Методика комплексного аналізу кредитоспроможності.

Тема 9. Аналіз кредитоспроможності підприємства

1. Сутність кредитоспроможності підприємства. Класифікаційні моделі для оцінки кредитоспроможності.

2. Методика комплексного аналізу кредитоспроможності.

3. Оцінка кредитоспроможності позичальників-юридичних осіб згідно з методикою НБУ.

Питання 1. Сутність кредитоспроможності підприємства. Класифікаційні моделі для оцінки кредитоспроможності.

Процес кредитування пов'язаний з дією численних і багатоманітних чинників ризику, здатних спричинити за собою непогашення позики в обумовлений термін. Зміни в споживацькому попиті або в технології виробництва можуть вирішальним чином вплинути на справи фірми і перетворити колись процвітаючого Позичальника на збиткове підприємство. Тривалий страйк, різке зниження цін в результаті конкуренції або відхід з роботи провідних фахівців - все це здатний відобразитися на погашенні боргу позичальником. Надаючи позики, комерційний банк повинен вивчати чинники, які можуть спричинити за собою їх непогашення. Таке вивчення іменують аналізом кредитоспроможності.

Кредитоспроможність клієнта (позичальника) - одне з тих нових понять, яке буквально внесла в наше життя нова економічна епоха. Не дивлячись на це, сьогодні, вже можна з упевненістю сказати, що воно зайняло в ній своє місце міцно і назавжди.

Існує безліч визначень кредитоспроможності клієнта (позичальника). Найпоширенішим з них є наступне: здатність особи повністю і в строк розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями, що робить невідмітним його від іншого терміну - “платоспроможність”.

Відміність цих двох понять можна розлядати в тому , що поняття „кредитоспроможність” є вужчим від поняття „ платоспроможність ”, яке вміщує собі поняття „кредитоспроможність”. Ще одна відмінність між цими двома поняттями полягає в тому, що кредитоспроможність визначає платоспроможність підприємства на час кредиту, а платоспроможність фіксує неплатежі за минулий період або на будь-яку іншу дату. Також важливо відмітити, що відмінність між цими двома поняттями полягає ще й в тому, що кредитоспроможність показує здатність підприємства погасити лише чатину загальної заборгованості, а саме позиковий капітал, а платоспроможність характеризує здатність підприємства погасити всі види заборогованості.

Існує безліч доповнень, уточненні, і навіть інших трактувань нашого шуканого поняття, більшість яких можна стисло звести до наступних визначень.

Кредитоспроможність як:

- необхідна передумова або умова отримання кредиту;

- готовність і здатність повернути борг;

- можливість правильно використовувати кредит;

- можливість своєчасно погасити позику (реальне повернення кредиту).

Найзмістовніше визначення кредитоспроможності було запропоноване М.О. Сахарової, яка вважає, що кредитоспроможність підприємства є “таким фінансово-господарським станом підприємства або організації, який дає упевненість в ефективності використовуванні позикових засобів, здатності й готовності позичальника повернути кредит відповідно до умов кредитного договору”.

В сучасних умовах господарювання не існує підприємства яке б рано чи пізно не відчуло нестачу в коштах, що спричинено погіршенням його фінансово-господарського стану. Тому підприємство змушене використовувати різні методи залучення фінансових ресурсів, такі як: випуск певних фінансових інструментів залучення коштів, до яких відносять цінні папери власної емісії, зокрема векселі та облігації, або взяття кредиту в банку. Найбільш поширеним серед запропонованих методів є залучення кредиту, яке супроводжується певними етапами його отримання. Серед основних етапів процесу кредитування важливо визначити етап в процесі якого банк визначає фінансово-господарські показники діяльності позичальника на основі яких визначається його кредитоспроможність. В процесі визначення кредитоспроможності працівники банку розраховують певні показники, на основі яких приймаються рішення про те чи надавати кредит позичальнику чи ні. Саме тому підприємству важливо, щоб показники його фінансово-господарської діяльності якомога більше відповідали до нормативних їх значень. Тому можна сказати, що аналіз кредитоспроможності є важливим методом дослідження господарської діяльності підприємства.

