Управління позичковим капіталом
Позиковий капітал, що використовується підприємством, характеризує в сукупності обсяг його фінансових зобов’язань. Дані фінансові зобов’язання в сучасній господарській практиці диференціюються певним чином. У процесі розвитку підприємства в міру погашення його фінансових зобов’язань виникає потреба в притягненні нових позикових засобів. Джерела і форми залучення позикових засобів підприємством дуже різноманітні. Класифікація позикових засобів, що залучаються підприємством. З урахуванням викладеної класифікації організується управління залученням позикових засобів. У процесі цього управління розв’язується багато завдань, що визначає необхідність розробки спеціальної фінансової політики на підприємствах, які використовують значний обсяг позикового капіталу.
Політика залучення позикових засобів є частиною загальної фінансової стратегії, що полягає в забезпеченні найбільш ефективних форм і умов залучення позикового капіталу з різних джерел відповідно до потреб розвитку підприємства.
Процес формування політики залучення підприємством позикових засобів включає такі основні етапи:
1. Аналіз залучення використання позикових засобів у попередньому періоді.
2. Визначення цілей залучення позикових засобів у майбутньому періоді.
3. Визначення граничного обсягу залучення позикових засобів.
4. Оцінка вартості залучення позикового капіталу з різних джерел.
|
|
|
5. Визначення співвідношення обсягу позикових засобів, що залучаються на коротко- і довгостроковій основі.
6. Визначення форм залучення позикових засобів.
7. Визначення складу основних кредиторів.
8. Формування ефективних умов залучення кредитів.
9. Забезпечення ефективного використання залучених кредитів.
10. Забезпечення своєчасних розрахунків за отримані кредити.
1. Аналіз залучення і використання позикових засобів у попередньому періоді. При розширенні господарської діяльності підприємства пріоритетна роль належить банківському кредиту. Даний кредит має широку цільову спрямованість і залучається в найрізноманітніших видах. В останні роки в кредитуванні підприємств беруть участь не тільки вітчизняні, але й закордонні банки, особливо в кредитуванні спільних підприємств.
Під банківським кредитом розуміються кошти, надані банком у борг клієнту для цільового використання на встановлений термін під визначений відсоток.
Вартість та структура капіталу.Фінансовий леверидж.
Структура капіталу — це сукупність фінансових засобів організації з різних джерел довгострокового фінансування. Капітал організації підрозділяється на власний, залучений та позичковий.
|
|
|
Власний капітал — це власні джерела підприємства, які без визначення строку повернення внесені засновниками або залишені ними (засновниками) на підприємстві з уже оподаткованого прибутку [2] Власний капітал складається з таких компонентів:
статутний капітал,
пайовий капітал,
додатковий вкладений капітал,
інший додатковий капітал,
резервний капітал,
нерозподілений прибуток (непокритий збиток),
неоплачений капітал,
вилучений капітал.
Залучений капітал — кошти, які залучаються для фінансування, розвитку підприємства на поворотній основі. Основними видами залученого капіталу: банківський кредит, фінансовий лізинг, емісія облігацій тощо.
Позичковий капітал — це частина авансованого капіталу, сформована за рахунок не повернутих позичкових джерел, які повинні бути відшкодовані кредиторам через певний строк у зумовленій формі.
Поняття “структура капіталу” носить дискусійний характер і тому потребує чіткого визначення.
Всі зарубіжні та вітчизняні економісти характеризують це поняття як відношення власного та позичкового капіталу підприємства. Разом з тим, деякі економісти при розгляді як власного, так і позичкового капіталу підприємства, вкладають в нього різний зміст .
|
|
|
Леверидж у додатку до фінансової сфери трактується як визначений фактор,
невелика зміна якого може привести істотній зміні результуючих
показників. У фінансовому менеджменті розрізняють наступні види
левериджа: - фінансовий - виробничий (операційний) -
виробничо-фінансовий
ЛЕВЕРИДЖ ФІНАНСОВИЙ — механізм впливу на рівень рентабельності власного капіталу зміни співвідношення власних і позикових коштів. Л.ф. є об’єктивним чинником, що виникає з появою частки позикових коштів у використовуваному підприємством капіталі і дає змогу отримати додатковий прибуток на одиницю власного капіталу. Фінансовий леверидж є механізмом, який характеризує використання підприємством позичкових засо-
бів, яке впливає на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу.
