Поїздка з платформи номер дев'ять і три чверті 10 страница
Та Гаррі думав лише про одне: як знову опинитися перед дзеркалом, і Рон не зумів би його зупинити.
Тепер, за третім разом, Гаррі було значно легше знайти дорогу. Він рухався дуже швидко і знав, що шумить набагато більше, ніж годилося б, проте не зустрів нікого.
І ось уже знову до нього всміхалися мама й тато, а один із його дідусів жартома вклонився йому.
Гаррі присів на підлогу перед дзеркалом. Ніщо не могло утримати його від того, щоб просидіти тут з родиною цілу ніч. Абсолютно ніщо. Окрім…
— Що, Гаррі, знову повернувся?
Гаррі відчув, як у нього всередині все захололо. Він озирнувся. За столом біля стіни сидів не хто інший, як Албус Дамблдор. Гаррі пройшов зовсім близько від нього і навіть не помітив, бо відчайдушно прагнув якнайшвидше дістатися до дзеркала.
— Я… я не побачив вас, пане професоре.
— Дивно, яким ти став короткозорим завдяки своїй невидимості, — сказав Дамблдор, і Гаррі відлягло від серця, коли той усміхнувся.
— Отже, — заговорив Дамблдор, виходячи з‑за столу й сідаючи на підлогу біля Гаррі, — ти, як і багато хто перед тобою, відкрив принади дзеркала Яцрес.
— Я не знав, пане професоре, що воно так називається.
— Але, сподіваюся, вже збагнув, що воно робить?
— Воно… ну… воно показує мені мою родину…
— А Ронові показало, що він найкращий учень школи.
— Звідки ви знаєте?
— Мені не треба плаща, щоб стати невидимим, — лагідно пояснив йому Дамблдор. — Ну, ти вже здогадуєшся, що саме нам усім показує дзеркало Яцрес?
|
|
|
Гаррі заперечно похитав головою.
— Зараз поясню. Найщасливіша людина на землі могла б дивитися у дзеркало Яцрес, як у звичайне дзеркало, тобто, дивлячись у нього, бачила б там тільки себе. Тепер ти зрозумів?
Гаррі замислився і згодом поволі вимовив:
— Воно показує нам те, чого ми хочемо… все, чого ми захотіли б…
— І так, і ні, — спокійно відповів Дамблдор. — Воно показує нам найглибше, найсокровенніше бажання нашого серця — не більше й не менше. Ти ніколи не знав своїх рідних, тому бачиш їх усіх навколо себе. Роналд Візлі, що завжди був у затінку своїх братів, бачить себе найкращим з них усіх. Проте це дзеркало не дасть нікому ні знань, ні правди. Траплялося, люди вмирали біля нього, заворожені побаченим, або божеволіли, не знаючи, чи все це реально збудеться, чи ні.
Гаррі, завтра дзеркало перенесуть до іншого будинку, і я прошу тебе не шукати більше його. Якщо ти колись натрапиш на нього знову, ти будеш уже готовий до цього. Не варто поринати у мрії, забуваючи про життя, пам'ятай про це. Ну, а тепер, чому б тобі знову не вбратися в цей чудовий плащ і не вернутися до спальні?
Гаррі підвівся.
— Пане… професоре Дамблдоре! Чи міг би я щось запитати?
|
|
|
— Звісно, бо ти вже запитав мене, — усміхнувся Дамблдор. — Але можеш поставити ще одне запитання.
— А що бачите в цьому дзеркалі ви?
— Я? Я бачу себе з парою товстих вовняних шкарпеток у руці.
Гаррі здивовано глянув на нього.
— Мені ніколи не вистачає шкарпеток, — пояснив Дамблдор. — Ось іще одне Різдво минає, а я не отримав жодної пари. Люди чомусь думають, що мені треба дарувати самі книжки.
Лише опинившись у ліжку, Гаррі збагнув, що Дамблдор, мабуть, був не зовсім щирим. Але ж, подумав він, скидаючи Скеберса з подушки, то було цілком особисте запитання.
РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ
Ніколас Фламель
Дамблдор переконав Гаррі не шукати більше дзеркала Яцрес, і решту різдвяних канікул плащ‑невидимка пролежав на дні валізи. Гаррі волів би з такою самою легкістю забути все побачене в дзеркалі, але не міг. Його стали мучити жахливі сни. Знову й знову йому снилося, як його батьки щезають після спалаху зеленого сяйва, а чийсь пронизливий голос заходиться реготом.
— Бачиш, Дамблдор казав правду, те дзеркало могло довести тебе до божевілля, — зауважив Рон, коли Гаррі переповів йому ці сни.
