Стаття 102 (ЗКУ). Припинення дії земельного сервітуту
1. Дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:
а) поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки;
б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут;
в) рішення суду про скасування земельного сервітуту;
г) закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут;
ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;
д) порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.
2. На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках:
а) припинення підстав його встановлення;
б) коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.
168
Емфітевзисяк право користування чужою земельною ділянкою полягає у тому, що воно виникає за договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач). Воно може надаватися фізичним та юридичним особам на підставі відповідного рішення органів державної влади, які мають право надавати земельнуі ділянки у користування на умовах, визначених земельним законодавством. Зазначене право може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування. Договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб укладається на визначений строк або безстроково. Якщо договір про надання права користування чужою земельною ділянкою укладено на невизначений строк, кожна із сторін може відмовитися від договору, попередньо попередивши про це другу сторону не менш як за 1 рік.
|
|
|
Власник земельної ділянки, що обтяжена емфітевзисоммає право:
1) вимагати від землекористувача використання її за призначенням, встановленим у договорі;
2) переважне перед іншими особами право на його придбання права користування земельною ділянкою у випадку його продажу, за ціною, що оголошена для продажу, та на інших рівних умовах;
3) на одержання відсотків від ціни продажу (вартості права), встановлених договором, у разі продажу землекористувачем права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб іншій особі.
Окрім цього, власник земельної ділянки зобов'язаний не перешкоджати землекористувачеві у здійсненні його прав.
Землекористувачу надається право:
1) користуватися земельною ділянкою в повному обсязі;
|
|
|
2) відчужувати право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
В свою чергу, землекористувач зобов'язаний:
1) вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом;
2) ефективно використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення;
3) підвищувати родючість;
4) застосовувати природоохоронні технології виробництва;
5) утримуватися від дій, які можуть призвести до погіршення екологічної ситуації на земельній ділянці;
6) письмово повідомити власника земельної ділянки про продаж права користування нею. Якщо протягом одного місяця власник не надішле письмової згоди на купівлю, право користування земельною ділянкою може бути продане іншій особі.
Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняється у разі:
1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;
2) спливу строку, на який було надано право користування;
3) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю;
4) за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.
169
Власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту. Воно може бути відчужене землекористувачем або передаватися у порядку спадкування та встановлюється на визначений або на невизначений строк.
|
|
|
Власник земельної ділянки, наданої для забудови, має право:
1) на одержання плати за користування нею, абоодержання частки від доходу землекористувача;
2) володіти, користуватися нею в обсязі, встановленому договором із землекористувачем.
В свою чергу землекористувач має право:
1) користуватися земельною ділянкою в обсязі, встановленому договором;
2) власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови. При цьому, перехід права власності на земельну ділянку до іншої особи не впливає на обсяг права власника будівлі (споруди) щодо користування земельною ділянкою.
Окрім прав, землекористувач зобов'язаний:
1) вносити плату за користування земельною ділянкою, наданою йому для забудови, а також інші платежі, встановлені законом;
2) використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.
Право користування земельною ділянкою для забудови припиняється у разі:
|
|
|
1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;
2) спливу строку права користування; відмови землекористувача від права користування;
3) невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд, за рішенням суду.
У разі припинення права користування земельною ділянкою, на якій була споруджена будівля (споруда), власник земельної ділянки та власник цієї будівлі (споруди) визначають правові наслідки такого припинення, у разі недосягнення домовленості власник земельної ділянки має право вимагати від власника будівлі (споруди) її знесення та приведення земельної ділянки до стану, в якому вона була до надання її у користування.
Якщо знесення будівлі (споруди), що розміщена на земельній ділянці, заборонено законом (житлові будинки, пам'ятки історії та культури тощо) або є недоцільним у зв'язку з явним перевищенням вартості будівлі (споруди) порівняно з вартістю земельної ділянки, суд може з урахуванням підстав припинення права користування земельною ділянкою постановити рішення про викуп власником будівлі (споруди) земельної ділянки, на якій вона розміщена, або про викуп власником земельної ділянки будівлі (споруди), або визначити умови користування земельною ділянкою власником будівлі (споруди) на новий строк.
170
Стаття 136 (ГКУ). Право господарського відання
1. Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
2. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
3. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.
171
Стаття 137. Право оперативного управління
1. Правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
2. Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.
3. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.
?Право установи на самостійне розпорядження доходами…
172
Захист права власності та інших речових прав – це сукупність передбачених цивільним законодавством засобів, що застосовуються у зв'язку із вчиненим щодо права власності та інших речових прав правопорушення та спрямованих на відновлення чи захист майнових інтересів володільця цих прав.
