Кредитування малих підприємств



 

У сучасних умовах, з розвитком фінансово-кредитних відносин, значного поширення набувають альтернативні форми кредитування. Однією з таких форм є лізинг, який останнім часом все більше застосовується у практичній діяльності малих підприємств за рахунок ефективного використання своїх переваг.

Закон України “Про лізинг” визначає лізинг як форму підприємницької діяльності, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає у наданні лізингодавцем у виняткове користування лізингоодержувачу на певний строк майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

 Об’єктом лізингу може бути будь-яке майно:

- що належить до основних фондів;

- не заборонене до вільного обігу на ринку;

- щодо якого немає обмежень про передавання його в лізинг.

 Розрізняють лізинг рухомого і нерухомого майна.

 Суб’єктами лізингу є сторони, які мають безпосереднє відношення до об’єкта лізингу. При цьому їх можна умовно поділити на прямих і непрямих учасників.

Прямими учасниками лізингової угоди є:

- лізингодавець – суб’єкт підприємницької діяльності (у тому числі банківська або небанківська фінансова установа), який передає у користування об’єкти лізингу;

- лізингоодержувач – суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує у користування основні фонди за договором лізингу;

- продавець лізингового майна (постачальник) – суб’єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно та/або продає власне майно, яке є об’єктом лізингу.

Непрямими учасниками лізингової угоди можуть бути:

- банки, які кредитують лізингодавця і є гарантами угод.

- фонд підтримки малого підприємництва;

- страхові компанії;

- брокерські та інші посередницькі фірми;

Найбільш повно економічну сутність лізингу розкривають його функції:

- фінансова – полягає у звільненні малого підприємства від одномоментної повної оплати придбаних основних фондів та наданні їх у користування на умовах довгостроково­го кредиту;

- виробнича – полягає у оперативному вирішенні виробничих завдань шляхом тимчасового використання, а не придбання дорогих і морально старіючих машин і дозволяє ефективно вирішити проблему матеріально-технічного переобладнання виробництва, доступу до новітньої техніки та результатів науково-технічного прогресу;

- збутова – полягає у розширенні кола споживачів та осво­єнні нових сегментів ринку за рахунок залучення тих підприємств, що неспроможні відразу купити те чи інше майно;

- використання податкових та амортизаційних пільг – полягає у наданні державою учасникам лізингових правовідносин податкових та амортизаційних пільг, які дають можливість лізингоодержувачу зменшити рівень своїх витрат.

Схема лізингового кредитування малих підприємств відображена на рис. 7.2.

Процес підготовки та реалізації лізингової угоди здійснюється у такій послідовності:

1 – консалтинг при складанні заявки, надання бази даних по постачальниках обладнання;

2 – вибір устаткування;

3 – подача документів; 

4 – запит на надання гарантій кредиту;

5 – надання гарантій і застави;

6 – надання кредиту;

7 – укладання договору лізингу;

8 – укладання договору страхування об’єкта лізингу;

9 – контроль за використанням об’єкта лізингу; 

10 – оплата вартості устаткування;

11 – постачання устаткування.

Майно передається у лізинг тільки після укладання лізингоодержу­вачем договору страхування об'єкта лізингу на користь лізингодавця.

 

 


                           

                                                                                         

                                                                                          

 

                                                                                                                            

   

                                                                                          

                                                                                                                                                     

 

Лізингоодержувач зобов'язаний:

- забезпечити підтримку в належному стані лізингового майна;

- здійснювати виплати відповідних лізингових платежів згідно умов лізингової угоди.

Строк угоди і ступінь окупності (амортизація) лізингового майна є одним з основних критеріїв розмежування лізингу на фінансовий і оперативний.

Фінансовий лізинг – це лізингова угода, у результаті укладення якої лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, не менший від строку, за який амортизується 60% вартості об’єкта лізингу, визначеної на день укладення угоди. По завершенні строку угоди фінансового лізингу об’єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Оперативний лізинг – це лізингова угода, якою передбачається, що лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, менший від строку, за який амортизується 90 % вартості об’єкта лізингу, визначеної на день укладення угоди.

Після завершення строку угоди оперативного лізингу можливі такі варіанти дій відповідно до Закону України «Про лізинг»:

- об’єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю;

- строк договору лізингу може бути продовжений;

- об’єкт лізингу може бути повторно переданий іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.

