Передача лінгвістичних особливостей в художньому перекладі
Навіть у найкращому перекладі неминуче будуть втрачені особливості оригінального тексту, які пов‘язані зі специфікою написання і прочитання ієрогліфів. О. М. Городецька підкреслює, що «в поетичному тексті жоден ієрогліф не випадковий, і кожен його внутрішній складовий елемент додає думку і образ...» [№, с. 7]. Таке можливо через специфічну полісемантичність китайського ієрогліфа, що зобов‘язує перекладача враховувати всі можливі конотації.
Як ілюстрацію використання полісемантичності ієрогліфів в поезії можна навести вірш «У голови уряду просимо вказівок» («向总理请示»), що прозвучав на площі Тяньаньмень у квітні 1976 р. [№, с. 31–32]:
黄浦江上有座 桥 ， На річці Хуанпу є міст,
江桥腐败已 动摇。 Річковий міст прогнив [і] вже хитається.
江桥摇 ， Річковий міст гойдається,
眼看要垮掉 ; Так і дивися ось-ось розвалиться;
请指示， 是拆还是烧？ Будь ласка, дайте вказівки: зламати або спалити?
Ще одна особливість китайського поетичного тексту, яку через особливості ієрогліфічної писемності неможливо відобразити при перекладі – це омограми або глосолалії (у визначенні В. М. Алексєєва). Л. М. Меньшиков зазначає, що «майже в кожному вірші у формі восьмивіршів – «люйши» зустрічаються графічні паралелі в суміжних рядках.
|
|
|
В. М. Алексєєв знаходить своє розв‘язання проблеми передачі омограм під час перекладу. Він пропонує поділити «ієрогліфічну групу на її звичайні складові частини» і перекладати їх «послідовно, тобто називаючи в перекладі всі явища детермінативом і використовуючи китайський словниковий коментар для мальовничій імітації». З одного боку, подібний принцип дозволяє перекладачеві якомога точніше передати зміст оригіналу («цей переклад на всі сто відсотків є дослівним, аж до конструкції та порядку слів»), але, з іншого боку, призводить до збільшення тексту перекладу (на один ієрогліф «потрібні два чи навіть три слова»).
У свою чергу, Л. М. Меньшиков вважає, що цей принцип може бути використаний тільки для перекладупрозових творів, а не поезії, оскільки віршований текст потребує строгого ритму і вельми чутливий до додаткових слів. Однак М. Є. Кравцова не погоджується, що в перекладі поетичного тексту неможливо досягти подібного ефекту. Як приклад реалізації цього прийому на практиці вона наводить рядки з поеми «Закликання того, хто сховався від світу» («招 隐士»), написаної, як вважається, Хуайнань Сяошанєм (淮南小山, II с. до н. е.):
|
|
|
嵚岑碕礒兮 Ох, стрімкі скелі круті [і] кам’янисті,
碅磳磈硊， Височіють скелі круті [і] скелясті,
树轮相纠兮 Ох, дерева один з одним сплелися,
林木茷骫。 В гаю дерева гілками переплелися.
В оригіналі в перших двох рядках можна побачити шість ієрогліфів з детермінативом «камінь» (石) і два ієрогліфи з детермінативом «гора» (山). У перекладі цих рядків М. Є. Кравцовій вдається не тільки зберегти зміст усіх ієрогліфів, а й передати використану автором особливість китайського поетичного тексту шляхом підбору слів, що мають загальну фонему:
А кручи крутые кружат крутизною.
Громады, грозясь, громоздятся горою.
Колючий кустарник и сети ветвей,
Завалы стволов над буграми корней.
Як згадувалося раніше, до великих проблем для адекватного перекладу та розуміння китайської класичної поезії належить також наявність у поетичних творах реалій, характерних для тієї епохи, в яку жив поет. Це можуть бути предмети обстановки, одяг, прикраси, звички і звичаї тощо.
Наприклад, танські й сунські поети неодноразово у своїх творах пишуть про чай, згадуючи також і способи його приготування. Як зазначає І. О. Алімов, «і сам чай, і спосіб його приготування в сунський час істотно відрізнялися від відомих нам тепер: листя сушили, розтирали в порошок і вже з нього готували брикети (бінча) або плитки (туаньча), в які часто додавали різні ароматичні присадки на зразок імбиру або запашного перцю; потім, за необхідності, брикети розтирали, але не заварювали окропом, а варили як суп і розливали з котла в чашки». Однак перекладачі переважно нехтують вивченням таких специфічних особливостей, це призводить до того, що переклад не відповідає оригіналу і стає вигадкою перекладача. Як приклад розглянемо рядки з ци Лі Цінчжао на мелодію «Маленькі пагорби» («小重山»):
|
|
|
碧雲籠碾玉成塵， Лазурові хмари розітру, яшма стане пилом,
留曉夢， Тягнеться ранковий сон,
驚破一甌春。 Розіб’ється [він від] однієї чашки весни
Знаючи згадані вище особливості приготування чаю в той час, перекладач не матиме сумнівів з приводу того, що мова йде саме про це.
Ще одна проблема виникає при перекладі тавтофонів (双字), своєрідність яких полягає в їх смисловий поліфонії і невизначеності. Як поетичний прийом вони зустрічаються ще у «Шицзіні» та використовуються «для передачі непередаваного, виразу (-натяку) невимовного» [№., с. 219]. Так, тавтофон 愁愁 (chóuchóu, сумносумно) в поетичних творах «може передавати всю гаму настроїв засмученої людини і позначати різні явища навколишнього світу (картина в‘янучої природи, звуки осіннього вітру і т. п.), що викликають такі настрої» [№., с. 151]. Як приклад використання тавтофонів можна навести ци сунского поета Лі Юя (李煜, 936–978) на мелодію «Хвилі, що намивають пісок» («浪淘沙»):
|
|
|
簾外雨潺潺， За фіранками дощ шепоче,
春意闌珊。 Весна підійшла до кінця.
羅衾不耐五更寒。 [Під] шовковою ковдрою нестерпний холод в п’яту варту.
夢裏不知身是客， Уві сні не знаю, що я [тільки] гість [тут],
一晌貪歡。 [І] на мить відчуваю радість.
獨自莫憑欄， На самоті не стану спиратися на перила,
無限江山， [Дивлячись] на нескінченні річки [та] гори –
別時容易見時難。 Розлучитися легко, побачитися [знову] важко.
流水落花春去也， Річка забрала квіти, що опали, весна пішла.
天上人間。 [І] на небі, [і] на землі.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 195; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!