Суд розглядає зауваження щодо протоколу і в разі згоди із зауваженнями посвідчує їх правильність.

⇐ ПредыдущаяСтр 37 из 230Следующая ⇒

У разі незгоди суду з поданими зауваженнями вони розглядаються в судовому засіданні судом, який ухвалив рішення, з повідомленням осіб, які брали участь у справі, про час і місце проведення судового засідання. Розглянувши зауваження, суд постановляє ухвалу, якою посвідчує правильність зауважень або відхиляє їх.

Зауваження до протоколу приєднуються до справи.

(Доповнено статтею 46‑1 згідно із

Законом України від 07.07.2010 р. N 2453‑VI)

Глава 5 УЧАСНИКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ

Особи, які беруть участь у справі

Стаття 47. Склад осіб, які беруть участь у справі

Особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає коло осіб, які беруть участь у справі, незалежно від етапу провадження в адміністративній справі. Класифікація осіб, які беруть участь у справі, проведена з метою визначити (в інших статтях КАСУ) роль кожної категорії цих осіб в адміністративному процесі та коло їхніх процесуальних прав і обов'язків.

Особи, які беруть участь у справі

2. Особи, які беруть участь у справі, ‑ це учасники адміністративного процесу, які здійснюють свої процесуальні права та виконують обов'язки в адміністративному процесі для того, щоб добитися певного правового результату, у якому вони заінтересовані.

Класифікація осіб, які беруть участь у справі

3. В адміністративних справах, згідно з коментованою статтею, беруть участь сторони, а також можуть брати участь треті особи, а також представники сторін та третіх осіб.

Деталізуючи цей перелік, виходячи з наступних статей цієї глави КАСУ, можна визначити такий склад осіб, які беруть участь у справі:

1) сторони:

‑ позивач,

‑ відповідач;

2) треті особи:

‑ треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору,

‑ треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору;

3) представники сторін, третіх осіб:

‑ представники на основі договору,

‑ представники на основі закону (законні представники), у тому числі органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

4. За спрямуванням інтересу таких осіб, які беруть участь у справі, умовно можна поділити на тих, які мають матеріально‑правову заінтересованість у результатах вирішення справи (сторони і треті особи), і на тих, що мають процесуально‑правову заінтересованість (представники сторін і третіх осіб). Судове рішення у справі стосуватиметься прав і обов'язків сторін та третіх осіб.

5. Процесуальний статус сторін визначено у статтях 50 ‑ 52, третіх осіб ‑ у статтях 53 ‑ 54, представників сторін та третіх осіб ‑ у статтях 56 ‑ 61, у тому числі особливості процесуального статусу таких законних представників як органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначено у статтях 60 ‑ 61 КАСУ.

6. Найменування осіб, які беруть участь у справі, зберігаються за ними на всіх етапах адміністративного судочинства, лише на етапі виконання судових рішень в адміністративних справах з'являються такі учасники, як сторони виконавчого провадження ‑ стягувач і боржник, ‑ а також державний виконавець.

Відмінність від цивільного судочинства

7. Оскільки адміністративне судочинство реалізується лише у формі позовного провадження, на відміну від цивільного судочинства, у ньому відсутні такі особи, які беруть участь у справі, як заявники та інші заінтересовані особи.

8. Органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, в адміністративному судочинстві віднесено до законних представників (частина восьма статті 56 КАСУ), оскільки їхня роль полягає у здійсненні функції представництва, що заснована на законі. У цивільному судочинстві ці суб'єкти названі самостійною категорією осіб, які беруть участь у справі, хоча їхній процесуальний статус (обсяг прав і обов'язків) в обох видах судочинства збігається.

Стаття 48. Адміністративна процесуальна правосуб'єктність

Здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).

2. Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно‑правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.

3. Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їхнім посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття через поняття адміністративної процесуальної правоздатності встановлює, хто в адміністративному процесі може мати статус особи, яка бере участь у справі і має матеріальний інтерес у результатах її вирішення, ‑ сторони чи третьої особи, а через поняття адміністративної процесуальної дієздатності визначає, хто з осіб, наділених адміністративною процесуальною правоздатністю, може самостійно реалізувати свої процесуальні права та обов'язки в суді.

