Види ризиків у проектному аналізі

Сучасна практика розрізняє наступні класифікаційні ознаки проектних ризиків.

Розрізняють два види ризику, пов'язані з підготовкою і реалізацією проекту, — систематичний і несистематичний. Систематичний ризик належить до зовнішніх факторів, пов'язаних з проектом, таких як стан економіки в цілому, і перебуває поза загальним контролем над проектом. Прикладами систематичного ризику є політична нестабільність, зміни умов оподаткування, фактори, пов'язані з діями держави. Інші види систематичного ризику відображають вплив факторів конкурентного середовища, у тому числі загального ринкового попиту, рівня конкуренції і цін на сировину і робочу силу в галузі. Дані фактори повинні розглядатися, тому що проект замалий, щоб впливати на зміну цих факторів.

Несистематичним ризиком є ризик, що безпосередньо стосується проекту. Рівень рентабельності виробництва, період початку будівництва і сам процес будівництва, вартість основного капіталу і продуктивність — все це є видами несистематичного ризику. Інші види включають зовнішні фактори, які можна контролювати або на які можна впливати у межах проекту. Це — заробітна плата персоналу проекту, ціни збуту продукції проекту, ціни постачальників на сировину і навіть урядові податки, такі як митний та акцизний збір тощо.

За тривалістю дії ризики можуть бути короткостроковими, тобто пов'язаними з фінансовими інвестиціями, що впливають на ліквідні позиції фірми, або довгостроковими, що виникають при виборі напряму інвестування.

За мірою впливу на фінансовий станфірми розрізняють ризики допустимі(пов'язані із загрозою певної втрати прибутку), критичні (пов’язані з можливою втратою очікуваної виручки) і катастрофічні (що виникають при втраті всього капіталу фірми і супроводжуються банкрутством).

За джерелами виникнення ризики класифікують на політичні, господарські та форс-мажорні. Політичні ризики обумовлені ризиком зміни державного устрою, частими змінами уряду; нестабільністю політичної влади; неадекватністю політичних рішень. Господарські ризики можуть включати ризик зміни податкового законодавства; ринковий ризик (відсутність попиту на товари та послуги); технічні ризики; ризик неадекватного менеджменту тощо.

За можливістю усунення ризики поділяють на недиверсифіковані, що не підлягають усуненню, і диверсифіковані, для яких існують можливі шляхи усунення.

Оцінка ризику у проектному аналізі

Головний наслідок ризику — перевитрати часу й засобів на його виконання за рахунок підвищення обсягу робіт і тривалості їх виконання за проектом.

Мета аналізу ризику — дати потенційним партнерам або учасникам проекту потрібні дані для прийняття рішення щодо доцільності участі у проекті та заходів їх захисту від можливих фінансових втрат. Тому аналіз може проводити кожен зацікавлений учасник проекту. Розрізняють такі види аналізу ризику:

• якісний — визначення показників ризику, етапів робіт, при яких виникає ризик, його потенційних зон та ідентифікація ризику;

• кількісний — передбачає числове визначення розміру окремих ризиків, а також проекту в цілому.

До якісних методів ризику слід віднести експертний аналіз ризиків, який переважно є суб’єктивним і носить описовий характер ризикових подій.

Після ідентифікації ризикової ситуації необхідно визначити як така ситуація може вплинути на результати реалізації проекту, найчастіше при цьому вимірюється зміна чистої теперішньої вартості проекту. Ризик за проектом може вважатися прийнятним у випадку позитивної величини інтегрального показника ефективності проекту, або чистої теперішньої вартості. Аналіз ризику передбачає використання набір методів, найпоширеніші з яких наведемо.

