Народні депутати України не можуть бути без згоди Верхов ної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, зат римані чи заарештовані. 46 страница
Частина друга коментованої статті містить також вимогу наявності у кандидата в народні депутати України активного виборчого права, а також встановлює віковий ценз і ценз осілості.
Між активним і пасивним виборчим правом існує органічний зв'язок. Індивід, який не має права голосу на виборах, реально не може брати участь у здійсненні владарювання на основі виборного представництва. При цьому невдалим є формулювання щодо «права бути обраним», адже у виборців відсутній обов'язок обирати конкретну особу, яка балотується. Точніше було б говорити про право обиратися, тобто балотуватися на виборах.
Об'єктивною вимогою є віковий ценз для кандидата у народні депутати України. Такий ценз завжди зумовлювався необхідністю набуття відповідним громадянином життєвого досвіду, достатнього для активної політичної діяльності. Якщо віковий ценз для виборців традиційно пов'язувався із загальною правоздатністю особи, то межа вікового цензу для тих, хто балотується, значною мірою визначається суб'єктивно, виходячи з доцільності. Світовий досвід засвідчує, що віковий ценз для кандидатів У депутати визначається по-різному. В ряді країн він збігається з віковим цензом для активного виборчого права і становить 18 років. В інших країнах він більший і становить 21, 23 і 25 років відповідно. За радянських часів зазначені вікові цензи збігалися і Дорівнювали саме 18 років. Законом України «Про назву, структуру і кількісний склад нового парламенту України» віковий ценз Для кандидатів у народні депутати України було визначено у 25 Років. Зниження вікового цензу для пасивного виборчого права за чинною Конституцією України створило юридичні умови для розширення кола тих, хто може балотуватися на виборах народних депутатів України, для участі молоді у виборчому процесі.
|
|
|
Ценз осілості не завжди передбачений конституціями стосовно парламентських виборів. Характерно, що вимога до кандидата У народні депутати України проживати в Україні протягом останніх п'яти років, яка вперше визначена саме в чинній Конституції, кореспондується передбаченій ст. 9 Закону України «Про
371
243-172
Конституція України
Розділ /V. Стаття 77
громадянство України» одній з умов прийняття до громадянсц України – безперервним проживанням на законних підставах ні території України протягом останніх п'яти років (так званні строк укорінення).
Віковий ценз і ценз осілості для кандидата у народні депу ти України в часі пов'язуються з датою (днем) виборів. Це озна-І чає, що особа, яка на початку виборчої компанії не відповідає зазначеним кваліфікаційним вимогам, може бути зареєстрована кандидатом у народні депутати України за умов відповідності тач ким вимогам у перспективі на день парламентських виборів] Днем виборів об'єктивно є день голосування виборців на виборах народних депутатів України.
|
|
|
У частині третій коментованої статті визначено, що не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Тим самим встановлено вимогу до кандидата у народні депутати України, по суті віднесену до так званих моральних цензів. Однак на відміну від інших подібних цензів, установлених конституціями окремих держав («добра поведінка», «здоровий глузд» тощо), зазначена вимога має поширений характер.
Судимість – це правове становище особи, яке виникає у зв'язку з постановленням обвинувального вироку і призначенням покарання або умовним засудженням, а також відстрочкою виконання вироку. Судимість тягне за собою певні несприятливі для засудженого правові наслідки, що виходять за межі покарання, але тільки протягом відповідного періоду. Прикладом наслідку судимості загальноправового характеру є наявність наведеного вище «морального цензу» для кандидата у народні депутати України. Погашення судимості має автоматичний характер і випливає із закону. Зняття судимості здійснюється ухвалою суду або актом глави держави в порядку амністії чи помилування. Питання погашення і зняття судимості врегульовані Кримінальним кодексом України.