Поняття адміністративної процесуальної правосуб'єктності (право‑ і дієздатності)

2. Для визначення статусу осіб, які беруть участь у справі, важливою є категорія адміністративної процесуальної правосуб'єктності. Адміністративна процесуальна правосуб'єктність поєднує в собі здатність особи мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) і здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність).

Носії адміністративної процесуальної правосуб'єктності

3. Відповідно до статті 48 КАСУ адміністративну процесуальну право‑ і дієздатність мають такі суб'єкти:

Адміністративна процесуальна правосуб'єктність

Адміністративну процесуальну правоздатність мають:

Адміністративну процесуальну дієздатність мають:

громадяни України, іноземці, особи без громадянства (фізичні особи)

фізичні особи, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними;

фізичні особи до досягнення повноліття у спорах з приводу публічно‑правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь

органи державної влади, інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи (суб'єкти владних повноважень)

підприємства, установи, організації (юридичні особи)

4. Фізичною особою є кожна людина. У публічно‑правових відносинах часто важливим є її статус як громадянина України, іноземця чи особи без громадянства.

Громадянином України відповідно до абзацу четвертого статті 1 Закону України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року104 є особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Іноземцем відповідно до абзацу п'ятого статті 1 Закону України "Про громадянство України" є особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Особою без громадянства відповідно до абзацу шостого статті 1 Закону України "Про громадянство України" є особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Фізичні особи завжди мають адміністративну процесуальну правоздатність, але реалізувати свої процесуальні права та обов'язки може не кожна фізична особа. Так, інтереси фізичних осіб, які не досягли повноліття, а також інтереси фізичних осіб, визнаних судом недієздатними, як сторони чи третьої особи представляють у суді їхні законні представники. Самостійно такі особи не можуть звертатися до адміністративного суду та брати участь в адміністративному процесі.

До досягнення повноліття фізичні особи можуть самостійно реалізувати свої процесуальні права та обов'язки у спорах з приводу публічно‑правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь. Це, наприклад, спори з приводу одержання паспорта громадянина України, реєстрації зміни імені, притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного проступку (учасниками відповідних правовідносин можуть бути фізичні особи, які досягли 16‑річного віку), спори з приводу легалізації молодіжних та дитячих громадських організацій (засновниками таких організацій можуть бути фізичні особи, які досягли 15‑річного віку) тощо.

5. Органи державної влади, інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування105, їх посадові і службові особи, а також підприємства, установи, організації (юридичні особи) завжди наділені одночасно адміністративною процесуальною право‑ та дієздатністю.

Органи державної влади поділяються на органи законодавчої, виконавчої та судової влади.

Єдиним органом законодавчої влади є Верховна Рада України.

Орган виконавчої влади є організаційно самостійним елементом державного апарату (механізму держави), який наділений чітко окресленим обсягом повноважень виконавчої влади (компетенцією) відповідно до покладених на нього завдань і функцій, складається зі структурних підрозділів і посад та віднесений Конституцією і законами України до системи органів виконавчої влади. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Центральними органами виконавчої влади є міністерства та інші органи. Законодавство передбачає утворення у системі міністерств також так званих урядових органів (див. наприклад, частини п'яту ‑ шосту статті 22 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 16 травня 2008 року). Місцевими органами виконавчої влади є обласні (Київська і Севастопольська міські), районні державні адміністрації, а також місцеві (територіальні) органи центральних органів виконавчої влади, урядових органів державного управління.

Органами судової влади є суди. До органів судової влади також можна відносити кваліфікаційні комісії суддів, органи суддівського самоврядування.

До інших державних органів належать, зокрема, органи прокуратури, Національний банк України та його органи, Рахункова палата, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, Рада національної безпеки і оборони України, Вища рада юстиції, Центральна виборча комісія, інші виборчі комісії, комісії з референдуму тощо.

Органами влади Автономної Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рахункова палата Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, міністерства та республіканські комітети Автономної Республіки Крим, інші органи влади Автономної Республіки Крим.

До органів місцевого самоврядування статтею 140 Конституції України і статтею 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" віднесено:

1) сільські, селищні, міські ради;

2) виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

3) районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи.

