Пожвавлення літературно-мистецького життя України в умовах десталінізації « Шістидесятники ».
Процес десталінізації і лібералізації суспільного життя сприяв розвитку культури й духовного життя суспільства. Цей період якісних змін у культурній та ідеологічній сферах дістав назву «відлига».
У1958 р. була проведена шкільна реформа: введена обов'язкова 8-річна освіта, учні мали одержувати загальноосвітні й технічні знання; були створені школи робітничої і сільської молоді; організовувалися школи-інтернати для дітей-сиріт, дітей - інвалідів. У 1959 р. в Україні було прийнято новий закон, який надавав право батькам обирати мову навчання для своїх дітей. Цей закон сприяв процесу русифікації України.
На захист української мови виступили М. Рильський і М. Бажай, які у листі, що був опублікований у газеті «Правда», висловилися за рівноправне вивчення з школах України російської та української мов.
Атмосфера лібералізації сприятливо позначилася на розвитку гуманітарних дисциплін.
Поява суспільно-політичних наукових і літературних журналів («Прапор», «Український історичний журнал», «Всесвіт», «Знання та праця», «Народна творчість та етнографія» та ін.) стимулювала творчу і дослідницьку активність української інтелігенції.
Розвитку української літератури сприяли твори М. Рильського, М. Стельмаха, О. Гончара, що були відзначені Ленінською премією за видатні заслуги в галузі літератури.
Знаменною подією в Україні стало народження талановитого покоління українських літераторів, письменників, літературних критиків — В. Симоненко, М. Вінграновський, Ліна Костенко, Б. Олійник, І. Драч, В. Коротші, І. Світличний, І. Дзюба, II. Заливала, А. Горська та і». Це були представники нової духовної течії — «шістдесятники».
|
|
|
Творчість «шістдесятників» розвивалася під впливом інтересу до письменників «розстріляного відродження» та ідей письменників Заходу: Е. Хемінгуея, Е. М. Ремарка, Ф. Кафки, А. Камю та ін. «Шістдесятники» прагнули розкрити у своїй творчості стан душі людей, вільних від застарілих стереотипів, страху. У своїх творах вони відображали природне людське прагнення бути щирим, розкутим, індивідуальним і неповторним. Однак серед «шістдесятників» не було відкритих супротивників радянського режиму, деякі прагнули лише удосконалити його.
У період хрущовської «відлиги» пробуджується громадянська активність і національна самосвідомість українського суспільства, виникають національно-культурні осередки.
У Києві центром духовного життя став клуб творчої молоді «Супутник», президентом якого був Л. Танюк, активними членами — І. Драч, І. Світлин ний, Є. Сверстюк, А. Горська та ін. У Харкові демократично налаштована інтелігенція гуртувалася навколо поета Б. Чичибабіна.
|
|
|
Діяльність творчої інтелігенції України сприяла проведенню в 1963 р. конференції з питань культури української мови. Учасники конференції торкалися питання про розширення використання української мови в усіх сферах державного і громадського життя, про подолання мовного нігілізму.
У середині 1950-х — середині 1960-х рр. знову посилюється антирелігійна кампанія. Так, якщо в 1954 р. в Україні було закрито 64 церкви, то в 1962 р. ця цифра зросла до 1144.
Ідеологізація і русифікація культурного життя в 70-80-ті роки.
Політичний курс на « злиття націй»
1. Передумови ідеологізації культурного життя в 70-80-ті роки.
2. Політичний курс на «злиття націй».
3. Нова хвиля русифікації.
4. Видавнича політика компартії в Україні. 5. Демографічні зміни.