|
|
|
Встановлений частиною третьою коментованої статті «моральний ценз» стосується лише осіб, які мають судимість за вчинення умисного злочину. Тобто, відповідна особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності і передбачала її суспільно небезпечні наслідки, а також бажала їх або
372
відомо допускала настання цих наслідків. Поняття умислу щодо вчинення злочину містить ст. 24 Кримінального кодексу України. Вчинення злочину умисно є не тільки порушенням закону, а й прямим викликом суспільній моралі. Не виникає сумнівів, що на здобуття мандата народного депутата України і на участь у перспективі у парламентській діяльності можуть претендувати лише громадяни, інтелектуально-вольовий стан і поведінка яких узгоджуються із загальновизнаними моральними критеріями. Діяльність народних депутатів має відповідати інтересам суспільства, а ці інтереси об'єктивно знаходяться у площині моралі.
|
|
|
Частина четверта коментованої статті містить положення щодо юридичних форм фіксації повноважень народних депутатів України. При цьому якщо повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України, то Верховна Рада України, за смислом частини другої ст. 85 Конституції України, здійснює повноваження, які віднесені до її відання виключно самою Конституцією України. Повноваження народних депутатів України встановлено, зокрема, в Законі України «Про статус народного депутата України».
Стаття 77. Чергові вибори до Верховної Ради України відбу ваються в останню неділю березня четвертого року повноважень
Верховної Ради України,
Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень
Верховної Ради України.
Порядок проведення виборів народних депутатів України вста новлюється законом.
У коментованій статті визначено загальні умови щодо проведення чергових і позачергових виборів до Верховної Ради України, а також правову форму порядку їх проведення.
У частині І статті визначено умови проведення чергових виборів до Верховної Ради України і встановлено дату (день) їх проведення. Подібна фіксація дати виборів характерна насамперед Для президентських республік, де глава держави не уповноважений розпускати парламент і не має навіть формального відношен-
373
Конституція Україна
Розділ IV. Стаття 77
ня до проведення парламентських виборів. У країнах з іншими формами державного правління саме глава держави звичайно уповноважений призначати чергові і позачергові вибори.
Частиною 2 коментованої статті визначено загальні умови щодо проведення позачергових виборів до Верховної Ради України. Такі вибори призначає Президент України, і його відповідне повноваження має характер обов'язку, а не права. Вказаний характер повноваження Президента України призначати вибори непрямо засвідчує те, що акт, виданий на його реалізацію, не потребує скріплення відповідно до ч. 4 ст. 106 Конституції України. З урахуванням природи і сутності парламентських виборів відповідний акт Президента України є указом. Таку ж форму повинен мати акт про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.
Умова проведення дострокових виборів до Верховної Ради України у період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень парламенту попереднього скликання є загалом об'єктивною, а сам відповідний підхід – загальноприйнятим. Проте така умова спричиняє фактичну відсутність протягом зазначеного періоду уповноваженого складу Верховної Ради України. З іншого боку, підготовка парламентських виборів потребує значних організаційних зусиль і тому є тривалою у часі. До того ж тим, хто балотується на виборах, потрібен час для проведення виборчої кампанії. Тому конституції звичайно встановлюють певні строки для підготовки та проведення як чергових, так і позачергових виборів (як правило, від одного до трьох місяців). Відлік цих строків розпочинається з різних дат: з дня закінчення строку повноважень парламенту попереднього скликання, з дня прийняття рішення про дострокове припинення його повноважень, з дня проголошення нових парламентських виборів тощо.
Коментоване положення Конституції України передбачає, що позачергові вибори проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України. Це означає, що, по-перше, дату позачергових виборів призначає саме Президент України. По-друге, ця дата може бути визначена в межах відповідного періоду, але має бути реальною. В даному випадку шістдесятий день після дати опублікування рішення про дострокове припинення
374
повноважень Верховної Ради є не лише «верхньою межею» заз наченого періоду, а й орієнтиром для визначення конкретної дати виборів. По-третє, відлік строку (період) для визначення дати позачергових виборів розпочинається з дня офіційного опублікування указа Президента України про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.