До системи місцевого самоврядування також включені органи самоорганізації населення (будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, комітети районів у містах, сільські, селищні комітети), що відповідно до Закону України "Про органи самоорганізації населення" від 11 липня 2001 року наділяються повноваженнями сільської, селищної, міської або районної у місті (у разі її створення) ради.

Підприємства, установи та організації як юридичні особи мають адміністративну процесуальну правосуб'єктність лише тоді, коли вони є юридичними особами.

Відповідно до статті 62 ГКУ підприємство ‑ самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково‑дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому законами.

Відповідно до частини третьої статті 83 Цивільного кодексу України установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Поняття "організація" у Державному класифікаторі "Класифікація організаційно‑правових форм господарювання" ДК 002:2004, затвердженому наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 року N 97, ототожнюється з поняттями "установа" і "заклад", тобто всі ці терміни вживаються як синоніми.

6. Процесуальна правосуб'єктність зазвичай збігається з правосуб'єктністю у матеріальних правовідносинах. Тому адміністративною процесуальною правосуб'єктністю в окремих випадках, окрім зазначених вище органів та осіб, наділені також інші суб'єкти правовідносин, ‑ наприклад, блок партій, блок місцевих організацій партій, ініціативна група референдуму, громадська організація (яка може й не мати статусу юридичної особи). Такі суб'єкти відповідно до законів про вибори та референдуми можуть бути учасниками правовідносин, пов'язаних з процесом виборів чи референдуму, тому відповідно до статей 172, 174 і 175 КАСУ вони можуть бути учасниками адміністративного процесу (звертатися з адміністративним позовом, бути відповідачем тощо), а отже, вони також наділені адміністративною процесуальною правосуб'єктністю.

У справах про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності та про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян відповідачами поряд з іншими об'єднаннями громадян можуть бути громадські організації, які легалізовані у спосіб повідомлення про їх заснування. Такі громадські організації відповідно до статті 14 Закону України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 року не мають статусу юридичної особи, але у цих справах повинні вважатися процесуально правосуб'єктними.

Виникнення та припинення адміністративної процесуальної правоздатності

7. Адміністративна процесуальна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється у момент її смерті.

8. Адміністративна процесуальна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб ‑ підприємців запису про її припинення.

9. Адміністративна процесуальна правоздатність органу виникає з моменту його створення і припиняється у разі ліквідації органу, тобто з дня набрання чинності правовим актом про його ліквідацію, якщо інше не випливає із цього акта.

Виникнення та припинення адміністративної процесуальної дієздатності

10. Адміністративна процесуальна дієздатність фізичної особи за загальним правилом виникає у день досягнення повноліття (вісімнадцяти років) і припиняється у момент її смерті. Адміністративна процесуальна дієздатність повнолітньої фізичної особи припиняється також у разі визнання її недієздатною ‑ з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

11. Адміністративна процесуальна дієздатність для неповнолітньої фізичної особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може виникати і раніше ‑ з досягненням віку, з якого вона може особисто брати участь у певних публічно‑правових відносинах, ‑ в адміністративній справі, що виникла з цих відносин. Однак у таких справах суд може (як за клопотанням, так і з власної ініціативи) залучити до участі у справі законного представника неповнолітньої особи з метою кращого захисту її інтересів.

12. Адміністративна процесуальна дієздатність органу, юридичної особи виникає і припиняється разом з виникненням і припиненням адміністративної процесуальної правоздатності.

Наслідки звернення до суду особи, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності

13. У разі подання до суду позовної заяви (чи іншої заяви, скарги) особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, суд постановляє ухвалу про її повернення (пункт 3 частини третьої статті 108 КАСУ), а якщо провадження у справі було відкрито ‑ ухвалу про залишення заяви (скарги) без розгляду (пункт 1 частини першої статті 155 Кодексу).

Наслідки втрати фізичною особою адміністративної процесуальної дієздатності

14. Якщо фізична особа в ході провадження втратила адміністративну процесуальну дієздатність у зв'язку з визнанням її недієздатною, суд повинен залучити її законного представника.

Рекомендована література

Тищенко М. М. Адміністративно‑процесуальний статус громадянина України: проблеми теорії та шляхи вдосконалення законодавчого регулювання: Автореф. дис. д‑ра юрид. наук: 12.00.07 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. ‑ Х., 1999. ‑ 32 с.

Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 162; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 32 33 34 35 363738 39 40 41 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!