Правова охорона є поняттям ширшим, ніж поняття захист права власноті і охоплює всю сукупність норм права, які передбачають підстави набуття права власності та його припинення. Обсяг правомочностей власника, порядок та межі здійснення права, правовий режим окремих видів об’єктів права власності, а також сукупність організаційних та правових заходів спрямованих на забезпечення реалізації і поновлення порушеного права власності
Виділяють такі цивільно-правові способи захисту речових прав:
а) речово-правові – ті, що направлені на захист речових прав та не пов'язані із якимось конкретними зобов'язаннями, а спрямовані на відновлення належних особі речових прав щодо речі, або ж усунення перешкод чи сумнівів у використанні цих прав (виндикаційний позов, негаторний позов, позов про визнання права власності, вимога про виключення майна з-під арешту (виключення майна з опису), визнання недійсним правового акту, що порушує право власності тощо).
б) зобов'язально-правові – ті, що є певними видами зобов'язань та спрямовані, переважно, не на безпосереднє відновлення речового права, а на побічне відновлення речового права, внаслідок виконання певного зобов'язання. У зв'язку з цим, більше уваги ми приділимо саме речово-правовим способам захисту речових прав.
173
Під віндикаційним позовом слід розуміти вимогу неволодіючого власника чи особи, яка володіла цим майном на законних підставах (титульний володілець) до фактичного володільця про повернення утримуваного ним майна в натурі.
Право на віндикацію належить власнику або титульний володілець, який втратив фактичне володіння річчю. Як відповідач виступатиме особа, яка фактично без належних підстав утримує майно. Предметом віндикації є вимога про повернення майна з незаконного володіння. Підставою віндикаційного позову – є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з незаконного чужого володіння. До умов пред'явлення віндикаційного позову слід відносити:
1) власник чи титульний володілець повинен бути залишеним можливості здійснювати фактичне панування над річчю;
2) майно, якого залишений власник чи титульний володілець збереглось в натурі та знаходилось в фактичному володінні іншої особи;
3) майно, яке підлягає віндикації, повинно бути індивідуально-визначеним;
4) віндикаційний позов носить недоговірний характер та спрямований на захист речових прав.
Для правових наслідків віндикаційного позову суттєве значення має той факт на якому титулі здійснює незаконне володіння річчю фактичний утримувач: добросовісно чи недобросовісно.
При добросовісному володінні власник або титульний володілець має право витребувати майно лише у разі, якщо воно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Якщо ж він придбав це майно безоплатно, то воно передається власнику чи титульному володільцю у будь-яких випадках. При цьому, гроші та цінні папери на пред'явника не можуть бути витребувані від добросовісного володільця.
Добросовісний володілець має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. У випадку, коли поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний володілець має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.
При недобросовісному володінні фактичний володілець, який без належних на те підстав утримував майно зобов'язаний передати власнику усі доходи від майна, які він одержав або міг одержати за весь час володіння ним.
174
Негаторний позов – це вимога власника чи титульного володільця, до третіх осіб, про усунення перешкод у здійсненні повноважень користування та розпорядження. Негаторний позов можливий лише у випадку, коли власник чи титульний володілець і третя особа не знаходяться в зобов'язальних відносинах з приводу спірної речі, а також, коли здійснене правопорушення не призвело до припинення суб'єктивного права власності чи іншого речового права.
Як позивач в негаторному позові може виступати лише власник чи титульний володілець. Натомість відповідачем може бути третя особа, яка своїми протиправними діями створюють перешкоди, що заважають нормальному здійсненню права власності чи іншого речового права. Предметом негаторного позову є вимога позивача про усунення порушень, що не пов'язані із залишенням володіння, а спрямовані на перешкоджання у здійсненні користування чи розпорядження. Підставою негаторного позову є обставини, якими обумовлюється право позивача на користування та розпорядження майном, а також підтверджується те, що поведінка третьої особи створює перешкоди для здійснення цих повноважень. При цьому, неправомірність діянь відповідача презюмується.
176
Позов про визнання права власності чи іншого речового права – це позадоговірна вимога власника майна чи титульного володільця про визнання перед третіми особами факту належності позивачу права власності чи іншого речового права на оспорювань майно, що не поєднано з конкретною вимогою про повернення майна чи усунення інших перешкод, що не пов'язані із залишенням права володіння.
