Конституційно-правові ознаки парламентської республіки.
Парламентську республіку визначають як таку форму правління, при якій на чолі держави знаходиться виборна посадова особа, але уряд формується і діє лише при тій умові, що він користується довірою (підтримкою) нижньої палати парламенту (або навіть обох палат) (Німеччина, Італія, Португалія). Ознаки:
· Проголошення принципу політичного верховенства парламенту;
· Наявність посади прем’єр-міністра та уряду як самостійного колегіального органу, наділеного широкими владними повноваженнями;
· Відсутність у глави держави значущої влади, як правило виконує представницькі функції та наділений формальними повноваженнями.
· Діє інститут контрасигнатури;
· Принцип політичної відповідальності уряду перед парламентом.
· Парламент формує уряд і сам обирає президента, або ж це відбувається за його активної участі.
Конституційно-правові ознаки змішаної республіки.
Змішана республіка поєднує в собі ознаки і президентської, і парламентської республік. Вона може бути або президентсько-парламентською, або парламентсько-президентською. Приклади: Франція, РФ, Польща. Ознаки:
· Президент обирається на загальних виборах;
· Президент має повноваження у сфері виконавчої влади але не завжди буде її очолювати;
· Президент має право дострокового розпуску парламенту.
· Уряд як правило несе відповідальність і перед парламентом, і перед президентом.
|
|
|
Суперпрезидентська та монократична республіки.
Серед президентських республік виділяють підвиди:
- суперпрезидентська;
- монократична.
Суперпрезидентська має такі розпізнавальні риси:
1) президент наділяється численними повноваженнями при досить слабкому контролі з боку законодавчої та судової влад;
2) президент нерідко отримує свої повноваження нелегітимним шляхом, або як ватажок перевороту, або як голова хунти (мало місце в Чилі);
3) президентські повноваження реалізуються в умовах перманентного надзвичайного стану, при якому скасовуються або обмежуються конституційні гарантії прав і свобод людини та громадянина.
4) Президент може видавати декрети, що мають силу закону.
Така форма правління існує при авторитарному тоталітарному режимі. Зараз фактично не збереглась, раніше була досить поширеною в Латинській Америці.
Монократична - характерна для "молодих" держав країн Тропічної Африки. У державах із такою формою правління (Демократична Республіка Конго, Малаві та ін.) влада президента значно посилена в результаті того, що останній є лідером правлячої (інколи – єдиної) партії. Посада президента в конституційному порядку закріплюється за певною особою. Глава держави має право розпуску парламенту.
|
|
|
Нетипові форми правління.
Нетипові монархічні форми правління:
1) держави- члени Британської співдружності, де формально главою держави є британська королева, але фактично керує генерал-губернатор (Австралія, Канада, Нова Зеландія);
2) виборна монархія (Малайзія, ОАЕ). Малайзія складається з 13 штатів, 9 з яких є монархіями, 4 – республіками. Главою держави є монарх, що обирається Радою монархів. ОАЕ складається з 7 еміратів, Рада емірів обирає голову Ради емірів.
3) теократична монархія (держава-місто Ватикан) – главою держави є верховний понтифік.
4) князівство Андорра, де є подвійний протекторат.
Унітарна держава, її різновиди.
Унітарна держава – це єдина, цілісна, злита держава, складові частини якої не володіють будь-якою політичною самостійністю.Ознаки:
1) наявність тільки однієї конституції;
2) існування єдиної системи вищих органів державної влади;
3) єдина система права;
4) єдине громадянство;
5) єдина судова система;
6) складові частини найчастіше мають статус адміністративно-територіальних одиниць.
За ступенем централізації розрізняють: 1) централізовані (Данія, Норвегія, Казахстан); 2) децентралізовані (Великобрит.) і 3) відносно децентралізовані д-ви (Португалія., Іспанія, Італія).
|
|
|
Залежно від наявності автономних утворень унітарні держави поділяють на:
- складні;
- прості.
Політична та адміністративна автономії: порівняльний аналіз.
3) При політичній (законодавчій) автономії, як правило, на конституційному рівні за органами автономії закріплюється право на видання місцевих законів з питань, які відносяться до її компетенції, а у випадку створення адміністративної автономії її органи самоврядування також можуть прийняти нормативні акти з питань освіти, видання газет, радіомовлення та телебачення на місцевій мові. На місцевій мові ведеться судовий процес. Політична (законодавча) автономія існує в Північній Ірландії (Великобританія), на Корсиці (Франція), Аландських островах (Фінляндія, в Гренландії і на Фарерських островах (Данія), вона проголошена в Курдистані (Ірак) у 1974 р., Шрі-Ланці (для північно-східної провінції, де проживають таміли) і в деяких інших країнах.
4) У названих регіонах автономія побудована за загальною схемою: є обраний місцевий парламент, який формує місцевий уряд. Закони місцевого парламенту повинні відповідати загальнодержавним актам. Призначений центральною владою представник центру (губернатор, комісар) має право вето стосовно законів, прийнятих місцевим парламентом. Правовою основою діяльності автономних органів є Статут про автономію.
|
|
|
5) Звичайно, політична (законодавча) автономія може мати і має неоднаковий ступінь розвитку. Данія, наприклад, стосовно Фарерських островів і Гренландії зберігає за собою лише контроль у галузі закордонних справ і оборони. В Іспанії же, де поряд із чотирма "національними областями" (Каталонія, Країна басків та ін.) є ще 13 "історичних областей" – усього 17 автономних спільнот, Конституція у розділі ІІІ (ст.ст. 143-158) наділяє їх широкими повноваженнями (до їх відання відносяться, зокрема створення власних органів самоврядування, зміна меж муніципій, територіальний, міський, житловий благоустрій, громадські роботи, землеробство і тваринництво, ліси і лісове господарство, розвиток освіти, культури і спорту, соцзабезпечення, охорона здоров’я тощо.
6) У багатьох державах світу існує адміністративна національна автономія. Найбільш широко вона використовується в КНР, де національні меншини охоплюють 50-60 відсотків територій, будучи розселені уперемішку з іншими національностями. В КНР нараховується 159 автономних одиниць, у тому числі автономних районів – 5, автономних округів – 30 і автономних повітів – 124. Статус автономії закріплений на конституційному рівні у розділі VІ глави ІІІ "Органи самоврядування в районах національної автономії". Тут встановлюється, що органом самоврядування у районах національної автономії є Збори народних представників і народні уряди автономних областей, автономних округів та автономних повітів (ст. 112). До складу цих органів поряд із депутатами входить відповідна кількість депутатів від інших національностей, що проживають у даній автономній одиниці (ст. 113). Автономні форми національної державності користуються досить широким колом прав із важливих питань державного будівництва: вони здійснюють планування своєї економіки, володіють правом розпоряджатися усіма фінансовими надходженнями згідно з державною фінансовою системою на місцеві потреби
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 620; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!