Метод коригування належить до кількісних методів аналізу ризику, метою застосування яких є інтеграція ризику до методів оцінки ефективності інвестиційних проектів. Сутність методу коригування полягає в тому, що деякі вихідні дані щодо інвестиційних проектів, зокрема вартість капіталу, поточні та капітальні витрати, вигоди, економічний термін життя, коригуються — зменшуються або збільшуються — з метою врахування ризику окремого інвестиційного проекту. При цьому ймовірність того, що цільова функція певного методу оцінки ефективності Інвестиційного проекту досягне очікуваного значення або буде відхилятися від нього в бажаному для інвесторів напрямку, суттєво підвищується.

Найчастіше використовується метод скоригованих на ризик ставок дисконту.Даний метод виходить з того, що інвестори вимагають вищої доходності за активами, які оцінюються як більш ризиковані.

Застосування методу скоригованих на ризик ставок дисконту передбачає проходження таких етапів:

1) коригування ставки дисконту або ставок дисконту, якщо вони різняться за часовими періодами, у відповідності до рівня ризику інвестиційного проекту;

2) визначення показників цінності інвестиційного проекту, обраних за критерії, з урахуванням ризику. При цьому приведення очікуваних чистих вигід в кожному часовому періоді (році) має здійснюватися з застосуванням скоригованих на ризик ставок дисконту;

3) правила роботи з критеріями оцінки ефективності інвестиційних проектів в умовах застосування методу скоригованих на ризик ставок дисконту не набувають суттєвих відмінностей. Виняток складає внутрішня ставка доходу, яка має порівнюватися зі ставкою дисконту, яка зазнала коригування, тобто ставкою доходу, якої вимагатимуть інвестори, щоб компенсувати відповідне підвищення ризику або, навпаки, його зниження.

Метод аналізу чутливості передбачає розрахунок базової моделі на основі припустимих значень вхідних змінних проекту, для якої визначається величина чистої теперішньої вартості.

Процедура застосування методу аналізу чутливості передбачає наступні етапи:

1) визначення критичних змінних вихідних параметрів, що впливають на величину ефективності проекту;

2)  значення кожного окремого параметру інвестиційного проекту, який розглядається як змінна, змінюють на одну й ту саму величину, як правило фіксований процент, наприклад 10% при незмінності інших параметрів;

3) обчислення NPV у відповідності до нових значень параметрів, які розглядаються як змінні величини;

4) порівняння нових значень NPV проектів з базовим через обчислення процентів їх зміни, тобто встановлення чутливості результатів інвестиційного проекту до параметрів, що розглядаються як змінні величини;

4) визначення параметрів, зміни яких в ході здійснення інвестиційного проекту можуть суттєво вплинути на результати його реалізації, — найбільш значущих параметрів;

5) співвіднесення ступеня значущості параметрів інвестиційного проекту як змінних величин і можливостей їх прогнозування та прийняття рішення щодо характеру подальшої роботи з ними.

Для аналізу важливості змінних і можливості їх пронозу можна скористатися матрицею, яка зображена на рис. 1. розподіл змінних у матриці перевірочних процедур залежно від важливості змінної проекту та можливості її прогнозу дозволяє визначити ті елементи проекту, які вимагають особливого контролю або подальшої перевірки моніторингу, або можливо лише тільки встановлення дійсних проектних значень без наступних перевірок.

Основні недоліки аналізу чутливості як методу кількісного аналізу ризику в інвестиційних проектах полягають в тому, що в ньому не приймається до уваги:

1) наскільки реалістичними є припущення щодо зміни окремих параметрів інвестиційного проекту;

2) сумісна зміна параметрів інвестиційного проекту, що найчастіше має місце на практиці. Крім того, між деякими параметрами інвестиційного проекту може існувати залежність, наприклад, між ціною продукції і обсягом її реалізації.

Рис. 1. Правила прийняття рішень за матрицею значущості і прогнозованості параметрів інвестиційного проекту

Метод аналізу сценаріївдопускає одночасну зміну ряду параметрів інвестиційного проекту відповідно до можливостей їх "дійсних" змін, генеруючи тим самим різні сценарії розвитку інвестиційного проекту. Зазвичай аналізують базовий сценарій, тобто такий варіант, коли його параметри — змінні величини — набувають значень, які розглядаються як найбільш імовірні, оптимістичний сценарій — змінні величини набувають можливо кращих значень і песимістичний сценарій — змінні величини набувають можливо гірших значень.

