Розділ I V . Нагляд прокурора за виявленням та усуненням причин і умов, які сприяли вчиненню злочинів

Виявлення та усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, є од­ним з найважливіших завдань криміналь­ного судочинства [4, стт. 2, 23, 23¹, 23² ]. Важлива роль у вирішенні цього кримінологічного завдання нале­жить прокуророві, котрий здійснює на­гляд за досудовим слідством та бере участь у судовому розглялі. Наведене ви­пливає з вимог Закону від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру» (із змінами ста­ном на 12 липня 2001 р.), наказів Гене­рального прокурора України № 4 від 4 жо­втня 1998 р. «Про організацію прокурор­ського нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-роз-шукову діяльність, дізнання та досудове слідство» та № 5 від 4 квітня 1996 р. «Про організацію діяльності прокурорів у кри­мінальному судочинстві».

Так, на стадії досудового розслідування прокурор повинен дбати про те, щоб ор­ган дізнання і слідчий глибоко і всебічно досліджували причини й умови, які спри­яли вчиненню злочину, вживали дійових заходів до їх усунення і виконували дану роботу за правилами, що визначають по­рядок збирання і оцінки доказів у кри­мінальній справі. Для цього прокурор може використовувати різні засоби, пе­редбачені ст. 227 КПК. Це, зокрема, його участь у виконанні слідчих дій, спрямо­ваних на виявлення і усунення зазначе­них причин та умов. Вона може полягати як у присутності прокурора при прове­денні окремих процесуальних дій слід­чим, так і у провадженні таких дій ним самим. Це дає можливість прокурору ак­тивно впливати на діяльність слідчого по виконанню вимог статей 23 і 23^і КПК. Проте, як свідчить практика, даний засіб використовується ними рідко. Лише де­які прокурори здійснюють нагляд за ви­конанням вимог ст. 23 КПК, інші ж — ніколи. Ефективним засобом вказаного нагля­ду є дача прокурором у ході провадження досудового слідства вказівок щодо вияв­лення і усунення причин та умов, які сприяли вчиненню злочинів. Це краще робити письмово. Оскільки, з одного бо­ку, підвищується відповідальність проку­рора за зміст вказівок, а, з другого, — по­легшується їх реалізація для слідчого. Крім того, письмова форма забезпечує можливість перевірки виконання.

Вказівки слідчим про виконання вимог [4, ст. 23] виявляються максимально плідними тоді, коли даються прокуро­ром, який добре знає оперативну обста­новку, стан, динаміку й причини злочин­ності як у регіоні в цілому, так і в окремих мікрорайонах і на об'єктах. Така обізна­ність дозволяє йому точніше визначити коло обставин, які могли зумовити вчи­нення розслідуваного злочину, і подати слідчому відчутну допомогу у виконанні вимог ст. 23 КПК.

Дійовим засобом нагляду за виконан­ням зазначених вимог закону є повер­нення кримінальної справи на додаткове розслідування. Дане право й обов'язок виникають у прокурора тоді, коли у спра­ві, що надійшла до нього від слідчого, ці причини й умови не з'ясовувались, і у справі немає відповідного подання. Остання підлягає поверненню і у тих ви­падках, коли подання є, але викладені у ньому висновки не відповідають матеріа­лам справи. Це випливає із статей 228 і 229 КПК.

У ході перевірки прокурором справи, яка надійшла до нього з обвинувальним висновком, він повинен при виконанні вимоги, що міститься у ч. 10 ст. 228 КПК, дати оцінку, з точки зору законності, пропозиціям слідчого щодо усунення причин вчинення злочину та умов, які цьому сприяли. Вони можуть бути визна­ні прокурором такими, що суперечать за­кону, в двох випадках.

По-перше, коли пропозиція слідчого, будучи конкретною за змістом, не відпо­відає певній нормі закону (наприклад, про накладення дисциплінарного стяг­нення на службову особу за дії чи бездія­льність, які сприяли вчиненню злочину, коли вони не пов'язані з виконанням службових обов'язків).

По-друге, коли ці рекомендації мають характер втручання в оперативну, госпо­дарську чи іншу діяльність підприємств, установ, організацій. При оцінці пропо­зицій слідчого, з цієї точки зору, проку­рор має додержуватись принципу: «Доз­воляється все, що не заборонено зако­ном».

І у тому, і у іншому випадках прокурор може прийняти одне з двох рішень, або повернути справу слідчому з пропози­цією знову скласти подання, або зробити це сам.

