Поняття та види суб’єктів права
Суб'єкт права- фізична або юридична особа, поведінка якої регулюється нормами права за наявності у них ознак правоздатності і дієздатності.
Суб'єктами права можуть бути фізичні і юридичні особи.
До фізичних осіб (індивідуальні суб'єкти) належать всі громадяни (при монархічній формі правління — піддані), іноземці і особи без громадянства. У сучасному розумінні «фізична особа» як суб'єкт права ототожнюється, по суті, з людиною, що має правоздатність та дієздатність.
До юридичних осіб (колективні суб'єкти) учасників правових відносин, належать підприємства та організації. Вони: а) мають відокремлене майно; б) відповідають цим майном за своїми зобов'язаннями; в) можуть від свого імені набувати і здійснювати майнові та особисті немайнові права; г) мають самостійний баланс чи кошторис; д) можуть нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді.
Слід мати на увазі, що не будь-який колектив людей може виступати взагалі суб'єктом права. Наприклад, навчальна група, курси, кафедри, виробничі бригади та інші спільноти не мають цієї якості. Суб'єктами права є лише стійкі, постійні утворення, які характеризуються єдністю волі і мети, а також певною внутрішньою організацією. Це не випадкові і не тимчасові об'єднання громадян чи яких-небудь структур.
Поняття системи права
Система права — це комплекс взаємопов'язаних і взаємодіючих чинних юридичних норм певної держави, що характеризується єдністю, узгодженістю, а також поділом на галузі та інститути.
|
|
|
¨ Система права характеризується такими ознаками:
– це цілісна єдність чинних правових норм певної держави;
– ці норми права розподілені за галузями й інститутами, відповідно до предмету і методу правового регулювання;
– об'єктивний характер розподілу юридичних норм на галузі та інститути.
Отже, основними елементами системи права є правові (юридичні) норми, інститути права, галузі права.
Отже, структура системи права — це об'єктивно зумовлена внутрішня організація права певної держави, яка полягає в єдності й погодженості всіх юридичних норм держави та в їхньому розподілі за галузями та інститутами права.
Таким чином, поняття системи права, на відміну від правової системи, охоплює не сукупність всіх правових (юридичних) явищ у їхній взаємодії, а тільки внутрішню будову права як системи правових норм.
Системність, як ознака права, означає сукупність норм, які взаємообумовлюють, взаємодоповнюють і взаємозалежать одна від одної.
Структура права та характеристика його елементів
Структура права — це внутрішня побудова права, спосіб організації та взаємодії його елементів.
|
|
|
У структурі права розрізняють такі елементи:
1) за субординацією у правовому регулюванні — матеріальне і процесуальне право;
2) за функціональним призначенням — регулятивне і охоронне право;
3) за предметом та методом правового регулювання — публічне і приватне право.
Матеріальне право — це сукупність правових норм, за допомогою яких держава безпосередньо регулює суспільні відносини. Норми матеріального права закріплюють форми власності, визначають порядок створення і структуру державних органів, встановлюють правовий статус фізичних і юридичних осіб тощо. Процесуальне право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають у процесі розслідування злочинів, розгляду та вирішення у судових засіданнях адміністративних, кримінальних, цивільних та господарських справ. Незважаючи на те, що процесуальне право характеризується відносною самостійністю, воно походить від матеріального права та обслуговує його інтереси.
Матеріальне і процесуальне право співвідносяться як зміст та форма, адже процесуальні норми відображають порядок реалізації матеріальних норм права, що є однією з передумов ефективного впливу права на суспільні відносини.
|
|
|
Регулятивне право — це сукупність правових норм, які регулюють поведінку суб'єктів права шляхом закріплення між ними суб'єктивних прав та юридичних обов’язків. Регулятивні норми права фіксують стан суспільних відносин у державі, що забезпечується відповідною системою гарантій.
Охоронне право — це сукупність правових норм, які охороняють суспільні відносини від різного роду посягань та поновлюють порядок їх функціонування шляхом застосування засобів державно-владного впливу. Публічне право — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні правовідносини, що забезпечують державні, міждержавні й загальні суспільні інтереси громадян. Публічне право регулює відносини фізичних осіб з державою, a також між державними органами та між державами, інші суспільні відносини публічного характеру.
Приватне право — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що забезпечують приватні інтереси індивідуальних власників та їх об'єднань в їх майновій діяльності та особистих відносинах. Приватне право регулює майнові, особисті немайнові, шлюбно-сімейні, трудові та інші відносини між фізичними та юридичними особами, які виникають, змінюються та припиняються за волею цих осіб, встановлює певні межі їх дій. Разом з тим, приватне право, забезпечуючи права і законні інтереси фізичних та юридичних осіб, не може бути повністю автономним від публічного права, тому що воно охороняється і захищається ним.
Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 1208; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!