Якщо за кожним зі сценаріїв, що аналізуються, було отримано прийнятні, або навпаки неприйнятні, значення критеріїв цінності розглядуваного інвестиційного проекту, то такий інвестиційний проект можна, згідно відповідним правилам, рекомендувати до реалізації чи відмовитись від неї. Якщо ж результати оцінки інвестиційного проекту за різними сценаріями суперечать між собою, то виникає потреба в проведенні подальшого аналізу, зокрема, визначенні ймовірності настання кожного з зазначених сценаріїв.

Метод аналізу сценаріїв, забезпечуючи дані про можливі значення критеріїв цінності інвестиційного проекту за різними сценаріями, водночас не в змозі представити об'єктивну інформацію про ймовірність розвитку подій за такими сценаріями. На практиці, маючи на меті подолати зазначений недолік, проектні аналітики оцінюють ймовірність виникнення того чи іншого сценарію суб'єктивно, на підставі суджень експертів. В умовах, коли зазначені ймовірності оцінено, проектний аналітик може визначити математичне сподівання, середньоквадратичне відхилення і коефіцієнт варіації інвестиційного проекту. Зокрема, математичне сподівання чистої приведеної вартості інвестиційного проекту обчислюється за рівнянням виду:

де р_j - ймовірність розвитку подій за сценарієм j;

NPV_j — чиста приведена вартість інвестиційного проекту в умовах розвитку подій за сценарієм j;

т — кількість сценаріїв розвитку подій, що розглядаються.

Середньоквадратичне відхилення чистої приведеної вартості, яке може слугувати вимірником абсолютного ризику інвестиційного проекту, дорівнює:

Коефіцієнт варіації, який відображає відносний ризик інвестиційного проекту і обчислюється як відношення середньоквадратичного відхилення до математичного сподівання, складає:

В умовах оцінки ризику окремого інвестиційного проекту середньоквадратичне відхилення і коефіцієнт варіації можуть порівнюватися як з відповідними параметрами інших інвестиційних проектів, які є альтернативами інвестиційному проекту, що розглядається, так і з певними встановленими пороговими значеннями даних параметрів для підприємства в цілому, його окремих підрозділів чи типів інвестиційних проектів.

Метод статистичних випробувань (метод імітаційного моделювання, або метод Монте-Карло) є найбільш “досконалим” методом аналізу ризику інвестиційних проектів. Він дає можливість створення великої кількості сценаріїв і результат при цьому виражається не одним єдиним значенням або трьома, а у вигляді щільності розподілу значень критеріїв, за якими оцінюється ефективність проекту (NPV, IRR тощо). Такий аналіз проводиться за допомогою комп’ютерних програм, які самі надають кожній змінній, яка розглядається як випадкова величина, значення, генеруючи їх на основі певного діапазону за відповідним законом розподілу.

Алгоритм аналізу ризику за методом статистичних випробувань:

- розробка імітаційної моделі оцінки ефективності інвестиційного проекту;

- вибір ключових змінних;

- визначення параметрів і законів розподілу ключових змінних;

- встановлення змінних, що корелюють, характер та тіснота кореляції;

- генерування сценаріїв перебігу подій за інвестиційним проектом;

- статистичний аналіз результатів.

