Указ Президента України від 23.04.2011 № 499/2011
«Про Положення про Державну фінансову інспекцію України»
Http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/499/2011
Штатна чисельність (гранична чисельність):
центральний апарат – 415 (у т.ч. державних службовців – 396)
територіальні органи – 6712 (у т.ч. державних службовців – 5597)
Сфера державного нагляду (контролю) (далі – дн(к):
Дія Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів контролю за дотриманням бюджетного законодавства.
Згідно Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року N 499/2011, Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань:
здійснює державний фінансовий контроль за:
- використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів;
|
|
|
- дотриманням законодавства про державні закупівлі;
- діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи;
здійснює контроль за:
- виконанням функцій з управління об'єктами державної власності;
- цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів;
- цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії;
- складанням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету;
|
|
|
- станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів;
- усуненням виявлених недоліків і порушень.
Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, серед іншого, здійснювати державний фінансовий контроль шляхом проведення:
- інспектування у формі планових та позапланових ревізій певного комплексу чи окремих питань фінансово-господарської діяльності підприємств, установ та організацій, визначених у підпункті 1 пункту 4 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року N 499/2011;
- державного фінансового аудиту;
- перевірки державних закупівель;
Спеціальні закони:
Закон України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні»
Http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2939-12
Міністерство доходів ізборів України.
Міністе́рство доходів і зборів Украї́ни існувало з 24 грудня 2012 року[1] по 1 березня 2014 року[2]. Керував ним Олександр Клименко.
Діяльність .
На міністерство було покладено функцію з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Міністерством керував Міністр доходів і зборів України.
|
|
|
Міністерство було правонаступником Державної податкової служби України та Державної митної служби України, що реорганізувалися.
У складі міністерства та його територіальних органів утворювалися та діють підрозділи податкової міліції.
Згідно з розпорядженням президента, основним завданням Міністерства доходів і зборів був не контроль, а надання послуг підприємствам, бізнесу та фізичним особам.[4]
Після об'єднання податкової та митної служб у Міністерство доходів і зборів Європейська бізнес асоціація (EBA) ще більше знизила податковий індекс. Згідно з результатами третьої хвилі опитування EBA, в IV кварталі 2012 року — I кварталі 2013-го загальний показник становив 2,32 бала за п'ятибальною шкалою. Найбільше на зниження рейтингу вплинуло посилення фіскального тиску. Це викликало значні труднощі в діяльності 30% респондентів.
Березня 2014 року Міністерство доходів і зборів було ліквідоване рішенням Кабінету Міністрів. На базі міністерства відновлено Державну податкову і Державну митну служби, які підпорядковуються Міністерству фінансів.
Створено ліквідаційну комісію під керівництвом Ігоря Білоуса.
На засіданні КМУ 27 травня 2014 було оприлюднено інформацію, що замість ліквідації Міндоходів його перейменують на Державну фіскальну службу. Останню пропонується підпорядкувати Міністерству фінансів.
|
|
|
Державна фіскальна служба на базі Міндоходів утворена Постановою КМУ від 21 травня 2014 р. № 160.
