РОЗДІЛ ІІ. Національна система зв'язку України як частина інформаційної інфраструктури та інформаційного суспільства

Основні засади створення та розвитку НСЗУ

Загальні положення

Національна система зв’язку (НСЗУ) України повинна забезпечувати розв’язування загальних задач розвитку економіки і відповідати пріоритетній ролі галузі зв’язку, яка є одним із основних чинників, що визначають рівень економічного і соціального розвитку суспільства. Як відмічено, НСЗУ є основним елементом національної інформаційної інфраструктури.

Перехід на ринкові методи господарювання ускладнює управління економікою: потрібно враховувати неоднозначність планування, наявність альтернативних конкуруючих можливостей, різке поширення господарських зв’язків, особливо “горизонтальних”. Для управління в цих умовах необхідна обробка великих об’ємів інформації і передача їх на великих швидкостях.

Одним із вирішальних факторів, які стримують економічний розвиток України, є недостатня розвиненість телекомунікаційної структури держави. Світовий досвід економічного відродження багатьох держав показує, що найбільші успіхи в розв’язуванні найважливіших задач досягаються там, де суспільство і держава віддають найважливіші пріоритети телекомунікаційній інфраструктурі. Особливістю України є її вигідне, з точки зору телекомунікаційних зв’язків, географічне положення, компактність території з одночасною нерівномірністю і незбалансованістю виробничих потужностей.

Становлення України, як незалежної держави, обумовило необхідність перетворення існуючої регіональної системи зв’язку в державну з усіма випливаючими наслідками. Треба було змінити структуру мереж, ввести прямі міжнародні зв’язки, організувати національну систему управління та ін. В ході перетворень систем зв’язку інтенсивно впроваджується найновіша техніка зв’язку – цифрові комутаційні станції і системи передачі. Створюються нові служби та мережі: мережі передачі даних з пакетною комутацією, стільникові телефонні мережі, електронна пошта, тощо. Перераховані обставини привели до необхідності створення основних положень національної системи зв’язку України (НСЗУ) [1].

Основні положення НСЗУ представлені в документі, який визначав технічну політику на 10 років (1995-2005 рр.) з конкретизацією по п’ятирічках, яка була направлена на більш ефективний і збалансований розвиток НСЗУ з врахуванням досягнень науково-технічного прогресу в галузі зв’язку.

Основні положення були обов’язковими для науково-дослідних, конструкторських, проектних, будівельних та експлуатаційних структур Міністерства зв’язку, інших міністерств і відомств, виробничих об’єднань, а також приватних структур при розробці, виробництві і засобів зв’язку, будівництві, експлуатації і використанні мереж і засобів електрозв’язку.

На сьогодні деякі розділи основних положень вже застаріли. Але у цілому відповідають фактичному стану національної системи зв'язку, хоча не мають юридичної сили. Слід зазаначити, що існуюча система вже не має назви «єдина» , оскільки складається з різних мереж окремих операторів, однак по суті, вона все ж єдина, оскільки всі мережі пов'язані у єдиний комплекс.

Організаційна структура НСЗУ

Організаційні функції НСЗУ реалізуються

- державними органами управління зв’язку;

- національною комісією з питань регулювання зв’язку;

- підприємствами зв’язку.

Органами, які забезпечують управління зв’язком, являється Кабінет Міністрів України та Центральний орган виконавчої влади у галузі зв’язку та інформатизації.

Функції державних органів управління зв’язку визначені у Законі України “Про телекомунікації”. Вони обмеженні питаннями визначення та реалізації державної політики у галузі зв’язку та інформатизації та управлінням державними підприємствами зв’язку. Пряме втручання органів управління у господарську діяльність підприємств зв’язку заборонено законом.

Національна комісія з питань регулювання зв’язку вирішує комплекс проблем, які стосуються встановлення правил гри на ринку зв’язку України.

Відмітимо також, що деякі функції регулювання залишились за Уповноваженим органом виконавчої влади (Департамент з питань зв’язку Міністерства транспорту та зв’язку України)·.

Підприємства зв’язку самостійно організовують свою діяльність для надання послуг зв’язку у відповідності з законом "Про телекомунікації".

Організаційна структура НСЗУ може бути представлена рисунком 2.1.

Рис.2.1 Організаційна структура НСЗУ

Технологічна структура НСЗУ

НСЗУ складається з системи електричного зв’язку загального користування (СЕЗЗК), системи поштового зв’язку загального користування (СПЗЗК) і систем відомчого зв’язку (СВЗ).

Система електричного зв’язку загального користування – це комплекс систем електрозв’язку загального користування певного виду (телефонного, документального тощо).

Система поштового зв’язку загального користування– це сукупність технічних і програмних засобів, що забезпечують реалізацію служби поштового зв’язку і включають підприємства та пункти поштового зв’язку, транспортну та інформаційні мережі, підсистеми нумерації, тарифікації, технічного обслуговування, управління.