Переваги методу статистичних випробувань:

1) розширює можливості щодо прийняття рішень за так званими граничними інвестиційними проектами, тобто інвестиційними проектами, значення критеріїв оцінки ефективності за якими є близькими до значень, встановлених або прийнятих як граничні;

2) допомагає ідентифікувати нові інвестиційні проекти — в розумінні розвитку певної ідеї в реальну можливість, що передбачає застосування методу статистичних випробувань до того, як будуть понесені витрати, пов'язані зі збором інформації для детальної розробки інвестиційного проекту;

3) виділяє області інвестиційного проекту, які потребують подальшого аналізу і, відповідно, дозволяє визначити напрямки щодо подальшого збору інформації;

4) допомагає перегрупувати інвестиційні проекти для врахування інтересів інвестора, зокрема його суб'єктивної оцінки ризику;

5) стимулює до детальної аналізу інвестиційного проекту, критерії оцінки ефективності якого представлені одним числом;

6) сприяє зниженню упередженості при оцінці ефективності інвестиційних проектів;

7) забезпечує підвищення результативності роботи експертів, оскільки вони, як правило, пропонують оцінки змінних не у вигляді єдиного показника, а через певні діапазони і закони розподілу;

8) заповнює "комунікаційний" розрив між проектним аналітиком і менеджерами, які приймають рішення щодо доцільності реалізації певного інвестиційного проекту;

9) надає рамки для оцінки прогнозів, розроблених за методами оцінки ефективності інвестиційних проектів;

10) підвищує ефективність управління ризиками через надання необхідної інформації.

Аналіз дерева рішень (аналіз дерева ймовірностей) застосовується для проектів, для яких часте надходження нової інформації, попередні дані можуть уточнюватися та доповнюватися. За цим методом “розігруються” різні варіанти рішень, які можуть прийняти менеджери на зазначених етапах, враховуючи надходження додаткової інформації щодо інвестиційного проекту, будується дерево рішень, розраховуються ймовірності настання певних ситуації та зміна показників ефективності інвестиційного проекту.

 

Управління ризиком

Управління ризиком – це процес реагування на події та зміни ризиків в процесі виконання проекту. Він передбачає не тільки ідентифікацію, аналіз та оцінку ризику, але й розробку заходів по його зниженню. Модель управління ризиком представлено на рис. До методів зниження ризиків слід віднести:

• розподіл ризику між учасниками проекту (передача частини ризику співвиконавцям);

• резервування коштів на покриття непередбачених витрат;

• зниження ризиків у плані фінансування;

• страхування.

Розподіл ризику фактично реалізується у процесі підготовки проекту і конкретних документів. Підвищення ризику в одного з учасників повинно супроводжуватись адекватною зміною у розподілі доходів від проекту.

Резервування коштів на покриття непередбачених витрат являє собою спосіб боротьби з ризиком, що передбачає встановлення співвідношення між потенційними ризиками, що впливають на вартість проекту, і розміром витрат, необхідних для подолання збою у виконанні проекту.

З метою зниження ризиків у плані фінансування необхідно створити достатній запас міцності, що враховував би такі види ризиків:

Реалізацію проекту при настанні тієї чи іншої ризикової події власними силами, необхідно застосовувати страхування ризику, яке по суті є передачею певних ризиків страховій компанії.

Ефективність заходів по зниженню ризиків визначається за допомогою такого алгоритму:

• розглядається ризик, що має важливий вплив на проект;

• визначається перевитрата коштів з урахуванням ймовірності настання несприятливих подій;

• встановлюється перелік можливих заходів, направлених на зменшення ймовірності та небезпеки ризикової події;

• визначаються додаткові витрати на реалізацію запропонованих заходів;

• порівнюються необхідні витрати на реалізацію запропонованих заходів з можливою перевитратою коштів внаслідок настання ризикової події;

• приймається рішення про здійснення проти ризикових заходів або відмову від них;

• процес порівняння ймовірності та наслідки ризикових подій з витратами на заходи по їх зниженню повторюється для наступного за вагомістю ризику.

Практика розробки заходів, які дозволяють знизити ризик певних подій у майбутньому проекті, дуже часто повинна планувати можливі дії, що зможуть запобігти збільшенню інвестицій, підвищенню цін на продукцію проекту, зменшенню фізичного обсягу продажу, збільшенню тривалості виробничого і збутового циклу тощо. У таблиці наведені можливі дії, які деякою мірою зможуть знизити ризик проекту.

