Загальні питання мовознавства. Походження і розвиток мови.
Перечень заданий по дисциплине «Актуальные проблемы современного украинского яз ы ка и литературы
Теоретические вопросы
1. Прагматика – роздiл мовознавства i семiотики. Взаємодiя суб’єктивних i об’єктивних факторiв у мовi .
Визнання мови як родового поняття сприяло посиленню уваги до аналiзу того , як у мовленнi функцiонують мовнi одиницi. Це зумовило видiлення в мовознавствi, а також i в семiотицi (грец. semeiotike – „учення про знаки”) – науцi про функцiонування iнформацiйних знакових систем, за допомогою яких здiйснюється спiлкування людей, – окремого дослiдного напряму – прагматики (грец. pragmatos – „справа, дiя”), спрямованого на вивчення функцiональної ролi знакiв мовлення. Такий пiдхiд до пояснень функцiй мовних одиниць у мовленнi пояснюється тим, що у висловленнях є видима (експлiцитна) й прихована (iмплiцитна ) мета його озвучення. Наприклад, речення Чи не зайшли б ви до мене? – питальне за синтаксичною структурою й iнтонацiєю – може становити не запитання, а прохання, а то й наказ, що зумовлюється iнтонацiєю . З’ясувати це – одне iз завдань прагматичного аналiзу мовних одиниць. Крiм цього, суб’єктивнiсть мовлення можна розглядати i з погляду iстинностi / неiстинностi повiдомлення, i з погляду оцiнки змiсту висловлення – серйозностi чи несерйозностi, iронiї й сарказму.
У сучасному мовознавствi прагматика набуває все бiльшого застосування в дослiдженнi мовних явищ.
|
|
|
Мовлення будується на основi мовних одиниць, але будучи iндивiдуальним, воно може включати такi одиницi, яких немає в мовi. Це або переосмисленi по-своєму слова, або новоутворенi слова чи словосполучення.
Здебiльшого iндивiдуальне, що з’являється в мовленнi окремих осiб, буває одноразовим, будучи вжитим у конкретному актi мовлення або в творi митця. У такому випадку говорять про iндивiдуальне вживання мовної одиницi або про iндивiдуальнi неологiзми (огнекрилий – у М. Рильського; брунькоцвiт – у П. Тичини; заграви сивозоревi – в А. Малишка). Такi суб’єктивнi вияви у вживаннi мовних одиниць лишилися в царинi мовлення i не стали надбанням мови. Трапляються, проте, випадки, коли мова вбирає в себе iндивiдуальнi новотвори. Залежить це, природно, не вiд бажання окремих iндивiдiв. Визнанню новоствореної одиницi елементом мови сприяє загальна потреба у вираженнi вiдповiдного поняття. Тiльки ставши надбанням колективу, тобто засвiдчуючись у мовленнi багатьох мовцiв, новий елемент стає одиницею мови, а не лише iндивiдуального мовлення (Наприклад, слово „клас” ).
Поява нових слiв чи надання словам не вiдомих ранiше значеннєвих вiдтiнкiв доводять, що в системi мови сталися змiни. Зароджуються вони в iндивiдуальному мовленнi. Так виявляється взаємодiя суб’єктивного й об’єктивного чинникiв у мовi як засобу спiлкування.
|
|
|
2. Функцiї мови (основнi) .
Мова є засобом спiлкування членiв суспiльства. Це засвiдчує одне з її головних призначень, тобто одну з важливих суспiльних функцiй (вiд лат. functio – „призначення”, „виконання”, „здiйснення”) – функцiю спiлкування, або комунiкативну (вiд лат. communicatio – „зв’язок”) функцiю. Суспiльний характер мови, сама її сутнiсть зумовлюється цiєю функцiєю i виявляється в нiй.
Однак видiленням цiєї функцiї роль мови не обмежується. Іншi функцiї є такими:
мислеоформлювальна й волюнтативна – звуки, слова, речення є тими мовними одиницями, якi матерiалiзують людську свiдомiсть, є засобом оформлення думок, бажань, прагнень;
когнiтивна (пiзнавальна) – у мовi вiдбитий пiзнаний людиною свiт; опановуючи мову, людина пiзнає дiйснiсть, а в подальшому використовує її як iнструмент пiзнання;
емотивна (експресивна, емоцiйна) – функцiя вираження почуттiв, емоцiй.
