Особливості перекладу художнього тексту, вимоги до даної діяльності.

Стр 1 из 6Следующая ⇒

Державний заклад

«ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ імені К. Д. УШИНСЬКОГО»

Факультет іноземних мов

Кафедра перекладу і теоретичної та прикладної лінгвістики

КУРСОВА РОБОТА

з актуальних проблем перекладу художніх текстів на тему:

ПЕРЕКЛАДАЦЬКІ ТРУДНОЩІ ПРИ ПЕРЕКЛАДІ

ХУДОЖНІХ ТЕКСТІВ З КИТАЙСЬКОЇ МОВИ НА

УКРАЇНСЬКУ МОВУ

Студента (ки) 3 року навчання 4 групи

факультету іноземних мов

спеціальності: 035 Філологія

(Переклад з англійської, китайської українською), денна форма навчання

Довбенко Ігора Олександровича

підпис ______________

Науковий керівник:

к. філол.н., ст. викл. Дружина Т. А.

підпис

Національна оцінка ______________________

Кількість балів: _______Оцінка: ECTS ______

Члени комісії ___________ _______________________________________________

(підпис) (вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)

____________ _______________________________________________

(підпис) (вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)

____________ _______________________________________________

(підпис) (вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)

Одеса – 2018

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1. Основні теоритичні питання

1. Художній текст та поняття художнього перекладу…………………………………………………..................................

1.1 Особливості перекладу художнього тексту, вимоги до даної діяльності

2. Проблеми еквівалентності…………………………………………………..

РОЗДІЛ 2. ТРУДНОЩІ ПЕРЕКЛАДУ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ З КИТАЙСЬКОЇ МОВИ

1. Особливості перекладу з китайської мови………………………………….

1.1. Усний переклад……………………………………………………………..

1.2. Письмовий переклад………………………………………………………..

2. Категорії перекладацьких помилок та основні труднощі при здійсненні перекладу ………………………………………………………………………...

3. Лексичні проблеми перекладу………………………………………………..

4. Переклад китайських фразеологізмів………………………………..............

4.1 Способи перекладу китайських фразеологізмів на українську мову…….

4.2 Складнощі перекладу китайських фразеологізмів на українську мову …

5. Переклад китайських віршів…………………………………………………

5.1. Передача лінгвістичних особливостей в художньому перекладі………..

5.2. Деякі помилки під час художнього перекладу……………………………

Висновки…………………………………………………………………………

Список джерел

Додаток

ВСТУП

Переклад як один з найстарішіх видів людської діяльності виконує дуже важливу соціальну функцію, завдяки якої постає можливим міжкультурна комунікація людей. Завдяки перекладу, люди які відносяться до різних етнічних груп почали взаємодіяти, обмінюватися духовними цінностями, досягненнями, що сприяє розвитку людства в цілому.

Існує безліч визначень слова "переклад". З одного боку під перекладом розуміється розумова діяльність, процес еквівалентної передачі інформації, вираженої однією мовою засобами іншої мови, з іншого боку перекладом називають і результат цього процесу - текст, усний чи письмовий.

Найголовнішим завданням, що стоїть перед перекладачем, є максимально точна і адекватна передача змісту оригіналу засобами іншої мови. Однак кожна мова має свою індивідуальну структуру, властиві тільки їй властивості та особливості, що обмежує можливість повного збереження в перекладі змісту вихідного тексту. Від перекладача вимагається розуміння всіх смислових відтінків і функцій оригіналу, проникнення в підтекст, сприйняття емоційно-експресивного змісту тексту і т. д.

Проблематика перекладу, і власне художнього перекладу, не нова. Осяжні витоки її сходять до Стародавнього Риму; ще Цицерон формулював, що слова при перекладі слід не підраховувати, а зважувати, і, отже, вже тоді вирішувалася проблема вірності оригіналу один з наріжних питань перекладацької практики протягом наступних двох тисяч років. І хоча погляди на переклад склалися в струнку систему лише в останні десятиліття, Історія європейської культури все ж налічує безліч спроб викласти ці погляди в міру їх накопичення.

У процесі роботи перекладачі стикаються з безліччю граматичних, лексичних, стилістичних проблем. Перекладач буде прагнути перевести текст так, щоб читач перекладу отримав те ж художнє враження, що і читач оригіналу. Для цього йому доведеться «згладжувати» деякі національно-культурні відмінності, стежити за тим, щоб текст в перекладі сприймався так само природно, як і в оригіналі, щоб увагу читача перекладу не відволікалася на незнайомі йому реалії, яких при читанні не помічає читач оригіналу, оскільки вони йому добре знайомі.

Можливо, при цьому читач отримає достатньо повне уявлення про творчий метод письменника, але достовірного уявлення про ту культуру, представником якої є письменник, він при цьому, швидше за все, не отримає. Дана курсова робота спрямована на вивчення проблем перекладу з погляду перекладацьких труднощів при перекладі.

У даній курсовій роботі розглядаються основні перекладацькі проблеми, що виникають при перекладі художнього тексту з китайської мови на українську мову.

Мета роботи полягає у виявленні основних труднощів при перекладі китайського художнього тексту та оптимальних способів досягнення эквівалентності.

Мета роботи визначена наступними завданнями:

1) Визначити що саме є художнім перекладом та його особливості.

2) Розкрити особливості перекладу художнього тексту.

3) Визначити що є еквівалентністю та способи її досягнення.

4) Виділити особливості перекладу в мовній парі "китайська – українська".

Об’єктом дослідження є переклад китайського художньго тексту.

Предметом дослідження постаєаналіз різних аспектів перекладу з китайської мови.

Актуальність теми даної курсової роботи обумовлена величезним інтересом усього світу до Китаю, що є на даний момент однією з передових країн світу і до китайської мови як до одного з найбільш поширених у всьому світі. В період активних міжкультурних комунікацій значимість перекладу не підлягає сумніву, проте він приховує в собі безліч підводних каменів, проблем, з якими дуже часто стикаються перекладачі. В останні роки значно розширилося коло учасників перекладацької діяльності у зв'язку з розширенням і поглибленням міжнародних економічних, торгівельних, господарських, наукових, виробничих і культурних контактів нашої країни.

«Підвищення ролі перекладу в сучасній комунікації зумовлює необхідність забезпечення перекладацької діяльності ефективними матеріалами, що дозволяють досягати якісних результатів при виконанні перекладів» [Борисова Л. І. лексичні труднощі перекладу. - М.: ВЦП, 2000. - 350 с.