Герміона, повернувшись до школи за день до початку навчання, мала іншу думку. Вона жахалася, уявляючи, як Гаррі, замість спати, три ночі підряд блукав по школі ("А якби Філч тебе піймав!"), і водночас була розчарована, що він так нічого й не довідався про Ніколаса Фламеля.
|
|
|
Вони вже майже втратили надію знайти згадку про Фламеля в котрійсь із бібліотечних книжок, хоча Гаррі й далі був певен, що вже десь бачив це ім'я. Коли почалося навчання, вони знову на кожній десятихвилинній перерві бігли переглядати книжки. Гаррі мав ще менше часу, бо відновилися тренування з квідичу.
Вуд працював з командою завзятіше, ніж будь‑коли. Навіть безперервний дощ, який прийшов замість снігопадів, не міг охолодити його завзяття. Брати Візлі нарікали, що Вуд стає фанатиком, але Гаррі підтримував його. Якщо в наступному матчі вони переможуть Гафелпаф, то вперше за сім років випередять Слизерин у змаганні за кубок гуртожитків. До того ж, Гаррі виявив, що йому значно менше дошкуляють сни, коли він повертається з тренувань добряче втомленим.
Під час одного з таких тренувань, коли всі були напрочуд мокрі й брудні, Вуд повідомив команді погану новину. Його якраз дуже роздратували брати Візлі, які стрімко атакували один одного, а тоді вдавали, ніби падають зі своїх мітел.
|
|
|
— Ану не дурійте! — крикнув він. — Саме отак ми й програємо матч! Судити цього разу буде Снейп, а він скористається кожною нагодою, щоб зняти очки з Ґрифіндору!
Зачувши це, Джордж Візлі й справді упав з мітли.
— Буде судити Снейп? — не вірив він, випльовуючи з рота грязюку. — Коли це йому довіряли судити матч із квідичу? Він ніколи не судитиме чесно, якщо тільки в нас з'явиться нагода випередити Слизерин.
Решта гравців приземлилися біля Джорджа і також почали нарікати.
— А що я можу зробити? — сказав Вуд. — Залишається одне: треба зіграти так, щоб Снейп не мав до чого причепитися.
Воно, може, й так, думав Гаррі, але в нього була зовсім інша причина, чому він не хотів опинитися поруч із Снейпом під час гри у квідич…
Уся команда, як звичайно, ще залишилася трохи потеревенити, а Гаррі відразу попрямував до ґри‑фіндорської вітальні, де грали в шахи Рон і Герміона. Шахи були єдиною річчю, де Герміона завжди програвала, і це, як вважали Гаррі з Роном, було Для неї великою користю.
— Поки що не говори до мене, — попередив Рон, коли Гаррі присів біля нього. — Я мушу зосеред… —. і тут він помітив, що Гаррі мов не свій: — Що сталося? На тебе страшно глянути!
Тихенько, щоб більше ніхто не чув, Гаррі розповів їм про несподівано‑жахливе бажання Снейпа стати суддею з квідичу.
— Не грай! — відразу сказала Герміона.
— Скажи, що захворів, — запропонував Рон.
— Вдавай, ніби зламав собі ногу, — порадила Герміона.
— Справді зламай собі ногу! — додав Рон.
— Я мушу там бути, — заперечив Гаррі. — Немає запасного ловця. Якщо я не з'явлюся, Ґрифін‑дор узагалі не зможе грати.
Тієї миті до вітальні увалився Невіл. Як йому вдалося пролізти крізь отвір у портреті, стало загадкою для всіх, бо його ноги були стулені докупи закляттям, яке діти відразу розпізнали: "ноги під замком". Невіл мусив прострибати, мов зайчик, аж до ґрифіндорської вежі.
Усі готові були розсміятися, усі, крім Герміони, що скочила на ноги й наслала контрзакляття. Невілові ноги розвелися, і він, тремтячи, ступив крок.
— Що сталося? — запитала Герміона, підводячи його до Гаррі й Рона.
— Мелфой! — розгублено вимовив Невіл. — Я зустрів його коло бібліотеки. Він сказав, що шукає когось, на кому це можна випробувати.
— Піди до професорки Макґонеґел! — порадила йому Герміона. — Розкажи їй усе!
Невіл похитав головою.
— Я не хочу мати ще більше клопоту, — пробурмотів він.
— Невіле, йому треба дати відсіч! — вигукнув Рон. — Він звик по всіх топтатися, але це не причина, щоб схилятися перед ним!
— Не треба мені нагадувати, що я не досить сміливий для Ґрифіндору. Мелфой уже зробив це, — зітхнув Невіл, який, здавалося, от‑от заплаче.
