Дивідендна політика підприємства
Основною метою розробки дивідендної політики є установлення необхідної пропорційності між поточним використанням прибутку власниками і майбутнім його зростанням, що максимізує ринкову вартість підприємства і, що забезпечує стратегічний його розвиток. Виходячи з цієї мети, поняття дивідендної політики може бути сформульоване таким чином: дивідендна політика є складовою частиною загальної політики управління прибутком, що полягає в оптимізації пропорцій між використаною і такою, що капіталізується, її частинами з метою максимізації ринкової вартості підприємства. Формуванню оптимальної дивідендної політики в країнах з розвиненою ринковою економікою присвячені багаточисельні теоретичні дослідження. Найбільш поширеними теоріями, пов’язаними з механізмом формування дивідендної політики, є:
1. Теорія незалежності дивідендів. Її автори – Ф. Модільяні і М. Міллер стверджують, що вибрана дивідендна політика не робить жодного впливу ні на ринкову вартість підприємства (ціну акцій), ні на добробут власників у поточному або перспективному періодах, оскільки ці показники залежать від суми формованого, а не розподілюваного прибутку.
2. Теорія переваги дивідендів (або „синиця в руках”). Її автори – М. Гордон і Д. Лінтнер стверджують, що кожна одиниця поточного доходу (виплаченого у формі дивідендів) внаслідок того, що вона „очищена від ризику” коштує завжди більше, ніж дохід відкладений на майбутнє, у зв’язку з властивим йому ризиком. Виходячи з цієї теорії максимізація дивідендних виплат має більшу перевагу, ніж капіталізація прибутку.
|
|
|
3. Теорія мінімізації дивідендів (або „теорія податкових переваг”). Відповідно до цієї теорії ефективність дивідендної політики визначається критерієм мінімізації податкових виплат з поточних і майбутніх доходів власників.
4. Сигнальна теорія дивідендів (або „теорія сигналізації”). Ця теорія побудована на тому, що основні моделі оцінки поточної реальної ринкової вартості акцій як базисний елемент використовують розмір виплачуваних по ній дивідендів. Виплата високих дивідендів „сигналізує” про те, що компанія знаходиться на підйомі і очікує суттєве зростання прибутку в майбутньому періоді.
5. Теорія відповідності дивідендної політики складу акціонерів (або „теорія клієнтури”). Відповідно до цієї теорії компанія повинна здійснювати таку дивідендну політику, яка відповідає очікуванням більшості акціонерів, їх менталітету.
Емісійна політика підприємства
З позиції фінансового менеджменту основною метою емісійної політики є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу власних фінансових коштів в мінімально можливі терміни. З урахуванням сформульованої мети емісійна політики підприємства є частиною загальної політики формування власних фінансових ресурсів, що полягає в забезпеченні залучення необхідного їх обсягу за рахунок випуску і розміщення на фондовому ринку власних акцій. Розробка ефективної емісійної політики підприємства охоплює такі етапи:
|
|
|
1. Дослідження можливостей ефективного розміщення передбачуваної емісії акцій. Рішення про передбачувану первинну (при перетворенні підприємства в акціонерне суспільство) або додаткову (якщо підприємство вже створене у формі акціонерного суспільства і потребує додаткового припливу власного капіталу) емісію акцій можна прийняти лише на основі всебічного попереднього аналізу кон’юнктури фондового ринку й оцінки інвестиційної привабливості своїх акцій.
2. Визначення цілей емісії. У зв’язку з високою вартістю залучення власного капіталу із зовнішніх джерел цілі емісії мають бути досить ваговими з позицій стратегічного розвитку підприємства і можливостей суттєвого підвищення його ринкової вартості в майбутньому періоді.
3. Визначення обсягу емісії. При визначенні обсягу емісії необхідно виходити з раніше розрахованої потреби в залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел.
|
|
|
4. Визначення номіналу, видів і кількості акцій, що емітуються. Номінал акцій визначається з урахуванням основних категорій майбутніх їх покупців (найбільші номінали акцій орієнтовані на їх придбання інституційними інвесторами, а найменші – на придбання населенням).
5. Оцінка вартості акціонерного капіталу, що залучається. Відповідно до принципів такої оцінки вона здійснюється за двома параметрами: а) передбачуваним рівнем дивідендів (він визначається виходячи з вибраного типу дивідендної політики); б) витратами по випуску акцій і розміщенню емісії (приведених до середньорічного розміру).
6. Визначення ефективних форм андерайтингу. Для того, щоб швидко й ефективно провести відкрите розміщення обсягу акцій, що емітуються, необхідно визначити склад андерайтерів, погоджувати з ними ціни початкового котирування акцій і розмір комісійної винагороди, забезпечувати регулювання обсягів продажу акцій відповідно до потреб в потоці надходження фінансових коштів, що забезпечують підтримку ліквідності вже розміщених акцій на первинному етапі їхнього обороту.
Дата добавления: 2021-01-21; просмотров: 80; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!