Стаття 95. Розподіл витрат у разі відмови позивача від адміністративного позову
У разі відмови позивача від адміністративного позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від адміністративного позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання адміністративного позову, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.
Предмет регулювання та цілі статті
1. Стаття встановлює особливості розподілу судом судових витрат між сторонами у разі відмови позивача від адміністративного позову, з тим щоб компенсувати відповідачу витрати, понесені ним внаслідок необґрунтованого позову.
Відмова від адміністративного позову
2. Відмовитися від адміністративного позову ‑ це одне з диспозитивних прав позивача (частина перша статті 51 КАСУ), реалізація якого має наслідком закриття провадження у справі. Причини для відмови від позову можуть бути різними, від них залежить розподіл судових витрат. Порядок відмови від адміністративного позову на різних стадіях адміністративного процесу регулюється статтями 112, 136, 194 та 219 КАСУ.
Наслідки відмови від позову для розподілу судових витрат
3. Якщо позивач відмовився від адміністративного позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання адміністративного позову, тоді суд за усною чи письмовою заявою позивача присуджує всі понесені ним документально підтверджені судові витрати із відповідача.
При цьому необхідно враховувати загальні положення розподілу судових витрат, визначені статтею 94 КАСУ. Тому це правило спрацьовує, якщо позивачем є фізична чи юридична особа, яка не є суб'єктом владних повноважень (див. частину першу статті 94 КАСУ). Якщо сторонами є суб'єкти владних повноважень, тоді у разі відмови від позову із зазначених мотивів підлягають відшкодуванню лише судові витрати позивача, що пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз (див. частину другу статті 94 КАСУ). Якщо за позовом суб'єкта владних повноважень відповідачем є фізична чи юридична особа, тоді судові витрати позивача з відповідача стягнуті бути не можуть (див. частину четверту статті 94 КАСУ).
4. У разі відмови від адміністративного позову з будь‑яких інших причин відповідач за його усною чи письмовою заявою має право на компенсацію понесених ним судових витрат, оскільки позивач притягнув його до суду необґрунтовано. Винятком, який унеможливлює стягнення судових витрат з позивача у цьому випадку, є випадок, коли позивач у силу закону чи за ухвалою суду звільнений від оплати судових витрат.
При цьому також потрібно враховувати загальні положення розподілу судових витрат, що визначені статтею 94 КАСУ. Так, у справах, де відповідачем є суб'єкт владних повноважень, підлягають відшкодуванню лише ті судові витрати відповідача, що пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз (див. частину другу статті 94 КАСУ). У разі відмови від позову у справах, де за позовом суб'єкта владних повноважень відповідачем є фізична чи юридична особа, відповідачу можуть бути присуджені усі понесені ним документально підтверджені судові витрати (див. частину першу статті 94 КАСУ).
Стаття 96. Судові витрати, пов'язані з примиренням сторін
Якщо спір вирішується шляхом примирення і сторони не дійшли згоди щодо розподілу судових витрат, то кожна сторона у справі несе половину судових витрат.
Предмет регулювання та цілі статті
1. Стаття встановлює особливості розподілу судом судових витрат між сторонами у разі досягнення між ними примирення, виходячи з принципів диспозитивності та рівності сторін.
Примирення сторін
2. Досягнути примирення ‑ це одне з диспозитивних прав сторін щодо вирішення спору на основі взаємних уступок (частина третя статті 51 КАСУ), реалізація якого має наслідком закриття провадження у справі з визначенням в ухвалі суду умов примирення. Порядок примирення сторін адміністративної справи регулюється статтями 113, 136, 194 та 219 КАСУ.
Наслідки примирення сторін для розподілу судових витрат
3. Однією з умов примирення може бути і розподіл судових витрат між ними. Якщо сторони не досягнули згоди щодо розподілу судових витрат, вони, згідно з коментованою статтею, розподіляються порівну. Наприклад, позивач поніс судові витрати у розмірі 300 грн., а відповідач ‑ у розмірі 200 грн. У разі примирення кожна сторона має понести по 250 грн.122, ‑ щоб цього досягнути, відповідач повинен компенсувати позивачу 50 грн.
Але при цьому також необхідно враховувати загальні положення розподілу судових витрат, визначені статтею 94 КАСУ. Так, до складу судових витрат, які можуть бути компенсовані суб'єкту владних повноважень, включаються лише витрати, що пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз (див. частину другу статті 94 КАСУ). А в справах, де за позовом суб'єкта владних повноважень відповідачем є фізична чи юридична особа, судові витрати позивача з відповідача стягнуті бути не можуть (див. частину четверту статті 94 КАСУ), а тому вони при розподілі не враховуються.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 223; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!