У юридичній літературі обґрунтовано зазначається, що, прийнявши рішення знову скласти подання, прокурор вправі використати не тільки відомості про при­чини й умови, які сприяли вчиненню зло­чину, наявні у матеріалах справи, а й кри­мінологічну інформацію, що стосується даного підприємства, установи, організа­ції і була одержана раніше у процесі роз­слідування аналогічного злочину чи при здійсненні нагляду за додержанням зако­нів. Важливо, щоб ці дані були достовір­ними і розширювали уявлення про при­чини й умови розслідуваного злочину.

Серед юристів немає єдності в оцінці випадків, коли у матеріалах справи є відомості про причини вчинення злочину та умови, які цьому сприяли, але подання слідчим не внесено. На мою думку, ма­ють слушність ті вчені, які вважають, що в усіх справах повинно вноситись таке подання[5, 24-25].

Разом з тим слід підкреслити, що по­дання є найбільш ефективним з наявних у слідчих засобів запобігання злочиннос­ті. До того ж, воно може успішно поєдну­ватись з іншими профілактичними захо­дами, що робить його ще дійовішим (на­приклад, шляхом виступу на зборах тру­дового колективу, у пресі, по радіо, телебаченню тощо). Тому прокурорський нагляд повинен сприяти, з одного боку, підвищенню якості подань, їх своєчасно­му внесенню у відповідні органи, устано­ви, організації, а, з другого, — поєднанню даного заходу з іншими профілактич­ними заходами слідчих.

Право і обов'язок прокурора на відкли­кання необгрунтованого подання слідчо­го про причини вчинення злочину і умо­ви, які цьому сприяли, випливають із за­вдань прокурорського нагляду за додер­жанням законів органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність, діз­нання, досудове слідство. Відповідно до п. 5 ст. 29 Закону «Про прокуратуру» та наведеного вище наказу Генерального прокурора України № 4 прокурорський нагляд має завданням сприяти вжиттю заходів із запобігання злочинам, усуненню причин та умов, які сприяли їх вчиненню. Внесення слідчим необгрунтованого по­дання є невиконанням вимог ст. 23^і КПК, і прокурор, котрий здійснює нагляд, зо­бов'язаний усунути таке порушення за­кону. Зробити це, не відкликаючи подан­ня, практично неможливо.

Даний засіб нагляду має обов'язково застосовуватись прокурорами у двох ви­падках: коли рекомендації слідчого щодо усунення вказаних причин і умов, будучи конкретними за змістом, суперечать за­кону; коли висновки слідчого про ці при­чини й умови не ґрунтуються на матеріа­лах справи.

У першому випадку відкликане подання слідчого може бути знову складене проку­рором, у другому ж — кримінальну справу має бути повернуто на додаткове розсліду­вання з письмовою його вказівкою.

Характеризуючи діяльність прокурора по виконанню вимог статей 23 і 23^і КПК на стадії досудового розслідування, необ­хідно підкреслити, що прокурорський нагляд за слідством має владно-розпо­рядчий характер. Це означає, що пропо­зиції і вказівки останнього, інші акти прокурорського нагляду є обов'язковими для службових осіб досудового розсліду­вання.

Прокурор правомочний втручати­ся у сутність процесуальної діяльності слідчого не тільки з точки зору додержан­ня закону, а й доцільності, заміняти акти слідчого своїми, брати на себе проведен­ня окремих слідчих дій тощо.

Іншою особливістю є те, що прокурор не тільки вимагає від слідчого виконання тих чи інших дій, які, на його погляд, мо­жуть принести необхідний результат у плані виконання вимог статей 23 та 23 ^і КПК, а й подає їм консультативну допомогу в питаннях планування слідчих за­ходів спеціально-кримінологічного при­значення; висунення версій про причини й умови, які сприяли вчиненню злочину; залучення громадськості до роботи по виявленню та усуненню цих обставин.

Процесуальна діяльність прокурора у суді визначається, з одного боку, завдан­нями суду, що випливають з вимог статей 23 і 23² КПК, а, з іншого, — тим, що від­повідно до ст. 34 Закону «Про прокурату­ру» та названого вище наказу Генераль­ного прокурора України № 5 прокурор, який бере участь у справі, повинен спри­яти судові у виконанні вимог про всебіч-ниії, повний і об'єктивний розгляд спра­ви, постановленні вироків, ухвал і поста­нов, що ґрунтуються на законі. Вказане завдання вирішується останнім шляхом використання повноважень, наданих йо­му процесуальним законодавством.

Діяльність суду по виявленню названих причин вчинення злочинів та умов почи­нається на стадії попереднього розгляду справи суддею і здійснюється протягом усього судового розгляду з додержанням норм КПК, які регламентують порядок збирання й оцінки доказів. При цьому суд повинен: 1) безпосередньо виявляти причини вчинення злочину і умови, які цьому сприяли, та вживати заходів до їх усунення; 2) перевіряти повноту вико­нання слідчим та органом дізнання вимог закону про виявлення останніх; 3) пере­віряти законність заходів, вжитих за по­данням слідчого.

