Робота захисника протягом досудового слідства

Відповідно до своїх прав, захисники беруть участь у слідчих діях, у яких бере участь їх підзахисний (найчасті­ше це допити підзахисних, очні ставки, відтворення обста­новки й обставин події). Однак це зовсім не означає, що слідчий в усіх випадках повинен заздалегідь сповіщати за­хисника або обвинуваченого про проведення зі своєї ініціативи тих або інших дій у кримінальній справі. План роз­слідування, обсяг проведення слідчих і процесуальних дій, час і послідовність їх проведення слідчий визначає само­стійно і не зобов'язаний повідомляти будь-кому про це, у тому числі захисникові. Забезпечення таємниці досудового слідства було і залишається однією з найважливіших умов успішного розкриття і розслідування злочинів. Не можна не погодитися з В. Лісогором, який вважає, що успіх про­ведення розслідування залежить від нерозголошення наяв­них даних, збереження в таємниці планованих та прова­джуваних дій59. Захисник повинен бути заздалегідь попе­реджений лише про час проведення слідчих та процесуаль­них дій, у яких його участь є обов'язковою.

Робота захисника передбачає пошук даних, які виправ­довують підозрюваного, обвинуваченого або пом'якшують чи виключають їх відповідальність60. При цьому захисни­кові нерідко доводиться виконувати дії, які за змістом і ха­рактером аналогічні тим, що охоплюються поняттям "оперативно-розшукова діяльність". Робота захисника тут зво­диться головним чином до роботи з людьми, з різними со­ціальними групами. Захисник повинен по можливості відвідати місце злочину і оглянути його, опитати людей, які є чи можуть бути свідками або очевидцями злочину, відтворити повну, об'єктивну картину злочину, створити власну доказову базу61. Крім того, захисник для більш якісного виконання своїх завдань може запрошувати ра­зом з помічником адвоката, який має офіційний статус, добровільних помічників з боку громадськості, давати їм доручення на встановлення обставин, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого або пом'якшують чи ви­ключають їх вину62.

Закон України від 21 червня 2001 р. "Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України", значно розширивши права захисника, деяких прав його позбавив.

Так, частина сьома статті 48 КПК України в редакції від 23 грудня 1993 р. проголошувала: "Якщо захисник присут­ній при провадженні слідчих дій, він має право ставити запи­тання особам, яких допитують, подавати письмові зауважен­ня з приводу неправильності або неповноти запису в прото­колі відомостей про слідчі дії. Особа, яка провадить дізнання, і слідчий можуть відхилити запитання, поставлене захисни­ком, але вони зобов'язані занести його до протоколу"63.

Чинний КПК України дає захисникові право ставити пи­тання підсудним, потерпілому, свідкам, експерту, спеціаліс­ту, позивачу і відповідачу лише в судовому засіданні64. Таким чином, захисник не має права ставити питання учасникам слідчої дії, під час проведення якої він присутній. Законода­вець таким чином дещо вирівняв позиції особи, яка прово­дить розслідування, та захисника: адже згідно з частиною шостою статті 143 КПК України забороняється ставити запи­тання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання)65.

Й.Л. Бронз наполягає на тому, що "адвокат повинен бу­ти не присутнім, а брати участь у проведенні слідчих дій"66.

Т.В. Омельченко погоджується з цим і вважає, що для пов­ноцінного надання правової допомоги під час провадження слідчих дій, зокрема допиту, очної ставки, адвокату, неза­лежно від того, якому суб'єктові процесу він надає правову допомогу, повинно надаватися право ставити запитання допитуваним особам, наприклад, наприкінці допиту. Але при цьому й адвокату забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання)67.

Проте специфіка роботи захисника така, що майже всі питання, які він ставив під час слідчих дій, щоб уточнити показання певної особи, є саме навідними. Однак можлива і ситуація, коли особа, яка проводить розслідування, під час проведення слідчої дії не поставила питання, відповідь певної особи на яке має велике значення для прийняття рі­шення у справі. У такій ситуації захисник повинен подава­ти особі, яка проводить розслідування, клопотання про до­пит вказаної особи з певних питань.

Водночас змін до статті 221 КПК України не внесено, і частина четверта цієї норми все ще говорить, що якщо під час провадження додаткових слідчих дій присутній захис­ник, він має право через слідчого задавати питання свід­кові, потерпілому, експертові, спеціалістові й обвинуваче­ному, а також клопотати про занесення до протоколу об­ставин, які мають значення для справи. Слідчий може від­вести запитання, які ставить захисник, але відведене запи­тання заносить до протоколу68.

Права захисника на досудовому слідстві та під час судо­вого розгляду справи відрізняються ще в деяких моментах. Так, у судовому засіданні захисник, крім того, що має пра­во ставити в судовому засіданні питання підсудним, потер­пілому, свідкам, експерту, спеціалісту, позивачу і відповідачу, може також брати участь у дослідженні інших доказів. Також захисник має право висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопотань інших учасників су­дового розгляду, виступати в судових дебатах. Захисник має також право знайомитися з протоколом судового засідан­ня та подавати на нього зауваження. Щодо протоколів слід­чих дій, у яких бере участь захисник, стаття 48 КПК України такого права не передбачає, але частина друга 2 статті 85 КПК України проголошує, що протокол зачитується всім осо­бам, які брали участь у проведенні слідчої дії, при цьому їм роз'яснюється їх право робити зауваження69.