Робота складається з двох розділів, висновків, введення, висновків, додатку і списку використовуваної літератури. У введенні описується актуальність дослідження, визначаються завдання методи. Перша глава присвячена розгляду теоретичних аспектів і аналізу проблематики з даної теми. Друга глава, що носить практичний характер, присвячена аналізу основнинх складнощів і особливостей перекладу китайського художнього тексту.

ГЛАВА 1

ПРОБЛЕМИ ПЕКЛАДУ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ З КИТАЙСЬКОЇ МОВИ НА УКРАЇНСЬКУ МОВУ.

Темою нашого дослідження є перекладацькі труднощі які виникають під час перекладу художніх творів на україньску. Зпочатку з’ясуємо що таке художній текст. За енциклопедичним словником, художній текст – це сукупність прийомів націлених на досягнення цілосної виразності твору мистецтва і утворюючу стійку поетичну формулу із своїми постійними елементами. Ю.М. Лотман у своїх роботах позначав, що у художньому тексті інформативність лише мається на увазі а не написана, що надає читачеві змогу самому вирішувати який сенс покладено у тому чи іншому реченні. Структура художньої мови може порушуватися через неповну реалізацію – імітацію незавершеності, обірваність, відривковість, що являє собою засоб художньої активізації її структури. Ю.М. Лотман також вважає, що задля розуміння тексту необхідно знати його основні властивості, а саме:

1) Виразність тексту – наявність в ньому знаків мови та внесистемних елементів які в художньому тексті тексті можуть стати системними.

2) Відобмеженність – у будь якому тексті можна знайти рису відобмеженності, але тільки у художньому тексті такі риси полягають в одному реченні, фразі або навіть слові.

3) Структурованність – у художньому тексті одні межи можуть включати в себе інші, що є невід’ємною частиною первинної межи, і у сукупністі вони утворюють структурне єдине.

Наступне питання полягає у тому що є художнім перекладом ?

Т.А. Казакова у своїй праці «Художній переклад. Навчальний посібник» вважає, що «художній переклад полягає у творчому перетворенні оригіналу із використанням усіх необхідних виражальних засобів на мову перекладу, та із можливим супроводженням більш повної передачі літературних особливостей оригіналу». Перекладач створює щось подібне оригіналу із доданням особистих переваг, це також називають перекладацькою стратегією. Т.А. Казакова вважає це позитивним моментом, так як це додає тексту творчій характер і робить текст перекладу художнім. Можна вважати художній переклад інтерпретацією. За Т.А. Казаковой, інтерпретація – це розкриття думки, пояснення будь-якого тексту.

Художній переклад вимагає високого рівня творчості в роботі перекладача. Тут важливі не тільки передача та донесення до читача певного об’єму інформації, але ї процес створення художнього образу, а тому перед перекладачем постає складна задача адекватного та правильного відтворення естетичних категорій, а саме вираз почуттів, емоцій, переживань, які були описані в тексті оригіналу. По суті, під перекладом художнього твору розуміється співавторство, однак співавторство непросте, оскільки перекладач обмежений у своїх діях - він не може собі дозволити відхід від оригінального тексту або допущення вольності при передачі його змісту. Відхід в буквальну передачу тексту зробить переклад незрозумілим і нецікавим для читача. Захопленість художньою передачею може призвести до спотворень і відходу від оригінального змісту.

Складність перекладу текстів художніх творів пояснюється надзвичайною "навантаженістю" кожного слова - адже перекладачеві доводиться не тільки перекладати текст з іншої мови, а ще й створювати його за змістом знову; також присутнє різне світобачення, а отже, специфічні способи усвідомлення і відображення світу в різних мовах; відмінності культур, до яких належать мови перекладу та оригіналу.

Отже, літературний переклад неможливо здійснити без всебічного осмислення оригіналу. Одного знання іноземної мови тут недостатньо, потрібна особливу майстерність, вміння інтерпретувати гру слів, почуття мовної форми, здатність передати художній образ, в хід йдуть професійні «письменницькі» навички: хороший склад, уміння грамотно і цікаво писати по-російськи чи по-українськи, фантазія, життєвий досвід, мистецтво інтерпретації.

Наприклад, для того щоб здійснити якісний переклад з іншої мови на українську мову, відтворити твор як художній, дуже важливо володіти навичками передачі мовного колориту того народу, на мові якого здійснюється переклад. При цьому є перекладачі які вважають за найголовніше відповідність перекладу, адаптацію по відношенню до рідної мови та менталитету, а інші перекладачі вважають більш важливим залишити сутність відображуючу мислення національного колорита оригіналу, тим самим змушуючи читача сприймати іншу культуру. З цих двох точок зору і виникають два типи літературних перекладів - вільний і дослівний, які часто змінюють один одного. У значенні слова в різних мовах часто виділяються різні ознаки одного і того ж явища або поняття, де відображено бачення світу, властиве певній мові, точніше, носіям даної мови, що неминуче створює труднощі при перекладі.

Правильний вибір слова для повної передачі значення слова в тексті який перекладають є однією з основних і найбільш складних завдань перекладу. Труднощі цього завдання обумовлюються складною природою слова, його багатогранністю і семантичним багатством.

Слово як лексична одиниця в іноземній та українській мовах не завжди збігається. Часто одному слову української мови в іноземній відповідає складене слово або ціле словосполучення. Семантична структура слова зумовлює можливість його контекстуального вживання і переклад контекстуального значення слова являє собою нелегку проблему.

Контекстуальне значення слова багато в чому залежить від характеру семантичного контексту, від семантики поєднаних з ним слів. Чим ширше семантичний обсяг слова, тим ширше його сполучуваність, тому що завдяки цьому воно може вступати в найрізноманітніші зв'язки. Це в свою чергу допускає широкі можливості його передачі в перекладі, різні варіанти перекладу.

При розгляді питання про переклад слів, слід згадати і про слова місцевих діалектів та жаргонізмів. При перекладі місцевих діалектів не так варто користуватися діалектами мови, на яку робиться переклад, так як це внесло б абсолютно неправильні асоціації і чужий національний колорит. Переклад місцевих діалектів являє собою складну задачу, розв’язнення якої можливе тільки за допомогою адекватних замін. Слід в основному користуватися нейтральною лексикою та синтаксичними можливостями мови і вдаватися до таких відступів від норм літературної мови, які не мають яскраво вираженого місцевого або національного забарвлення.

Однією з основних лексичних проблем перекладу є вибір слова. Завдання перекладача полягає в тому, щоб знайти потрібне слово, яке було б адекватним по відношенню до іноземного слова, тобто мало б значення, те ж стилістичне забарвлення і викликало б ті ж асоціації. Є слова, значення яких в деяких мовах майже повністю збігаються.

У пошуках потрібного слова перекладач зазвичай звертається до синонімічного ряду в іноземній мові. Наявність синонімії дає перекладачеві можливість досягти адекватності при перекладі.