Позивачем за даним договором є власник чи титульний володілець індивідуально-визначеного майна, права на яке оспорюються або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Відповідачем за цим позовом буде третя особа, яка заявляє свої права, так і така, що не заявляє свої права, проте не визнає за особою цих прав.
Предметом позову про визнання права власності чи іншого речового права є констатація факту належності позивачу певного речевого права на майно. Підставою позову є обставини, які підтверджують наявність у позивача відповідного речового права на річ.
Близьким до позову про визнання права власності чи іншого речового права є вимога про звільнення майна з-під арешту (про виключення майна з опису). Вказані дії розглядаються як форма забезпечення цивільного позову. Проте вони можуть суттєво обмежити правовий режим майна, що унеможливить повноцінну реалізацію відповідного речового права не тільки щодо його власника чи титульного володільця, а також і щодо інших осіб, які мають право оспорювати дане обмеження. Тому дана вимога пред'являється до органів, що вчинили таке обмеження.
Визнання недійсним правового акту, що порушує право власності дозволяє власнику чи титульному володільцю майна звернутись до суду з вимогою про визнання незаконним та скасувати правовий акт органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника. Власник чи титульний володілець майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта, а якщо це неможливо, то питання про відшкодування майнової та моральної шкоди.
177
Творча діяльність, або просто творчість, - це цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю.
? Функції (охоронна або захисна, регулятивна, інформаційна, правовстановлююча, обмежувальна..)
178
Система міжнародних відносин, що склалися у світі в галузі охорони інтелектуальної власності об’єднана в рамках всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ).
ВОІВ – це спеціальна установа ООН, в якій на 1 січня 2012 року перебуває 184 країни. Україна є членом з 1974 року.
Конвенції:
1. Бернська к-я про охорону літературних і художніх творів (1886);
2. Всесвітня к-я про авторське право, прийнята в Женеві (1952)
3. Договір ВОІВ про авторське право, укладений в Женеві (1996)
4. Римська к-я про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення
5. Женевська к-я про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм
6. Брюссельська к-я про розповсюдження несучих програм-сигналів, що передаються через супутники (1974)
7. Паризька к-я про охорону промислової власності (1883)
8. Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури
9. Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промислових зразків (1960)
10. Угода з торговельних аспектів права інтелектуальної власності (1994) є обов’язковою для всіх учасників ВТО (Всесвітньої торговельної організації). Україна – учасник ВТО з 2008 року.
179
ПІВ в об’єктивному значенні – це сукупність правових норм, які регулюють відносини , що складаються в процесі створення, легітимації, використання та охорони результатів інтелектуальної (творчої) діяльності.
ПІВ в суб’єктивному значенні – це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися об’єктом права інтелектуальної власності.
Традиційно всі результати творчої діяльності поділяються на об’єкти духовної творчості (об’єкти авторських і суміжних прав) і об’єкти науково-технічної діяльності (винаходи, корисні моделі, промислові зв’язки, торговельні марки тощо).
Стаття 419. Співвідношення права інтелектуальної власності та права власності
1. Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного.
2. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.
3. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності.
180
Авторьске право – це сукупність норм цивільного права, якими регулюються відносини щодо визнання авторства й охорони творів літератури, науки, мистецтва, становлення режиму їх використання, наділення їх авторів немайновими та майновими правами, захисту прав авторів та інших правоволодільців.
В об’єктивному розумінні авторське право – це сукупність правових норм, які регулюють правовідносини, що виникають внаслідок створення і використання творів науки, літератури і мистецтва.
В суб’єктивному розумінні авторське право – це сукупність прав, які належать автору або його правонаступнику у зв’язку із створенням, використанням та розпорядженням твору.
?Функції АП
181
Вітчизняні джерела:
ЗУ «Про авторське право і суміжні права»
ЗУ «Про видавничу справу»
ЗУ «Про кінематографію»
ЗУ «Про архітектурну діяльність»
ЗУ « Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних»
Постанова КМУ «Про державну реєстрацію авторських права і договорів, які стосуються прав автора на твір»
Постанова КМУ «Про затвердження мінімальних ставок авторських винагород (роялті) на використання об’єктів авторських прав і суміжних прав»
Міжнародні джерела
Бернська к-я про охорону літературних і художніх творів (1886)
Всесвітня к-я про авторське право (1952)
Договір ВОІВ про авторське право (1996)
182
Стаття 8. Об'єкти авторського права
1. Об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме:
1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);
2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
3) комп'ютерні програми;
4) бази даних;
5) музичні твори з текстом і без тексту;
6) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;
7) аудіовізуальні твори;
8) твори образотворчого мистецтва;
9) твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;
10) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії;
11) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо;
12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;
13) сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 цієї частини, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;
14) похідні твори;
15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;
16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;
17) інші твори.
