Сторони у зобов’язанні. Відступлення права вимоги та заміна боржника у зобов’язаннях
Стаття 510. Сторони у зобов'язанні
1. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. 2. У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. 3. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
520 Заміна боржника є можливою в двох випадках:А) в разі загального правонаступництва (спадкування, реорганізації юридичної особи);Б) в разі окремого (сингулярного) правонаступництва - на підставі договору.Договір, яким передбачається заміна боржника у зобов'язанні, має назву "договір переведення боргу". На підставі даного договору старий боржник передає свої обов'язки у зобов'язанні новому боржнику, який вступає у зобов'язання та має виконати обов'язок перед кредитором.За правилами коментованої статті переведення боргу допускається виключно за згодою кредитора. Це пов'язано з тим, що кредитору не байдуже, хто буде виконувати зобов'язання, оскільки різні боржники мають різну платоспроможність, сумлінність тощо. Коментована стаття не містить вказівок стосовно того, в якій формі має бути виражена згода кредитора. Як правило, згода кредитора виражається двома способами:А) шляхом підписання кредитором договору відступлення права вимоги (тобто цей договір як правочин становиться трьохстороннім);Б) шляхом надання відповідного листа, повідомлення тощо.З точки зору ділової практики форма вираження згоди кредитора принципового значення не має. Єдине, що є важливим, це наявність підтвердження такої згоди. Тобто, якщо кредитор повідомить боржників про свою згоду в усній формі, в подальшому буде існувати ризик заперечення кредитором надання такої згоди.Незважаючи на те, що коментована стаття сформульована загальним чином та нібито розповсюджується на всі випадки заміни боржника, фактично зазначене правило розповсюджується тільки на випадки заміни боржника за договором. В разі загального правонаступництва обов'язки переходять до нового боржника автоматично незалежно від волі кредитора.
|
|
|
Виконання зобов’язань.
Виконання зобов'язання - це здійснення боржником тієї дії, яку має право вимагати від нього кредитор на підставі зобов'язання, що існує між ними.
Вимоги до виконання зобов'язань визначають, насамперед, принципи - закріплені в законі основоположні засади, відповідно до яких будується правове регулювання реалізації суб'єктивних прав і обов'язків у цих правовідносинах.
Орієнтири визначення загальних умов належного виконання зобов'язань встановлюють ст.ст. 526-545 ЦК, аналіз котрих дозволяє зробити висновок, що зобов'язання мають виконуватися:
|
|
|
1) щодо належного предмету зобов'язання;
2) належними сторонами;
3) у належний строк;
4) у належному місці;
5) належним способом (і з належним оформленням). Предмет виконання - це певні матеріальні або духовні блага, в зв'язку зі створенням або передачею яких було встановлене зобов'язання. У предметі виконання виражаються найбільш істотні обов'язки боржника з належного виконання договірного зобов'язання. Це пов'язано з тим, що від належного виконання зобов'язання щодо його предмета залежить питання набуття кредитором саме тих благ, заради яких він вступив у договірні відносини.
Підстави припинення зобов’язань
Основною підставою припинення зобов'язання є його виконання.
1) Виконання зобов'язання - це вчинення боржником саме тих дій, які він повинен виконати відповідно до договору чи закону, тобто передати річ, виконати роботу, надати послуги, відшкодувати шкоду тощо.
2) Припинення зобов'язання зарахуванням. Зарахування припиняє зустрічні зобов'язання, якщо вони рівнозначні сумою. Практичне значення зарахування полягає у тому, що воно створює певні зручності для суб'єктів зобов'язання, звільняє їх від необхідності вимагати виконання вимог, скорочує кількість судових справ. Заява про зарахування є одностороннім правочином, вона породжує правові наслідки незалежно від згоди контрагента на зарахування.
|
|
|
Зарахування можливе за наявності таких умов: а) зараховуються однорідні (за змістом) вимоги;
б) зобов'язання, які підлягають зарахуванню, повинні бути зустрічними, тобто кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, і навпаки;
в) зобов'язання, які зараховуються, повинні бути безспірними, тобто не погашеними позовною давністю, не оспорюватися контрагентом;
г) зарахування не відбувається автоматично, необхідно, щоб щонайменше одна зі сторін виявила волю щодо цього, тобто звернулася із заявою;
д) зарахування допускається законодавством. Скажімо, не підлягають зарахуванню вимоги щодо відшкодування заподіяної шкоди життю та здоров'ю, про довічне утримання, стягнення аліментів тощо.
3) Новація зобов'язання. Новація (оновлення зобов'язання) - це домовленість сторін щодо заміни первинного зобов'язання, яке існувало між кредитором і боржником, іншим. При цьому нове зобов'язання має новий предмет або новий спосіб виконання.
|
|
|
5) Відступне. За згодою сторін зобов'язання може бути припинене наданням замість предмета виконання зобов'язання відступного ( сплата грошей, передача майна). Розмір і порядок надання відступного встановлюють самі сторони. Відступне, як підстава припинення зобов'язання, відрізняється від новації зобов'язання.
6) Мировою угодою називається угода сторін про припинення судового спору між собою шляхом взаємних уступок. Контроль за законністю мирової угоди покладається на суд, який може її не затвердити, якщо вона суперечить законодавству чи порушує законні права й інтереси осіб.
Припинення зобов'язань за обставин, що не залежать від волі сторін
1) Неможливість виконання зобов'язання.
2) Припинення зобов'язання внаслідок збігу в одній особі боржника і кредитора.
3) Смерть громадянина, якщо зобов'язання пов'язане з його особою.
4) Ліквідація юридичної особи (кредитора чи боржника).
Поняття та види неустойки.
Неусто́йка — грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
За співвідношенням до збитків вирізняють чотири види неустойки:
o залікова,
o штрафна,
o альтернативна
o виключна.
Залікова неустойка - найпоширеніший вид неустойки. Кредитор стягує у повному обсязі неустойку в залік збитків, а якщо неустойка не покриває збитків, то стягує і збитки в тій частині, що не покрита заліковою неустойкою.
Штрафна неустойка дає змогу кредиторові стягнути і неустойку, і збитки у повному обсязі. Цей вид неустойки покладає на боржника додаткову відповідальність. Так, при поставці неякісної продукції замовник має право стягнути з постачальника як збитки (вартість забракованої продукції), так і неустойку у вигляді 20 відсотків штрафу від суми забракованої продукції.
Альтернативну неустойку, умови якої надають кредиторові право вибору: вимагати відшкодування заподіяних збитків чи стягувати зазначену в договорі неустойку. На практиці кредитор не завжди може негайно визначити розмір збитків, яких він зазнав унаслідок неналежного виконання договору контрагентом, це перешкоджає йому визначитися у виборі: стягувати неустойку чи збитки? За відсутності збитків, звичайно, є сенс звернутися до неустойки, але якщо збитки настали, то важко швидко визначитися, покриє неустойка збитки чи ні. Саме ця невизначеність і є основною причиною того, що цей вид неустойки надзвичайно рідко застосовується на практиці.
Виключна неустойка надає змогу кредиторові стягувати з боржника лише неустойку, можливість вимагати відшкодування збитків виключається. Як правило, виключною неустойкою транспортні організації захищаються від претензій своїх клієнтів.
Дата добавления: 2018-09-20; просмотров: 264; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!