Прикметники, які мають емоційне значення і надають емоційну забарвленість висловлюванню, вимагають перекладу словами, які були б рівноцінні їм і в емоційному плані. Вони перекладаються як би більш "вільно", ніж прикметники, що не мають емоційного значення.

“Перекладач повинен дуже уважно ставитися до емоційного значенням слова і пам'ятати, що воно може викликати як позитивні, так і негативні асоціації - факт, який має дуже велике значення для перекладу. Збіг предметно-логічного значення не завжди означає збіг емоційного” [Комісаров В. М. Лінгвістика перекладу.-М: Міжнародні відносини, 2000. - 176 с.]

В силу зазначених вище особливостей перекладу художнього твору досить складно оцінювати якість перекладеного тексту в цьому жанрі, а також застосовувати для цієї мети ті чи інші відомі класифікаційні моделі перекладацьких помилок.

Але, існує також необхідність у виявленні та аналізі перекладацьких помилок, оскільки така робота дозволяє чітко побачити культурні особливості двох народів, глибше пізнати мову, зрозуміти традиції країни мови, що вивчається. Існує безліч класифікацій перекладацьких помилок. Так, найбільш загальна класифікація пов'язана з діленням перекладацьких помилок на мовні та смислові. Також перекладацькі помилки часто актуалізуються як спотворення, неточності, пропуски. Багато помилок можна інтерпретувати по декількох позиціях одночасно.

Особливості перекладу художнього тексту, вимоги до даної діяльності.

Художній (літературний) переклад. Цей вид перекладу передає думки оригіналу у формі правильної літературної української мови, і викликає найбільшу кількість розбіжностей в науковому середовищі. Багато дослідників, такі, як Л. С. Бархударов, Р. Гачечиладзе, А. А. Смирнова вважають, що найкращі переклади повинні виконуватися не стільки за допомогою лексичних і синтаксичних відповідностей, скільки творчими пошуками художніх співвідношень, по відношенню до яких мовні відповідності відіграють підлеглу роль, ця проблема буде коротко розглянута нами нижче.

Згідно з визначенням Комісарова В. Н., художнім перекладом називається переклад творів художньої літератури.

Твори художньої літератури протиставляються всім іншим мовним творам завдяки тому, що для всіх них домінантною є одна з комунікативних функцій, а саме художньо-естетична чи поетична. Основна мета будь-якого твору цього типу полягає в досягненні певного естетичного впливу, створенні художнього образу. Така естетична спрямованість відрізняє художню мову від інших актів мовної комунікації, інформативний зміст яких є первинним, самостійним.

Ми можемо виділити основні вимоги до художнього перекладу і перекладача, який намагається досягти максимальної еквівалентності даного твору:

1. Точність. Перекладач зобов'язаний донести до читача повністю всі думки, висловлені автором. При цьому повинні бути збережені не тільки основні положення, але також нюанси і відтінки висловлювання. Дбаючи про повноту передачі висловлювання, перекладач, разом з тим, не має нічого додавати від себе, не повинен доповнювати і пояснювати автора. Це також буде спотворенням тексту оригіналу.

2. Стислість. Перекладач не повинен бути багатослівним, думки повинні бути наділені в максимально стислу і лаконічну форму.

3. Ясність. Лаконічність і стислість мови перекладу, однак, ніде не повинні йти на шкоду ясності викладу думки, легкості її розуміння. Слід уникати складних і двозначних оборотів, що ускладнюють сприйняття. Думка повинна бути викладена простою і ясною мовою.

4. Літературність. Як вже зазначалося, переклад повинен повністю задовольняти загальноприйнятим нормам української літературної мови. Кожна фраза повинна звучати природно, не зберігаючи ніяких натяків на чужі українській мові синтаксичні конструкції оригіналу. Зважаючи на значну розбіжність в синтаксичній структурі китайської та української мов, як зазначалося вище, рідко виявляється можливим зберегти при перекладі форму виразу оригіналу.

Більше того, в інтересах точності передачі змісту часто буває необхідним при перекладі вдатися до зміни структури речення яке перекладають відповідно до норм української мови, тобто переставити або навіть повністю замінити окремі слова і вирази, хоча заміна навіть одного слова іншим досить істотна. У перекладі ж не одне, а всі слова замінюються іншими, що належать, крім усього, до іншої мовної системи, яка відрізняється своєю особливою структурою мови - порядок слів у реченні, слова, що належать до одного синонимическому ряду, як правило, істотно відрізняються в різних мовах смисловими відтінками.

Таким чином підводячи підсумок до вищесказаного, ми можемо говорити про три види перекладу: послівний переклад, дослівний переклад і художній (літературний) переклад.

Проблема еквівалентності

Однією з найбільших проблем при перекладі художнього тексту можна вважати проблему досягнення еквівалентності. Проблема досягнення еквівалентності двох текстів, тексту оригіналу і тексту перекладу, а також їх фрагментів виникла давно. Міжмовна еквівалентність - одне з базових і досить складних понять теорії перекладу. Саме ступінь еквівалентності двох текстів - на вихідній мові та мові перекладу - дозволяє нам судити про успішність перекладу, а так як в даний час в українській пресі з'являється велика кількість іноземної літератури, науково-публіцистичної, так і художньої, то, у зв'язку з цим, проблема якості перекладу даної літератури стає досить актуальною, для того, щоб приділяти їй велику увагу в роботах по перекладознавству.

Ми звернулися до теми еквівалентності перекладу на прикладі художнього тексту, оскільки саме такий вид тексту, який несе в собі, крім інформативного та мовного матеріалу, ще й матеріал парамовного характеру - відомості про культуру, яка дуже багатогранна і, зокрема, в художніх творах постає через естетику персонажів, специфічні умови епохи, психологічні нюанси людських взаємин і т. д. Всі ці характеристики ускладнюють проблему досягнення еквівалентності перекладу, але, з іншого боку роблять роботу перекладача професійно і творчо більш інтенсивно. і цікавою.

Проблеми досягнення перекладацької еквівалентності (адекватності) при вирішенні питань перекладності та неперекладності текстів.

Піднімаючи ключове питання перекладознавства - еквівалентність, або, іншими словами, специфічне відношення між текстами, що дозволяє вважати один текст перекладом іншого, ми не можемо обійти увагою передумову еквівалентності – перекладність.

Перекладність - принципова можливість перекласти текст. На повсякденному рівні практики перекладу часто вважають неможливим перекласти деякі тексти. Як правило, мова йде про художні тексти, які представляють особливу складність для перекладу. Однак складність перекладу, пов'язана зі складністю оформлення естетичної інформації в тексті, і перекладність - не одне і те ж.

