Стаття 85. Додаткова і повторна експертизи
Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).
Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Предмет регулювання та цілі статті
1. Стаття встановлює можливість проведення ще однієї експертизи в адміністративному процесі у зв'язку з неповнотою, неясністю, необґрунтованістю, сумнівністю або суперечністю висновку попередньої експертизи з метою усунення цих недоліків.
Додаткова експертиза
2. Якщо висновок експерта буде визнано судом неповним або неясним, суд може призначити додаткову експертизу, яка доручається, як правило, тому ж самому експерту (комісії експертів), а якщо це неможливо ‑ то іншому експерту (комісії експертів).
Неповнота висновку може полягати у тому, що у висновку надано відповіді не на всі поставлені питання, або якщо необхідно одержати відповіді на додаткові питання, які не були задані. Неповнота висновку може бути обумовлена, зокрема, неуважністю експерта, недостатньою його компетентністю для відповіді на всі питання, або й некоректністю (незрозумілістю) самих питань.
Неясність висновку може проявлятися у надто узагальнених відповідях на питання, які містять недостатньо інформації про обставини (це може бути обумовлено і формулюванням питань), незрозумілістю відповідей на питання, оскільки для їх розуміння та оцінки необхідні спеціальні знання.
3. Додаткову експертизу доцільно призначати лише в тому разі, якщо неповноту чи неясність висновку експерт не зможе усунути своїм роз'ясненням, наданим у судовому засіданні (стаття 148 КАСУ), тобто додаткова експертиза потрібна у випадках, коли необхідно провести додаткові дослідження.
Проведення додаткової експертизи можна доручати як тому експерту (експертам), що проводив основну (первинну) експертизу, що більш доцільно, так і іншому експерту (експертам). Додаткову експертизу не слід доручати тому ж експерту, який визнав свою некомпетентність щодо відповідей на певні питання.
Повторна експертиза
4. Якщо є підстави припускати, що висновок експерта необґрунтований, або якщо він суперечить іншим матеріалам справи чи викликає сумніви в його правильності (наприклад, у разі розбіжності висновків експертів), суд може призначити повторну експертизу з тих самих питань.
5. З метою забезпечення об'єктивності нового дослідження проведення повторної експертизи обов'язково доручається іншому експертові чи експертам.
6. Висновок повторної експертизи не замінює висновку попередньої експертизи, а повинен досліджуватися і оцінюватися разом із ним, крім випадків, коли суд визнає висновок попередньої експертизи недопустимим (наприклад, у разі якщо експерт зобов'язаний був заявити собі самовідвід, але не зробив цього).
Стаття 86. Оцінка доказів
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.
3. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Предмет регулювання та цілі статті
1. Стаття визначає загальні правила оцінки доказів судом при розгляді і вирішенні адміністративної справи. Вона покликана забезпечити правильне встановлення обставин у справі, яке б не викликало сумнівів. Ніщо у цій статті не повинно тлумачитися як виправдання для суддівського свавілля.
Поняття оцінки доказів
2. Оцінка доказів ‑ це віднайдення відповіді на питання, чи може певна інформація слугувати доказом у справі, а також чи переконують докази кожен окремо та у своїй сукупності у наявності чи відсутності певної обставини у справі.
Попередня і остаточна оцінка доказів у справі судом
3. Суд оцінює докази у процесі всього розгляду справи, вирішуючи чи не кожне процесуальне питання. Навіть розглядаючи клопотання про залучення якогось доказу, суд оцінює його під кутом зору належності і допустимості (стаття 70 КАСУ) і може відхилити його вже на цьому етапі без дослідження. Оцінку суд дає і під час дослідження доказів. Наприклад, під час допиту свідків суд може дійти висновку про наявність суперечностей у показаннях свідків, і тоді є підстави для призначення одночасного допиту таких свідків (частина одинадцята статті 141 КАСУ). Усе це попередня оцінка доказів.
Остаточну оцінку суд дає доказам лише при вирішенні справи ‑ тобто у кінцевому судовому рішенні (зазвичай постанові) за результатами розгляду справи. Саме тоді суд повинен встановити усі обставини у справі.
4. Стандарти попередньої оцінки доказів часто є нижчими, ніж при остаточній оцінці. Для ухвалення певного процесуального рішення часто достатньо дотримання таких критеріїв, як "припущення", "висока ймовірність", а от дотримання критерію "переконливості" (упевненості) вимагається далеко не завжди.