Система відомчого зв’язку– це комплекс систем електрозв’язку певного виду і системи поштового зв’язку відомчого чи приватного користування.

НСЗУ повинна технічно та, по можливості, організаційно об’єднувати СЕЗЗК, СПЗЗК, СВЗ.

Організаційно СЕЗЗК, СПЗЗК, СВЗ виділились внаслідок принципових відмінностей технологій, на яких базується зв’язок. Пошта базується на транспортуванні матеріальних потоків, СЕЗЗК – на передачі інформаційних потоків. СВЗ виділились для забезпечення особливих вимог до зв’язку (технологічності, оперативності, секретності та ін.) і сформувались за принципом відомчої належності. СЕЗЗК в СПЗЗК для підвищення ефективності господарювання виділились як окремі оператори зв’язку за принципом розподілу відповідальності за результати діяльності.

Об’єднання СЕЗЗК, СПЗЗК і СВЗ в межах НСЗУ виконується відповідно з принципом єдності, тобто максимального спільного використання засобів зв’язку, регламентуючих документів, організаційних та управляючих структур, але при збереженні розподілу відповідальності (у вигляді незалежних операторів зв’язку) за різні види зв’язку (рис. 2.2.).

СЕЗЗК – система електрозв’язку загального користування.

СПЗЗК – система поштового зв’язку загального користування.

СВЗ – система відомчого зв’язку

Рис. 2.2. Єдність складових частин НСЗУ

Єдність НСЗУ повинна визначатись:

- застосуванням планів і цільових програм, що враховують інтересами всіх користувачів та забезпечують комплексний розвиток СЕЗЗК, СПЗЗК і СВЗ і найбільш економічне розв’язання задач на кожному етапі розвитку НСЗУ;

- єдиною технічною політикою, яка забезпечує створення та розвиток НСЗУ;

- єдиним комплексом максимально уніфікованих і стандартизованих технічних засобів, які відповідають загальним технічним вимогам та стандартам;

- єдиною номенклатурою типових каналів передачі, мережних і цифрових трактів із стиками, які відповідають нормам і стандартам;

- інтеграцією систем оперативно-технічного обслуговування і управління первинною і вторинними мережами НСЗУ;

- взаємодією СВЗ з СЕЗЗК;

- взаємодією СПЗЗК з СЕЗЗК.

Єдність НСЗУ визначається наявністю взаємозв’язку, глибини взаємодії та ступеню інтеграції систем зв’язку.

Взаємозв’язок мереж – це такі взаємовідносини між мережами, при яких забезпечується зв’язок між абонентами різних мереж.

Взаємодія мереж забезпечується взаєморезервуванням мереж, надання каналів однієї мережі в оренду іншій для створення первинної чи вторинної мережі, взаємодію окремих підсистем мереж, наприклад, підсистем управління, техобслуговування тощо.

Інтеграція мереж може здійснюватися шляхом об’єднання мереж зв’язку аж до створення однієї загальної мережі з інтеграцією обслуговування. Існує декілька ступенів в процесі поглиблення інтеграції:

- об’єднання вузлів (станцій, центрів) мереж в межах одного чи суміжних будинків з метою спільного використання виробничих площ, джерел живлення, допоміжного господарчого обладнання, техперсоналу;

- спільне використання каналів первинної мережі декількома вторинними мережами;

- спільне використання кінцевого обладнання, каналів і систем комутації для мереж телефонного і документального зв’язку;

- спільне використання засобів зв’язку для всіх вторинних мереж.

Взаємозв’язок та взаємодія мереж зв’язку НСЗУ здійснюються у відповідності з такими основними факторами:

- врахування інтересів різних структур та регіонів, а також операторів різної форми власності;

- гарантування вільної передачі повідомлень по взаємодоступних мережах і засобах;

- обмеження монополістичної та розвиток конкурентних форм діяльності в умовах різноманітності форм власності у сфері зв’язку;

- єдність і якість управління НСЗУ з врахуванням мережних технологічних особливостей, відповідність прийнятим стандартам і рекомендаціям Міжнародного Союзу Електрозв’язку (МСЕ), ETSI та інших міжнародних організацій;

- гарантоване першочергове виконання загальнодержавних задач в галузі зв’язку в інтересах ефективного державного управління, оборони і безпеки, охорони правопорядку і захисту населення в надзвичайних умовах;

- сприяння впровадженню світових досягнень, притягнення іноземних матеріальних та фінансових ресурсів, використання зарубіжного і вітчизняного технічного і управлінського досвіду;

- підвищення якості і надійності, надання послуг, а також розширення номенклатури послуг.

Основні принципи взаємодії окремих мереж між собою визначені у Законі України “Про телекомунікації” , який був прийнятий у кінці 2003 року.