69. Сутність і класифікація фінансових ризиків.
Фінансові ризики – ймовірність виникнення несприятливих фінансових наслідків у формі втрат доходів, капіталу чи ліквідності. За джерелами виникнення ризики можна класифікувати як операційні, інвестиційні та ризики структури капіталу (або фінансові ризики у вузькому значенні). Сукупний ризик розраховується як сумарна величина ризиків за всіма джерелами. Операційні ризики можуть призвести до отримання збитків від основної діяльності підприємства. Вони є наслідком прорахунків у виробничій сфері, постачанні та збуті. Інвестиційні ризики – ризики отримання збитків від інвестиційної діяльності підприємства. На рівень цього ризику впливають такі фактори, як ліквідність, прибутковість, склад, структура та інші параметри інвестиційного портфеля. Фінансові ризики у вузькому розумінні характеризують ті ризики, джерелами яких є фінансова діяльність, тобто діяльність, результатом якої є зміни в складі та структурі капіталу (пасивів) підприємства. У разі незадовільної структури капіталу виникає ризик того, що підприємство залучатиме кошти за ризиковою процентною ставкою і врешті-решт стане неплатоспроможним і щодо нього буде порушена справа про банкрутство. Головними завданнями управління фінансовими ризиками є оптимізація структури капіталу та оптимізація портфеля боргових зобов’язань. Операційний та інвестиційний ризики характеризують ризик отримання збитків на вкладений капітал, під який підпадає інвестор, а фінансовий ризик – це ризик того, що суб’єкт господарювання, який залучив фінансові ресурси, виявиться неспроможним вчасно погасити зобов’язання, строк сплати яких настав, в результаті чого він може виявитися банкрутом. Слід зауважити, що на практиці вказані ризики тісно переплітаються і являють собою складний комплекс причинно-наслідкових зв’язків.
|
|
|
70. Політика управління фінансовими ризиками.
Управління фінансовими ризиками є одним з найважливіших функціональних завдань фінансового менеджменту. На практиці цю сферу управління фінансами здебільшого виокремлюють у специфічний напрям діяльності фінансового менеджменту – ризик-менеджмент. Система управління ризиками включає такі блоки завдань: 1)ідентифікація ризиків – виявлення та інвентаризація всіх ризиків, які загрожують підприємству; 2)оцінка ризиків – відображення наслідків впливу ризиків та ймовірності їх настання в кількісному виразі; 3)нейтралізація ризиків – вжиття відповідних заходів щодо зменшення ймовірності настання ризиків і зменшення наслідків їх впливу. Організація ефективного ризик-менеджменту забезпечується в результаті розробки дійової політики управління ризиками, яка містить систему цілей та завдань управління ризиком; методи і засоби досягнення цих цілей. Політика управління ризиками знаходить своє відображення у стратегії і тактиці виявлення та нейтралізації ризиків. Базовими величинами, які розраховуються під час оцінки ризиків, є величина збитків, яких може зазнати підприємство та ймовірність настання цих збитків. Для визначення цих величин використовують складні алгоритми розрахунків. Результати оцінки ризиків є основою для вибору відповідних заходів щодо їх нейтралізації. До основних інструментів нейтралізації ризиків відносять: формування резервів, диверсифікація ризиків, хеджування, страхування ризиків за допомогою страхових компаній.
Взаємодія центрів відповідальності при фінансовому плануванні на підприємстві.