Фіксація дати чергових виборів до Верховної Ради України та їх чотирирічна циклічність спричиняють труднощі при встановленні строку повноважень парламенту, сформованого за результатами позачергових виборів. Зокрема, така складність виникає за умов дострокового припинення повноважень Верховної Ради України. Конституція України не містить застереження щодо закінчення строку повноважень Верховної Ради України, сформованої за результатами позачергових виборів, у конституційно визначений строк повноважень її попереднього складу. На день наступних чергових виборів строк, на який за результатами позачергових виборів обрані народні депутати України, може не дорівнювати визначеним в ч. 1 ст. 76 Конституції України чотирьом рокам.
У частині 3 коментованої статті визначено правову форму встановлення порядку проведення виборів народних депутатів України, якою є закон. Законодавче регулювання виборів є загальноприйнятим явищем. Підзаконні акти, прийняті з відповідних питань, можуть відігравати лише допоміжну роль, а самі ці акти мають бути видані на основі Конституції та законів про вибори та на їх виконання. Віднесеність сфери організації і порядку проведення виборів до регулювання виключно законами зафіксована п. 20 ч. 1 ст. 92 Конституції України.
У Конституції України, на відміну від основних законів ряду інших держав, не визначено, за якою виборчою системою проводяться парламентські вибори. За чинним Законом України від 18 жовтня 2001 р. «Про вибори народних депутатів України» встановлено так звану змішану (мажоритарно-пропорційну) виборчу систему.
В основу мажоритаризму на виборах до Верховної Ради України покладено принцип відносної більшості, коли обраним визнається той кандидат, який отримав більше голосів, ніж кожний окремий його конкурент, хоча це може становити менше Половини голосів, поданих в окрузі. В такий спосіб обирається половина складу Верховної Ради України. Інша половина оби-
375
Конституція Україна
рається на засадах пропорціоналізму. В основу пропорціоналіз-му на відповідних виборах покладено принцип так званих партійних виборів у багатомандатному (поліномінальному) загальнонаціональному окрузі, коли депутатські мандати розподіляються між політичними партіями (блоками) відповідно до кількості поданих за них голосів виборців у масштабах усієї держави. При цьому застосовується так зване правило зв'язаних списків: порядок розташування кандидатів у списку визначає сама політична партія, а виборець голосує лише за список у цілому. Такий порядок визначення списку значною мірою зумовлює персонали обраних народних депутатів України, їх визначення не лише за волевиявленням виборців, а і за рішенням партії (блоку), яка формувала відповідний виборчий список.
Стаття 78. Народні депутати України здійснюють свої по вноваження на постійній основі.
Народні депутати України не можуть мати іншого представ ницького мандата чи бути на державній службі.
Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом.
У коментованій статті визначено загальний принцип здійснення народними депутатами України своїх повноважень, а також засади несумісності депутатського мандата та посад у так званих публічній і приватній сферах.
Постійна основа діяльності народних депутатів України означає, що відповідна діяльність на весь період мандата має бути по суті головним видом їх професійної діяльності. Таке трактування ч. 1 коментованої статті випливає, зокрема, зі змісту Рішення Конституційного Суду України у справі щодо несумісності посад народного депутата України і члена Кабінету Міністрів України від 4 липня 2002 р. (Вісник Конституційного Суду України. - 2002. - № 4).
У цьому ж Рішенні встановлено, що ст. 78 Конституції України слід розглядати у системному зв'язку з положеннями ч. 1 ст. 120, відповідно до якої члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою робо-376
Розділ IV. Стаття 78
ою, крім викладацької, наукової та творчої у поза робочий час. Звідси Конституційний Суду України дійшов висновку, що відповідає Конституції України положення Закону України від 22 березня 2001 р. «Про статус народного депутата України», за яким народний депутат не має права бути членом Кабінету Міністрів, керівником центрального органу виконавчої влади.
З іншого боку, постійна основа депутатської діяльності є одним з свідчень розвитку Верховної Ради України на засадах парламентаризму. Фіксацією положення про такий характер депутатської діяльності наголошується на відмові від практики радянських часів, коли постійно діючим органом була Президія Верховної Ради, а Верховна Рада на своїх кількаденних сесіях звичайно вирішувала питання по суті супроводжувального характеру відносно діяльності її Президії.