Прихильниками принципової неперекладності, як відомо, виступали

В. Гумбольдт, Л. Вайсгербер, А. А Потебня та ін. Вони стверджували, що кожна мова містить унікальну «картину світу», що визначає світосприйняття розмовляючих на цій мові, а своє крайнє вираження цей погляд знайшов у «принципі лінгвістичного релятивізму» (гіпотеза Сепіра - Уорфа), де мова і мислення ототожнюються.

Великий німецький лінгвіст, філософ мови і перекладач Вільгельм фон Гумбольдт, спираючись на ідеї антропологічного підходу до мови, тісного зв'язку мови і мислення, говорить про неперекладність унікальних художніх творів, в силу їх особливої природи.

Суть цієї особливої природи полягає в тому, що мова такого роду творів відображає мислення і «дух» народу. На думку Гумбольдта, мови лише синонімічні та складові їх слова не можуть бути визнані повною мірою еквівалентними словами іншої мови, винятками є хіба що слова, що позначають чисто фізичні об'єкти, а це ставить під сумнів саму можливість повноцінного перекладу.

На противагу згаданим вище теорій з'явився принцип абсолютної перекладності, який стверджує, що всі мови є лише варіація якогось загального lingua universalis і для перекладу важлива лише спільність понять.

Цей принцип знайшов своє відображення і розвиток у теорії універсалій

Н. Хомського і в опорі на денотативну функцію мови. Ж. Мунін висловлювався про можливість перекладу з будь-якої мови на будь-яку -причому з безумовною відповідністю означаємого означаємому І навпаки. Більш того, він прогнозував можливість повної, стовідсоткової автоматизації наукового і технічного перекладу.

Крім того, позиції абсолютної перекладності дотримувалися перекладачі - прихильники так званого пословного перекладу П. Вяземський і Є. Ланн, які стверджували можливість точно відтворити, скопіювати оригінал.

Всі погляди такого роду репрезентують іншу крайність: надмірне узагальнення призводить до недооцінки ролі мови в процесі пізнання.

Ми приєднуємося до думки авторів А. Ф. Федорова, С. В. Тюленєва, В. С. Алексєєвої, які вважають, що обидва принципи - принцип абсолютної неперекладності, і принцип абсолютної перекладності - недостатньо повно відображають реальну картину «взаємоперекладності» мов, оскільки і тому й іншому принципам бракує динамічності. Кожна мова являє собою щось гнучке та багатолике, і кожна культура теж схильна до безперервних змін.

Якщо зв'язок мови і культури призводить до створення унікальних мовних утворень (простим прикладом таких утворень є формули контакту, фразеологізми, екзотизми), то перекладність буде залежити від того, чи існує в даний історичний момент комунікативний взаємозв'язок між цими утвореннями в різних мовах.

В сучасній теорії перекладу переклад позначає відповідність текста переклада тексту оригінала. Як показав наш аналіз робіт А. В. Федорова, Ст. Коллера, В. С. Алексєєвої, сучасний науковий погляд на еквівалентність позбувся колишнього уявлення про те, що можна домогтися такого перекладу, який буде точною копією оригіналу, погляд на текст як арифметичну суму елементів, з яких кожен окремо міг бути відтвореним у перекладі.

З'ясувалося, що ні стовідсоткова передача інформації, ні стовідсоткове відтворення єдності тексту через переклад неможливі. І це не означає, що переклад неможливий взагалі, а тільки те, що переклад не є абсолютною тотожністю з оригіналом. Таким чином, варто розрізняти потенційно досяжну еквівалентність, під якою розуміється максимальна спільність змісту двох різномовних текстів, що допускається відмінностями мов, на яких створені ці тексти, і перекладацьку еквівалентність - реальну змістову близькість текстів оригіналу і перекладу, що досягається перекладачем у процесі перекладу.

Отже, особливий зв'язок, що встановлюється між оригіналом і перекладом, простежується як у плані змісту, так і в плані вираження, і є настільки тісним, наскільки це тільки можливо в умовах міжмовної комунікації, тобто тоді, коли дає про себе знати нормальна, яку складно перебороти перешкода відмінності мов, різних способів вираження певного змісту. Цей зв'язок найчастіше називають "еквівалентністю" або "адекватністю".

Так, Я. І. Рецкер під еквівалентами розуміє постійні, «рівнозначні», відповідності між одиницями вихідної мови та мови перекладу які не залежать від контексту. А В.Н. Комісарів вважає, що «еквівалентність перекладу полягає в максимальній ідентичності всіх рівнів змісту текстів оригіналу та перекладу», що при оціночному трактуванні терміна «еквівалентність», тобто коли «хорошим», або «правильним», визнається тільки власне «еквівалентний» переклад, вживання терміна «адекватність» стає зовсім зайвим.

Адекватний переклад є метою художнього перекладу. Деякі автори пропонують вживати замість терміна "адекватний переклад" термін "повноцінний переклад", маючи на увазі вичерпну передачу смислового змісту оригіналу і повноцінну функціонально-стилістичну відповідність йому»

В цілому, Комісаров виділяє три підходи до визначення поняття "еквівалентність".

Перший підхід до еквівалентності як до тотожності, повноцінності, збереження незмінного плану змісту, виявляється не цілком коректним, оскільки в процесі перекладу завжди потрібне певне перетворення змісту. Найчастіше це проявляється в тому, що перекладач свідомо йде на певні втрати, і переклад неминуче втрачає деякі риси оригіналу. Саме в цьому сенсі Л. С. Бархударов говорить про неминучість втрат при перекладі, «тобто має місце неповна передача значень, що виражаються текстом оригіналу». А якщо так, то визначення еквівалентності, яке ставить на чільне місце саме «повноцінність» і «збереження незмінного плану змісту» оригіналу, має бути визнано не цілком прийнятним і потребує коригування.

Другий підхід полягає в тому, що робиться спроба виділити в змісті оригіналу якусь інваріантну частину. Збереження цієї інваріантної частини змісту оригіналу визнається необхідною і достатньою умовою для забезпечення еквівалентності перекладу в цілому. Найчастіше під інваріантною частиною оригіналу розуміється або функція тексту оригіналу, або описана в ньому ситуація. Іншими словами, якщо забезпечується виконання перекладом тій же комунікативної функції, яка міститься в оригіналі, або описується та ж ситуація, що і в оригіналі, то переклад визнається еквівалентним оригіналу. Однак, згідно з Комісаровим, такий підхід до визначення ступеня еквівалентності перекладу не відображає всього різноманіття успішно забезпечующих міжмовну комунікацію перекладів.