Роль захисника у проведенні певних слідчих і процесуаль­них дій тут полягає у слідкуванні за дотриманням закону, а та­кож фіксації відомостей, виявлених під час цих дій, які виправ­довують підзахисного чи пом'якшують його відповідальність.

Згідно зі статтею 165-2 КПК України захисник має право висловлювати свою думку судді під час прийняття останнім рішення про обрання відносно підзахисного запобіжного за­ходу у вигляді взяття під варту. Протягом трьох діб з момен­ту винесення постанови судді про обрання відносно підзахис­ного запобіжного заходу у вигляді взяття під варту захисник має право подати апеляцію. Такі самі права захисник має під час вирішення суддею питання про продовження строків три­мання підзахисного під вартою70.

Особливу увагу слід звернути на пункт 8 прав захисника, передбачених статтею 48 КПК України — "подавати дока­зи..." та на пункт 13 — "збирати відомості про факти, що мо­жуть використовуватися як докази у справі, у тому числі за­питувати й одержувати документи чи їх копії від громадян та юридичних осіб, знайомитися на підприємствах, в устано­вах, організаціях, об'єднаннях громадян з необхідними доку­ментами, крім тих, таємниця яких охороняється законом, одержувати письмові висновки фахівців з питань, що вима­гають спеціальних знань, опитувати громадян"71.

Це положення, введене в дію Законом України "Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України" від 21 червня 2001 р., дещо суперечить одному з фундаментальних понять кримінального процесу України — поняттю процесуальної форми, адже законом не визначено процесуальну форму збирання захисником відомостей про факти, що можуть використовуватися як докази у справі. Захисник може лише запропонувати особі, у про­вадженні якої перебуває кримінальна справа, самій одер­жати певні докази щодо розслідуваних обставин.

Особливе значення має робота захисника під час пред'яв­лення його підзахисному обвинувачення.

І.Ю. Гловацький вважає, що саме захисник повинен по­пулярно, просто й дохідливо роз'яснити підзахисному суть його прав саме на цій стадії процесу, порадити, як найдо­цільніше користуватися цими правами, розповісти про саму процедуру, наприклад, визнання обвинуваченим, про ймовірний характер запитань слідчого та варіанти відпові­дей відповідно до узгодженої тактики захисту тощо. Обви­нувачений, у свою чергу, сам визначає для себе стратегічну лінію поведінки: визнавати свою вину повністю чи частко­во, заперечувати свою причетність до злочину, а можливо, відмовитись від показань узагалі. Захисник лише дає пра­вову пораду, підказує, якими законними методами та спо­собами можна відстоювати свою позицію у справі72.

Як відомо, обвинувачення пред'являється тоді, коли є до­статньо доказів, які свідчать про вчинення злочину певною особою, причому питання про достатність доказів вирішуєть­ся слідчим за своїм власним переконанням. Визначення рів­ня переконаності слідчого під час пред'явлення обвинувачення залишається дискусійним. Більшість фахівців вважає, що, пред'являючи обвинувачення, слідчий повинен дотриму­ватися повної переконаності у винуватості обвинуваченого, але трапляється й інша думка: достатньо лише обґрунтованої ймовірності винуватості особи, що притягується до кримінальної відповідальності73. О.Р. Михайленко вважає, що ставлення до цієї проблеми може бути диференційованим. Так, у разі пред'явлення обвинувачення особі у вчиненні нею декількох злочинів не виключені деякі сумніви слідчого у ви­нуватості в окремих епізодах, зокрема коли закінчуються процесуальні строки для пред'явлення обвинувачення і немає можливості змінити або доповнити обвинувачення. Про­те при цьому пред'явлення обвинувачення можливе лише в тому випадку, якщо слідчий абсолютно переконаний у тому, що підозрюваний хоча б в одному злочині винуватий безпе­речно. Однак у будь-якому випадку, закінчуючи слідство і складаючи обвинувальний висновок, слідчий не повинен ма­ти сумнівів у винуватості обвинуваченого у всіх епізодах об­винувачення74.

Однак на практиці так буває далеко не завжди, і часто застосовується кваліфікація злочинів з так званим запасом суворості, тобто у разі сумнівів у кваліфікації приймається рішення про кваліфікацію діяння за статтею Кримінально­го кодексу України з більш суворою санкцією, щоб запобіг­ти наступному поверненню справи для додаткового розслі­дування. На нашу думку, захисник повинен активно про­тидіяти кваліфікації злочинів із "запасом суворості", ос­кільки така кваліфікація суперечить принципам і завдан­ням кримінального судочинства і порушує права особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.