При цьому депутатська діяльність відрізняється від діяльності , здійснюваної за трудовими правовідносинами: в теорії конституційного права вона визначена як почесна політична служба. Тому за свою діяльність депутати мають отримувати не заробітну плату, а винагороду. Сенс такої винагороди полягає не в тому, щоб надати депутату можливість заробити. її призначенням вважається належне матеріальне забезпечення саме депутатської діяльності, створення необхідних умов для реалізації мандата. Водночас постійну основу депутатської діяльності не слід сприймати як таку, що позначає професію члена парламенту. Наявність У тієї чи іншої особи статусу депутата залежить насамперед від результатів парламентських виборів.
У частині 2 коментованої статті акцентується увага на несумісності мандата народного депутата України з іншим представницьким мандатом та з посадами на державній службі, хоча сам термін «несумісність» не вжито.
Термін «несумісність» позначає конституційно-правовий інститут, зміст якого в різних країнах визначено по-різному. Історично вимога несумісності пов'язана з ідеєю поділу влади: за одним з їі варіантів законодавча і виконавча влада мають бути чітко розмежовані і одна й та сама особа не може водночас мати мандат члена парламенту і займати посаду в системі виконавчої влади. Відповідний варіант поділу влади покладений в основу побудови державного механізму в президентських республіках і в ряді країн із змішаною республіканською формою державного прав-
377
Конституція України
Розділ /V. Стаття 78
ління. В країнах з парламентськими формами правління домінує підхід, за яким кандидати в члени уряду визначаються зі складу парламенту і депутати, будучи призначеними на відповідні посади, зберігають мандати та залишаються членами парламенту. Тим самим встановлено умову або навіть вимогу сумісності депутатського мандата і посади в уряді.
Однак вимога несумісності не зведена лише до того, що за відповідних умов одна і та сама особа не може бути і депутатом, і членом уряду. За її загальним смислом особа не може мати представницький мандат і в той же час займати певні посади в державних органах або займатися іншими видами діяльності. Звичайною є вимога, за якою особа не може бути водночас членом обох палат парламенту. Іноді прямо або опосередковано визначається несумісність мандатів члена парламенту і члена представницького органу місцевого самоврядування. Зокрема, така несумісність випливає з ч. 2 коментованої статті. Ця частина, а також ч. 4 ст. 103 Конституції України виключають сумісність мандата народного депутата України і поста (мандата) Президента України. Нарешті, вч. 2ст. 127 Конституції України у зворотній формі визначено несумісність посади професійного судді і будь-якого представницького мандата.
Поняття несумісності (сумісності) за своїм смислом і походженням пов'язане з конституційно-правовим інститутом мандата. Воно є принципово відмінним від поняття сумісництва, віднесеного насамперед до трудового права. Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у приватної особи за наймом. Разом з тим у Конституції України визначено можливості сумісництва членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних та місцевих органів виконавчої влади (ч. 1 ст. 120), а також професійних суддів (ч. 2 ст. 127).
Несумісність необхідно також відрізняти від необираності, яку передбачено в деяких конституціях. За умов необираності представники певних професій або ті, хто займає встановлені посади чи займається певною діяльністю, не можуть бути висунуті кандидатами, зокрема на парламентських виборах. На відміну від необираності, несумісність не обмежує можливості ви-
378 -.,
сунення кандидатур. Однак у випадку обрання кандидата депутатом відповідна особа звичайно повинна відмовитися або від попередньо займаної посади, або від мандата. В різних країнах встановлено різні юридичні способи розв'язання колізій, що виникають через застосування вимоги несумісності. Такий спосіб у загальному вигляді визначено в ч. 4 ст. 81 Конституції України. У частині 2 коментованої статті вжито термін «представницький мандат», зокрема для позначення статусу народного депутата України. За своїм змістом цей термін є абстрактним, адже у сфері відносин державного владарювання за умов демократичного режиму політичне представництво є виборним представництвом, і мандат члена парламенту завжди буде представницьким. Тому більш конкретним буде визначення характеру мандата за суб'єктом: мандат народного депутата України, мандат Президента України тощо.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 96; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!