Формування фінансової структури підприємства (сукупності центрів фінансового обліку та звітності, пов'язаних схемою консолідації фінансової інформації), а саме виділення центрів фінансової відповідальності (ЦФВ), - перший крок на шляху до створення системи бюджетування - технологіїуправління фінансами на підприємстві. Кожен підрозділ компанії вносить свій внесок у кінцевий фінансовий результат компанії (у вигляді залучення доходу або здійснення витрат) і має нести відповідальність за свої дії: здійснювати планування, звітувати за результатами. Таким чином, діяльність підприємства як об'єкта управління можна розкласти на окремі процеси: закупівлі, виробництво, збут, інвестиції.Відповідно, структурні підрозділи, що управляють даними процесами, можна розглядати як центри відповідальності за їх реалізацію.
Виходячи з перерахованих вище функцій, визначимо чотири основних типи центру відповідальності:
· центр доходів;
· центр витрат;
· центр прибутку;
· центр інвестицій.
На практиці виділяють значно більше типів центрів відповідальності (наприклад, центри маржинального доходу, відповідальні за маржинальної прибуток, або венчур-центри, відповідальні за інноваційну діяльність компанії).
Таким чином, тип ЦФО визначає права і відповідальність структурного підрозділу за призначені для нього фінансові показники, які є складовою частиною фінансового результату компанії в цілому.
Сукупність взаємопов'язаних і супідрядних центрів відповідальності, являє собою фінансову структуру компанії, яка заснована на організаційно-функціональній структурі, але не завжди з нею збігається. Кілька підрозділів компанії можуть бути визначені як один ЦФО (наприклад, служби апарату управління можуть бути визначені як центр витрат на чолі з керівником компанії), в той же час, кілька ЦФО можуть бути виділені в рамках одного структурного підрозділу (наприклад, в рамках торгового дому можуть бути виділені окремо центр доходів оптової торгівлі і центр доходів зовнішньоекономічної діяльності). При виділенні центру фінансової відповідальності необхідно враховувати можливість чіткого визначення переліку продукції, робіт чи послуг, що надаються зовнішнім клієнтам або внутрішнім структурним підрозділам. Для центру фінансової відповідальності характерна фінансова самостійність, тобто його керівник повинен мати можливість визначати і управляти фінансовим результатом ЦФО. Діяльність центру відповідальності планується і контролюється через систему ключових показників.
74. Сутність і цілі внутрішньофірмового фінансового прогнозування і планування.
Прогнозування та планування є основою для ефективного управління підприємством. В процесі прогнозування та планування розробляються орієнтири яких потрібно досягти та конкретні заходи, які повинні бути виконані для їх досягнення. Від ефективності виконання цих функцій залежить ефективність діяльності всього підприємства, оскільки діяльність будується на основі складених планів. Таким чином у план діяльності повинні бути включені всі господарські процеси та грошові потоки. Фінансове планування – це процес розробки системи фінансових планів і бюджетів по забезпеченню функціонування і розвитку підприємства необхідними фінансовими ресурсами і підвищення ефективності його фінансової діяльності в наступному періоді. Основною метою внутрішньо-фірмового фінансового планування є забезпечення фінансових можливостей для успішної діяльності, досягнення прибутковості і конкурентоспроможності підприємства. Серед них можна виділити: забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами; визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання, виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів, здійснення контролю за утворенням та використанням грошових засобів. В процесі планування використовується балансовий метод. Його суть полягає у тому, що врівноважуються не тільки загальні показники доходів та витрат, а для кожної статті витрат визначається конкретне джерело покриття.
Завдання внутрішньо-фірмового фінансового планування.
o частину коштів, яка має бути перерахована в бюджет, державні цільові фонди, банкам та іншим кредиторам;
o механізм розподілу та використання прибутку на підприємстві;
o ступінь забезпечення реальної збалансованості планових витрат і доходів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.