Таблиця

Можливі реакції на зміни умов реалізації проекту

Можливі події при реалізації проекту	Дії, які знижують ризик	Наслідки
1. Зменшення фізичного обсягу продажу.	зменшення ціни на продукцію проекту.	збільшення відносного обсягу продажу у грошовому виразі.
	посилення реклами.	додаткові витрати на рекламу.
	Розвиток дистриб’юторської мережі.	Витрати на відкриття нових збутових агентств.
	Стимулювання попиту.	Витрати на знижках та інших пільгах для споживачів.
	Підвищення якості продукції.	Додаткові витрати на НДДКР і виробництво.
2. Зниження цін на продукцію.	Активне проведення цінової та нецінової політики.	Зниження надходжень від продажу одиниці продукції..
	Розробка заходів по зниженню витрат на виробництво.	Додаткові витрати на маркетинг.
3. Збільшення прямих (змінних) виробничих витрат.	Закупка більш дешевих матеріалів.	Скорочення обсягу збуту продукції внаслідок зниження якості.
	Зниження матеріалоємності конструкції. Пошук нових альтернативних матеріалів.	Додаткові витрати на НДДКР.
	Створення більш виробничих запасів матеріалів і комплектуючих за «старими» цінами.	Зростання загальних (постійних) витрат внаслідок виплат процентів за кредитами, використаними на придбання матеріалів і комплектуючих про запас.
4. Збільшення загальних (постійних) витрат.	Скорочення витрат на маркетинг.	Зниження обсягів збуту.
	Скорочення витрат на заробітну плату.	Зниження кваліфікації персоналу і, як наслідок, погіршення якості продукції.
	Скорочення витрат на споживання енергоресурсів.	Витрати на придбання нового, менш енергоємного технологічного устаткування.
	Скорочення витрат на транспортні послуги.	Придбання власного транспорту
	Скорочення витрат на оренду приміщення.	Будівництво власного приміщення
5. Збільшення тривалості виробничо-технологічного циклу.	Придбання більш продуктивного технологічного устаткування.	Збільшення інвестиційних витрат.
	Збільшення завантаженості устаткування внаслідок зміни режиму роботи (збільшення змінності).	Збільшення витрат на заробітну плату і обслуговування устаткування.
	Розробка нової, більш технологічної конструкції продукту.	Витрати на проведення НДДКР і підготовку виробництва.
6. Тривалість збуту продукції на ринку.	Розвиток дистриб’юторської мережі.	Витрати на рекламну кампанію.
	Рекламна кампанія.	Зниження обсягу збуту у грошовому виразі у зв’язку з додатковими витратами на знижки.
	Стимулювання попиту шляхом впровадження пільгових умов збуту.	витрати на проведення дизайнерських робіт.
	Модернізація дизайну та упаковки.	Витрати на НДДКР.
	Покращення споживчих властивостей продукту порівняно з продукцією конкурентів.	Витрати на НДДКР.
	Зниження ціни.	Скорочення відносного обсягу продажу у грошовому виразі.
7. Тривалість затримки платежів за реалізовану продукцію.	Відвантаження тільки після передплати.	Скорочення обсягу продажу внаслідок зниження попиту.
	Освоєння нових ринків з більш розвинутою системою платежів.	Витрати на маркетинг.
	Орієнтація тільки на гарантовано платоспроможних клієнтів.	Скорочення обсягу продажу внаслідок зниження попиту.
8. Коливання попиту на продукцію.	Скорочення страхового запасу готової продукції на складі.	Додаткові виробничі і маркетингові витрати.
9. Нестабільність поставок матеріалів та комплектуючих виробів.	Створення страхового запасу матеріалів та комплектуючих виробів.	Додаткові витрати на створення страхового запасу, на будівництво чи оренду складських приміщень, а також їх обслуговування.

 

 

---

Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 312; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!