Звернемо увагу на невизначеність у законі певних мо­ментів, пов'язаних із пред'явленням обвинувачення особі в присутності захисника. Згідно зі статтею 48 КПК Украї­ни захисник має право ознайомитися з матеріалами, яки­ми обґрунтовується пред'явлення особі обвинувачення, а також мати побачення з підзахисним без обмеження їх кількості та тривалості. Тож не виключена ситуація, коли захисник вимагатиме матеріали, якими обґрунтовується ред'явлення особі обвинувачення, отримає їх та ознайомиться з цими матеріалами, після чого вимагатиме конфі­денційного побачення з підзахисним, отримавши яке, мо­же разом з обвинуваченим виробити тактику подальшої поведінки на слідстві та обговорити варіанти відповідей на питання, які може поставити слідчий, щоб уникнути відповідальності за вчинені злочини. А стаття 143 КПК Украї­ни проголошує, що слідчий зобов'язаний допитати обвину­ваченого негайно після його явки або приводу і в будь-яко­му разі не пізніше доби після пред'явлення йому обвинува­чення75. Тож слідчий не має чітко сформульованих у за­коні підстав запобігти описаній ситуації.

Звернемо увагу ще на деякі моменти роботи захисника протягом досудового слідства.

Стаття 48 КПК України дає захисникові право оскар­жувати дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду76. Скарга обвинуваченого і йо­го захисника є універсальним засобом реагування на неправильні та несправедливі рішення, дії органів розслі­дування, прокуратури, суду, але одночасно є й офіцій­ним проханням усунути порушення, забезпечити закон­ність. Оскаржити можна будь-які дії слідчого, закон­ність яких ставиться під сумнів. За допомогою скарг контролюється діяльність органів, що проводять розслі­дування, прокуратури, суду, захищаються права і закон­ні інтереси учасників процесу, і, як зазначає О.Р. Ми-хайленко, в остаточному підсумку забезпечується закон­ність77. Тож, якщо захисник та його підзахисний не згод­ні з рішеннями, діями слідчого, то вони мають право їх оскаржити. Якщо ж у них є прохання, пропозиції, вони можуть порушити відповідне клопотання.

Узагалі О.Д. Святоцький та М.М. Михеєнко вважають заявлення клопотань одним з найбільш дійових засобів, який дає змогу адвокатові виконувати свої професійні обов'язки. За допомогою клопотань адвокат доводить до ві­дома слідчого, прокурора, суду свою думку про доведеність обвинувачення, обґрунтованість кваліфікації, доцільність прийняття конкретних процесуальних рішень, сприяє зби­ранню, перевірці й оцінці доказів. Клопотання адвоката — це його письмове або усне офіційне звернення до осіб, упов­новажених здійснювати кримінально-процесуальну діяль­ність щодо доказування і приймати рішення у справі, про вчинення цими особами дій, що входять до їх компетенції, спрямоване на захист прав і законних інтересів підзахис­ного. Перед тим як заявити клопотання, адвокат має пере-конанатися в тому, що воно не потягне за собою погіршен­ня становища підзахисного. Адвокат повинен також з'ясувати думку підзахисного щодо необхідності заявлен­ня клопотання, узгодити його зміст, повідомити про те, яким чином можуть бути використані в інтересах захисту дані, одержані в результаті задоволення клопотання, які рішення у справі можуть бути прийняті за клопотанням78.

Слід звернути увагу на деякі психологічні особли­вості роботи захисників з неповнолітніми обвинуваче­ними. Неповнолітні мають психіку, дещо відмінну від психіки дорослих, тому робота з підлітками важча і під силу далеко не кожному. Результатом вдало встановле­ного психологічного контакту захисника з підзахисним буде краще розуміння захисником усіх обставин і тон­кощів у справі, що стане запорукою успішнішого про­вадження захисту. Так, неповнолітні особи, які вчини­ли злочини, більш замкнені, не схильні до контактів з іншими незнайомими особами, у тому числі із захисни­ками. Тому встановлення психологічного контакту між неповнолітньою особою і захисником у багатьох випад­ках стає проблематичним. Метою захисника в таких си­туаціях є подолання опору підзахисного, переконання його в тому, що участь захисника у кримінальній справі націлюється на недопущення прийняття несправедли­вих рішень відносно підзахисного; водночас у виконанні своїх обов'язків захисник повинен керуватися виключно законом79.

І.Ю. Гловацький зазначає, що працюючи з неповноліт­нім, адвокат не просто веде бесіду з підзахисним. Доросла людина розмовляє з молодшою за віком особою, яка має менший життєвий і практичний досвід. Неповнолітній має насамперед відчути авторитет співбесідника. Не нав'язу­ючи своїх думок і бажань підзахисному, адвокат водночас повинен прагнути, щоб неповнолітній визнав його керівну роль у визначенні законних засобів захисту80.

В. Налімов пропонує встановити додаткові гарантії на­дання кваліфікованої правової допомоги неповнолітнім, допускаючи до захисту лише тих адвокатів, стаж роботи яких перевищує три роки81.

---

Дата добавления: 2015-12-21; просмотров: 11; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!