Третій підхід до визначення еквівалентності перекладу, по Комісарову, - це підхід емпіричний. При цьому підході дослідник не закріплює еквівалентність апріорі за тим чи іншим видом подібності перекладу та оригіналу. Він зіставляє велику кількість реально зроблених перекладів з їх оригіналами і виявляє, який вид подібності (еквівалентності) реалізується в тому чи іншому випадку.

Напрошується висновок про те, що еквівалентність може проявлятися на різних рівнях в різних текстах - на рівні збереження мети комунікації, рівні ситуації, рівні способу її опису, рівні синтаксичних структур та лексичних одиниць і, нарешті, на рівні найбільшої близькості до оригіналу, рівні дослівного перекладу. Причому рівні ці немов би накладаються один на одного: кожен наступний включає в себе попередні. Останній же, що включає в себе всі інші рівні, і визнається найбільш близьким до оригіналу.

Аналіз вищесказаного дозволяє нам прийти до наступних висновків.

Передумовою еквівалентності перекладу є його перекладність. Під перекладністю розуміється принципова можливість перекладу тексту.

Досягнення перекладацької еквівалентності, також вимагає, вміння справити численні і якісно різноманітні міжмовні перетворення - перекладацькі трансформації. Як показав наш аналіз літератури з перекладознавства Л. К. Латишева і В.Н. Комісарова, всі види таких перетворень можна звести до чотирьох основних елементарних типів:

1. Перестановки - це зміна розташування мовних елементів - слів, словосполучень, частин складного речення і самостійних речень у тексті перекладу в порівнянні з текстом оригіналу.

2. Заміни - найбільш поширений і різноманітний вид перекладацької трансформації. Заміни бувають як лексичні, так і граматичні. До останніх відносяться наступні типи:

а) заміна форм слова;

б) заміна частин мови;

в) заміна членів пропозиції (перебудова синтаксичної структури речення);

г) синтаксичні заміни в складному реченні.

3. Додання. Цей тип перекладацької трансформації заснований на відновленні при перекладі опущених в вихідній мові «доречних слів».

4. Опущення - явище, прямо протилежне додаванню.

ВИСНОВОК ДО ПЕРШОЇ ГЛАВИ

Художній текст – це сукупність прийомів націлених на досягнення цілосної виразності твору мистецтва і утворюючу стійку поетичну формулу із своїми постійними елементами.

Домінантною є одна з комунікативних функцій, а саме художньо-естетична чи поетична. Основна мета будь-якого твору цього типу полягає в досягненні певного естетичного впливу, створенні художнього образу.

Властивості художнього тексту: виразність тексту, відобмеженність, структурованність.

Можна виділити наступні три види перекладу: послівний переклад, дослівний переклад і художній (літературний) переклад.

Художній переклад вважається за інтерпретацію, художній переклад вимагає високого рівня творчості в роботі перекладача, важливі не тільки передача певного об’єму інформації, але ї процес створення художнього образу, задача адекватного та правильного відтворення естетичних категорій які були описані в тексті оригіналу. Не можна дозволяти собі відхід від оригінального тексту або допущення вольності при передачі його змісту, але й відхід в буквальну передачу тексту зробить переклад незрозумілим і нецікавим. Захопленість художньою передачею може призвести до спотворень і відходу від оригінального змісту.
Адекватний переклад є метою художнього перекладу. Складність перекладу текстів художніх творів пояснюється надзвичайною "навантаженістю" кожного слова - адже перекладачеві доводиться не тільки перекладати текст з іншої мови, а ще й створювати його за змістом знову; також присутнє різне світобачення, а отже, специфічні способи усвідомлення і відображення світу в різних мовах, відмінності культур, до яких належать мови перекладу та оригіналу.

Одним з найскладніших завдань при перекладі художнього тексту є досягнення еквівалентності. Еквівалентність перекладу полягає в максимальній ідентичності всіх рівнів змісту текстів оригіналу та перекладу.

Досягнення перекладацької еквівалентності, також вимагає, вміння справити численні і якісно різноманітні міжмовні перетворення - перекладацькі трансформації, а саме: перестановки, заміни (заміна форм слова; заміна частин мови; заміна членів пропозиції (перебудова синтаксичної структури речення); синтаксичні заміни в складному реченні), додання та опущення

Підводячи підсумок, можна виділити наступні основні вимоги до художнього перекладу і перекладача, який намагається досягти максимальної еквівалентності даного твору, а саме: точність, стислість, ясність, літературність.

РОЗДІЛ 2

Китайська мова є узагальнюючим поняттям декілька мов: розмовна мова у соціальній межі розрізнюється на “мандаринську” мову (гуаньхуа або гуоюй) та на “простонародні”, місцеві мови. Путунхуа (гуоюй) є державною мовою.

Китайська мова є найважливішим представником сіно-тибетської (китайсько-тибетської) мовної групи. Китайською мовою розмовляють, щонайменше 90% більш ніж мільярдного населення Китаю. Він поширений також в Індонезії, Камбоджі, Лаосі, В'єтнамі, М'янмі, Малайзії, Таїланді, Сінгапурі та інших країнах. За оцінкою 1989 року, число носіїв китайської мови за межами "великого" Китаю, що включає Тайвань, Макао (Аоминь) і Гонконг (нині Сянган у складі КНР), становило приблизно 50 млн. Китайською писемністю століттями користувалися в таких сусідніх із Китаєм країнах, як Японія і Корея, мови яких не споріднені із китайською. Для китайської, як і для більшості інших сино-тибетських мов, характерна наявність тонів від яких залежить значення слова, моносиллабізм майже всіх простих слів і-більшою мірою, ніж для інших мов цієї сім'ї, - майже повна відсутність словозмінних афіксів.

Китайська мова ділиться на дев'ять великих діалектних груп. Кожна з діалектних груп, в свою чергу, ділиться на численні місцеві говори. Відмінності між діалектами настільки великі, що часто спілкування між носіями діалектів неможливо. Особливо сильно відрізняються один від одного північні і південні діалекти.

Діалекти шости з цих груп поширені в прибережних і центральних районах:

1. діалекти у - в районі міст Шанхай і Нінбо;

2. північноміньські діалекти - в районі міста Фучжоу;

3. південноміньські діалекти - в районі міст Сяминь (Амой), Шаньтоу (Сватоу) і на Тайвані;

4. діалекти хакка - в районі міста Мейсянь, на північному сході провінції Гуандун і на півдні провінції Цзяньсі;

5. кантонський - в центральній і східній частині провінції Гуандун, в тому числі в місті Гуанчжоу (Кантон);

6. діалекти сян - в провінції Хунань.