НСЗУ повинна розвиватись і удосконалюватись, в першу чергу, за рахунок мереж загального користування, які повинні враховувати в максимальній мірі потребу в послугах зв’язку всіх споживачів, в тому числі і особливі потреби зацікавлених міністерств, відомств та приватних структур.

СПЗЗК включає підприємства поштового зв’язку і засоби транспортування матеріальних потоків (поштових відправлень – посилок, бандеролей, листів, тощо). Наявність матеріальних потоків (на відміну від інформаційних потоків СЕЗЗК і СВЗ) обумовлює ряд особливостей СПЗЗК:

· необхідність механізації операцій навантажування, розвантажування і транспортування поштових відправлень;

· будівництво спеціальних будівель для підприємств зв’язку з врахуванням, насамперед, вимог поштової галузі та забезпечення також вимог інших галузей зв’язку;

· традиційно низька ступінь автоматизації поштових операцій і обумовлена цим низька рентабельність поштової галузі в порівнянні з іншими галузями зв’язку.

Ці особливості поштового зв’язку вимагають використовувати в максимальній мірі інтеграцію СПЗЗК з СЕЗЗК і СВЗ для підвищення рентабельності поштової галузі.

Суттєвим для формування НСЗУ є спільне використання споруд (будівель, допоміжних споруд, споруд енергопостачання, доріг, транспорту тощо), які дорого коштують, для СЕЗЗК, СПЗЗК і СВЗ. Сукупне використання споруд застосовується, як правило, на невеликих підприємствах, зокрема, в відділеннях зв’язку, але може не використовуватись на великих підприємствах, коли економічно доцільна спеціалізація будівель та інших споруд.

З’єднання СЕЗЗК з СВЗ повинно виконуватись шляхом інтеграції первинної та вторинних мереж СЕЗЗК з загальновиробничими мережами СВЗ.

Відносини між СПЗЗК і СЕЗЗК повинні реалізовуватися в двох напрямках:

- організаційне розділення ЕЗЗК і ПЗЗК для підвищення ефективності надання послуг зв’язку;

- зближення щодо спільного використання засобів зв’язку, споруд та ін.

Відносини між СЕЗЗК і СПЗЗК слід поглиблювати в таких напрямках:

- використання мереж, що входять в СЕЗЗК, для організації інформаційно-технологічної служби СПЗЗК;

- організація в СПЗЗК нових послуг, що побудовані з використанням засобів ЕЗЗКУ і на правлені на підвищення ефективності СПЗЗК.

В перспективі більшість систем зв’язку СЕЗЗК і СВЗ повинні бути інтегровані між собою із створенням цифрової системи зв’язку з інтегральним обслуговуванням.

НСЗУ повинна:

- забезпечувати передачу різних класів повідомлень з заданими показниками надійності залежно від їх важливості;

- відповідати заданим показникам живучості з тим, щоб забезпечити обслуговування обмеженої кількості споживачів при виході з строю ділянок мережі;

- забезпечувати передачу та розподіл повідомлень з заданими якісними показниками..

Для підвищення ефективності функціонування всіх ланцюгів мережі та якості послуг зв’язку, що надаються, за рахунок забезпечення єдності потрібної точності вимірювань на всіх етапах становлення та розвитку НСЗУ.

Роботи по будівництву, реконструкції, модернізації мереж та введення нових послуг повинні організовуватись з дотриманням правил ліцензування, стандартів і типових норм проектування.

Таким чином, три базових елемента НСЗУ (СЕЗЗК, СПЗЗК,СВЗ) знаходяться у постійній взаємодії, при чому основною ланкою для взаємодії та подальшої інтеграції є СЕЗЗК.

СЕЗЗК є трирівневою системою (рис. 2.3.). Першим рівнем цієї системи є первинна мережа.

Первинна мережа– це сукупність типових фізичних ланцюгів, типових каналів передачі та мережних і цифрових трактів; мережних вузлів, мережних станцій, кінцевих установок первинної мережі та ліній передачі, які їх з’єднують.

На основі типових фізичних ланцюгів, типових каналів передачі та трактів первинної мережі СЕЗЗК організуються вторинні мережі, кожна з яких використовується для передачі певних повідомлень. Сукупність вторинних мереж є другим рівнем СЕЗЗК.

У вторинних мережах повинна забезпечуватись передача телефонних, телеграфних і факсимільних повідомлень, даних, програм звукового та телевізійного мовлення, та інше.

Вторинна мережа– це сукупність комутаційних станцій, кросового обладнання, технічних засобів вторинного ущільнення каналів та трактів первинної мережі і кінцевого обладнання. Вторинна мережа характеризується структурою мережі, способом встановлення з’єднання, якісними показниками обслуговування, якістю передачі повідомлень, надійністю, типом каналу, який використовується.