Для малих підприємств використання лізингу передбачає отримання таких переваг:

- можливість залучення більших обсягів інвестицій, ніж дозволяють наявні заощадження;

- здійснення модернізації старого або створення нового виробництва без мобілізації значних фінансових ресурсів;

- відносна доступність у порівнянні з іншими джерелами кредитних ресурсів (лізингові компанії при виборі контрагента переважно розглядають здатність потенційного лізингоодержувача генерувати кошти для виплати лізингових платежів, кредитна історія підприємства цікавить їх значно менше);

- відсутність необхідності надавати додаткові гарантії (застава, інші форми забезпечення) при одержанні кредитних ресурсів;

- придбання устаткування, наданого на умовах лізингу, по оптимальних ринкових цінах і кращій якості;

- можливість 100% кредитування, і, як правило, гнучкий графік лізингових платежів, що дозволяє погашати заборгованість, виходячи з фінансових можливостей позичальника та особливостей експлуатації отриманого майна;

- дозволяє запобігати трансакційним витратам підприємства за рахунок усунення трудомістких операцій з придбання майна і витратам, пов'язаним із володінням майном (амортизаційні відрахування, страхування);

- вартість лізингового майна не входить у залишок кредитної заборгованості, що покращує фінансові показники малого підприємства –лізингоодержувача і, відповідно, дозволяє йому залучати додаткові кредитні ресурси;

- можливість включення до собівартості продукції відсотків за отримані кредитні ресурси, що використовуються суб’єктами лізингу для здійснення операцій фінансового лізингу, а також лізингових платежів. Лізингові платежі у повному обсязі відносяться на валові витрати, і, відповідно, зменшують оподатковуваний прибуток.

Зацікавленість малих підприємств у використанні лізингових схем у значній мірі визначається порівнянням фінансової ефективності придбання устаткування на умовах лізингу і за рахунок інших джерел, що залежить від діючої податкової й облікової політики. Національні законодавства більшості країн передбачають сприятливий механізм оподатковування учасників лізингової угоди. Так, в Україні лізингоодержувачам надана можливість:

- застосування механізму прискореної амортизації;

- віднесення лізингових платежів на собівартість продукції (робіт, послуг) лізингоодержувача, що зменшує оподатковувану базу по податку на прибуток, тоді як при придбанні устаткування за рахунок кредиту виплата відсотків здійснюється переважно за рахунок прибутку підприємства, що залишається після оподатковування.

Проте суттєвим фактором, що обмежує використання лізингу, є його висока вартість, що, крім ціни устаткування, повинна покривати лізингодавцю відображену у бухгалтерському обліку амортизацію майна, вартість вкладених грошей і винагороду за обслуговування покупця. Також значними перешкодами для розвитку лізингу в Україні є висока вартість кредитних ресурсів та високий рівень фінансових навантажень на учасників лізингових угод. Також з огляду на істотну подібність процедури подачі і розгляду заявки у лізингових компаніях і у комерційних банках, а також залежність розміру лізингових платежів від величини банківських відсотків по кредитах, малі підприємства найчастіше прагнуть самостійно домовитися з банком про виділення кредиту і з виробником про постачання устаткування, розглядаючи лізингову компанію як зайвого посередника.

Досвід зарубіжних країни свідчить, що позитивний ефект від використання лізингових операцій на практиці найчастіше знижується через такі типові для малих підприємств проблеми:

- відсутність необхідних приміщень;

- складність легалізації прав на приміщення і земельну ділянку при установці і розміщенні устаткування;

- обмеженість кваліфікованого персоналу для роботи з устаткуванням, отриманим на умовах лізингу.

Для лізингових компаній робота з малими підприємствами є досить перспективним напрямком, який дозволяє диверсифікувати виникаючі ризики між декількома недорогими договорами з різними лізингоодержувачами за рахунок відносно невисокої вартості устаткування. Специфічною проблемою лізингових компаній, що спеціалізуються на роботі з малими підприємствами, є різноманіття використовуваних видів устаткування і виникаюча при цьому необхідність визначення пріоритетних напрямків попиту.

Використання лізингу дозволяє лізинговій компанії істотно знизити ризик втрат наданих фінансових ресурсів, а устаткування, передане по лізингу, залишаючись протягом усього терміну дії договору у власності лізингової компанії, є забезпеченням укладеної угоди. Це досить важливо при роботі з малими підприємствами, які в якості позичальників є досить ризикованими партнерами, що змушує потенційних кредиторів застосовувати до них завищені вимоги щодо забезпечення умов кредиту або відмовлятися від співробітництва. Також лізинг забезпечує гарантію використання засобів кредитора за призначенням, оскільки малим підприємствам надається устаткування, а не гроші для його придбання.

Підсумовуючи існуючу практику лізингових операцій, слід зробити такі висновки:

- вартість вітчизняних кредитних ресурсів неприйнятна для фінансування лізингових послуг;

- законодавство, що регулює процес здійснення лізингових послуг, знижує рентабельність даної операції.

Розширення практики використання лізингу у діяльності малих підприємств можливе за умови розробки спеціальних схем фінансування, надання гарантій, страхування інтересів учасників лізингової угоди. В умовах економічної кризи в Україні, коли практично зупинилося фінансування капіталовкладень в оновлення основних засобів у зв’язку з недостатністю прибутку підприємств і значним зменшенням виробництва, цей метод фінансування є найбільш доцільним і може сприяти збереженню ліквідності більшості підприємств України.

 


Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 221; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!