Повноваження займатися проведенням всенародних референдумів.
Закон про референдум.
Референдум — найвищий прояв народовладдя. Його підсумок сприймається як пряма дія народної волі. Тому жодна сила не сміє заперечити чи оскаржити загальнонаціонального вибору. З цієї причини грізну зброю обожнюють авторитарні режими. Використовуючи облудливі технології та адмінресурс протискають антиконституційні рішення, щоб легімітизувати узурповану владу. Не дивно, що в державах на зразок України, референдум — національна катастрофа. Як наслідок, він або взагалі не працює (і це ще благо), або відверто реакційний. В будь-якому випадку, народ позбавлений інструменту прямого впливу на свою долю. І цим в повній мірі користають властьімущі. Протягаючи через верховну раду вигідні їм закони, роздерибанюють країну.
Однак, в цьому ж і зворотна дія. Суспільство почне стрімко виздоровлювати лиш увімкнеться механізм правдивого волевиявлення. А це, коли повноваження перейдуть до Ради Присяжних та буде прийнятий закон „Про референдум”.
Унеможливляться маніпуляції пов’язані з призначенням референдумів та датою їх проведення. Ні Президент, ні Верховна Рада, ні жодна інша дотична до влади структура не матимуть до цього стосунку. Згідно Народної Конституції референдум проводитиметься кожного року в День Народного Волевиявлення.
Не зможе влада тасувати і питання референдуму, вимацуючи в тому свою користь. Цим займатиметься рада Присяжних, опираючись на діяльність АКЦЕНТу.
|
|
|
На що слід сподіватися?
Піде на спад одвічне протистояння між бідними та багатими. Ворожнеча, яку десятиліттями плекає Верховна рада. Коли депутати, що ледь не поголовно є представниками великого капіталу, утверджують законопроекти, які приносять зверхприбутки одиницям і зубожіння мільйонам. Через щорічну систему референдумів ця злочинна практика нарешті припиниться. Найдоленосніші закони народ зможе приймати напряму., без участі заангажованих депутатів. Разом з тим, діяльність АКЦЕНТу, в обов’язки якого входитиме організація високопрофесійного обговорення питань референдуму, не дозволить процесу хитнутися в іншу крайність — люмпенізацію законодавства. Коли все, що пов’язане з великими прибутками вважається злочином, а олігархи — ворогами народу. Таким чином законодавча справедливість вноситиме мир в людські душі. З одного боку терпимість до чужих статків, оскільки вони вже не будуть здаватися однозначно награбованими, з іншого — найширші можливості для розвитку власної справи.
Ще одним важливим наслідком реформи стане поступова зміна суспільної ментальності. Щорічні референдуми, а головне разючі зміни, що відбудуться в житті людей в наслідок дії всенародно прийнятих законів, утверджуватимуть відчуття реальної причетності до долі громади, а, отже, і до власної. Настрої, на кшталт «це не моя країна», втрачатимуть зміст. Суспільна мораль дістане поживний ґрунт для розвитку.
|
|
|
5. Закон про реєстр державних службовців.
Якщо дахом для зловживань є високопосадовці, то фундаментом — дрібні чиновники. Тому підхід має бути комплексний. Неможливо здолати беззаконня проводячи реформи лише у верхніх ешелонах. Адже народ у масі своїй має справу не з президентами та міністрами, а з місцевими «князьками». Це вони деруть хабарі, ґвалтують у судах, обдурюють і зневажають. Їх легіон. Прослідкувати за кожним — очей не вистачить. Тому в поле зору потрапляють лише найзухваліші. Чий розгул сколихнув країну. Решта, тихо ловлять рибку в мутній воді. Ніхто не сколупне з «хлібного місця», якщо справно платить мзду. Це лихо неможливо побороти. Працює, як годинник, за принципом «рука руку миє».