Ці шість груп діалектів поширені приблизно на чверті території Китаю, на них говорить третина китайськомовного населення країни. Один від одного, а також від північних діалектів, на яких говорять на решті території країни, ці групи відрізняються приблизно в такій самій мірі, в якій нідерландська мова відрізняється від англійської або італійська від французької.

Крім того, існують три підгрупи північних діалектів (в західній традиції званих мандаринскими): північна, включає діалект Пекіна, а також південна і центральна, на яких говорять, зокрема, в містах Нанкін і Чунцин. Ці підгрупи розрізняються приблизно так само, як англійська мова Нової Англії в США і Австралії, і тому вони часто взаєморозумінні. Загальноприйнятий нормативний Китайський, або загальнонаціональна мова путунхуа, заснована на діалекті Пекіна (інакше Бейцзіна, як за наполяганням китайців стало відтворюватися на Заході назва столиці Китаю).

Засобом спілкування носіїв різних діалектів служить літературна китайська мова "путунхуа" (букв. «загальна мова»), він сформувався на основі групи північних і північно-східних діалектів «гуаньхуа» (букв. "чиновницька мова"). Китайських чиновників у західноєвропейській історіографічної традиції називали «мандаринами», тому «чиновницький мова» і його основний представник, пекінський діалект, на Заході іноді називають «мандаринською» (Mandarin Chinese). На путунхуа ведеться теле- і радіомовлення, викладання в школах і вузах, саме його вчать іноземці.

Різних складів-слів в китайській мові більше ніж 500. Завдяки різної інтонації, це число доходить до 1000, але і абсолютно один і той же звук часто має до 40 різних значень.

Китайська писемність використовує ієрогліфи - знаки, кожен з яких означає окремий склад або поняття, розглядається кожен ієрогліф окремо, оскільки він може бути як окремим складом, так і морфемою.

Китайські ієрогліфи діляться на два види. Перший вид - це спрощені, другий - традиційні. Спрощені ієрогліфи використовуються в писемності Китаю. Традиційне написання ієрогліфів практикується в Гонконзі і Тайвані. Головна відмінність між ними полягає в тому, що в основу традиційного китайського покладені стародавні ієрогліфи з більш складним написанням. Сучасні ж спрощені ієрогліфи набагато простіше.

Відмітна особливість китайської мови - його лаконічність, китайці економно витрачають граматичні засоби. Мова використовує мінімум складів і слів у реченні, узгодження відсутні, особливе значення мають службові слова, порядок слів. Існує ціла система модальних частинок. Без знання цих частинок зрозуміти точний сенс пропозиції буває неможливо. Цікаво, що всі морфеми в китайській мові являють собою тільки цілі склади. У лексичному багажі найбільше двоскладових і односкладових слів, є і багатоскладові.

Діалекти китайської мови розрізняються фонетично, що ускладнює або унеможливлює міждіалектичне спілкування, лексикою, частково граматикою, проте основи їх граматичного ладу і словникового складу єдині.

В силу подібної своєрідності елементів письма китайська класична писемність має і свій абсолютно відмінний від розмовної мови граматичний і стилістичний лад. Характерними ознаками класичної писемності є:

- лаконічність і ритмічність пропозицій;

- відсутня пунктуація заміщається строгими штампами в побудові фраз;

- відома частина ієрогліфів, так звані "порожні ієрогліфи", має значення службових граматичних знаків.

В силу своїх особливостей китайська мова не перекладається синхронно. Це можливо тільки в тих рідкісних випадках, коли перекладач заздалегідь знає протокол заходу, і, відповідно, те, що скаже кожен з опонентів.

Найбільш характерною рисою китайської мови є наявність тонів, що представляють собою певний рух або збереження певної висоти голосового тону під час виголошення складу. Кожне кореневе слово в путунхуа має один з чотирьох тонів, які позначаються в цій статті надрядкові цифрами:

- перший тон - високий рівний: ma1 'мама';

- другий тон-висхідний від середнього рівня до високого: ma2 'конопля';

- третій тон-низький знижується, а потім висхідний до середнього

Рівня: ma3 'кінь';

- четвертий тон - падаючий від високого рівня до низького: ma4 'ругати, проклинати';

Отже, серед основних особливостей китайської мови можна виділити наступні:

- не задані чіткі межи лексичних одиниць (тобто немає слів " в європейському розумінні);

- відсутні «словникові» частини мови;

- відсутня подібна європейським мовам формозміна;

- відсутня необхідність у формальному узгодженні елементів, що вступають у предикативний зв'язок.

Переклад художнього твору з китайської мови - справа надзвичайно складна, і однією з перекладацьких труднощів, що виникають при здійсненні перекладу з китайської мови полягає в складності адекватного вираження китайських соціокультурних реалій, може воно ускладнюється навіть не стільки лінгвістичними особливостями двох традицій, скільки особливостями китайської картини світу, різницею в ментальності, способом мислення, що створює ряд категорій перекладацьких помилок. Все це підвищує вимоги до перекладача, до рівня його професійної компетентності; зростає роль фонових знань, розуміння соціокультурної реальності і т.д.

Працюючи над перекладом з китайської мови, перекладачеві необхідно дотримуватися певних правил. Наприклад, китайська мова не містить правил граматичної зміни слів - відмін, закінчень і т.д. Відповідно, лексичне значення перекладу надає побудова слів в реченні. Крім того, сама структура пропозицій в китайській мові досить специфічна. Для прикладу скажемо, що підрядне речення оформляється в ролі визначення до іменника. Ланцюг подібних визначень в одному реченні може привести до замішання і неправильного перекладу.

Усний переклад

Працюючи в сегменті усних перекладів необхідно пам'ятати, що одна з особливостей китайського менталітету - це уникнення крайнощів у виразах, від китайця дуже важко почути тверде і чітке «ні». Займаючись перекладом на китайську мову необхідно врахувати різницю написання ієрогліфів - традиційних і спрощених. Традиційні ієрогліфи використовуються на Тайвані, в Гонконзі і в Макао, спрощені ієрогліфи-безпосередньо на материку. Протягом десятиліть ізоляції один від одного, мови обох сторін змінювалися, що призвело до деяких відмінностей, які також необхідно враховувати при перекладі.

Усний переклад на китайську ускладнюється наявністю безлічі діалектів. Для спрощення їх об'єднали в групи, яких налічується дев'ять. Кожен діалект відрізняється характерними тільки для нього фонетикою, лексикою, граматичними правилами. Якщо мова йде про усний переклад китайської мови, то фахівцеві, який бере участь у зустрічі, потрібно заздалегідь знати, який діалект буде використовуватися. Взагалі перекладач повинен йти на будь-який захід підготовленим. Бажано не просто бути обізнаним про тему, яка буде розглядатися, а ознайомитися з основними поняттями ближче.