Гаррі понишпорив у кишені і витяг звідти шоколадну жабку, останню з коробки, яку на Різдво прислала йому Герміона.
— На, візьми, — лагідно промовив Гаррі, — і знай, що ти кращий за десятьох Мелфоїв. — Сортувальний Капелюх призначив тебе до Ґрифіндору, правда? А де Мелфой? У смердючому Слизерині.
Невіл невпевнено усміхнувся й розгорнув жабку.
— Дякую, Гаррі! Я піду, мабуть, спати. Хочеш картку, ти ж їх збираєш, так?
Невіл пішов, а Гаррі глянув на картку "славетних чарівників".
— Знову Дамблдор, — сказав він. — Він був перший, кого я…
І раптом мало не задихнувся. Глянув на зворотний бік картки, а тоді звів очі на Рона й Герміону.
— Я знайшов його! — прошепотів він. — Я знайшов Фламеля! Я ж вам казав, що бачив десь Це ім'я, то було в поїзді, коли я їхав сюди! Ось послухайте: "Професор Дамблдор надто уславився завдяки своїй перемозі 1945 року над чорним чаклуном Ґріндельвальдом, відкриттю дванадцяти способів застосування драконячої крові та спільним алхімічним дослідам разом із Ніколасом Фламелем"!
Герміона зірвалася на ноги. Вона ще не була такою збудженою відтоді, як отримала свої перші оцінки за домашню роботу.
— Сидіть тут! — звеліла вона й помчала сходами до дівчачої спальні.
Гаррі ледве встиг здивовано перезирнутися з Роном, як вона вже мчала назад, тримаючи в руках величезний фоліант.
— Я й не здогадалася зазирнути сюди! — схвильовано зашепотіла вона. — Я її взяла в бібліотеці ще кілька тижнів тому, щоб почитати для розваги.
— Для розваги? — перепитав Рон, але Герміона звеліла йому помовчати, поки вона щось знайде, і почала нестямно гортати сторінки, бурмочучи щось під ніс.
Нарешті знайшла.
— Я так і знала! Я знала це!
— А нам уже можна говорити? — сердито фиркнув Рон. Та Герміона мов і не чула.
— Ніколас Фламель, — схвильовано зашепотіла вона, — це єдиний відомий виробник філософського каменя!
Ця новина не справила того враження, якого сподівалася дівчина.
— Чого? — перепитали Гаррі й Рон.
— Ох! Скажіть по правді: ви що — нічого не читаєте? Ось дивіться, прочитайте самі.
Дала їм книжку, і Гаррі з Роном прочитали:
"Стародавні алхімічні дослідження пов'язані з виготовленням філософського каменя, легендарної субстанції з дивовижними властивостями. Цей камінь перетворює будь‑який метал у чисте золото. З нього також видобувають еліксир життя, що дарує безсмертя тому, хто його вип'є.
Протягом сторіч з'являлося багато згадок про Філософський камінь, але єдиний такий камінь, що справді існує, належить містерові Ніколасу Фламелю, визначному алхімікові й шанувальнику опери. Містер Фламель, який торік відсвяткував свій шістсот шістдесят п'ятий день народження, веде спокійний спосіб життя в Девоні разом зі своєю дружиною Перенель (шістсот п'ятдесят вісім років)".
— Бачите? — сказала Герміона, коли Гаррі й Рон закінчили читати. — Той пес, напевне, охороняє філософський камінь Фламеля! Я переконана, що він попросив Дамблдора зберегти його десь у безпечному місці, бо вони приятелюють, а йому стало відомо, що хтось шукає його. Ось чому він надумав забрати камінь із "Ґрінґотсу"!
— Камінь, який виробляє золото й зупиняє смерть! — вимовив Гаррі. — Не дивно, що Снейп за ним полює! Кожен хотів би його мати!
— І не дивно, що ми не знайшли Фламеля в тому "Дослідженні останніх тенденцій чарівництва", — додав Рон. — Які там останні тенденції, якщо йому вже шістсот шістдесят п'ять років, правда?
Наступного ранку на уроці захисту від темних мистецтв, занотовуючи різні способи лікування вовкулачих укусів, Гаррі й Рон і далі обговорювали, що вони зробили б із філософським каменем, якби він дістався їм. Лише коли Рон сказав, що придбав би власну команду з квідичу, Гаррі згадав про Снейпа і наступну гру.
— Я буду грати, — сказав він Ронові й Герміоні. — Бо інакше всі слизеринці подумають, що я боюся того Снейпа. Я покажу їм! Коли ми переможемо, їм буде не до сміху!
