Управління позиковим капіталом
Ефективна фінансова діяльність підприємства неможлива без постійного залучення позикових засобів. Використання позикового капіталу дозволяє суттєво розширити обсяг господарської діяльності підприємства, забезпечити біль ефективне використання власного капіталу, прискорити формування різних цільових фінансових фондів, і в кінці кінців – підвищити ринкову вартість підприємства.
Класифікація позикових засобів
1. Довгострокові фінансові зобов’язання. До них відносяться всі форми позикового капіталу, що функціонує на підприємстві, з терміном його використання більш одного року. Основними формами цих зобов’язань є довгострокові кредити банків і довгострокові позикові засоби (заборгованість по податковому кредиту; заборгованість по емітованих облігаціях; заборгованість по фінансовій допомозі, наданій на поворотній основі і тому подібне), термін погашення яких ще не настав або не погашені в передбачений термін.
2. Короткострокові фінансові зобов’язання. До них відносяться всі форми притягненого позикового капіталу з терміном його використання до одного року. Основними формами цих зобов’язань є короткострокові кредити банків і короткострокові позикові засоби (як передбачені до погашення в майбутньому періоді, так і не погашені в установлений термін).
Політика залучення позикових засобів
З урахуванням викладеної класифікації організовується управління залученням позикових засобів, що є цілеспрямованим процесом їхнього формування з різних джерел і в різних формах відповідно до потреб підприємства в позиковому капіталі на різних етапах його розвитку. Різноманіття завдань, що вирішуються в процесі цього управління, визначає необхідність розробки спеціальної фінансової політики в цій області на підприємствах, що використовують значний обсяг позикового капіталу.
|
|
|
Політикою залучення позикових засобів є частина загальної фінансової стратегії, що полягає в забезпеченні найбільш ефективних форм і умов залучення позикового капіталу з різних джерел, відповідно до потреб розвитку підприємства.
Процес формування політики залучення підприємством позикових засобів включає такі основні етапи:
1. Аналіз залучення і використання позикових засобів у попередньому періоді. Метою такого аналізу є виявлення обсягу, складу і форм залучення позикових засобів підприємством, а також оцінка ефективності їх використання.
2. Визначення цілей залучення позикових засобів у майбутньому періоді. Ці засоби залучаються підприємством на строго цільовій основі, що є однією з умов подальшого ефективного їх використання.
|
|
|
3. Визначення граничного обсягу залучення позикових засобів.
4. Оцінка вартості залучення позикового капіталу з різних джерел. Така оцінка проводиться в розрізі різних форм позикового капіталу, що залучається підприємством із зовнішніх і внутрішніх джерел. Результати такої оцінки слугують основою розробки управлінських рішень відносно вибору альтернативних джерел залучення позикових засобів, що забезпечують задоволення потреб підприємства в позиковому капіталі.
5. Визначення співвідношення обсягу позикових засобів, що залучаються на коротко- і довгостроковій основі. Розрахунок потреби в обсягах коротко- і довгострокових позикових засобів ґрунтується на цілях їх використання в майбутньому періоді. На довгостроковий період (понад 1 рік) позикові засоби залучаються, як правило, для розширення обсягу власних основних засобів і формування бракуючого обсягу інвестиційних ресурсів (хоча за консервативного підходу до фінансування активів позикові засоби на довгостроковій основі залучаються і для забезпечення формування оборотного капіталу). На короткостроковий період позикові засоби залучаються для всіх останніх цілей їх використання.
|
|
|
6. Визначення форм залучення позикових коштів.
7. Визначення складу основних кредиторів.
8. Цей склад визначається формами залучення позикових засобів. Основними кредиторами підприємства є зазвичай його постійні постачальники, з якими установлені тривалі комерційні зв’язки, а також комерційний банк, що здійснює його розрахунково-касове обслуговування.
9. Формування ефективних умов залучення кредитів. До найважливіших з цих умов відносяться: а) термін надання кредиту; б) ставка відсотка за кредит; в) умови виплати суми відсотка; г) умови виплати основної суми боргу; д) інші умови, пов’язані зі здобуттям кредиту.
10. Забезпечення ефективного використання кредитів. Критерієм такої ефективності є показники оборотності і рентабельності позикового капіталу.
11. Забезпечення своєчасних розрахунків за отриманими кредитами. З метою цього забезпечення по найбільш крупних кредитах може заздалегідь резервуватися спеціальний поворотний фонд. Платежі по обслуговуванню кредитів включаються в платіжний календар і контролюються в процесі моніторингу поточної фінансової діяльності.
