Акти делегованого законодавства як джерела конституційного права у зарубіжних державах.
Це нормативні акти, які мають силу закону. Формально вони не іменуються законами, а завжди мають якусь особливу назву, за якою їх можна відрізняти від інших актів (наприклад, у Франції – це ордонанси, у Великобританії – накази королеви у Таємній раді, на Кубі – декрети-закони Державної ради, у В’єтнамі – частина указів Державної ради; в Іспанії – законодавчі декрети і декрети-закони Уряду). Частенько вони підлягають наступному затвердженню парламентом і є джерелами конституційного права, якщо містять відповідні норми. За формою є підзаконними актами, за юридичною силою прирівнюються до закону. Найчастіше приймаються главою держави чи урядом.
Внутрішньодержавні публічно-правові договори як джерела конституційного права в зарубіжних державах.
Внутрішньодержавні договори є джерелами конституційного права тільки у тому випадку, якщо регулюють конституційні проблеми. Коли на це суб’єкти уповноважені їх укладати. Види:
- між суб’єктами федерації (США);
- між автономними утвореннями;
- між муніципальними утвореннями;
- між федерацією та суб’єктами федерації (Австрія, Бельгія);
- про поділ держави (угода про поділ Чехословаччини на Чехію і Словаччину від 1 січня 1993 року);
- між метрополією і домініоном.
Конституційно-правовий звичай як джерело конституційного права. Конституційні угоди.
Конституційні звичаї (інші назви цього джерела – конституційні угоди або конвенційні норми) – це правила і приписи, які регулюють поведінку основних суб’єктів конституційного права, що не мають офіційної писаної форми, але протягом тривалого часу застосовані та мовчазно санкціоновані державою. Особливо таких звичаїв багато у Великобританії, Новій Зеландії, Австралії, тобто у державах з англосаксонською системою джерел права. Так, багато положень британської конституції існують і дотепер завдяки т.зв. “конституційним угодам”: “Король повинен погодитись із біллем, який пройшов через обидві палати Парламенту”, “Лідер партії більшості – Прем’єр-міністр”, “Палаті лордів не належить ініціатива фінансових біллів” та ін. Отже, конституційні звичаї зобов’язані своїм існуванням потребі у нормах, які доповнюють правову основу конституції.
|
|
|
Судовий прецедент як джерело конституційного права.
Судові прецеденти – рішення авторитетних судів у конкретних справах, обов’язкові при вирішенні аналогічних справ у подальшому для цих же судів (судових органів, нижчих або рівних за рангом судових установ. Судові прецеденти у якості джерела права є найбільш характерними для Великобританії, США, Австралії, Канади, Північної Ірландії, Нової Зеландії. Стосовно конституційно-правових положень, установлених судовими прецедентами, то у більшості своїй правові норми визначають правове становище громадян і громадських об’єднань, а також взаємовідносин між органами держави. Так, у Великобританії немає законодавчого закріплення права на проведення мітингів, походів і демонстрацій.
|
|
|
Умови створення прецеденту у різних державах не одинакові. В Великобританії судовий прецедент створює тільки верхня судова інстанція. В Австралії право сформулювати прецедент мають як федеральний Верховний Суд, так і верховні суди штатів. В США прецедент може бути створений не тільки вищими, но і нижчестоящими судовими інстанціями.
Доктрина як джерело конституційного права.
Правова доктрина – праці видатних вчених-юристів, на які посилається у своїх рішеннях суд. Це використовується коли є наприклад правова прогалина. Так у судах Великобританії для посилення аргументації використовують праці англійських державознавців Блекстона, Дайсі. Американці у деяких випадках використовують праці авторів конституції США Медисона, Джефферсона, Гамільтона.
Найбільше значення має у революційний та пост революційний періоди, коли частина колишнього законодавства відмінена або фактично втрачає дію. Століттями діяльність китайської держави регулювалась конфуціанською доктриною.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 471; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!