Стаття 158. Види судових рішень
Судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у формі постанови.
Судове рішення, яким суд зупиняє чи закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або приймає рішення щодо інших процесуальних дій, клопотань, викладається у формі ухвали.
Предмет регулювання та цілі статті
1. Стаття визначає види судових рішень, що може ухвалювати суд першої інстанції. Метою цієї статті є розрізнення судових рішень залежно від того, чи суд вирішує у них вимоги позовної заяви, чи питання процесуального характеру. Таке розрізнення дає можливість на законодавчому рівні встановити певні особливості таких рішень щодо форми, змісту, проголошення, оскарження тощо.
Види судових рішень
2. Родове поняття судового рішення (рішення суду) залежно від питань, що вирішує суд, поділяється на постанови і ухвали.
Слід зазначити, що ця класифікація певним чином відрізняється від поділу судових рішень у цивільних і господарських справах: там судові рішення поділяються на рішення і ухвали; використання одного терміну "рішення" для позначення родового і видового понять вносить деяке нерозуміння у не обізнаної у цих тонкощах людини, тому в адміністративному процесі цього спробували уникнути.
3. Виходячи з того, що стаття міститься в одній із глав розділу III про провадження в суді першої інстанції, визначення постанов і ухвал стосується судових рішень першої інстанції. У судах вищих інстанцій поділ судових рішень на постанови і ухвали зберігається, але має деякі особливості.
|
|
|
Постанова
4. Постановою суд вирішує спір по суті, тобто дає відповідь на вимоги позивача (див. пункт 12 статті 3 КАСУ) ‑ задовольняє або відмовляє у їх задоволенні, а якщо задовольняє, то визначає відповідний спосіб захисту порушених прав, свобод та інтересів.
5. Постанова суду не є обов'язковим документом, яким має закінчуватись розгляд справи в суді першої інстанції. Але вирішити, чи мають бути задоволені або не задоволені вимоги позивача, суд може лише постановою. Постанова завжди викладається окремим письмовим документом.
Ухвала
6. Ухвалою суд вирішує процесуальні питання. Ухвалами вирішуються питання щодо відкриття провадження в адміністративній справі, проміжні процесуальні питання, які постають в ході провадження в суді першої інстанції, а також ними може закінчуватися провадження у справі ‑ у разі залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження. Ухвали можуть бути усними або викладатися окремим письмовим документом (див. частину четверту статті 160 КАСУ).
Стаття 159. Законність і обґрунтованість судового рішення
|
|
|
Судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Предмет регулювання та цілі статті
1. Стаття визначає дві основні вимоги, яким має відповідати судове рішення (постанова й ухвала). Порушення судом цих вимог дає можливість оскаржити судове рішення, якщо таке право надане цим Кодексом.
2. За змістом стаття встановлює вимоги до правосудності не лише рішень, ухвалених судом першої інстанції. Ці вимоги так само мають виконувати у межах, встановлених Кодексом, й суди вищих інстанцій ‑ апеляційної, які здійснюють перевірку правильності ухваленого першою інстанцією рішення і в питаннях факту, і в питаннях закону, та касаційної, до компетенції яких хоч не входить установлення фактів (обставин) у справі, але які мають перевіряти правову сторону справи, тобто правильність правової оцінки, даної установленим у справі обставинам, застосованих правових наслідків, що випливають із відповідної норми.
|
|
|
Вимоги до судового рішення
3. Судове рішення будь‑якої інстанції повинно відповідати низці вимог. Загальними вимогами є правосудність (тобто законність і обґрунтованість) судового рішення, його повнота, зрозумілість, безумовність та безальтернативність.
Правосудність ‑ основна якісна вимога до судового рішення, порушення якої є підставою для скасування чи зміни судового рішення судом вищої інстанції. Правосудність поєднує в собі дві вимоги ‑ законність та обґрунтованість (частина перша коментованої статті). Щодо інших вимог ‑ див. пункт 7 коментарю до цієї глави.
Законність судового рішення
4. Судове рішення є законним, якщо воно ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права (частина друга коментованої статті). Це випливає з конституційного принципу законності (пункт 1 частини третьої статті 129 Конституції України, стаття 9 КАСУ). При цьому законність необхідно трактувати не суто формально ‑ як дотримання вимог закону, а у ширшому значенні ‑ у світлі верховенства права (див. статтю 8 КАСУ).