Припущення. Наприклад, для призначення повторної експертизи суд повинен лише засумніватися у правильності висновку експерта, зокрема, порівнюючи його з іншими доказами у справі (див. частину другу статті 85 КАСУ). Але не погодитися з висновком експерта суд може лише після досягнення повної упевненості у цьому за результатами остаточної оцінки доказів в судовому рішенні у справі (див. частину п'яту статті 82 КАСУ).
Висока ймовірність. Ось інший приклад ‑ щоб забезпечити адміністративний позов, достатньо дійти висновку, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам чи інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі. Таким чином, докази не обов'язково повинні переконувати у тому, що таку шкоду буде заподіяно.
Переконливість. Критерій переконливості обов'язково повинен бути дотриманий у судовому рішенні за результатами розгляду справи. Для встановлення обставин у справі при її вирішенні необхідно, щоб докази переконували (упевнювали) у наявності цих обставин. Якщо є докази на користь протилежного твердження ‑ про відсутність таких обставин, то вони не повинні породжувати вагомих сумнівів у тому, що ці обставини дійсно були. За наявності таких сумнівів суд робить висновок про недоведеність певної обставини. Але при цьому слід враховувати, що у справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень діє презумпція вини такого суб'єкта (частина друга статті 71 КАСУ), а тому певну обставину слід вважати встановленою, якщо суб'єкт владних повноважень не навів переконливих доказів щодо відсутності цієї обставини.
Внутрішнє переконання і його підстави
5. Відповідно до частини першої коментованої статті суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням. Однак це не означає, що суд оцінює докази як йому заманеться, свавільно. Таке переконання обов'язково має бути засноване на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Всебічне дослідження доказів означає дослідження всіх належних і допустимих доказів, що є у справі. Суд повинен порівнювати докази із різних засобів доказування, виявляти спільну інформацію і суперечності, відхиляти неналежні та недопустимі докази.
Повне дослідження доказів ‑ дослідження необхідної і достатньої кількості доказів, що дадуть можливість зробити однозначний висновок про обставини, які належало встановити у справі.
Об'єктивне дослідження доказів ‑ дослідження доказів судом неупереджено і безсторонньо, не підлаштовуючи їх під певне рішення у справі.
Безпосереднє дослідження доказів ‑ особисте сприйняття судом доказів із визначених законом джерел у встановленому порядку. Проте це не виключає можливості брати до уваги докази, зібрані, наприклад, за судовим дорученням чи в порядку забезпечення доказів іншим судом тощо, якщо вони досліджені судом, який вирішує справу, у встановленому порядку у сукупності з іншими доказами у справі.
Вільна оцінка доказів
6. Жоден належний і допустимий доказ не має для суду наперед встановленого значення (частина друга коментованої статті), тобто законодавство не встановлює якихось переваг одних засобів доказування над іншими. Будь‑яка ієрархія доказів у законодавстві відсутня.
Критерії оцінки доказів
Кожен доказ відповідно до коментованої статті повинен перевірятись судом, досліджуватись і оцінюватись окремо і в сукупності з іншими доказами.
Достовірність доказу у контексті частини третьої коментованої статті означає те, що він, за переконанням суду, адекватно (правдиво) відображає певні обставини у справі.
Достатність доказів означає, що у своїй сукупності вони повинні переконувати у наявності певної обставини. Якщо доказів недостатньо для встановлення певної обставини і суд з об'єктивних причин не зміг усунути таку недостатність на підставі принципу офіційності, тоді суд робить висновок про недоведеність цієї обставини (коли діє презумпція вини суб'єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 71 КАСУ, потрібно пам'ятати, що позивач не повинен доводити неправомірність рішення, дії чи бездіяльності відповідача, а тому суд не може у таких випадках роботи висновок, що позивач не довів неправомірності рішення, дії чи бездіяльності відповідача).
Результати оцінки доказів суд відображає у мотивувальній частині судового рішення, де наводять мотиви врахування чи неврахування окремих доказів (див., наприклад, пункт 3 статті 163 КАСУ).
Оцінка доказів іншими суб'єктами
7. Коментована стаття не заперечує можливості оцінювати докази у справі іншими особами, які беруть участь у справі (наприклад, під час дослідження доказів, в судових дебатах, в апеляційній скарзі), але це їхнє право. Ця стаття покладає обов'язок надавати оцінку доказам на суд.
Глава 7 СУДОВІ ВИТРАТИ
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 221; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!