Кредитоспроможність позичальника характеризується:

· репутацією позичальника, яка відрізняється своєчасністю розрахунків за раніше отриманими кредитами, якістю наданих звітів, відповідальністю та компетенцією керівництва;

· поточним фінансовим станом і спроможністю виробляти конкурентоспроможну продукцію;

· можливістю в разі потреби мобілізувати грошові кошти з різних джерел;

· дохідністю підприємства, яка обумовлює його можливість сплачувати відсотки за кредит при здійсненні нормальної фінансової діяльності;

· метою використання кредитних ресурсів;

· сумою кредиту, яка оцінюється виходячи з проведення позичальником заходів, спрямованих на визначення ліквідності балансу, співвідношення між власними й залученими коштами;

· погашенням кредиту, вивчення якого здійснюється шляхом аналізу повернення кредиту за рахунок реалізації матеріальних цінностей, надання гарантій, використання заставного права;

· забезпеченістю кредиту з погляду визначення прав кредитора брати в заставу під видану позичку активи підприємства, включаючи цінні папери.

Метою аналізу кредитоспроможності є оцінка результатів фінансової діяльності позичальника, на основі якої кредитор приймає рішення щодо можливості надання кредиту або припинення кредитних відносин з клієнтом.

Виникнення кредитних відносин має закономірний, об’єктивний характер. Існування товарно-грошових відносин означає, що суб’єкти господарювання економічно відокремлені один від одного. Кошти кожного підприємства в процесі виробництва й обігу здійснюють індивідуальний кругообіг, відокремлений, з одного боку, від індивідуальних кругообігів інших підприємств, а з другого — від обігу грошових коштів держави і населення. Закономірності кругообігів виробничих фондів обумовлюють постійні зміни потреби підприємства в грошових коштах, а відносна самостійність індивідуальних кругообігів призводить до різночасності цих потреб: в той час як одні виробничі ланки зазнають підвищену потребу в коштах, у інших виникають тимчасово вільні кошти.

У результаті цього процесу виникає об’єктивна економічна суперечність між потребами підприємства в грошових коштах та їх наявністю. Вона може мати дві форми прояву та виступати як суперечність між наявністю коштів і тимчасовою відсутністю потреби в них та між тимчасовою потребою в додаткових грошових коштах і їх відсутністю.

Перша суперечність виникає в результаті прагнення підприємства підвищувати ефективність своєї діяльності. Однак цієї мети не можна досягти, якщо не використовувати тимчасово вільні кошти, не знаходити їм сфер застосування. Ця суперечність вирішується за допомогою кредиту, який надається на умовах повернення й платності, завдяки чому кредитор має можливість отримати додатковий дохід у формі позикового відсотка та підвищити результативність своєї діяльності.

Суть суперечності між потребами в додаткових грошових коштах та їх відсутністю полягає в необхідності забезпечення безперервного процесу відтворення, розширення виробничого процесу. Природним джерелом покриття такої потреби виступають тимчасово вільні кошти інших підприємств, держави, населення, які можуть надаватися лише у формі кредиту або позики. Отже, виникнення кредитних відносин є об’єктивною необхідністю.

Поряд з необхідністю кредитних відносин внаслідок утворення тимчасово вільних капіталів та їх руху формується можливість надання кредиту. Останній виражає економічні відносини між кредитором і позичальником, які виникають під час одержання позики, користуватися нею та її повернення.

Перед тим, як надати кредит, позичальник повинен бути впевненим, що йому повернуть борг у повному обсязі й у встановлений термін. З цією метою перед тим, як надати кредитні ресурси, оцінюється кредитоспроможність позичальника.

Такий методологічний підхід використовується і комерційними банками України в оцінці кредитоспроможності позичальника.

Кредитоспроможність — це спроможність клієнта в повному обсязі та у визначений кредитною угодою строк розраховуватися за своїми борговими зобов’язаннями. Кредитоспроможність пов’язана із платоспроможністю.

Платоспроможність характеризується своєчасністю погашення всіх видів боргів, в тому числі кредитів та позик, і тому є більш широким поняттям, ніж кредитоспроможність.

Між платоспроможністю і кредитоспроможністю є одна суттєва відмінність. Підприємство погашає свої боргові зобов’язання за рахунок вільних грошових коштів на рахунках. Погашення позикової заборгованості можливе також за рахунок джерел:

· виручки від реалізації заставного майна;

· коштів поручителів і гарантів;

· коштів страхових товариств;

· коштів депозитного вкладу.

Метою аналізу кредитоспроможності є оцінка результатів фінансової діяльності позичальника, на основі якої кредитор приймає рішення щодо можливості надання кредиту або припинення кредитних відносин з клієнтом.