Вторинні мережі підрозділяються на комутовані і некомутовані. Комутовані мережі, за способом встановлення з’єднання підрозділяються на мережі комутації каналів, мережі комутації повідомлень, мережі комутації пакетів.

До вторинних мереж СЕЗЗК відносяться: телефонна, мобільна телефонна, мережа некомутованих телефонних каналів, спеціалізовані мережі, телеграфна мережа загального користування, мережі передачі даних з комутацією пакетів (зокрема мережа INTERNET), мережа телебачення, радіотрансляційна мережа.

Система електрозв’язку є третім рівнем CЕЗЗК. За видом повідомлень, що передаються, в CЕЗЗК організуються такі системи зв’язку загального користування:

- система телефонного зв’язку загального користування;

- система розподілу програм телевізійного мовлення загального користування;

- система телеграфного зв’язку загального користування;

- система розподілу програм звукового мовлення загального користування;

- системи передачі даних загального користування;

- система факсимільного зв’язку загального користування;

За територіальною ознакою первинна мережа підрозділяється на:

· магістральну мережу;

· зонові мережі;

· місцеві мережі.

Зона – це частина території країни, на якій всі абоненти телефонної мережі охоплюють єдиною семизначною нумерацією. Зона повинна, як правило, охоплювати територію області, але може бути організовано декілька зон на території однієї області. Зона організується при встановленні автоматичних міжміських станцій.

Магістральна мережа зв’язку призначена для з’єднання каналами зв’язку зонових мереж між собою і з міжнародними центрами комутації.

Зонова мережа зв’язку складається з:

- місцевих мереж зв’язку;

- внутрішньозонових мереж зв’язку.

Розрізняють два види місцевих мереж:

- міські мережі зв’язку;

- сільські мережі зв’язку.

Міська мережа зв’язку призначена для надання зв’язку споживачам обласних центрів, Києва, Севастополя та міст обласного підпорядкування.

Сільська мережа зв’язку призначена для надання зв’язку споживачам сільського адміністративного району, за винятком міст обласного підпорядкування.

Внутрішньозонова мережа зв’язку призначена для з’єднання міських мереж зв’язку зони між собою і обласними вузлами зв’язку своєї і суміжних зон.

СЕЗЗК України повинна бути розділена на території.

Територія – це частина СЕЗЗК України, яка визначається виходячи із економічної доцільності при проектуванні. Територія може охоплювати одну чи більше зон. Кількість і межі території СЕЗЗК України повинна визначатися в результаті проектування СЕЗЗК. Центрами території повинні бути територіальні вузли зв’язку (ТВЗ), які розміщуються, як правило, у великих транзитних вузлах (в Києві, Харкові, Львові, Одесі, Дніпропетровську та інших містах).

На первинні мережі СЕЗЗК для передачі різних видів повідомлень повинні організовуватись типові фізичні ланцюги каналів і мережні тракти.

Канали передачі і тракти повинні перемикатися і/ або виділятися в мережних вузлах і в мережних станціях, які знаходяться на перетині трас поблизу великих населених пунктів.

Слід розпізнавати вузли первинної мережі трьох класів:

· територіальні мережні вузли (ТМВ-1), а також мережні вузли перемикання та виділення першого класу (МВПВ-1)

· територіальні мережні вузли (ТМВ-2), мережні вузли перемикання (МВП-2) та виділення (МВВ-2) другого класу, мережний вузол перемикання і виділення другого класу (МВПВ-2);

· мережні вузли перемикання третього класу (МВП-3).

Для виділення та розподілу каналів первинної мережі разом з ТМВ-2 і МВП-2 використовуються внутрішньозонові мережні станції (ВМС). На стику магістральної мережі з внутрішньозоновою повинна використовуватись магістральна мережна станція (ММС). На місцевій мережі може використовуватись мережна станція місцева (МСМ).

З метою реалізації першого ступеня інтеграції мереж зв’язку ЕЗЗК вузли первинної та вторинних мереж повинні розташовуватися в об’єднаних вузлах.

Об’єднаний вузол – вузол зв’язку, який формується шляхом спільного розміщення (в одному пункті) вузлів та станцій вторинних мереж загального користування з відповідними мережними вузлами і станціями первинної мережі. Об’єднані вузли, які при цьому створюються, є організаційною основою для інтегрування вторинних мереж в майбутньому.

В НСЗ організовані об’єднані вузли:

- міжнародний центр комутації (МЦК);

- територіальний вузол зв’язку(ТВЗ);

- обласний вузол зв’язку (ОВЗ);

- міський вузол зв’язку (МВЗ);

- районний вузол зв’язку (РВЗ);

Первинна мережа

Магістральна Фізичні ланцюги

Зонова Канали, тракти

Внутрішньозонова Мережні вузли

Місцева Мережні станції