Прихід до влади в Україні В. Щербицького на початку 70-х рр. відбувся в той час, коли вся радянська держава і її складова частина УРСР потребували глибокого реформування. На цей час реформа О. Косигіна уже була забута, посилювалися економічні труднощі, падали темпи розвитку економіки відбувалася її мілітаризація, надзвичайно низьким був використання досягнень науки і техніки. Ставало все більше очевидним, що економічна стратегія «розвинутого соціалізму» мала консервативно-утопічний характер. Замість пошуків розв'язання конкретних економічних проблем переважна більшість ідеологів і суспільствознавців зосереджувалась на пропаганді ілюзорних, міфічних положень теорії «зрілого соціалізму». Це викликало апатію, соціальну байдужість мас і протест частини інтелігенції. На Україні належним чином не використовувався інтелектуальний і економічний потенціал, бо схоластична доктрина «розвинутого соціалізму», її пропаганда затушовували реальний світ, становище суспільства, все тонуло в пустопорожніх деклараціях і гаслах.
|
|
|
Реальністю, об'єктивним чинником було те, що чисельність наукових працівників СРСР на кінець 70-х рр. становила 1,3 млн. осіб. Значно збільшилася кількість спеціалістів з вищою і середньою освітою: у 1940 — 1978 рр. вона виросла в 10 разів, а робітників і службовців — у 3,2 разу. Зросла активність винахідників і раціоналізаторів. Але можливості їх не використовувались достатньою мірою, що демонструвало реакційність певних сторін діяльності керівництва країни «розвинутого соціалізму».
Особливо далеким від життя був «теоретичний» висновок про «злиття націй» і радянський народ як нову історичну спільність. Він відкидав поняття нації, народності. До того ж частина теоретиків висунула тезу про великий російський народ, а всі і інші відносила до малих, у тому числі й український. Це виключало будь-яку рівність, ущемляло, принижувало малі народи, звеличуючи і шовінізуючи єдину — російську націю. На основі цих «теоретичних відкриттів» у другій половині 70-х рр. розпочинається нова хвиля, русифікації. Розгорталася широка ідеологічна кампанія. Російська мова, що пропагувалась як засіб міжнаціонального спілкування, на практиці витискувала українську з освіти, науки, культури. Українська мова почала зникати з офіційного вжитку. Приклад місцевій партійній бюрократії подав сам В. Щербицький, який виголошував свої промови російською. Призначені з Дніпропетровська міністри, інші керівники теж стали провідниками русифікації у своїх галузях. Надалі на всіх офіційних заходах (зборах, нарадах, сесіях Рад, починаючи від Верховної Ради тощо) престижним вважалося вживання російської мови і плебейством — української. Посилювалось повсюдне російськомовне викладання у вищих навчальних закладах, технікумах, профтехучилищах, не кажучи вже про військові училища.
|
|
|
Критичний стан склався в культурі. Близько 90% репертуару театрів і кінотеатрів був російським. З приходом до влади В. Щербицького відбулася переорієнтація видавничої політики. Якщо у 1970 р. а УРСР було видано 38,2% книг українською мовою, то в 1988 — лише 21,4%. Наукова, технічна, навчальна література видавалася російською мовою. За цей час кількість українських газет скоротилася з 80,9% до 70,3%. В українських школах на уроках російської мови класи ділилися на дві групи. При цьому автоматично вдвічі збільшувалась кількість годин, що відводилась на вивчення російської. Окрім того, вчителям російської мови виплачувалась більша зарплата порівняно із вчителями української мови.
Офіційно стимулювалась зміна співвідношення українського і російського населення на користь останнього. За переписом 1989 р. росіян в Україні налічувалось 11,4 млн. осіб, що на 884 тис. більше, ніж за попереднім переписом, їх частка у складі населення збільшилась з 21,2% до 22,1%. Продовжувалась політика переселення українців у віддалені райони СРСР, тепер уже переважно добровільно. Найбільше виїхало в Тюменську область, на Кольський півострів.
Українці-випускники вищих навчальних закладів направлялися на роботу до Росії та інших республік СРСР. А з Росії скеровувались молоді спеціалісти-росіяни в Україну. їм надавали пільги при одержанні житла, прописці. Заохочувались міжетнічні шлюби. Діти від цих шлюбів нерідко розмовляли російською мовою і вважалися росіянами. Таким чином, попри офіційну пропаганду «злиття націй» і створення «єдиного радянського народу» відбувалась насильна русифікація
Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 386; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!