Досягнення мети реалізується через вирішення таких завдань:

· вивчення фінансового стану клієнта;

· попередження втрат кредитних ресурсів у результаті неефективної роботи позичальника;

· стимулювання суб’єктів господарювання в підвищенні ефективності своєї фінансово-господарської діяльності.

Основними джерелами інформації для оцінки кредитоспроможності підприємства є баланс та інші форми бухгалтерської звітності на кілька звітних дат.

Кредитоспроможність позичальника (суб'єкта господарювання) - це його комплексна правова та фінансова характеристика, представлена фінансовими і нефінансовими показниками, що дозволяє оцінити його можливість в майбутньому повністю і в строк, передбачений у кредитному договорі, розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями перед кредитором, а також визначає ступінь ризику банку при кредитуванні конкретного позичальника, тобто кредитоспроможність характеризує наявність у підприємства передумов для отримання кредиту і його спроможність своєчасно повернути та сплатити відсотки за користування ним.

Мета аналізу кредитоспроможності позичальника полягає в комплексному вивченні його діяльності для обгрунтованої оцінки можливості повернути надані йому ресурси.

Серед підходів до оцінки кредитоспроможності позичальників можна виділити дві групи моделей:

1. Класифікаційні, СЕРЕД ЯКИХ НЕОБХІДНО ВИДІЛИТИ:

- моделі бальної оцінки кредиту (рейтингові методики);

- моделі прогнозування банкрутства (прогнозні).

2. Моделі комплексного аналізу.

Класифікаційні моделі дають можливість групувати позичальників: прогнозні моделі дозволяють диференціювати їх залежно від імовірності банкрутства; рейтингові - залежно від їх категорії, що встановлюється за допомогою визначення рейтингу (рейтингова оцінка під-ва-позичальника розраховується на основі отриманих значень фінансових коефіцієнтів і виражається в балах. Бали вираховуються шляхом добутку будь-якого показника на його вагу інтегральному показнику (рейтингу)).

До класифікаційних моделей відносяться наступні методи:

1. Рейтингова оцінка -загальна сума балів розраховується шляхом множення значення показника на його вагу (коефіцієнт значимості) в інтегральному показнику.

У світовій практиці при оцінці кредитоспроможності на основі системи фінансових коефіцієнтів застосовуються в основному наступні п'ять груп коефіцієнтів: ліквідності, оборотності, фінансового важеля, прибутковості, обслуговування боргу.

Американський учений Е. Рід запропонував наступну систему показників, що визначають різні характеристики кредитоспроможності підприємства: ліквідності, оборотності, залучення коштів, прибутковості. Ця система дозволяє прогнозувати своєчасність здійснення майбутніх платежів, ліквідність і реальність оборотних активів, оцінити загальний фінансовий стан фірми і її стійкість, а також можливість визначити межі зниження обсягу прибутку, в яких здійснюється погашення частини фіксованих платежів.

Інша група вчених (Дж. Шим, Дж. Сігел, Б. Нідлз, Г. Андерсон, Д. Колдвел) запропонувала використовувати групи показників, що характеризують ліквідність, прибутковість, довгострокову платоспроможність і показники, засновані на ринкових умовах. На відміну від методики Е. Ріда цей підхід дозволяє прогнозувати довгострокову платоспроможність з урахуванням ступеня захищеності кредиторів від несплати відсотків (коефіцієнта покриття відсотка). Коефіцієнти, засновані на ринкових критеріях, включають відношення ціни акції до доходів, розмір дивідендів і ринковий ризик. З їх допомогою визначаються відношення поточного біржового курсу акцій до доходів у розрахунку на одну акцію, поточна прибуток їх власників, мінливість курсу акцій фірми щодо курсів акцій інших фірм. Однак розрахунок деяких коефіцієнтів складний і вимагає застосування спеціальних статистичних методів. На практиці кожен комерційний банк обирає для себе певні коефіцієнти і вирішує питання, пов'язані з методикою їх розрахунку. Цей підхід дозволяє охарактеризувати фінансовий стан позичальника на основі синтезованого показника-рейтингу, що розраховується в балах, що присвоюються кожному значенню коефіцієнта. Відповідно до балів встановлюється клас організації: першокласна, другокласна, третьокласна чи неплатоспроможність. Клас організації приймається банком до уваги при розробці шкали процентних ставок, визначенні умов кредитування, встановлення режиму кредитування (форма кредиту, розмір і вид кредитної лінії і т.д.), оцінці якості кредитного портфеля, аналізі фінансової стійкості банку [15].
2. Кредитний скоринг - технічний прийом, що є модифікацією рейтингової оцінки і запропонований на початку 40-х років XX ст. американським ученим Д. Дюраном для відбору позичальників за споживчим кредитом. Відмінність кредитного скорингу полягає в тому, що у формулі рейтингової оцінки замість значення показника використовується його приватна бальна оцінка. Для кожного показника визначається кілька інтервалів значень, кожному інтервалу приписується певну кількість балів або визначається клас. Якщо отриманий позичальником рейтинг нижче значення, заздалегідь встановленого співробітниками банку, то такому позичальнику буде відмовлено в кредиті, а якщо відповідає нормативам, то кредитна заявка буде задоволена.