І дійсно, шансів жодних, якщо боротися у правовому полі. Але надання надзвичайних повноважень РП закрутить маховик у зворотній бік. Найперше, впаде корупційна вертикаль. Система «кришувань» усіх безчинств влади та під патронатом влади. А, разом з нею, централізована система хабарів та відкатів. Проте цього замало. Навіть якщо розваляться корупційні схеми, хребет беззаконня не зламається. Просто дрібні чиновники будуть віддані самі собі. Далі лупитимуть хабарі, але вже на свій страх і ризик. Ніким не «кришуватимуться», зате ні з ким і не ділитимуться. Тому проблему не осилити лише потугами наглядової влади, «…треба миром, громадою обух сталить». В прямому розумінні, піднімати посполите рушення. Коли кожний українець стане наглядачем чиновникові з яким має справу. Для цього і потрібний закон «Про реєстр державних службовців». (Див. Розділ ІII.)
|
|
|
Що зміниться з прийняттям закону. Влада зробить різкий крен у бік толерантності. Заставлять зробити. Бо все, що матиме бодай натяк на чиновницьку аморальність, потрапить під шалений тиск громадськості. Люди, усвідомивши, що скарга має вагу, відірвуться за всі роки приниження. Особливо на міліції та судах. Скубтимуть, як гуси ниву. Аж поки не станеться системний злам. Влада виробить новий дрес-код морального іміджу: замість чиновницької пихи — ввічливість, замість бюрократичної тяганини — співучасть, замість перевищення повноважень — законопослушність.
|
|
|
Ще одним наслідком дії закону стане потужний сплеск громадянської активності у бік місцевого самоврядування. Переконавшись, що на владу є управа, народ розмерзнеться. Почне домагатися вирішення нагальних проблем. Це й послужить поштовхом до децентралізації. Адже, щоб задовольнити вимоги громади, місцева влада потребуватиме розширення повноважень та коштів, які нині розподіляє центр. Але апелюватиме не, як завжди, до вищих начальників (від них не дочекаєшся, бо зацікавлені в протилежному), а до виборців. А ті, через систему щорічних референдумів, урізатимуть повноваження центральної влади, до межі, коли вони увійдуть у природній баланс з людськими потребами.
6. з акон про односторонню відповідальність за корупцією.
Хабар — справа взаємовигідна. Хтось продає послугу, хтось купує. Щоправда, послуга незаконна — решта, як на базарі. В цьому феномен живучості корупції. Неможливо знищити те, що вигідне усім. Якщо не брати до уваги даного фактору, будь які намагання приречені. А саме так і відбувається. Ведеться боротьба з наслідками корупції, але не з її суттю. Результати красномовні. В жодній країні це зло не подолане. Гірше — панує стійке переконання, що його і неможливо викорінити. Хіба призупинити.
Цілком інша перспектива, якщо увагу акцентувати на першопричині. Порушити взаємовигідність. Коли одна із сторін почуватиметься комфортно, інша — ні. Більше того — комфортність однієї напряму залежатиме від дискомфорту іншої. Домовитися в такій ситуації нереально. На це й спрямований закон «Про односторонню відповідальність за корупцію». (Див. Розділ ІII.) Які зміни він принесе.
Найперше, виб’є ґрунт з-під ніг обов’язкового учасника будь-якої корупційної змови, державного чиновника. Представник влади не зможе більше безпроблемно взяти хабар, оскільки потрапить у залежність до того, хто дав. Цілий рік дрижаки хапатимуть: чи не заявить часом у ВІЧЕ? Або, й того гірше, у прокуратуру. А тому, ой як вигідно це зробити. І вкрай невигідно не зробити. Якщо заявить, не просто звільниться від відповідальності, але й отримає преференції: незаконна оборудка набуде законної сили, а чиновник (якщо буде доведена його участь) поверне подвівйну вартість хабара. В іншому випадку, через рік справа обернеться проти нього. Недоторканим стане не той хто дав, а хто взяв. Якщо, звісно, повідомить про злочин. І преференції теж набудуть зворотної дії: оборудка анулюється, а мздодавець виплатить ще раз суму хабара мздоїмцю. Та найгірше, справа не матиме строку давності і нею займатиметься прокуратура. Тобто, той, хто дав хабар, нестиме суто кримінальну відповідальність (а не адміністративну, як у випадку з ВІЧЕ), а той, хто взяв, зможе його цим шантажувати до гробової дошки.
Дата добавления: 2018-09-23; просмотров: 227; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!