5. За нормами матеріального права суд кваліфікує спірні правовідносини, тобто дає їм правову оцінку. Норми процедурного характеру, які визначають поведінку суб'єктів спірних відносин, є також нормами матеріального права для суду, що вирішує справу. Застосування судом норми матеріального права полягає у зіставленні встановлених обставин у справі з ознаками норми матеріального права, яка регулює поведінку учасників спірних правовідносин, і в установленні відповідних правових наслідків у разі порушення норми кимось із учасників.
|
|
|
Норми процесуального права врегульовують адміністративне судочинство та відносини, що складаються в процесі його здійснення, і містяться у джерелах права, визначених у статті 5 КАСУ (див. коментар до цієї статті). Застосування судом норми процесуального права полягає у вчиненні процесуальних дій та ухваленні рішень, що обумовлені обставинами розгляду справи і визначені цією нормою.
Правильне застосування норм матеріального і процесуального права необхідне для гарантування справедливого результату судочинства та справедливого процесу його здійснення, що забезпечує такий результат.
6. Відповідність судового рішення вимогам матеріального та процесуального права забезпечується кваліфікацією професійних суддів: їхніми знаннями і практичними навичками, перевіреними перед їх призначенням (обранням) на посаду судді згідно з вимогами законодавства (частини третя ‑ п'ята статті 127 Конституції України, статті 59 ‑ 60 Закону України "Про судоустрій України", стаття 8 Закону України "Про статус суддів").
Обґрунтованість судового рішення
7. Обґрунтованим є судове рішення, якщо воно ухвалене судом на підставі обставин в адміністративній справі, які повно і всебічно з'ясовані на основі доказів, що були досліджені судом (частина третя коментованої статті).
Таким чином, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.
8. При застосуванні частини третьої коментованої статті слід мати на увазі, що докази у справі суд може досліджувати не лише в судовому засіданні (усне провадження), а й у письмовому провадженні, яке проводиться без судового засідання.
9. Для ухвалення обґрунтованого рішення суду необхідно правильно оцінити докази. Оцінка доказів здійснюється на основі внутрішнього переконання, що має бути засноване на повному, безпосередньому, всебічному та об'єктивному дослідженні доказів (стаття 86 КАСУ).
10. Від обґрунтованості судового рішення в контексті цієї статі необхідно відрізняти вмотивованість судового рішення, що забезпечується мотивувальною частиною у кожному письмовому судовому рішенні (пункт 3 статті 163, пункт 3 частини першої статті 165 КАСУ), а також оголошенням мотивів, з яких суд дійшов свого висновку, в усній ухвалі (частина друга статті 165 КАСУ). Вмотивованість судового рішення означає наведення у судовому рішенні пояснень (мотивів), чому суд вважає ту чи ту обставину доведеною чи недоведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи ту норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи той правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду (див. у зв'язку з цим рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року).
Різниця між незаконністю і необґрунтованістю
11. У юридичній літературі можна зустріти думку, що необґрунтоване судове рішення завжди є незаконним. Однак у коментованій статті ці поняття розмежовані з метою визначення різних підстав для апеляційного оскарження судового рішення (необґрунтованість і/або незаконність рішення) та для касаційного оскарження судового рішення (лише незаконність судового рішення).
Таким чином, якщо встановлені судом обставини насправді не відповідають дійсності, але суд правильно застосував до встановлених обставин норми матеріального права і дотримав норми процесуального права, тоді судове рішення є необґрунтованим, але законним. Якщо ж до неправильності встановлення обставин у справі призвело порушення судом норм права, тоді судове рішення буде незаконним і необґрунтованим. Якщо суд правильно встановив обставини у справі, але неправильно їх кваліфікував чи застосував не ті правові наслідки, що належало, тоді судове рішення вважається обґрунтованим, але незаконним. Якщо встановлені обставини у справі не відповідають дійсним обставинам і суд ще й неправильно застосував норми права, тоді судове рішення також буде і необґрунтованим, і незаконним.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 247; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!