Перевагами рейтингової моделі є простота (так як достатньо розрахувати фінансові коефіцієнти і, прийнявши до уваги коефіцієнти їх значимості, визначити клас позичальника), можливість розрахунку оптимальних значень за приватним показниками, здатність ранжирування організацій за результатами, комплексний підхід до оцінки кредитоспроможності (так як використовуються показники , що відображають різні сторони діяльності організації).

Однак при використанні даної методики слід враховувати ряд проблем:

- необхідність ретельного відбору фінансових показників (потрібно використовувати показники, що описують різні сторони роботи позичальника, з тим, щоб більш повно охарактеризувати його положення);

- важливість обгрунтування порогових значень показників (у нашій країні досить складно здійснити подібний підхід, оскільки недостатньо відомостей про фактичний стан і рівнях даних показників в економіці Росії, а також мала ступінь участі банків у формуванні такої бази даних);

- необхідність обгрунтування коефіцієнтів значущості для кожної групи показників відповідно до галуззю діяльності конкретного позичальника;

- визначення величини відхилень у прикордонних областях, що відносять позичальників до різних класів;

- при рейтинговій оцінці враховуються рівні показників тільки щодо оптимальних значень, що відповідають певним встановленим нормативам, але не береться до уваги ступінь їх виконання або невиконання;

- фінансові коефіцієнти відображають стан справ в минулому на основі даних про залишки;

- розраховуються коефіцієнти показують лише окремі сторони діяльності;

- в системі розраховуються коефіцієнтів не враховуються багато факторів - репутація позичальника, перспективи та особливості ринкової кон'юнктури, оцінки випущеної і реалізованої продукції, перспективи капіталовкладень і т.д [16].

2. Прогнозні моделі, одержані за допомогою статистичних методів, використовуються для оцінки якості потенційних позичальників. При множині дискримінантний аналіз (МДА) використовується дискримінантних функцій (Z), що враховує деякі параметри (коефіцієнти регресії) і фактори, що характеризують фінансовий стан позичальника (у тому числі фінансові коефіцієнти). Коефіцієнти регресії розраховуються в результаті статистичної обробки даних за вибіркою фірм, які або збанкрутували, або вижили протягом певного часу. Якщо Z-оцінка фірми знаходиться ближче до показника середньої фірми-банкрута, то за умови триваючого погіршення її положення вона збанкрутує. Якщо менеджери фірми і банк докладуть зусиль для усунення фінансових труднощів, то банкрутство, можливо, не відбудеться. Таким чином, Z-оцінка є сигналом для попередження банкрутства фірми. Застосування даної моделі вимагає великої репрезентативної вибірки фірм з різних галузей і масштабів діяльності. Складність полягає в тому, що не завжди можна знайти достатню кількість збанкрутілих фірм всередині галузі для розрахунку коефіцієнта регресії.