— Щоб тільки нам не довелося плакати, забираючи тебе з поля, — сказала Герміона.
З наближенням матчу Гаррі ставав дедалі нервовіший. Та й решта гравців хвилювалися, мабуть, не набагато менше. Випередити Слизерин у чемпіонаті гуртожитків було чудовою ідеєю, останні сім років це не вдавалося нікому, але чи дасть їм цей шанс такий упереджений суддя?
Гаррі не знав, чи це йому просто здається чи ні, але, хоч куди він ішов, усюди натрапляв на Снейпа. Часом йому навіть здавалося, ніби Снейп ходить слідом за ним, намагаючись упіймати. Уроки зілля й настійки перетворилися в щотижневі тортури — так жахливо Снейп ставився до Гаррі. Може, він знав, що вони довідалися про Філософський камінь? Гаррі не розумів, як він міг дізнатися, але інколи мав погане відчуття, що Снейп уміє читати думки.
Коли наступного дня біля роздягалень Рон з Гер‑міоною побажали йому успіху, Гаррі знав, що вони переживають, чи побачать його знову живим. Все це не надто заспокоювало. Гаррі майже не чув підбадьорливих слів Вуда, вдягаючи квідицьку форму й беручи до рук "Німбус‑2000".
Рон і Герміона тим часом знайшли собі місце на трибунах поруч із Невілом, що ніяк не міг зрозуміти, чому вони такі похмурі й стурбовані і навіщо принесли на гру чарівні палички. Гаррі й не здогадувався, що Рон і Герміона таємно вчилися насилати закляття "ноги під замком". Ця думка прийшла їм у голови після того, як Мелфой випробував це закляття на Невілові, й вони були готові заклясти Снейпа, тільки‑но він почне шкодити Гаррі.
— Дивись, не забувай: Локомотор Мортіс! — пошепки казала Герміона Ронові, який саме ховав у рукав свою паличку.
— Та знаю, знаю! — огризнувся Рон. — Не діставай.
Тим часом Вуд у роздягальні відвів Гаррі набік:
— Не хочу на тебе тиснути, але сьогодні нам за всяку ціну треба якомога швидше піймати снич. Треба закінчити гру, перш ніж Снейп отримає шанс нас засудити.
— Там зібралася вся школа! — вигукнув Фред Візлі, визирнувши з дверей. — Навіть, — ого! — Дамблдор прийшов подивитися!
У Гаррі тьохнуло серце.
— Дамблдор? — перепитав він і кинувся до дверей, щоб пересвідчитись. Фред казав правду: Дамбл‑дорову сріблясту бороду годі було з чимось сплутати.
Гаррі мало не засміявся, йому полегшало на душі. Тепер він у безпеці. Снейп ніколи не наважиться зробити йому якусь капость у присутності Дамблдора.
Мабуть, саме тому Снейп був таким сердитим, коли команди виходили на поле, і Рон теж це помітив.
— Я ще ніколи не бачив Снейпа таким лютим, — сказав він Герміоні. — Дивися, починають! Ой!
Хтось штурхнув Рона в потилицю. Це був Мелфой.
— О, Візлі, пардон! А я тебе й не помітив! Мелфой задоволено вишкірився до Креба і Ґойла.
— Цікаво, як довго протримається Поттер на мітлі? Ну що, Візлі, може — парі?
Рон не відповів: Снейп щойно призначив пенальті на користь Гафелпафу за те, що Джордж Візлі поцілив у нього бладжером. Герміона, схрестивши пальці, стежила за Гаррі, що кружляв над полем, мов яструб, пильнуючи снича.
— Знаєте, як добирають гравців для ґрифіндор‑ської команди? — голосно запитав Мелфой через кілька хвилин, коли Снейп присудив на користь Гафелпафу ще одне пенальті взагалі без жодної на те причини. — Вони запрошують тих учнів, яких їм шкода. Дивіться, там є Поттер — він не має батьків; тоді брати Візлі — вони не мають грошей. Слухай, Лонгботоме, ти маєш бути в команді, бо в тебе нема розуму!
Невіл почервонів і повернувся до Мелфоя.
— Мелфою, я… я вартий десятьох таких, як ти! — затинаючись, вимовив він.
Мелфой, Креб і Ґойл аж застогнали з реготу, але Рон, і далі пильно стежачи за грою, сказав:
— Не бійся його, Невіле.
— Якби розум був на вагу золота, ти був би біднішим, ніж Візлі! — не переставав знущатися з Невіла Мелфой.
Ронові нерви вже мало не рвалися від тривоги за Гаррі.