Усний переклад китайської мови насичений тоновими оборотами, які мають величезне значення для перекладача. При великій кількості омонімів, якими китайська мова дуже багата, перекладачеві необхідно мати чуйне і уважне слух, завдяки якому він повинен вміти на льоту розрізняти відповідну тональність виразів.

В усному перекладі китайської мови важко переоцінити роль тонів. При такій кількості омонімів, як у китайській мові, перекладачеві доводиться весь час бути напоготові і уникати найменшої неточності в тонах. Що стосується технічної термінології китайської мови, то вона досить зрозуміла. Вся справа в тому, що технічні терміни в китайській мові не запозичуються безпосередньо, а просто переводяться за їх змістом. Наприклад, слово 飞机, перекладається на українську мову як «літак», означає "літаючий механізм". 电脑 - "комп'ютер" - буквально перекладається як «електронний мозок».

При усному перекладі китайської мови доводиться стикатися і з іншими труднощами. Китайська мова - мова тонова. А це означає, що кожен склад можна вимовити чотирма різними інтонаціями і сенс буде змінюватися, в деяких випадках на протилежний. Всього в китайській мові близько 400 складів, що обумовлює наявність величезної кількості омонімів, однаково звучних слів, і в результаті зрозуміти і зробити переклад китайської фрази правильно, вирвавши її з контексту, практично неможливо.

Перекладач-синхроніст з китайської мови повинен володіти не малою кмітливістю, догадливістю, пам'яттю і прекрасно розбиратися в темі переговорів, адже по відношенню до української фрази китайська перевернута, і переклад китайської фрази починається з її кінця. Виходить, що в цьому випадку необхідно вгадати, про що ж скаже зараз китаєць.

Специфіка китайських лінгвістичних і культурологічних особливостей вимагає того, щоб перекладач мав не тільки прекрасні знання китайської мови, але й глибокі знання в галузі історії та сучасного життя країни.

Письмовий переклад

Письмовий китайський переклад не менш складний. Хоча тут у перекладача є деяка перевага - він може скористатися словником, довідником або будь-яким іншим засобом. Запас часу (якщо мова не йде про термінову роботу) - ось основна перевага письмового перекладу китайських ієрогліфів. Однак вимоги до підсумкового документу зовсім інші, порівняно з усним виступом. Всім відомо, що переклад китайських текстів повинен бути точним і повним. Ідеальний переклад китайської мови українською сприймається так, як ніби він написаний на ньому спочатку. При цьому важливо, щоб не губився ні сенс, ні значення термінів. Письмовий переклад викликає безліч труднощів, пов'язаних з ієрогліфами. Для успішної письмової перекладацької діяльності перекладача мають бути сформовані нарисні (моторні, графічні) навички, лексичні навички, навички зорового сприйняття - розуміння письмової інформації. Письмовий переклад тісно переплітається з навчанням писемного мовлення, що передбачає оволодіння графемами з подальшим їх комбінуванням.

Технічний китайський переклад характеризується великою кількістю термінів, складною побудовою речень. Тут важлива логіка викладу, послідовність переходу від одного типу міркування до іншого. Перекладачеві не можна замінювати терміни синонімами, інакше це може викликати неправильне трактування.

Переклад китайських ієрогліфів технічної спрямованості може бути розрахований на дві цільові аудиторії. По-перше, на масового читача.

Такий текст буде трохи спрощений. Ну а по-друге, технічний китайський переклад може бути вузькоспеціалізованим, призначатися лише професіоналам. Тут будуть рясніти складні терміни, назви, поняття.

Виконуючи переклад на китайську мову, потрібно враховувати ряд особливостей. Так як в китайській мові, на відміну від української, відсутні граматичні зміни слів (закінчення, відміни, дієвідміни тощо), то ключове значення для перекладу має порядок слів у реченні. Власне кажучи, і структура пропозиції в китайському досить специфічна, що представляє додаткову складність для перекладача.

2. Категор ії пере кладацьких помилок:

Розглянемо ці помилки на прикладі перекладу твора Цянь Чжуншу «Обложена фортеця» зробленим В.Ф. Сорокіним. Переклад був здійснений на російську мову. Можна виділити наступні категорії помилок виникаючих під час перекладу художніх творів з китайської мови, а саме:

1. Смислові-помилки, викликані невірним відтворенням оригінального тексту (неточності), можуть виникнути в силу наступних причин:

- Неуважне прочитання тексту.

Неуважне ставлення дотексту може призвести до появи перекладацьких помилок, що, в свою чергу, загрожує неточною інтерпретацією змісту тексту.

- неточний переклад числових значень:

Розглянута категорія перекладацьких помилок пов'язана з відсутністю уважного ставлення до тексту, і їх цілком успішно можна уникнути за умови більш ретельної роботи з матеріалом. Так у перекладі В.Ф. Сорокіна можна помітити деякі помилки які можна віднести до смислових, розглянемо приклад де несовпали переклади кількісних позначень:

Приклад 1: «妙得很，人数可凑成两桌有余» [№, с. 2] / «Нащастя, гравців вистачало як враз на дві партії» [№, с. 25]. При перекладі В.Ф. Сорокін допустився опущення слова «有余» (лишній). Більш коректним буде переклад: «Нащастя, кількість гравців набралась на дві з лишнім партії».

2. Помилки, обумовлені неточним розумінням тексту та лексики.

Причини виникнення помилок цієї категорії можуть бути різні. Найчастіше вони пов'язані з недостатнім розумінням культурного контексту, неточностями, викликаними наявністю культурних лакун, або недосконалістю техніки перекладу. Іноді вони також можуть бути викликані неуважністю автора перекладу до текста.

