Події середини 80 — початку 90 років привели до значних змін у релігійному житті України.
По-перше, наявна чітка тенденція зростання питомої ваги віруючих серед дорослого населення (понад 18 років) України. Якщо на початку 90-х років XX ст. тих, хто називав себе віруючим, було трохи більше 40 %, то на початку XXI ст. — уже понад 60 %. Якщо раніше на чолі руху стояли люди, чиї релігійні почуття пригнічувалися, то нарешті змогли активізувати діяльність, дедалі більшою мірою демонструвати власні релігійні переконання. Шлях людей до релігії полегшується нині низкою обставин: після краху тоталітарного режиму в масовій свідомості утворився вакуум, який нині поступово заповнюється і відроджуваною національною свідомістю, і новим відчуттям громадянськості, і релігією. Збереглися відчутні релігійно-культурні традиції, особливо у західноукраїнському регіоні. Залишається загальнодуховна потреба в релігії, що полегшує людські біди, знімає стресові навантаження, обіцяє заступництво з боку Всевишнього. Зміни соціальної структури у бік виразної нерівності (багаті — бідні) викликали гостру потребу в релігійному милосерді та добродійності. Нарешті, у суспільстві складається доброзичливо-зацікавлене ставлення до релігії завдяки активній її популяризації з боку засобів масової інформації.
По-друге, помітно пожвавились інституційні прояви релігії. Загалом станом на 1 січня 2003 року у країні зареєстровано 26271 релігійна громада (1076 — діяли без реєстрації). Це — удвічі більше, ніж у 1991 році. В Україні є 25871 священнослужитель, 344 монастирі з 5864 ченцями і черницями, 249 місій, відкрито понад 150 духовних навчальних закладів, майже 10 тис недільних шкіл, виходить 334 періодичних видань. У розпорядженні релігійних організацій є 19112 культових споруд (церкви, храми, мечеті, синагоги тощо), 2332 — у процесі будівництва.
|
|
|
Пожвавлення релігійної діяльності пояснюється зняттям обмежень на діяльність релігійних організацій і полегшенням їхньої реєстрації в Україні.
По-третє, розширився релігійний спектр. У сучасних умовах в Україні кількість відомих релігій сягнула за сто, однак 99,5 % усіх релігійних утворень належать до 25 основних віровизнань або напрямів. На початку XXI ст. 70 % дорослого населення України назвали себе православними, 7 % — греко-католиками, 2,2 % — протестантами, менше 1 % — римо — католиками, мусульманами, іудеями.
Сучасна релігійна ситуація в Україні відзначається деякими особливостями. Значний відсоток (від 20 до 25) громадян коливається між вірою та невір'ям. Решта — невіруючі, переконані атеїсти, просто байдужі до релігії. Релігійність сучасних українських віруючих має помітно поверховий характер і в багатьох випадках зводиться лише до прийняття відповідної атрибутики й виконання формальних вимог (хрещення, носіння натільного хрестика тощо). Лише 20 % віруючих відвідують службу Божу раз на тиждень або частіше, ще 20 % — раз на місяць, половина — тільки у дні релігійних свят. Релігійна свідомість людей віруючих і невіруючих, відрізняється помітною невизначеністю. Як правило, люди визнають існування Бога, однак не завжди визнають існування диявола; вірять в існування душі, гріха, раю і пекла. Ці поняття набувають нині не тільки релігійного, а й морального забарвлення. Причому третина віруючих, половина тих, хто коливається між вірою та невір'ям, шоста частина невіруючих і атеїстів примудряються одночасно вірити у переселення душ.
|
|
|
Релігійність населення західноукраїнського регіону є повністю вищою за релігійність інших регіонів України. Ще до початку перших реальних кроків у лібералізації радянської державної політики стосовно релігії на сім західноукраїнських областей припадало більше половини зареєстрованих релігійних громад. Незважаючи на те що зменшилася чисельність віруючих усе ж 80 % дорослого населення є віруючими. Якщо в Україні на один населений пункт припадає в середньому одна громада, то в західних областях у 2 — 3 рази більше. Центрами поширення нетрадиційних релігій, навпаки, є Донецька, Київська області, Автономна Республіка Крим — регіони без усталеної історичної традиції, або такі, де результати політики викорінення релігії виявилася найуспішнішими. Центр релігійної діяльності перемістився у міста (у дореволюційний період та у перші десятиліття Радянської влади релігійним було насамперед українське село). Особливість відображає загальну для всіх більш-менш розвинутих країн тенденцію до урбанізації. Релігійні організації мають гостру потребу у культових спорудах. Незважаючи, що відповідно до двох березневих (1992 і 2002 роки) указів Президента України релігійним організаціям передано понад 3000 культових споруд і 8000 одиниць церковного майна, ще 3638 споруд збудовано упродовж 1992 — 2002 років, приблизно 25 % нині діючих культових споруд є лише пристосованими для молитовних цілей, ще 25 % — орендуються з тією ж метою. Рівень забезпеченості різних релігійних конфесій культовими спорудами різна. Якщо православні і католицькі об'єднання мають потребу в кваліфікованих кадрах священнослужителів, то в протестантських громадах завдяки створеній власній системі духовної освіти їх у 2 — 3 рази більше, ніж громад. Зважаючи на протестантський принцип «загального священства», не вбачається проблеми у протестантському середовищі.
|
|
|
Дата добавления: 2015-12-17; просмотров: 15; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!