Керівництво
При Уряді Азарова
· Міністр доходів і зборів України — Клименко Олександр Вікторович
· Перший заступник Міністра доходів і зборів України — Дериволков Степан Дмитрович
· Заступник Міністра доходів і зборів України — Ігнатов Андрій Петрович
· Заступник Міністра доходів і зборів України, керівник апарату — Левицький Віктор Сергійович
При Уряді Яценюка
· Перший заступник Міністра доходів і зборів України — Білоус Ігор Олегович
· Заступники Міністра доходів і зборів України — Науменко Віталій Петрович, Хоменко Володимир Петрович, Ноняк Михайло Васильович
Структура міністерства
Апарат
- Департамент організаційного супроводження
- Департамент охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації
- Департамент інфраструктури
- Департамент персоналу
- Департамент фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку
- Інформаційно-комунікаційний департамент
- Головне оперативне управління
- Головне управління внутрішньої безпеки
- Головне слідче управління фінансових розслідувань
- Департамент правової роботи
- Департамент обслуговування платників податків
- Департамент міжнародних зв'язків
- Департамент регулювання діяльності Міністерства та його територіальних органів
- Департамент відомчого контролю та внутрішнього аудиту
- Департамент оподаткування та контролю об'єктів і операцій
- Департамент боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом
- Департамент доходів і зборів з фізичних осіб
- Департамент розвитку ІТ, електронних сервісів та обліку платників
- Департамент координації нормотворчої та методологічної роботи з питань оподаткування
- Координаційно-моніторинговий департамент
- Департамент контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів
- Департамент податкового та митного аудиту
- Департамент стратегічного управління та інновацій
- Департамент митної справи
- Департамент погашення заборгованостей
При вивченні третього питання (Управління митною справою. Адміністративна відповідальність за порушення митних правил.) студентам слід звернути увагу на те, що
Регулювання митної справи здійснюють найвищі органи державної влади та управління України. Головні напрямки митної політики України, структура системи органів державного регулювання митної справи, розмір мит та умов митного обкладення, спеціальні митні зони та митні режими на території України, перелік товарів, експорт, імпорт і транзит яких через територію України забороняється, визначаються Верховною Радою України.
Забезпечення митної політики України здійснюється відповідно до законів України Кабінетом Міністрів України: установлення розмірів митних зборів і плати за митні процедури; координація діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з питань митної справи; проведення переговорів та укладення міжнародних договорів України з митних питань у випадках, передбачених законами України; подання на розгляд Верховної Ради України пропозицій щодо системи митних органів України.
Забороняється регулювання митної справи не передбаченими в законодавстві України актами і діями державних та недержавних органів. Державна митна служба України є центральним органом Державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України. Служба організовує здійснення митної політики, забезпечує ефективне Функціонування митної системи. ДМСУ у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, постановами Верховної Ради країни, указами та розпорядженнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України.
У межах своїх повноважень ДМСУ організовує та контролює виконання актів законодавства України про митну справу. ДМСУ узагальнює практику застосування законодавства з питань, що входять до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення цього законодавства та виносить їх на розгляд Кабінету Міністрів України.
Сучасна митна служба посідає визначне місце в політико-економічній діяльності держави. Вона забезпечує реалізацію фіскальної, правоохоронної та регулюючої функції. Загалом організацією митної справи займаються багато органів державної влади.
На сьогодні склалася дворівнева система організації митної служби в державі. До першого (верхнього) рівня входять парламент (Верховна Рада України), Президент України, Уряд та відповідні взаємодіючі міністерства, комітети і відомства (рис. 1.2).
Верховною Радою України було створено як одну з найважливіших ланок управління в державі. Державний митний комітет і прийняті ключові закони в галузі регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Президент України здійснює загальне керівництво державними справами, в тому числі митною.
Уряду надані необмежені повноваження для вирішення всіх питань митної справи в Україні.
Державна митна служба в Україні (ДМСУ) безпосередньо підпорядкована Уряду і здійснює всю необхідну діяльність у сфері митної справи.
Різною мірою питаннями митної справи опікуються Національний банк України (НБУ), Міністерство економіки, Служба безпеки України (СБУ), Генеральна прокуратура та інші міністерства, комітети і відомства.
До другого (нижнього) рівня входить цілісна система митних органів (рис. 1.3).
Структура ДМСУ складається з трьох блоків: функціональні управління, підпорядковані центральному апарату ДМСУ, митниці прямого підпорядкування і регіональні митниці, яким підпорядковані митниці.
Територіальні регіональні митниці і митниці прямого підпорядкування центральному апарату ДМСУ становлять чітку систему територіального управління митними справами на підвідомчій їм території. Кожній регіональній митниці підпорядковані кілька митниць. Своєю чергою, ці митниці мають у своєму складі митні пости (рис. 1.3).
Основною ланкою в системі митних органів країни є митниця, яка здійснює свою діяльність під керівництвом ДМСУ і регіональної митниці. Кожна митниця має свій чітко визначений регіон діяльності.
Митниця є юридичною особою, має печатку, штампи, рахунок У банку. Основні завдання митниці випливають із завдань ДМСУ.