Найбільш відомими моделями МДА є моделі Альтмана і Чессер, що включають наступні показники: відношення власних оборотних коштів до суми активів; відношення реінвестованого прибутку до суми активів; відношення ринкової вартості акцій до позикового капіталу; відношення обсягу продажів (виручки від реалізації) до суми активів; відношення брутто-прибутку ( прибутку до вирахування відсотків і податків) до суми активів. Організацію відносять до певного класу надійності на основі значень Z-індексу моделі Альтмана. Вітчизняні дискримінантні моделі прогнозування банкрутства представлені двухфакторной моделлю М. Федотової і пятифакторную моделлю Р. Сайфуліна, Г. Кадикова. Модель оцінки ймовірності банкрутств Федотової спирається на коефіцієнт поточної ліквідності (Х _{) і частку позикових коштів у валюті балансу (Х _2). У рівнянні Сайфуліна, Кадикова використовуються наступні коефіцієнти: коефіцієнт забезпеченості власними засобами (нормативне значення Х _1> 0,1), коефіцієнт поточної ліквідності (Х _2> 2); інтенсивність обороту авансируемого капіталу, що характеризує обсяг реалізованої продукції, що припадає на 1 крб. коштів, вкладених у діяльність організації (Х _3> 2,5), рентабельність продажів, що розраховується як відношення прибутку від продажів до виручки (для кожної галузі індивідуальна), рентабельність власного капіталу (Х _5> 0,2). При повній відповідності значень фінансових коефіцієнтів мінімальним нормативним рівням Z = 1 фінансовий стан позичальника з рейтинговим числом менш 1 характеризується як незадовільний. Крім МДА-моделей прогнозування ймовірного банкрутства позичальника можуть використовуватися і спрощені моделі, засновані на системі певних показників.

Різноманітність визначень кредитоспроможності позичальника і складність самої її оцінки обумовлюють застосування безліч підходів до рішення даної проблеми.

Класифікаційні моделі дозволяють поділити позичальників на групи залежно від їх рейтингу і є допоміжним інструментом при визначенні можливості задоволення кредиторської заявки.

Довгостроковий характер позики зумовлює необхідність аналізу існуючих м методик оцінки кредитоспроможності підприємства у середньо та довгостроковому періоді. Існує наступна класифікація моделей оцінки кредитоспроможності позичальника, що найповніше відображає різноманітність підходів до даного питання див рис. 1.1.

Рис.1.1 Моделі оцінки кредитоспроможності позичальників

Рейтингова оцінка розраховується на основі набутих значень фінансових коефіцієнтів і виражається в балах. Бали обчислюються шляхом множення значення будь-якого показника на його вагу в інтегральному показнику (рейтингу). Даний метод є доволі простою в розрахунку проте при його визначенні можуть використовуватись лишень ті значення які відповідають нормативам.

Прогнозні моделі використовуються для оцінки якості потенційних позичальників і ґрунтуються на статистичних методах оцінки, найпоширенішим з яких є множинний аналіз дискримінанта (МДА).

Система показників включає визначення таких показників як: рентабельність активів, фінансовий леверидж, коефіцієнт покриття активів власним оборотним капіталом, коефіцієнт покриття короткострокових зобов’язань оборотними активами.

Для класифікації кредитів можна також використовувати модель CART яка розшифровується як «класифікаційні регресивні гілки». Суть моделі полягає в тому, що компанії-позичальники розділяють на так звані «гілки» залежно від значень, вибраних фінансових коефіцієнтів, кожна «гілка» розділяється в свою чергу на іншу «гілку» відповідно до іншого коефіцієнта.

Недоліками класифікаційних моделей є переоцінка ролі кількісних чинників, довільність вибору системи базових кількісних показників, висока чутливість до спотворення певних даних (особливо у фінансовій звітності), порівняльна громіздкість.

Скоригувати кількісні і якісні характеристики підприємства-позичальника дозволяють моделі комплексного аналізу: правило «6С», CAMPARI, PARTS, оцінювальна система аналізу.

Правило «6С» використовується в практиці банків США, які для відбору клієнтів застосовують наступні критерії:

Character (характер позичальника),

Capacity (спроможність),

Capital (капітал),

Cash inflow (поточні грошові надходження),

Collateral (забезпечення),

Conditions (умови).

Аналіз кредитоспроможності підприємства за методикою CAMPARI полягає у наступних чинниках:

C — character — характеристика клієнта, особисті якості;

A — ability — спроможність до повернення позики;

M — margin — маржа (дохідність);

P — purpose — мета, на яку витрачатимуться кошти;

A — amount — розмір позики;

I — insurance — страхування ризику непогашення позики.

У Великобританії ключовим словом в якому зосереджені вимоги при видачі кредитів позичальникам, є термін PARTS, який включає в себе наступні категорії:

Purpose – цілі кредитування;

Amount – розмір кредиту;

Repayment – механізм погашення кредиту;

Terms – строк, на який надається кредит;

Security – забезпечення кредиту.

Такі методологічні підходи досить широко використовуються комерційними банками України при оцінці кредитоспроможності позичальника.

