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах. Україна визнає пріоритет загально­визнаних норм міжнародного права перед нормативами внутріш­ньодержавного права, виконує усі ці концептуальні положення, дотримується їх у питаннях зовнішніх зносин і міждержавних сто­сунків та зв'язків.У міжнародних відносинах державу представляє Президент. Він здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держав веде переговори та укладає міжнародні договори України, приймає рішення про визнання іноземних держав, призначає та звільнєє голів дипломатичних представництв України, в інших держава; і при міжнародних організаціях, приймає вірчі й відкличні грамоти тощо. Кабінет Міністрів України організовує і забезпечує зовніньоекономічну діяльність України та митну справу.Зовнішню політику України здійснюють Міністерство закордонних справ та Міністерство зовнішньої торгівлі. У Верховній Раді створено спеціальний Комітет з питань міжнародних відносин зв'язків з країнами СНД, в апараті секретаріату діє підрозділ з міжпарламентських зв'язків, у Кабінеті Міністрів, апараті Президента є працівники, які виконують консультативно-радницькі функції з питань здійснення зовнішньої політики вищими еше лонами державної влади. Україна має активні політичні й економічні зв'язки з більшості країн СНД, Європи, Америки, Азії.Добрі економічні та політичні зв'язки склалися між Україно і більшістю держав європейського континенту, передусім із сусідньою Польщею, а також ФРН, Італією, Угорщиною. Досить плідно розвиваються відносини з Канадою, на які позитивно впливає українська діаспора. Зв'язки з Росією, Польщею, Ізраїлем, США, та іншими державами Україна будує на принципах «стратегічного партнерства».Основні напрями реалізації зовнішньополітичних пріоритетів України

— Подальше співробітництво з ЄС, здобуття статусу асоційова­ного члена ЄС. На цьому шляху передбачається здійснити адапта­цію українського законодавства стандартам ЄС, забезпечення прав людини, більш активний розвиток економічного співробітництва, адаптацію соціальної політики стандартам ЄС тощо. Президентом України В. Ющенком було представлено програму інтеграції до ЄС «Сім кроків».

— Прагнення України вступити до НАТО (травень 2002 р.).

— Головним пріоритетом у відносинах з Росією є зміцнення стратегічного партнерства з одночасним зменшенням залежності від російських енергоносіїв. Ключовими в зовнішньополітичній стратегії України є відносини зі США. За роки незалежності США надають Україні постійну еко­номічну, політичну, фінансову і технічну допомогу. У відносинах зі США Україна прагне до довгострокового, взаємовигідного і рів­ноправного співробітництва. Також, неодноразово відмічалося, що відносини України з США не спрямовані проти будь-якої третьої країни.

— Важливим напрямом зовнішньої політики України є відносини із сусідніми країнами, де головним є розв'язання всіх територіальних суперечок, налагодження нормального двостороннього і багатосто­роннього співробітництва в усіх сферах.

— Важливим напрямом реалізації зовнішньополітичних пріо­ритетів є налагодження стабільних взаємовигідних економічних і політичних зв'язків з країнами Сходу, Африки та Латинської Америки.

Україна-ООН

Після здобуття незалежності розпочався новий етап діяльності України в ООН та інших міжнародних організаціях. Вона починає виступати як самостійний суб'єкт міжнародних відносин. Про підвищення міжнародного авторитету України свідчить те, що міністр закордонних справ Г. Удовенко був обраний в 1997 р. Головою Ге­неральної Асамблеї ООН. Україна виступила ініціатором проведення самміту тисячоліття. Із 1 січня 2000 р. Україна вперше як незалежна держава стала виконувати функцію непостійного члена Ради Без­пеки ООН. Українські військові підрозділи беруть активну участь у миротворчих операціях ООН (Хорватія, Боснія і Герцеговина). На сьогодні українські військові знаходяться з почесною місією в Ліва­ні, Сьєрра-Леоне. Також представники України перебувають у складі місій ООН в інших гарячих точках планети.

Крім співробітництва з ООН важливим напрямом української зовнішньої політики є інтеграція в європейські та євроатлантичні структури. На цьому шляху важливим є співробітництво з НАТО ЄС, РЄ, ОБСЄ тощо.

Україна-НАТО

Проголошення Україною без'ядерного статусу сприяло налаго­дженню тісних відносин з НАТО.У 1994 р. Україна стала учасником програми НАТО «Партнерство заради миру». У 1996 р. була схвалена індивідуальна програма парт­нерства Україна — НАТО. На території України проходять спільні навчання військових підрозділів (Яворівський полігон, акваторія Чор­ного моря). У 1997 р. в Мадриді між Україною і НАТО була під­писана «Хартія про особливе партнерство». У ній проголошувалось, що НАТО є відкритою для вступу нових членів, що воно підтримує суверенітет і територіальну цілісність України, недоторканність її кордонів. Був визначений механізм консультацій між двома парт­нерами.Указом Президента України в 1998 р. було затверджено державну програму співробітництва з альянсом. Україна розглядає НАТО як найбільш ефективну структуру колективної безпеки в Європі, хоча не схвалила дії НАТО в Югославії. Для більш тісного співробітництва в Києві відкрито офіс воєнного представництва НАТО. Навесні 2002 р. Україна заявила про своє бажання вступити до цієї організації. Для реалізації цих планів потрібно завершити воєнну реформу, привес­ти свої збройні сили у відповідність до стандартів НАТО. Сьогодні розпочався активний переговорний процес у цьому напрямі.