Широке здійснення фінансового планування в сучасних економічних умовах обмежується:
o високим рівнем невизначеності на ринку, яка пов'язана з тривалими глобальними змінами в усіх сферах суспільного життя (непередбаченість їх ускладнює фінансове планування);
відсутністю ефективної нормативно-правової бази у сфері внутрішньофірмового фінансового планування. Для державних підприємств така правова основа впроваджена з 2001 р.; для підприємств недержавної форми власності вона має рекомендаційний характер;
o обмеженістю фінансових можливостей у більшості підприємств для залучення висококваліфікованих спеціалістів із метою виконання складних фінансових розрахунків. Особливо це стосується малих і середніх підприємств, які мають обмежені ресурси і на діяльність яких дуже впливає зовнішнє середовище.
Фінансове планування - це складний процес, що включає кілька етапів, які подано на рис. 12.5.
На першому етапі на основі фінансової звітності проводиться аналіз фінансових показників діяльності підприємства за попередній період. Основна увага приділяється таким показникам: обсяг реалізації, витрати, розмір отриманого прибутку. На основі проведеного аналізу оцінюються фінансові результати діяльності підприємства, визначаються стан, недоліки і проблеми.
На другому етапі розробляються фінансова стратегія і фінансова політика за основними напрямами фінансової діяльності підприємства (складаються основні прогнозні документи, які стосуються перспективних фінансових планів і включаються до структури бізнес-плану, якщо останній розробляється на підприємстві).
На третьому етапі уточнюються і конкретизуються основні показники прогнозних фінансових документів за допомогою складання поточних фінансових планів.
Охоплення фінансово-економічних процесів на підприємстві при фінансовому плануванні на підприємстві.
Планування — це розробка деталізованого порядку дій на наступний період для впровадження стратегії. Фінансове планування займає важливе місце в системі фінансового менеджменту, яка включає планування, організацію, мотивацію й контроль діяльності підприємства.
Об'єктами фінансового планування є:
рух фінансових ресурсів;
фінансові відносини, які виникають при формуванні, розподілі та використанні фінансових ресурсів;
3) вартісні пропорції, які утворюються в результаті розподілу фінансових ресурсів.
Фінансове планування — це процес систематичної підготовки управлінських рішень, які прямо чи опосередковано впливають на обсяги фінансових ресурсів, узгодження джерел формування та напрямів використання згідно з виробничими, маркетинговими планами, а також величину показників діяльності підприємства в плановому періоді і які забезпечують вирішення завдань найбільш раціональним шляхом.
Техніка фінансового планування починається з визначення цілей фінансової політики підприємства, розроблення фінансової стратегії і тактики. Головною метою фінансової політики підприємства є підвищення ефективності системи управління фінансами, а головними завданнями — максимізація прибутку, оптимізація витрат та структури капіталу, забезпечення його фінансової стійкості, досягнення прозорості фінансового стану, забезпечення інвестиційної привабливості підприємства та створення ефективного механізму управління останнім.
Фінансова стратегія охоплює всі форми фінансової діяльності підприємства: оптимізацію основних та оборотних засобів, формування та розподіл прибутку, грошові розрахунки, інвестиційну політику. Всебічно враховуючи фінансові можливості підприємств, об'єктивно оцінюючи характер внутрішніх і зовнішніх факторів, фінансова стратегія забезпечує відповідність фінансово-економічних можливостей підприємства умовам, які склалися на ринку товарів та фінансовому ринку. Фінансова стратегія передбачає визначення довгострокових цілей фінансової діяльності та вибір найефективніших способів їх досягнення. Цілі фінансової стратегії мають підпорядковуватися загальній стратегії економічного розвитку і спрямовуватися на максимізацію прибутку та ринкової вартості підприємства. При розробці фінансової стратегії слід ураховувати динаміку макроекономічних процесів, тенденції розвитку вітчизняних фінансових ринків, можливості диверсифікації діяльності підприємства.
Принципи фінансового планування та їх дотримання в Україні.
Фінансове планування — діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому, спрямована на досягнення поставлених цілей і вирішення певних завдань. За допомогою фінансового планування здійснюється економічне обґрунтування фінансових рішень та вибір їх альтернативних варіантів.