Практичні завдання
1. Підібрати матеріали про системи спілкування глухих та сліпих людей.
2. Підібрати у бібліотеці матеріали про мовленнєві особливості мавп.
3. Підібрати матеріали про системи не мовленнєвої комунікації, що використовуються етнічними групами.
|
|
|
4. Створити картотеку термінів.
Питання для самоконтролю:
1. Висвітлити питання про погляди на природу мови у науковій сфері.
2. Довести, що мова – суспільне явище, а не біологічне чи психічне.
3. Назвати основні функції мови. Охарактеризувати їх.
4. Питання про мовну політику.
5. Професійна і територіальна диференціація мови.
6. Різниця між літературною і загальнонародною мовою.
7. Охарактеризувати структуру мови. Назвати основні мовні одиниці і пояснити їх.
Ключові слова: комунікація, мислення, мова, мовлення, прагматика, психолінгвістика, система мови, структура мови.
Вправи та завдання
Вправа 1. Проаналізуйте наведені нижче уривки із творів видатних науковців та прокоментуйте, як ви розумієте їхні погляди на природу мови. Випишіть із додаткової літератури 1–2 висловлювання мовознавців, філософів, психологів про мову.
1. «Мову слід розглядати, на моє глибоке переконання, як безпосередньо закладену в людині, оскільки свідомим витвором людського розуму мову пояснити неможливо... Мову неможливо було б вигадати, якби її тип не був уже закладений у людському розумі. Щоб людина мала можливість опанувати хоча б одне слово не просто як чуттєву спонуку, а як членоподільний звук, що позначає поняття, вся мова загалом і в усіх своїх взаємозв’язках уже повинна бути закладена в ній. У мові нема нічого одиничного, кожний окремий її елемент виявляє себе лише як частина цілого. Яким би природним не здавалося припущення про поступове утворення мов, вони мали виникнути лише одразу. Людина є людиною тільки завдяки мові, а для того щоб створити мову, вона вже повинна бути людиною. Коли припускають, що цей процес відбувався поступово, послідовно і начебто по черзі, що з кожною новою частиною набутої мови людина все більше ставала людиною, і вдосконалюючись таким чином, ми знову стали вигадувати нові елементи мови, то залишають поза увагою неподільність людської свідомості і людської мови, не розуміють природу дії розуму, необхідного для опанування окремого слова і разом із тим достатнього для розуміння всієї мови. Тому мову
|
|
|
2. «Якщо вважати, що мови поділяються на граматику і словник, то ми маємо тут справу з їхніми фізіологічними функціями, з тим, як працюють їхні складові в цілому і окремо і як крізь них складається органічне життя мови. Існування ж такого у мов має бути визнаним. Покоління проходять, а мова залишається, кожне із поколінь застає мову, як таку, що вже існувала до нього, і притому більш сильною і потужною, ніж саме це покоління; жодне з поколінь ніколи не збагне до кінця її сутності і такою залишає її нащадкам; характер мови, її своєрідність пізнаються лише протягом цілого ряду поколінь, проте вона пов’язує всі покоління, і всі вони виявляють себе в ній; можна бачити, чим зобов’язана мова певному періоду часу, окремим людям, але залишається не – визначеним, що винні вони їй. По суті, мова, яка передається нащадкам – тільки не у вигляді фрагментарних звуків і мовленнєвих побудов, а у своєму активному бутті, – мова, яка не є зовнішньою, а саме внутрішньою, мова у своїй єдності з існуючим завдяки їй мисленням, ця мова являє собою саму націю і власне націю. Що ж являє собою мова, як не розквіт, до якого прагне вся духовна та тілесна природа людини, у якій вперше набуває форми все, що є невизначеним і хитким, а витончене та ефемерне постає у переплетінні з земним? Мова – це також розквіт усього організму нації. Людина може опанувати мову, тільки перейнявши її від інших...»
(Гумбольдт В. О влиянии различного характера языков на литературу и духовное развитие / В. О Гумбольдт // Избранные труды по языкознанию. – Москва, [б.и.], 1984. – С. 324–326).