— Попереджаю, Мелфою: ще одне слово…
— Роне! — скрикнула раптом Герміона. — Гаррі!..
— Що? Де?
Гаррі зненацька ефектно пірнув униз, а на трибунах почулися зойки й захоплені вигуки. Герміона скочила на ноги, запхавши до рота схрещені пальці, а Гаррі мчав до землі, мов куля.
— Карочє, Візлі, тобі повезло: Поттер, мабуть, помітив на полі якісь грошенята! — глузував Мелфой.
Рон не витримав. Не встиг Мелфой отямитись, як Рон уже стрибнув на нього й повалив додолу. Невіл завагався, а тоді поліз через спинку сидіння на допомогу.
— Давай, Гаррі! — крикнула Герміона, вискочивши на сидіння, щоб краще бачити, як Гаррі мчав просто на Снейпа. Вона навіть не помітила ні Мелфоя з Роном, які качалися по землі, ні ударів та зойків, що лунали з клубка рук та ніг, у який перетворилися Невіл, Креб і Ґойл.
А в небі над полем Снейп якраз розвернув свою мітлу, помітивши, як щось яскраво‑червоне про‑свистіло повз його голову, — наступної миті Гаррі вже злітав угору, тріумфально піднявши руку зі сничем у кулаці.
Трибуни вибухли оплесками! Це мав бути рекорд — ніхто не пригадував, щоб хтось колись міг так швидко спіймати снича.
— Рон! Рон! Де ти? Гра скінчилася! Гаррі переміг! Ми виграли! Ґрифіндор — лідер! — волала Герміона, танцюючи на сидінні й обіймаючи Парваті Патіл, яка стрибала в нижньому ряду.
Гаррі зіскочив зі своєї мітли за півметра від землі. Він ще не вірив. Він зловив!.. Гра скінчилася, не протривавши і п'ятьох хвилин. Коли на поле вибігали ґрифіндорці, Гаррі помітив блідого й розлюченого Снейпа, що сідав неподалік, а тоді відчув на плечі чиюсь руку й побачив перед собою усміхнене обличчя Дамблдора.
— Дуже добре! — тихенько, щоб ніхто більше не чув, похвалив його Дамблдор. — Приємно бачити, Що ти вже не переймаєшся тим дзеркалом і знайшов собі розраду. Чудово!
Снейп роздратовано сплюнув на землю.
Трохи згодом Гаррі вийшов з роздягальні, щоб занести свій "Німбус‑2000" до ангару, де стояли мітли. Він ще ніколи не почувався таким щасливим. Він справді зробив щось таке, чим можна тепер пишатися, і ніхто вже не закине йому, що він має тільки відоме ім'я й більш нічого. Ще ніколи вечірнє повітря не пахло йому так солодко. Гаррі йшов вогкою травичкою, перебираючи в голові події минулої години, що сплелися в радісну мозаїку: ґрифіндорці підбігають і несуть його на руках; Рон і Герміона вдалині на радощах аж скачуть; Рон, у якого з носа юшить кров, щось весело гукає.
Гаррі підійшов до ангару. Зіперся на дерев'яні двері й глянув на Гоґвортс, вікна якого пломеніли в промінні призахідного сонця. Ґрифіндор на першому місці! Він зробив, він показав тому Снейпові…
До речі, про Снейпа…
З головних сходів замку стрімко збігла постать у каптурі. Явно не бажаючи, щоб хтось її бачив, постать заспішила до забороненого лісу. Помітивши це, Гаррі цілком забув про свою перемогу. Він розпізнав, хто вміє так скрадатися. Це Снейп крадькома пробирався до лісу, тоді як усі вечеряли. Що це могло означати?
Гаррі знову сів верхи на "Німбус‑2000" і знявся в повітря. Пролітаючи над замком, побачив, що Снейп уже підбігає до лісу. Рушив за ним.
Дерева були такі гіллясті, що годі було побачити, де зник Снейп. Гаррі кружляв над лісом, опускаючись нижче й нижче і мало не чіпляючи верхівок. Раптом він почув голоси. Підлетів ближче я безшумно зробив посадку на розлогому буці. Обережно поповз однією з гілок, міцно стискаючи мітлу й намагаючись розгледіти щось крізь листя.
Внизу, на тінистій галявині, стояв Снейп, але не сам. Поряд стояв ще й Квірел. Гаррі не бачив виразу його обличчя, але чув, що той затинається сильніше, ніж завжди. Гаррі прислухався до їхньої розмови. — …н‑н‑не розумію, ч‑ч‑чому ти захотів з‑з‑зустрітися саме т‑т‑тут, Северусе…
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 121; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!