До складу Державної митної служби України входять: Централь ний апарат ДМСУ, спеціалізовані установи та митниці .
Центральний апарат ДМСУ:
Голова ДМСУ.
— Перший заступник Голови ДМСУ.
- Заступники Голови ДМСУ.
Управління ДМСУ:
• власної безпеки та контролю;
• організації митного контролю;
• по організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил;
• митно-тарифне;
• митних платежів;
• статистики;
• аналізу, прогнозування та зв'язків з громадськістю;
• фінансово-економічне;
• бухгалтерського обліку та звітності;
• кадрами;
• міждержавних зв'язків;
• правове;
• справами.
Самостійні відділи:
• сектор режимно-секретної та мобілізаційної роботи;
• профспілковий комітет центрального апарату служби;
• чергова частина.
Спеціалізовані установи:
• рада профспілки працівників митних органів України;
• господарсько-експлуатаційне митне управління;
• постачальне митне управління;
• автотранспортне митне господарство;
• центральна митна лабораторія;
• інформаційно-аналітичне управління;
• Київський центр підвищення кваліфікації;
• Хмельницький центр підвищення кваліфікації;
• Академія митної служби;
• санаторій «Перлина».
Митниці:
регіональні:
• Київська;
• Західна;
• Карпатська;
• Подільська;
• Чорноморська;
• Кримська;
• Донбаська;
• Східна;
• Північна;
• Дніпровська;
прямого підпорядкування:
• Бориспільська;
• Севастопольська;
• Центральна енергетична;
• оперативна (у складі Управління власної безпеки та контролю). Пріоритетне значення в практичній діяльності митної служби надається митно-тарифному регулюванню. Воно ґрунтується на постійному аналізі зовнішньоекономічної діяльності України і спрямоване на сприяння розвитку торговельних стосунків з іншими країнами, досягнення позитивного сальдо в зовнішньоторговельному балансі держави, підтримання власного товаровиробника та захист внутрішнього товарного ринку.
Для розгляду пропозицій щодо зміни ставок ввізного мита в Україні ефективно діє міжвідомча Митно-тарифна рада України, робочим органом якої є Державна митна служба України.
У 1997 р. в структурі регіональних митниць створено спеціальні підрозділи - відділи тарифів та вартості. На них покладено здійснення контролю за застосуванням ставок Митного тарифу України залежно від умов здійснення зовнішньоекономічних операцій та класифікації товарів, а також за визначенням митної вартості товарів. Це сприяло покращанню роботи по справлянню митних платежів у повному обсязі.
При вивченні четвертого питання (Адміністративно-правове регулювання банківською системою. Національний банк України та його повноваження у сфері фінансового контролю. ) студентам слід звернути увагу на те, що
Вивчення сучасної банківської системи становить науковий і практичний інтерес, особливо зараз – під час гострих трансформаційних перетворень у нашій державі, а як підтвердження цьому спостерігаємо нестабільність національної валюти, ліквідацію банків тощо. Наведені обставини ще раз вказують на актуальність обраної тематики.
Сьогодні виникає нагальна потреба у створенні ефективних передумов для розвитку економічних ринкових відносин в умовах всезагального реформування всієї суспільно-державної дійсності та вимагає уточнення сучасний категорійний апарат у сфері адміністративно-правового регулювання банківської системи.
Це підтверджується також М. Старницьким, який зазначає, що стабільне функціонування банківської системи є невідʼємною умовою життєздатності національної економіки. Відповідно до чинного законодавства в Україні запроваджена і діє дворівнева банківська система, в якій на верхньому рівні функціонує Національний банк України, а на другому – банківські та інші фінансово-кредитні установи, які можуть здійснювати спеціальний вид діяльності – банківську. Ефективне функціонування банківської системи не в останню чергу залежить від стану законності у сфері банківської діяльності. Саме необхідність забезпечення законності зумовлює існування досить розвинутої системи заходів впливу, які Національний банк України має право застосовувати і регулярно застосовує до банків та інших кредитно-фінансових установ за порушення банківського законодавства і нормативно-правових актів НБУ .