Управління товарним кредитом
Товарний (комерційний) кредит, що надається підприємствам у формі відстрочки платежу за поставлену їм сировину, матеріали або товари, набуває все більшого поширення в сучасній комерційній і фінансовій практиці. Для підприємств, що залучають його, він має ряд переваг, порівняно з іншими джерелами формування позикового капіталу, які полягають в наступному:
|
|
|
1. Товарний (комерційний) кредит є найбільш маневреною формою фінансування за рахунок позикового капіталу найменш ліквідної частини оборотних активів – виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей.
2. Він дозволяє автоматично згладжувати сезонну потребу в інших формах залучення позикових засобів, оскільки значна частина цієї потреби пов’язана з сезонними особливостями формування запасів сировини.
3. Цей вигляд кредитування не розглядає поставлені сировину, матеріали і товари як майнову заставу підприємства, дозволяючи йому вільно розпоряджатися наданими в кредит матеріальними цінностями.
4. У цьому виді кредиту зацікавлене не лише підприємство-позичальник, але і його постачальники, тому що він дозволяє їм збільшувати обсяг реалізації продукції і формувати додатковий прибуток. Тому товарний (комерційний) кредит в сучасній господарській практиці надається не лише „першокласним позичальникам”, але і підприємствам, що зазнають певні фінансові труднощі.
5. Вартість товарного (комерційного) кредиту, як правило, значно нижче за вартість фінансового кредиту, що залучається (в усіх його формах).
6. Залучення товарного (комерційного) кредиту дозволяє скорочувати загальний період фінансового циклу підприємства, знижуючи тим самим потребу у фінансових коштах, використовуваних для формування оборотних активів. Це визначається тим, що цей вид фінансових зобов’язань підприємства складає переважну частку його кредиторської заборгованості.
7. Він характеризується найбільш простим механізмом оформлення порівняно з іншими видами кредиту, що залучаються підприємством.
У сучасній комерційній і фінансовій практиці виділяють такі основні види товарного (комерційного) кредиту:
1. Товарний кредит з відстроченням платежу за умовами контракту. Це найбільш поширений сьогодні вид товарного кредиту, який обмовляється умовами контракту на постачання товарів і не вимагає спеціальних документів по його оформленню.
2. Товарний кредит з оформленням заборгованості векселем. Це один із найбільш перспективних видів товарного кредиту, що набув значного поширення в країнах з розвиненою ринковою економікою й активно запроваджуваний в нашу господарську практику.
3. Товарний кредит по відкритому рахунку. Він використовується в господарських стосунках підприємства з його постійними постачальниками при багатократних постачаннях заздалегідь погодженої номенклатури продукції дрібними партіями. В цьому випадку постачальник відносить вартість відвантажених товарів на дебет рахунку, відкритого підприємству, яке погашає свою заборгованість в обумовлені контрактом терміни (зазвичай раз на місяць).
4. Товарний кредит у формі консигнації. Він є видом зовнішньоекономічної комісійної операції, за якої постачальник (консигнант) відвантажує товари на склад торговельного підприємства (консигнанта) з дорученням реалізувати його. Розрахунки з консигнантом здійснюються лише після того, як поставлений товар реалізований. Консигнація розглядається як один із видів товарного (комерційного) кредиту, який носить для підприємства найбезпечніший у фінансовому відношенні характер. Залучаючи до використання позиковий капітал у формі товарного (комерційного) кредиту, підприємство своєю основною метою є максимальне задоволення потреби у фінансуванні на цей рахунок формованих виробничих запасів сировини і матеріалів (у торгівлі – запасів товарів) і зниження загальної вартості залучення позикового капіталу. Ця мета визначає зміст політики залучення товарного (комерційного) кредиту, що розробляється на підприємствах.
Політикою залучення товарного (комерційного) кредиту є частина загальної політики залучення підприємством позикових засобів, що полягає в забезпеченні максимального задоволення потреби у фінансуванні, формуванні його виробничих запасів і зниження загальної вартості залучення позикового капіталу.
Питання для самоперевірки.
1. В чому полягає економічна суть капіталу? Як він класифікується?
2. Перелічіть основні принципи формування капіталу та охарактеризуйте їх.
3. Розкажіть про оптимізацію структури активів.
4. Політика формування власних фінансових ресурсів та етапи її розробки.
5. Розкажіть про дивідендну політику підприємства.
6. В чому полягає сутність емісійної політики підприємства. Охарактеризуйте основні етапи її розробки.
7. В чому полягає необхідність використання позикового капіталу?
8. Класифікація позикових засобів.
9. У чому полягають основні переваги та недоліки власного і позикового капіталу?