Приклад 1:

Так, з причини недостовірного розуміння сенсу лексики, В.Ф. Сорокін здійснив помилку у перекладі наступного речення: «偏偏结婚的那个星期三，天气是秋老虎，热得利害。我在路上就想，侥天之幸，今天不是我做新郎» [№, с. 131]. / «Пам’ятаю, я їхав до них на весілля і радів, що я не наречений – така с самого ранку стояла спека» [№, с. 165]. Під ««秋老虎» розуміється не літня спека, а та, яка буває восени. Тому більш докладним буде наступний переклад: «Як спеціально, та середа, на яку приходилось весілля, випала на саме баб’є літо, і стояла страшна спека. Я їхав собі і думав – яке ж це щастя, що я не наречений»;

Приклад 2:

Неглибокі пізнання у культурі теж можуть спричинити неправильний переклад художнього тексту. Розглянемо це на наступному прикладі: : «呸!要靠了裙带得意，那人算没有骨气了» [№, с. 147]. / «На мою думку, людина, яка робить кар’єру завдяки жіночої спідниці, мало чого важить» [№, с. 165]. Вираз «жіноча спідниця» (裙带) у даному прикладі виглядає не зовсім ясним для читача, важко собі уявити, як будувати своє життя спираючись на «жіночу спідницю». Насправді цей вираз означає родичів за жіночою лінією, тобто автор має на увазі, що герой який користується контактами жінки задля своєї кар’єри. Більш зрозумілим для читача буде переклад: «Тьфу! Людина яка робить кар’єру із поміччю родини жінки, - грош ціна такій людині.»;

Приклад 3:

«你放心，我决不做你的“同情者”；你有酒，留到我吃你跟孙小姐喜酒的时候再灌» [№, с. 130]. / «Не турбуйся, я не стану твоїм «співчувателем». Ти, здається, прихватив із собою вина ? Тоді прибережи його до дня заручини з міс Сунь» [№, с. 164]. У даному прикладі слово «同情者», на перший погляд, дійсно розуміється як призводне від «同情» - «співчувати». Але білш ретельний розгляд проблеми надає змогу зрозуміти, що у даному випадку під вказаним словом мається на увазі «同一个情人» - ті хто відчувають ніжні почуття до однієї і тієї ж людини (букв. «люди одного почуття»). Під ними Цянь Чжуншу мав на увазі Хунцзянь і Сіньмей. Тому більш коректним вважаємо переклад " Не турбуйся, я не встану на твоєму шляху. Ти, здається, захопив з собою вино? Тоді прибережи його до дня заручин з міс Сунь».

3. Помилки, обумовлені недостатнім володінням китайськими фразеологізмами і знаннями в системі веньянь.

Наявність китайських фразеологізмів веньянізмів і діалектизмів в сучасному китайському лексиконі створює масу проблем для розуміння сенсу і здійснення перекладу. Під веньянізмами розуміється давня лексика зі старої літературної (письмової) мови. Незважаючи на те, що в розмовній мові веньянь вийшов з ужитку з переходом на байхуа, веньянь використовується в сучасному китайському офіційно-діловому дискурсі.

Приклад 1:

Спотворення китайської фразеологічної системи може змінювати сенс текста, ми можемо це побачити у наступному прикладі: «我你他小姐，咱们没有“举碗齐眉”的缘分，希望另有好运气的人来看上您» [№, с. 42]. / «Міс Ніта, нам з вами не судилося ділити трапезу, нехай вас любить більш щаслива людина» [№, с. 76]. Вираз «举碗齐眉» має значення жити в мирі та злагоді (про подружжя). Тому більш зрозумілим для нашого читача буде переклад: «Міс Ніта, нам з вами не судилося жити під одним дахом. Нехай же вас кохає більш щаслива людина».

Приклад 2:

«譬如他那位原配的糟糠之妻，凑趣地死了，让他娶美丽的续弦夫人» [№, с. 218]. / «Наприклад, його перша дружина, яку він взяв з бідної сім'ї, вчасно померла і дала йому можливість одружитися на молодій красуні» [№ с. 255]. Взявши до уваги, що під «цзао кан» (糟糠) мається на увазі «дружина, яка ділить з чоловіком всі негаразди», отримуємо варіант перекладу: «Наприклад, його перша дружина, яка розділяла з ним всі негаразди, померла так до речі, чим і надала йому можливість одружитися на молодій красуні».

Приклад 3:

«这一对新人都洋气得很，反对旧式结婚的挑黄道吉日，主张挑洋日子» [№, с. 148]. / «Су і Цао, як сучасні люди, не стали звертатися до ворожок, щоб їм вибрали для звершення обряду щасливий "жовтий" день" [№, с. 166]. В даному випадку пропонуємо вилучити слово «жовтий» при перекладі, інакше вираз «щасливий жовтий день» буде вводити читача в оману – чому щасливий день повинен бути жовтим (黄道吉日) ? «Су і Цао, як люди Сучасні, не стали звертатися до ворожбитів, щоб їм вибрали для звершення обряду щасливий день».

4. Також частою помилкою є спотворення перекладу імені власного або географічного позначення в силу зовнішньої схожості ряду ієрогліфів.

Відомо, що в китайській мові існує безліч подібних по написанню ієрогліфів, нерозпізнання смислоразлічітельних елементів яких ведуть до неправильного трактування значення і, відповідно, порушення норм перекладацької мови.

Як приклад можна розглянути випадок перекладу роману китайського письменника Цянь Чжуншу "Обложена фортеця" В. Ф. Сорокіним, де перекладач невірно перевів ім'я власне:

Приклад 1:

«三陵:杜少陵，王广陵——知道这个人么?——梅宛陵» [№, с. 101]. / «“Холми” було три: Ду Шаолін, Ван Гуанлін (чули про такого?) - і Мей Юаньлін» [5, с. 126]. Ієрогліфи «宛» і «苑» мають між собою зовнішню схожість. Це стало причиною того, що перекладач записав ім'я як «Мей Юаньлін». Насправді ж мова йде про Мей Ваньлін.

Труднощі в перекладі власних імен пов'язані з тим, що структура китайського та українського складів значною мірою відрізняються.

Також складності викликає факт відсутності в словниках уніфікованого варіанту перекладу-транскрипції деяких імен власних. Незнання китайських історичних і географічних реалій може викликати появу девіацій при перекладі імен власних, наприклад ім'я китайського філософа Чжуанцзи, а не "село". Річка Амур китайською мовою пишеться 黑龙江 (Хейлунцзянь), тому китайський варіант перекладається українською мовою як Амур, однак, провінція перекладається Хейлунцзянь. Все перераховане вище створює проблему розпізнавання семантики схожих з написання ієрогліфів.

Критичний підхід до проблеми перекладацьких помилок має велике практичне значення в процесі підготовки фахівців у галузі перекладознавства. Робота такого плану допомагає студентам-китаїстам уважніше ставитися до тексту, усвідомити значущість лінгвокультурологічних знань, пробуджує інтерес до вивчення культури та історії Китаю. Певна ступінь професіоналізму складається із загальної фонової бази знань, розуміння соціальної і культурної сфер описуваної перекладачем реальності.

Наступна особливість китайської мови – це транспозитивність частей китайської мови. Існує велика кількість китайських слів, які мають однаковий ієрогліфічний склад, але належать до різних частин мови: 回 – може бути дієсловом "повертатися", також може бути іменником / рахунковим словом в пропозиціях «去过三回 - ходив три рази». Важким видається перекладачеві ідентифікувати такі елементи і визначити їх функціональні особливості.

Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 6138; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

12 3 4 5 6 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!