Україна-Рада Європи (РЄ)

Проголошення Україною курсу на побудову демократичного суспіль­ства потребує врахування світового досвіду в цій справі. Це зумовило ; потребу в співробітництві з Радою Європи (РЄ), впливовою організацією, діяльність якої спрямована на захист прав людини, парламентської демократії і забезпечення принципу верховенства права. 14 липня 1992 р. Україна подала заяву на вступ до організації, а 9 листопада 1995 р. стала 37-м членом Ради Європи. Вступивши до цієї організації, Україна взяла на себе низку зобов'язань з організації влади, розвитку, правової сфери і самоуправління, захисту прав людини. Так, згідно із рекомендаціями РЄ в Україні було скасовано смертну кару. Не­зважаючи на опір деяких сил у державі, рекомендації РЄ послідовно виконуються, оскільки відповідають національним інтересам України, наближають її до демократичного суспільства. Контроль з боку РЄ є важливим чинником, який стримує деякі недемократичні дії влади і сприяє становленню демократичного суспільства.

Україна-ЄС

Проголошення Україною стратегічної мети інтеграції в європейські структури зумовило налагодження тісних відносин з Європейським Союзом (ЄС). У 1994 р. була підписана, а в 1998 р. набрала чинності закону Угода про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС. Загальна стратегія співробітництва ЄС стосовно України була затверджена в грудні 1999 р. Вона розрахована на чотири роки - і є унікальним документом, який закладає основи співробітництва з державою, що не є безпосереднім претендентом на вступ до ЄС у найближчий час.У липні 2002 р. відбувся саміт «Україна — ЄС», де основним було, питання про надання Україні статусу держави з ринковою економікою та асоційованого члена ЄС. У ході роботи саміту зазначалося, що Україна ще не відповідає стандартам ЄС і не потрапляє до переліку країн, які мають увійти до ЄС у 2004 та 2007 рр. У 2003 р. Україна отримала статус «країни — сусіда ЄС».Щоб домогтися підтримки США, українське керівництво на чолі з Л. Кучмою направило в 2003 р. до Кувейту, а згодом до Іраку воєнний контингент. Проте ця зовнішньополітична акція була не­однозначно сприйнята в середині країни. А перебування українських військових у регіоні призвело до втягування їх у збройне проти­стояння між іракськими партизанами і окупаційними військами (загинуло 18 осіб). На початку 2005 р. було прийнято рішення про поступове до жовтня 2005 виведення українського контингенту.Після невдалої спроби інтеграції на Захід був узятий курс на Схід. У лютому 2003 р. керівники Росії, України, Білорусі і Казакстану уклали угоду про створення Єдиного Економічного Про­стору (ЄЕП). Проте реалізація і цієї угоди зіткнулася з низкою проблем. Росія наполягає на створенні наддержавних органів, Україна заперечує цьому. У 2003 р. між Україною і Росією спа­лахнув прикордонний конфлікт через острів Тузла в Керченській протоці. Хоча зрештою конфлікт вдалося погасити, проблема розподілу акваторії Азовського моря і Керченської протоки не була остаточно розв'язана.Після президентських виборів 2004 р. нове українське керівництво оголосило курс на євроінтеграцію. Країни Європи та США позитивно сприйняли «Помаранчеву революцію. Також на початку 2005 р між ЄС та Україною було підписано нову угоду про співробітництво. У 1992 р. Україна приєдналася до Європейського банку рекон­струкції та розвитку (ЄБРР), плідно співпрацює з Міжнародним валютним фондом (МВФ), Світовим банком та іншими фінансовими структурами.Також Україна бере участь у регіональному співробітництві (орга-нізації, що обєднують країни окремих регіонів континенту). Будучи членом СНД, організації Чорноморського економічного співробітництва, Балто-Чорноморського співробітництва, ГУУАМ, вона прагне до більш тісного співробітництва з сусідами на основі рівноправного і взаємовигідного співробітництва.

Україна-СНД

Україна є асоційованим членом СНД. Вона не підписала Статут цієї організації, бо деякі його положення суперечать українському законодавству. Україна ставиться до СНД як до дорадчого органу і віддає переваги двосторонньому співробітництву, проте це не за­важає їй впливати на діяльність СНД. На противагу Росії в 1996 р. у межах СНД утворилось об'єднання країн Грузії України, Азербайджану і Молдови (ГУАМ), як офіційно було заявлено, для реалізації ідеї євроазійського транспортного коридору. У 1997 р. до організації увійшов й Узбекистан (організація отри­мала назву ГУУАМ), але в 2002 р. він заявив, що виходить з цієї організації. Нового дихання організація отримала під час травневого саміту лідерів держав у Ялті (2005 р.).Таким чином, співробітництво України з міжнародними органі­заціями відповідає її стратегічній меті — інтеграції в європейське і світове товариство. Україна впевнено заявила про себе на міжнародній арені. Головними принципами її зовнішньої політики є демократизм, миролюбність, ядерне роззброєння, розширення економічного співробітництва. У другій половині 1990-х рр. Україна намага­лася реалізувати стратегію багатовекторності зовнішньої політики. Стратегічними партнерами України були проголошені США, Росія, Польща та інші держави. Добрі економічні та політичні зв'язки склалися між Україною і більшістю держав європейського континенту, передусім із сусіднєю Польщею, а також Німеччиною, Італією, Угорщиною. У той же час відносини зі США характеризуються нестабільністю. Є проблеми у відносинах з ЄС і НАТО, зумовлені невиконанням Україною узятих на себе зобов'язань. Потрібні докорінні реформи, які б забезпечили досягнення європейських стандартів розвитку.

---

Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 151; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!