Радянізація західних областей України у 40-50-х роках.
1. Другий етап радянізації західних областей України.
2.Індустріалізація та колективізація у Західній Україні. Розвиток освіти.
3.Відновлення репресій (ліквідація греко-католицької церкви; розгром ОУН-УПА).
30 червня 1945 р. у зв'язку з підписанням договору між Чехословаччиною і СРСР про передачу Закарпатської України до складу УРСР визначився, в основному, західний кордон сучасної України.
Московське керівництво прагнуло якнайшвидше стерти історичні особливості розвитку західноукраїнських земель, здійснити їх радянізацію. Планувалося уніфікувати життя регіону з рештою території СРСР і якнайшвидше реалізувати тут власну й апробовану у попередні роки політику — «індустріалізація - колективізація - культурна революція», доповнивши її ще й неофіційною четвертою складовою — «русифікація».
7 травня 1945 р. ЦК КП(б)У і РНК УРСР ухвалили постанову «Про заходи по відбудові і дальшому розвитку господарства Львівської, Станіславської, Дрогобицької, Тернопільської, Волинської, Чернівецької областей на 1945 р.». Документ проголошував курс на реконструкцію й розвиток як традиційних для регіону галузей промисловості (нафтовидобувна, газова та ін.), так і нових (машинобудівна, приладобудівна, металообробна тощо). Упродовж четвертої п'ятирічки з великих промислових підприємств Радянського Союзу до Західної України було надіслано 20 тис. робітників і 2 тис. інженерно-технічних працівників. До 1950 р. кількість робітників, зайнятих у промисловості західних областей УРСР, зросла зі 138 до 284 тис. осіб. Особливість індустріалізації регіону полягала в тому, що темпи промислового розвитку тут були значно вищими, ніж у східних областях республіки. Якщо питома вага індустрії західних областей в усій промисловості України у 1940 р. становила 4,7%, то в 1948 р. — уже 12,6%.
|
|
|
Ця прискорена індустріалізація, як і у Східній Україні, супроводжувалася водночас повільним розвитком харчової, легкої та інших галузей промисловості, що виробляли товари для населення. Ще негативніші наслідки викликала паралельно розгорнута за більшовицькими стандартами колективізація, яка здійснювалася форсовано-примусовими методами. Більшість колгоспів було створено в 1948-1949 pp. Якщо на початку 1946 р. в Західній Україні було 158 колгоспів, то на 1 листопада 1949 р.— 6098. До середини 1951 р. понад 95% селянських господарств примусово були об'єднані в понад 7 тис. колгоспів. До 1950 p. у регіон центральне керівництво надіслало 15 тис. осіб, які вважалися фахівцями в галузі сільського господарства. Політичний контроль забезпечували політвідділи МТС, для роботи в яких направили 1,7 тис. партійних функціонерів.
|
|
|
Буденним явищем під час проведення колективізації стали порушення законності.
Певні успіхи були досягнуті в галузі освіти. Уже в 1945-1946 навчальному році в західних областях нараховувалося 6,5 тис. шкіл, які відвідували 1 млн. 233 тис. учнів. У першу повоєнну п'ятирічку кількість середніх шкіл у регіоні зросла майже в 7 разів. У 1950-1951 навчальному році тут працювали 24 вищі навчальні заклади (у тому числі 3 університети), у яких навчалося майже 34 тис. студентів, і 110 спеціальних навчальних закладів (29 тис. учнів). Після смерті Сталіна (1953) певні зрушення відбулися у справі відповідного представництва західноукраїнської молоді серед місцевого студентства: якщо у 1946 р. вона складала лише 37% студентства регіону, то в 1953 р. — уже понад 57%.
Водночас посилився й процес русифікації, носіями й провідниками якої були не лише надіслана зі східних областей УРСР та інших республік СРСР партійно-радянська номенклатура, але й інженерно-технічні працівники, робітники, а також «делеговані» до Західної України студентство й викладачі. У 1953 p. у вищих навчальних закладах західних областей переважна більшість дисциплін викладалася російською мовою. У Львівському державному університеті з 295 викладачів українською мовою лекції читали лише 49 (17%).
|
|
|
Із поверненням на західноукраїнські землі Червоної армії, НКВС та радянської адміністрації істотно ускладнилася діяльність Української греко-католицької церкви (УГКЦ). H Західну Україну було поширено дію радянського антирелігійного законодавства. Влада заборонила релігійне навчання дітей і діяльність молодіжних католицьких товариств, запровадило жорстоку цензуру церковних видань.
8-10 березня 1946 р. відбувся Львівський собор УГКЦ, який слухняно оголосив про розірвання Брестської унії 1596 р., відмежування від Римо-католицької церкви й повернення до православної віри шляхом возз'єднання з Російською православною церквою. Невдовзі число греко-католицьких священиків, які були репресовані через відмову перейти у православ'я, зросло до 1,5 тисяч.
Повернення радянської влади було сприйняте в західноукраїнських землях не як «визволення», а як заміна одного окупаційного режиму — гітлерівського, іншим його аналогом — комуністичним, сталінського зразка. Народ був налаштований проти політичного і соціально-економічного устрою, що панував у СРСР. Скуштувавши у 1939-1941 рр. «переваг» соціалістичного способу житгя, зокрема у вигляді занижених життєвих стандартів, специфічного комуністичного словоблуддя, перманентних репресій, депортацій, конфіскацій, національно свідома частина населення оцінювала перебування України у складі СРСР як колоніальну залежність від Москви.
|
|
|
Із приходом Червоної армії опір народу політиці радянізації набув масового збройного характеру. Учасники ОУН-УПА не склали зброю, а продовжили боротьбу зі сталінським режимом. У західноукраїнських областях розгорнулася справжня партизанська війна. До весни 1945 р. у рядах УПА перебувало близько 90 тис. осіб.
У 1944-1945 рр. у Західній Україні щодня в середньому відбувалося близько 500 сутичок між Українською повстанською армією і радянськими військами. Закінчення Другої світової війни дало змогу московському керівництву зосередитися на боротьбі з повстанським рухом. У січні - квітні 1946 р. унаслідок каральних операцій підрозділів НКВС загинуло близько 40% повстанців.
Повстанський рух остаточно згас із завершенням у Західній Україні колективізації. Завдяки колгоспам радянська влада не тільки уярмила селян, але й почала повністю контролювати виробництво й збут продуктів харчування, що унеможливило постачання ними загонів УПА.
Частина підрозділів УПА зі зброєю в руках здійснила рейд через Чехословаччину до Західної Німеччини. Тисячі учасників національно-визвольного руху (у тому числі «амністовані» владою) загинули у таборах, в'язницях та на засланні. Ті, хто вижив, дістали змогу повернутися в Україну наприкінці 50-х — на початку 60-х років.
Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 326; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!