3. «Мова є начебто зовнішнім проявом духу народів: мова народу є його дух, і дух народу є його мова, і важко уявити собі що-небудь більш тотожне...
Мова, якої б форми вона не набувала, завжди є духовним утіленням життя нації».
(Гумбольдт В. О различии строения человеческих языков и его влиянии на духовное развитие человеческого рода // Избранные труды по языкознанию. – Москва, 1984. – С. 68, 72).
4. «Мова – це система знаків, які виражають поняття, а отже, її можна порівняти з письмом, з абеткою для глухонімих, з символічними обрядами, з формами ввічливості, із військовими сигналами тощо. Вона лише найважливіша поміж усіх цих систем».
(Соссюр Ф. Курс загальної лінгвістики / пер. з фр. А. Корнійчук, К. Тищенко. – Kиїв, 1998. – С. 28).
5. «Слово для людини є таким самим реальним умовним подразником, як і всі інші спільні в неї з тваринами, але разом із тим і таким багатоохоплюючим, як ніякі інші, що не йде в цьому плані ні в яке кількісне і якісне порівняння з умовними подразниками тварин».
(Павлов И. П. Полное собрание сочинений / И. П. Павлов. – 2-е изд., доп. – Москва; Ленинград, 1951. – Т. 4. – 428 с.).
6. «Мова і мовлення є комплементарними структурами. Це означає, що немає мови без мовлення і мовлення без мови, як нема лівого без правого. Мова – це система правил, за якими здійснюється мовлення. Вона може бути подана як таблиця дискретних одиниць, зразків (парадигм) мовоформ. Мовлення як реалізація цих форм являє собою безперервну послідовність складів.
При формуванні мови у процесі комунікації безперервний складовий (іконічний) код має бути перетворений на дискретні одиниці – фонеми, морфеми, слова. Це відбувається в ієрархії нейронних ланцюгів слухового аналізатора».
(Жинкин Н. И. Язык – речь – творчество / Н. И. Жинкин // Избранные труды. – Москва, 1998. – С. 341).
7. «...Мова існує., оскільки в людському суспільстві є потреба у спілкуванні. А спілкування – це перш за все обмін «значеннями», і все у мові підпорядковано завданню здійснення цього обміну «значеннями»».
(Звегинцев В. А. Теоретическая и прикладная лингвистика: учебное пособие. изд. 2-е. – Москва, 2007. – С. 15).
Вправа 3. Прочитайте уважно уривки з різних творів.
Прокоментуйте, будь ласка, які функції мови проявляються в них більшою мірою.
1. «Форми, в які складалася давня українська міфологія, були реальні образи, взяті на землі. Бо земля була в давнього чоловіка, як кажуть, під носом, а небо – під лісом. Молода слабосильна душа не могла ще думати логічними мислями і мусіла кликати собі до помочі фантазію. Давні люди мусіли думати, гадати формами картин, а не душ: тим-то у всіх народів релігія попереджала філософію й науку. Всі образи для своєї релігії давні Українці мусіли брати з природи, котра обгартувала їхнє життя з усіх усюдів, як і всі народи з давніх давен в своїй міфології переносили поперед усього землю на небо. Тим-то й вийшло так, що все в міфології, що справді діється на небі, все те ніби діялось десь на землі».
(Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології. – 2-е вид. – Київ, 2003. – С. 6.)
2. «Усі мови світу можна поділити на групи за певними принципами, що покладені в основу класифікації. Так, вони можуть бути систематизовані за територіальною чи географічною, ареальною ознакою (наприклад, мови Африки, Австралії, Європи); залежно від функцій, які вони виконують у суспільстві (наприклад, латинська мова в римсько-католицькій церкві, церковнослов’янська – в греко-правословній, арабська – в ісламі); за їх поширеністю тощо».
(Бевзенко С. П. Вступ до мовознавства: Короткий нарис: Навч. посіб. – Київ, 2006. – С. 39.)
Заняття №3
Загальні питання мовознавства. Походження і розвиток мови.
Дата добавления: 2020-04-25; просмотров: 278; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!