До проблеми адміністративно-правового регулювання банківської системи зверталися вчені Я. Берназюк, Д. Гетманцев, С. Баранов-Мохорт, В. Першин, Ю. Пивовар, О. Прилуцький, С. Половко, М. Сідак, С. Очкуренко, А. Пишний, С. Лучковська, І. Шамрай, О. Орлюк, О. Селезньова, Т. Латковська, Г. Шемшученко та ін. Однак безпосередньо предметом їхніх досліджень адміністративно-правове регулювання банківської системи не було, вони свої наукові пошуки зосереджували на більш суміжних проблемах.
Спочатку слід розглянути такі складні феномени, як «правове регулювання», «адміністративно-правове регулювання», «адміністративно-правове регулювання банківської системи» та ін., щодо яких не вщухають наукові суперечки і сьогодні.
Насамперед слід звернутися до тлумачного словника юридичних термінів, де влучно зазначається, що правове регулювання – це форма регулювання суспільних відносин, яка забезпечує відповідність поведінки їхніх учасників вимогам і дозволам, що містяться в нормах права .
У своїх працях В. Лазарєв та Т. Радько доречно зазначали, що правове регулювання є частиною дії права, яка характеризує спеціальну юридичну (не інформативну і ціннісно-мотиваційну) дію права на поведінку і діяльність його адресатів, але безпосередньо з ними ще не повʼязана .
В. Галунько проблему правового регулювання характеризує такими рисами:
1) має цілеспрямований характер, оскільки постає певним регулятором суспільних відносин, упорядковуючи їх за допомогою права на рівні суспільства;
2) має організаційний та упорядкований характер, тобто здійснюється за допомогою певних засобів;
3) спрямовано на досягнення певних цілей, а тому має регулятивний характер;
4) має певний предмет і сферу правового впливу, які усвідомлюються людьми і суспільством та мають для них певне значення;
5) забезпечується певними методами, які координують діяльність субʼєктів права або здійснюються за допомогою їх субординаційної підлеглості у процесі виконання або використання норм права;
6) має визначені стадії, які передбачають правову регламентацію суспільних відносин, виникнення субʼєктивних прав і юридичних обовʼязків та їх реалізацію .
Правове регулювання – це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини з метою упорядкування, закріплення, охорони й розвитку, а також вплив на поведінку та свідомість громадян шляхом проголошення їх прав та обовʼязків, установлення певних дозволів і заборон, затвердження певних правових актів тощо .
У своїх працях В. Ткаченко та Є. Ручкін до змісту будь-якого різновиду соціального регулювання відносять дії морального характеру, що полягають у визнанні на нормативному та індивідуальному рівнях відповідно до цілей регулювання меж дозволеної і забороненої поведінки соціальних субʼєктів, установленні ідеальних моделей їхніх стосунків у певних життєвих ситуаціях, а також у стимулюванні фактичного дотримання ними таких установлень .
Кожний із зазначених вище вчених розкриває в тому чи іншому ракурсі більш глибинну сутнісну складову феномену правового регулювання. Ми не будемо приєднуватися до думок якогось із них, тому що вони всі містять справедливі твердження.
Досить сталим у сучасній юридичній літературі є погляд, що загальна частина адміністративного права містить норми адміністративного права, що мають регулятивне значення для всіх галузей та інших сфер державного управління .
Тепер слід відзначити, що відповідно особлива частина адміністративного права охоплює норми, якими регулюються суспільні відносини в окремих галузях державного управління – економіки, соціально-культурного будівництва, адміністративно-політичної діяльності, оборони, забезпечення законності та охорони громадського порядку тощо .
Існує багато визначень та думок щодо адміністративно-правового регулювання, і ми зупинимося на деяких з них.
На погляд В. Олефіра , Ю. Гридасова , А. Іванищука, С. Короєда, адміністративно-правове регулювання – це цілеспрямований вплив норм адміністративного права на суспільні відносини з метою забезпечення за допомогою адміністративно-правових засобів прав, свобод і публічних законних інтересів фізичних та юридичних осіб, нормального функціонування громадянського суспільства та держави.
Дата добавления: 2019-01-14; просмотров: 180; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!