Перше завдання вирішується судом у випадках, коли питання про причини й умови злочину, який розглядається, вза­галі не досліджувалося на досудовому слідстві (щоправда, на практиці такі си­туації трапляються рідко).

Друге завдан­ня постає перед судом тоді, коли у проце­сі досудового слідства виконано вимоги статей 23 та 23^і КПК, і у справі є подання слідчого, але практично це завдання ви­рішується судом у тому ж порядку і обся­гу, що й перше (пов'язане з відсутністю у справі подання слідчого про усунення причин та умов вчинення злочину). Для того, щоб зробити висновок про повноту дослідження слідчим обставин, які спри­яли вчиненню злочину, суд сам повинен знову це зробити.

Паралельно другому суд виконує і третє завдання, а саме — контролює фактичне усунення причин та умов вчиненого зло­чину за поданням слідчого. Для цього до нього можуть викликатись особи, які не допитувались на досудовому слідстві, ви-требовуватися додаткові відомості тощо.

Прокурор, який бере участь у справі, повинен сприяти вирішенню судом за­значених завдань, повною мірою викори­стовуючи надані законом повноваження.

Так, у розпорядчому засіданні він має можливість заявити клопотання про ви­требування додаткових матеріалів, які міс­тять відомості про причини й умови вчи­нення злочину, а також висловити думку про заходи, вжиті відповідним органом, організацією або службовою особою до їх усунення на підставі подання слідчого.

У ході судового розгляду з метою з'ясу­вання питань, які стосуються встанов­лення причин та умов, що сприяли вчи­ненню злочину, прокурор бере участь у допиті свідків, потерпілих, експертів, під­судного; привертає увагу суду до наявних у справі документів, які містять такі дані, вживає інших заходів, передбачених про­цесуальним законом.

Важливе профілактичне значення має обвинувальна промова прокурора. У ній поряд з викладенням фактичних обста­вин злочину, характеристикою його сус­пільної небезпечності, аналізом наявних у справі доказів, розглядом інших пи­тань, що мають важливе значення для ви­несення у справі об'єктивного вироку, прокурор повинен показати суду і всім присутнім, які причини й умови сприяли або полегшили підсудному здійснення злочинного наміру. Крім того, прокурор має висловити і свої міркування про за­ходи, необхідні для усунення зазначених причин та умов, а також про доцільність винесення судом окремої ухвали[6, 161].

На практиці постає питання: у якій ча­стині промови прокурору слід викладати міркування про причини вчинення зло­чину та умови, які цьому сприяли. По­діляю висловлену у юридичній літературі думку, що аналіз даних причин та умов може бути виділено у самостійний розділ промови і об'єднаний з іншими її части­нами. При вирішенні цього питання по­трібно виходити з конкретних обставин справи і побудови обвинувальної промо-ви[7, 20]. Головне, щоб названа промова позитивно впливала на формування дум­ки суду про вказані причини й умови, допомагала йому правильно сформулювати пропозиції про заходи по їх усуненню.

Вивчення судової та прокурорської практики, а також відповідного законо­давства приводить до висновку, що про­курор повинен завжди висловлювати у обвинувальній промові думку з такого важ­ливого питання — як наявність підстав для винесення судом окремої ухвали про усунення причин вчинення злочину та умов, які цьому сприяли. Звичайно, дана думка може бути різною залежно від об­ставин справи. Проте у двох випадках прокурор зобов'язаний запропонувати суду винести окрему ухвалу.

Насамперед, це слід зробити, коли у справі не тільки немає подання слідчого, а й взагалі на досудовому розслідуванні не вживалось будь-яких заходів по вико­нанню вимог статей 23 та 23^і КПК. При­чому в цьому разі прокурор повинен запропонувати судові винести дві окремих ухвали: одну — на адресу відповідного державного органу, громадської організа­ції або службової особи про вжиття необ­хідних заходів, другу — слідчому, який не виконав вимог наведених статей.

Прокурор зобов'язаний запропонувати суду винести окрему ухвалу і тоді, коли слідчий виконав вимоги статей 23 і 23^і КПК, проте державний орган, організа­ція або службова особа, на адресу якої внесено подання, не вжили у встановле­ний строк належних заходів щодо усу­нення причин та умов, які сприяли вчи­ненню злочину.

В усіх інших випадках питання про ви­несення окремої ухвали порушується про­курором перед судом залежно від практи­чної доцільності, яка визначається за­вданнями кримінального судочинства із запобігання злочинам та їх викоренення.

---

Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 124; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!