2. Охороні за цим Законом підлягають всі твори, зазначені у частині першій цієї статті, як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо).
3. Передбачена цим Законом правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.
Стаття 10. Об'єкти, що не охороняються
Не є об'єктом авторського права:
а) повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;
б) твори народної творчості (фольклор);
в) видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;
г) державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій;
д) грошові знаки;
е) розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).
Проекти офіційних символів і знаків, зазначених у пунктах "г" і "д" частини першої цієї статті, до їх офіційного затвердження розглядаються як твори і охороняються відповідно до цього Закону.
183
Стаття 7. Суб'єкти авторського права
Суб'єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.
184
Стаття 11. Виникнення і здійснення авторського права. Презумпція авторства
1. Первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору.
За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).
Це положення застосовується також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора.
2. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.
3. Особа, яка має авторське право (автор твору чи будь-яка інша особа, якій на законних підставах передано авторське майнове право на цей твір), для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак складається з таких елементів:
латинська літера "c", обведена колом, - (зображення знака не наводиться);
ім'я особи, яка має авторське право;
рік першої публікації твору.
Знак охорони авторського права проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору.
4. Якщо твір опубліковано анонімно чи під псевдонімом (за винятком випадку, коли псевдонім однозначно ідентифікує автора), видавець твору (його ім'я чи назва мають бути зазначені на творі) вважається представником автора і має право захищати права останнього. Це положення діє до того часу, поки автор твору не розкриє своє ім'я і не заявить про своє авторство.
5. Суб'єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах.
Державна реєстрація авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, здійснюється Установою відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку ( 1756-2001-п ). Установа складає і періодично видає каталоги всіх державних реєстрацій.
За підготовку Установою до державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, сплачуються збори, розміри яких визначаються Кабінетом Міністрів України ( 1756-2001-п ).
Про реєстрацію авторського права на твір Установою видається свідоцтво. За видачу свідоцтва сплачується державне мито, кошти від сплати якого перераховуються до Державного бюджету України. Розмір і порядок сплати державного мита за видачу свідоцтва визначаються законодавством.
Особа, яка володіє матеріальним об'єктом, в якому втілено (виражено) твір, не може перешкоджати особі, яка має авторське право, у його реєстрації.
Відповідно до ст.. 437 і ст.11 ЗУ авторське право на твір виникає в силу факту створення твору, тобто українське законодавство не потребує реєстрації чи іншого спеціального оформлення права автора на твір, хоча авторське право може бути зареєстровано відповідно до Постанови КМУ «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються прав автора на твір». Про реєстрацію авторського права видається свідоцтво (відповідно до ч. 3 ст. 2 ЗУ).
185
Стаття 14. Особисті немайнові права автора
1. Автору належать такі особисті немайнові права:
1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;
2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;
3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;
4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.
2. Особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам.
186
Стаття 15. Майнові права автора
1. До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:
а) виключне право на використання твору;
б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.
Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.
2. Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.
3. Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти:
1) відтворення творів;
2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;
3) публічну демонстрацію і публічний показ;
4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;
5) переклади творів;
6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;
7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;
8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;
9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;
10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;
11) імпорт примірників творів.
Цей перелік не є вичерпним.
4. Виключні права авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва передбачають і право їх участі у реалізації проектів цих творів.
5. За винятком випадків, передбачених статтями 21-25 цього Закону, автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів.
Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори.
Кабінетом Міністрів України можуть установлюватися мінімальні ставки авторської винагороди ( 72-2003-п ) та порядок їх застосування. ( Абзац третій частини п'ятої статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом N 850-IV ( 850-15 ) від 22.05.2003 )
6. Обмеження майнових прав, встановлені статтями 21-25 цього Закону, здійснюються за умови, що вони не завдаватимуть шкоди використанню твору і не обмежуватимуть безпідставно законні інтереси автора.
7. Якщо примірники правомірно опублікованого твору законним чином введені у цивільний обіг шляхом їх першого продажу в Україні, то допускається їх повторне введення в обіг шляхом продажу, дарування тощо без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право) і без виплати авторської винагороди, а щодо творів образотворчого мистецтва - з урахуванням положень статті 27 цього Закону. Проте у цьому випадку право здавання у майновий найм чи комерційний прокат залишається виключно за особою, яка має авторське право.
210
Дата добавления: 2020-04-25; просмотров: 123; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!