Проголошення державної незалежності України.
Проголошення державного суверенітету
16 липня 1990 р. Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Декларація проголосила невід'ємне право українською народу на самовизначення, верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території.Історичне значення Декларації полягало в тому, що вона поклала початок мирному процесу відродження незалежності України.
Проголошення незалежності України
Спроби кремлівської верхівки зберегти радянську імперію
Демократизація суспільного життя, наміри реформувати Радянський Союз (йшла робота над розробкою нового союзною договору) викликали опір консервативних сил владних структур, які 19-21 серпня 1991 р. здійснили спробу державного перевороту. Було утворено Державний комітет з надзвичайного стану на чолі з віце-президентом Г.Янаєвим. Своєю головною метою заколотники проголосили "врятування єдиної держави".
З усіх політичних сил України лише керівництво КПУ стало на бік заколотників. Уже 19 серпня ЦК КПУ розіслав на місця директиву про необхідність активної підтримки заколоту.
Провал перевороту обернувся поразкою сил реакції, які прагнули зберегти імперський характер СРСР і тоталітарний політичний режим у ньому.
Утворення незалежної української держави
У цих умовах Верховна Рада УРСР 24 серпня 1991 р. прийняла історичний документ — "Акт проголошення незалежності України. Таким чином припинилося існування УРСР і з'явилася незалежна держава - Україна. 30 серпня Постановою Президії Верховної Ради КПУ була заборонена.
|
|
|
1 грудня 1991 р. відбувся референдум і вибори Президента України. 90,3% громадян, які взяли участь у референдумі, підтвердили Акт проголошення незалежності України. Вибори президента проходили на альтернативній основі (претенденти : М.Гриньов, Л.Лук'яненко, В.Чорновіз, Л.Табурянський, І.Юхновський, Л.Кравчук). Президентом України став кандидат держапарату Л.М.Кравчук, за якого віддали свої голоси 61,6% виборців, що прийшли на виборчі дільниці.
Проголошення незалежності України стало подією всесвітньо-історичного значення. Вирішальну роль у створенні незалежної української держави відіграв народ України.
Зміст Декларації про державний суверенітет України. Декларація складається з Преамбули і 10 розділів.
а) У Преамбулі підкреслюється, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».
б) Одним із важливих положень Декларації є положення про громадянство. Україна має своє громадянство, де «всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять». Громадяни всіх національностей складають народ України.
|
|
|
в) Декларація проголошувала економічну самостійність України. У документі підкреслювався намір створити банківську, цінову, фінансову, митну і податкову системи, формувати державний бюджет, а при необхідності ввести власну грошову одиницю.
г) У Декларації визнана самостійність республіки у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації.
д) Україна проголошувала свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, що не буде брати участі у військових блоках і зобов'язувалася дотримуватися трьох неядерних принципів: не застосовувати, не робити і не придбавати ядерну зброю.
е) Декларація проголошувала право України безпосередньо реалізувати відносини з іншими державами, укладати з ними договори, обмінюватися дипломатичними, консульськими, торговими представництвами.
Дисидентський рух в Україні ( 1965-85рр)
|
|
|
Дисидентський рух виник в Україні в сер. 50-х рр. і був загальноукраїнським явищем: охоплював різні соціальні прошарки населення всіх регіонів республіки.
Дисидентський рух ставив за мету вільний розвиток української культури і мови, забезпечення громадянських прав і був проявом національно-визвольного руху.
Слід підкреслити, що більшість дисидентів не виступала проти радянської влади і прагнула мирних форм діяльності. Українські дисиденти були реформістами, а не революціонерами.
Ядро українського дисидентства склали вже відомі нам "шістдесятники" - поети Л.Костенко, В.Симоненко, М.Вінграновський, критики І.Дзюба, І.Світличний, Є.Сверстюк, художниця А.Горська, перекладач М.Лукаш. Згодом до них приєдналися В.Стус, В.Голобородько, Ігор га Ірина Калинці, брати Горині, генерал П.Григоренко та інші.
Етапи дисидентського руху
Сер. 50-х рр. - 1968 р. - зародження дисидентства, його ідеологічне та організаційне оформлення.
На цьому етапі основним проявом дисидентства стали протести, звернення на адресу керівників країни, які стосувалися національної проблеми, репресії проти інакодумців, проблем демократизації. Поширилася безцензурна література - "самвидав" і "тамвидав". У "самвидаві" циркулювали такі визначні твори, як "Інтернаціоналізм чи русифікація" І.Дзюби, "Приєднання чи возз'єднання" М.Брайчевського, "Собор у риштуванні» Є.Сверепока, "Репортаж із заповідника ім. Берії" В.МорОза. Самвидавча література була головним джерелом інформації дисидентського руху, пробуджувала патріотичні почуття, національну самосвідомість.
|
|
|
З метою переходу до організованих форм боротьби утворюються легальні групи дисидентів.
У 1959 р. на Львівщині виникла Українська робітничо-селянська спілка на чолі з Лук'яненком, яка вимагала виходу України зі складу СРСР згідно з Конституцією.
Україна мала "стати абсолютно ні від кого незалежною самостійною державою з широко розвиненим соціалістичним державним устроєм".
За доносом групу заарештували, Л.Лук'яненка засудили до страти, а через 73 доби вирок замінили 15-річним ув'язненням.
У 1967 р. органами КДБ була викрита підпільна організація "Український національний фронт", що діяла з 1964 р. на західноукраїнських землях. Учасники УНФ ставили за мету утвердження самостійної Української держави, розробили програму перебудови суспільства на демократичних засадах.
1968-1976 рр. — піднесення дисидентського руху і тимчасовий вихід його із ПІДПІЛЛЯ.
Активізації діяльності дисидентів сприяли:
-інтервенція радянських військ у Чехословаччину в 1968 р., що викликала хвилю обурень і протестів;
-видання протягом 1970 1974 рр. у Львові самвидавчого журналу Український вісник", головним редактором якого був В.Чорновіл. Журнал сприяв організації і консолідації дисидентського руху;
- нарада з безпеки і співробітництва в Європі в 1975 р. Радянський Союз підписав Гельсінський Акт, який передбачав гарантію громадянських прав і свобод у країнах-учасницях наради. У 1976 р. ц Україні для сприяння і контролю за реалізацією Гельсінською Акта була створена Українська Гельсінська Група, яку очолив письменник М.Руденко. Це була перша легальна дисидентська організація. Її членами стали 37 осіб — усі найбільш активні дисиденти того часу: В.Чорновіл, Л.Лук'яненко, В.Стус, І.Кандиба, Ю.Шухевич та ін. Влада вчинила погром групи. 23 особи були заарештовані і позбавлені воді. У неволі загинули В.Стус, О.Тихий, Ю.Литвин. Розгром групи і репресії призвели до спаду активності дисидентського руху.
3 середини 80-х рр. — з початком перебудови — діяльність дисидентів активізується, створюються умови для національно-державного відродження.
Цей етап дисидентського руху буде висвітлено далі — при огляді суспільно-політичного життя України в період перебудови.
Завдяки самовідданій діяльності українських дисидентів визрівала ідея про необхідність утворення власної незалежної держави, про необхідність кардинальних перетворень у всіх сферах життя радянського суспільства.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 329; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!