Проте необхідно пам’ятати, що зарубіжні країни мають сприятливіше ділове середовище для ведення підприємницької діяльності. Тому застосування прогресивних зарубіжних методик оцінки кредитоспроможності в українських умовах не завжди може забезпечити бажаний результат і об’єктивно висвітлити кредитоспроможність підприємства.

В Україні більше розповсюджена практика оцінювання кредитоспроможності підприємства на основі системи показників яка відображає розміщення і джерела обігових коштів, результати господарської діяльності. Вибір показників залежить від особливостей виробничої діяльності позичальника, тривалості виробничого процесу, структури оборотних активів, умов постачання та реалізації продукції, галузевої специфіки та інших факторів.

Найбільш відомими моделями є моделі прогнозування банкрутства. Однак відомо також спрощені моделі основані на системі показників серед яких виділяють систему показників Бівера до яких належать:

- коефіцієнт Бівера, який визначається як відношення суми чистого прибутку і амортизаційних відрахувань до загальної суми заборгованості підприємства. Характеризує здатність підприємства погасити зобов'язання перед зовнішніми кредиторами. Значення показника на рівні більше 0,15 свідчить про проблеми у фінансовому стані; Значення К _Бівера ≥ - 0,15 свідчить про неблагополучний фінансовий стан за рік до банкрутства

- рентабельність активів, визначається як відношення прибутку до загальної суми майна у відсотках. Характеризує рівень прибутковості при використанні активів;

- коефіцієнт фінансового лівериджу, визначається як відношення позиченого капіталу до власного капіталу. Характеризує співвідношення між позиченим капіталові власним капіталом.

- коефіцієнт покриття активів власними оборотними коштами, визначається як відношення: власних оборотних коштів до загальної суми

оборотних активів. Характеризує частку власних оборотних коштів в загальній сумі оборотних активів. Значення показника на рівні менше 0,06 свідчить про проблеми у фінансовому стані;

- коефіцієнт покриття короткострокових зобов'язань оборотними активами, визначається як відношення оборотних активів до поточних зобов'язань. Характеризує частку оборотних активів, що припадають на поточні зобов'язання. Значення показника на рівні менше 1 свідчить про проблеми у фінансовому стані.

Методика комплексного аналізу кредитоспроможності.

У разі використання математичних моделей не враховується вплив «якісних» чинників при наданні банками кредитів. Ці моделі лише дозволяють кредитним експертам банку зробити висновок про можливість надання кредиту. Недоліками класифікаційних моделей є їх «замкнутість» на кількісних чинниках, довільність вибору системи кількісних показників, висока чутливість до недостовірності вихідних даних, громіздкість при використанні статистичних міжгалузевих і галузевих даних. У рамках комплексних моделей аналізу можливо поєднання кількісних і якісних характеристик позичальника.

Основними недоліками системи відбору позичальників комерційними банками на сьогоднішній день є:

- Суб'єктивізм - часто рішення, що приймаються кредитними інспекторами, засновані тільки на інтуїції і особистому досвіді;

- Негнучкість і нестабільність - якість оцінки є випадковою величиною, яку неможливо поліпшити або погіршити, і залежить від емоційного стану та переваг експерта;

- Відсутність системи навчання, передачі знань та підвищення кваліфікації - перш ніж стати висококваліфікованим фахівцем, необхідно накопичити певний рівень знань, заснований на придбанні достатнього досвіду в даній сфері, а навчання кредитних аналітиків знаходиться, як правило, на недостатньо високому рівні внаслідок відсутності ефективних методик аналізу і технологій навчання;

- Обмеження числа розглянутих заявок, що обумовлено обмеженими фізичними ресурсами людини, в результаті цього - упущена вигода від обмеження числа розглянутих заявок [20].

Аналіз кредитоспроможності позичальника здійснюють не тільки комерційні банки, які стикаються з необхідністю прийняття рішень про можливості та умови надання кредиту потенційному позичальнику, а й будь-які підприємства при встановленні умов розрахункових операцій із своїми покупцями, коли вивчається можливість реалізації продукції з відстрочкою платежу. Це обумовлено тим, що процес кредитування (незалежно від того, хто його здійснює) пов’язаний з впливом різноманітних чинників ризику, спроможних призвести до непогашення кредиту і відсотків по ньому. До чинників, що залежать від клієнта, належать характер кредитної угоди та кредитоспроможність.

Характер кредитної угоди диктується репутацією позичальника та його потребами в обсязі кредиту, його строках, засобах забезпечення повернення.