10. Що являє собою політика залучення позикових засобів?
11. Етапи формування політики залучення позикових засобів.
12. Що таке товарний кредит та в чому його переваги?
13. Перелічіть і охарактеризуйте основні види товарного кредиту.
Тестові завдання
1. Економічна сутність капіталу:
a) загальна вартість коштів, що інвестуються у п/п;
б) загальна вартість засобів п/п у грошовій, матеріальній та нематеріальній формах;
в) загальна вартість засобів п/п у грошовій, матеріальній та нематеріальній формах, що інвестуються у п / п у формі його активів.
2. За відповідністю розрізняють наступні види капіталу:
а) власний;
б) позиковий;
в) виробничий;
г) державний.
3. За організаційно-правовими формами діяльності капітал буває:
a) акціонерний;
б) пайовий;
в) індивідуальний;
г) всі варіанти вірні.
4. За цілями використання у складі п/п можуть бути виділені такі види капіталу:
a) виробничий і позиковий;
б) позичковий і спекулятивний;
в) виробничий, позичковий, спекулятивний;
г) немає вірного варіанта.
5. У процесі кругообігу капітал п/п проходить:
a) три стадії;
б) дві стадії;
в) не змінює форми.
6. Метою формування капіталу є:
a) задоволення потреб у придбанні необхідних активів;
б) підвищення соціальних благ;
в) забезпечення зобов'язань;
г) розрахунки з бюджетом і працівниками.
7. Основним завданням управління формуванням прибутку є:
a) мінімізація вартості капіталу та оптимізація його структури;
б) максимізація прибутку;
в) мінімізація рівня фінансових ризиків.
8. Структура капіталу – це:
a) співвідношення оборотних і необоротних засобів п/п;
б) співвідношення власних і позикових фінансових коштів п/п;
в) різниця між власним і позиковим капіталом.
9. Стартовий капітал призначений для:
a) формування бізнес-плану та пов'язаних з цим досліджень;
б) формування портфеля інвестицій;
в) безпосереднього формування активів нового п/п для початку його господарської діяльності.
10. Для визначення загальної потреби в капіталі новоствореного п/п використовують такі методи:
a) прямий і балансовий;
б) прямий і непрямий;
в) непрямий і балансовий.
11. Результатом оптимізації структури капіталу є:
a) максимізація ринкової вартості п/п;
б) мінімізація фінансових ризиків;
в) максимізація прибутку.
12. Оптимальна структура капіталу забезпечує ефективну пропорційність між:
a) коефіцієнтом фінансової стійкості і коефіцієнтом фінансової ліквідності;
б) коефіцієнтом фінансової стійкості і рівнем фінансового ризику;
в) коефіцієнтом фінансової рентабельності та коефіцієнтом фінансової стійкості.
13. Політика формування власних фінансових коштів полягає в:
a) забезпеченні необхідного рівня самофінансування виробничого розвитку п/п;
б) забезпеченні мотивації працівників;
в) забезпеченні необхідного рівня прибутковості.
14. Дивідендна політика являє собою:
a) порядок виплати дивідендів;
б) розподіл прибутку в АТ;
в) розробку кошторису.
15. Визначити підходи до формування дивідендної політики:
a) консервативний, агресивний, демократичний;
б) помірний, агресивний, демократичний;
в) консервативний, помірний, агресивний.
16. Дивідендна політика полягає в оптимізації пропорції між:
a) використаною і капіталізованою частинами прибутку;
б) накопиченою і використаною частинами прибутку;
в) накопиченою і капіталізованою частинами прибутку.
17. Основна мета емісійної політики:
a) випуск нової партії цінних паперів;
б) залучення на фондовому ринку необхідного обсягу власних фінансових коштів;
в) збільшення частки зовнішнього інвестування.
18. Комерційний товарний кредит – це:
а) відстрочка платежу за поставлену сировину і товари;
б) боргові зобов'язання за розрахунками з постачальниками;
в) розрахунки з кредиторами.
19. Види товарного кредиту:
a) товарний кредит з відстрочкою платежу за умовами контракту;
б) товарний кредит з оформленням заборгованості векселем;
в) товарний кредит за відкритим рахунком;
г) всі варіанти вірні.
20. За джерелами залучення позиковий капітал буває:
a) внутрішній;
б) державний;
в) зовнішній;
г) іноземний.
Багатий думає про те,
Куди інвестувати гроші,
Бідний – куди витратити.
Автор невідомий*
Розділ 8
УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЯМИ
План
Дата добавления: 2021-01-21; просмотров: 72; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!