Фінансове планування ґрунтується на таких принципах:
1. Принцип фінансового співвідношення строків (золоте банківське правило) — отримання і використання коштів має здійснюватись у встановлені строки, тобто капітальні вкладення з тривалими строками окупності необхідно фінансувати за рахунок довгострокових залучених коштів.
2. Принцип платоспроможності — планування грошових коштів має постійно забезпечувати платоспроможність підприємства. У цьому випадку у підприємства має бути достатньо ліквідних коштів для забезпечення погашення короткострокових зобов'язань.
3. Принцип рентабельності капіталовкладень — для капіталовкладень необхідно вибрати найдешевші способи фінансування (фінансовий лізинг, інвестиційний селенг та ін.)
4. Принцип збалансованості ризиків — особливо ризикові довгострокові інвестиції доцільно фінансувати за рахунок власних коштів.
5. Принцип пристосування до потреб ринку — для підприємства важливо враховувати кон'юнктуру ринку та свою залежність від надання кредитів.
6. Принцип максимальної рентабельності — доцільно вибирати ті капіталовкладення, які забезпечують максимальну рентабельність.
Методи фінансового планування на підприємстві та умови їх застосування.
Методи фінансового планування — це конкретні способи планових розрахунків. Планування фінансових показників здійснюється за допомогою кількох методів. До них належать:
1) балансовий;
2) нормативний;
3) розрахунково-аналітичний;
4) оптимізація планових розрахунків;
5) економіко-математичне моделювання.
Балансовий метод — полягає в тому, що балансуються не тільки підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття. Застосовується при прогнозі надходжень і виплат їх грошових фондів, квартального плану доходів та витрат, платіжного календаря та ін.
Нормативний — полягає в тому, що на основі встановлених норм та техніко-економічних нормативів (ставки податків, ставки тарифів, зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів) розраховується потреба господарського суб'єкта у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів.
Розрахунково-аналітичний — планові показники розраховуються на основі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та індексів їх зміни у плановому періоді.
Оптимізація планових розрахунків — полягає у складанні кількох варіантів планових розрахунків. З метою отримання найоптимальнішого варіанта планових рішень проводять їх оптимізацію. Для цього можуть використовуватись різні критерії вибору:
• максимум прибутку на грошову одиницю вкладеного капіталу;
• мінімум фінансових витрат;
• мінімум поточних витрат;
• мінімум вкладень капіталу за максимально ефективного результату;
• максимум абсолютної суми одержаного прибутку.
Економіко-математичне моделювання — дає змогу знайти кількісне вираження взаємозв'язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають. Економіко-математична модель — це точний математичний опис факторів, які характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища і здійснюються за допомогою математичних прийомів.
78. Бюджетування в управлінні підприємством.
Бюджет розробляється на етапі оперативного планування фінансової діяльності підприємства. Його суть полягає у тому, що він є оперативним фінансовим планом на короткостроковий період (до 1 року). Бюджет є ключовим інструментом системи управлінського контролю. Його складання передує виконанню будь-яких дій, пов’язаних з діяльністю підприємства. Бюджет - це план, в якому відображаються надходження та витрачання грошових коштів у процесі здійснення конкретних видів фінансово-господарської діяльності підприємства. Бюджет є інструментом як планування, так і контролю. Розробка бюджетів на підприємстві характеризується терміном бюджетування, і спрямована на вирішення 2-х основних завдань: 1)визначення обсягу видатків, що пов’язані із діяльністю окремих структурних одиниць і підрозділів п-ва, 2)забезпечення покриття цих видатків фінансовими ресурсами з різних джерел. За сферами діяльності п-ва розрізняють бюджети: бюджет по операційній діяльності – деталізує в рамках відповідного часового періоду склад показників, що відображаються в поточному плані доходів та витрат по операційній діяльності; бюджет по інвестиційній діяльності – направлений на відповідну деталізацію показників поточного плану доходів та витрат по цій діяльності; бюджет по фінансовій діяльності – призначений відповідним чином деталізувати показники поточного плану надходження і витрат грошових коштів.
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 205; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!