Кредитоспроможність — це спроможність клієнта в повному обсязі та у визначений кредитною угодою строк розраховуватися за своїми борговими зобов’язаннями. Кредитоспроможність пов’язана із платоспроможністю.

Кредитоспроможність позичальника характеризується:

· поточним фінансовим станом і спроможністю виробляти конкурентоспроможну продукцію;

· можливістю в разі потреби мобілізувати грошові кошти з різних джерел;

· метою використання кредитних ресурсів;

Оцінювання фінансового стану позичальника передбачає аналіз його фінансово-господарської діяльності за такими даними:

- обсяг реалізації;

- прибутки і збитки;

- рентабельність;

- коефіцієнти ліквідності;

- грошові потоки;

- склад дебіторсько-кредиторської заборгованості;

- ефективність управління позичальника;

- ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних та структурних змін в економіці;

- історія погашення кредитної заборгованості у минулому.

Оцінка фінансового стану здійснюється у 3 етапи:

1) обчислення значень показників, що характеризують фінансовий стан позичальника;

2) оцінка та узагальнення показників і визначення класу позичальника;

3) складання аналітичного висновку.

Одним з напрямків оцінки кредитоспроможності є рейтингова оцінка позичальника.

Рейтинг — розташування показників у певному порядку залежно від суми по кожному показнику та загальної їх суми по всіх показниках для оцінки класу кредитоспроможності.

Сума балів по кожному показнику визначається множенням класу цього показника на його вагу, яка встановлюється залежно від його важливості та значення для конкретного банку при оцінці кредитоспроможності. Значущість показника визначається залежно від політики даного банку, особливостей клієнта, ліквідності їх балансу, стану ресурсів; наявність простроченої заборгованості по кредиторах і позиках та неплатежів постачальникам підвищує роль коефіцієнтів ліквідності, за допомогою яких оцінюють спроможність підприємства до оперативного вивільнення грошових коштів. Залучення ресурсів банку в кредитування постійних запасів, зменшення розміру власного капіталу підвищує рейтинг показника фінансового лівериджу.

На всю систему обраних показників розподіляють 100 пунктів, що становлять одиницю, відповідно до відносної важливості того чи іншого показника для прийняття рішення щодо кредитування.

Загальну оцінку кредитоспроможності клієнта (його рейтинг) визначають як суму балів за кожним показником. Залежно від того, в яких межах знаходиться розраховане у такий спосіб значення, позичальника на основі рейтингової шкали (табл. 9.3) відносяться до певного класу (А, Б, В, Г, Д).

З підприємствами кожного класу комерційний банк по-різному будує свої кредитні відносини. На основі рейтингу, присвоєного позичальнику, кредитний інспектор приймає попереднє рішення про можливість надання позики та умови кредитування (табл. 4).

Таблиця 9.3

№ пор.	Значення інтегрального показника	Клас
1	Понад 200	А
2	160—200	Б
3	135—160	В
4	110—135	Г
5	Менш як 110	Д

Таблиця 9.4

Залежність можливостей і умов надання
кредиту від рейтингу позичальника

Клас	Кредитний рейтинг	Можливість і умови надання кредиту
А	Дуже високий	Пільговий відсоток за користування кредитом. Надання кредиту без забезпечення. Контроль за фінансовим станом необов’язковий
Б	Високий	Відсоток встановлюється на рівні ставки, діє на ринку. Зменшення форм забезпечення. Контроль за фінансовим станом необов’язковий
В	Задовільний	Кредит може бути наданий на загальних умовах. Здійснюється поточний контроль за фінансовим станом
Г	Низький	Кредит може буди наданий за більш високою ставкою, що включає премію за ризик; під кілька видів забезпечення, в обмеженій (розміром статутного капіталу) сумі. Здійснюється контроль за документооборотом угоди, що кредитується
Д	Неприйнятний	Кредит не видається

Розглянемо алгоритм розрахунку рейтингу кредитоспроможності торгівельного підприємства на такому прикладі. Припустимо, що значення оціночних коефіцієнтів таке: коефіцієнти абсолютної ліквідності, швидкої ліквідності, поточної ліквідності, автономії становлять відповідно 0,08; 0,6; 2,2; 0,65, а оборотність активів (порівняно з попереднім періодом) залишилася на такому самому рівні.

Встановлені банком значення класності показників залежно від їх значень наведено в табл. 9.5.

Таблиця 9.5

Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 350; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

12 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!