Поняття публічної обіцянки винагороди
Інститут публічної обіцянки винагороди регулює два різновиди зобов'язань: зобов'язання, які виникають із публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу і публічної обіцянки нагороди за результатами конкурсу. Специфіка порядку виникнення, виконання та припинення указаних зобов'язань, а також особливості предмета дозволяє розрізняти їх як два окремих різновиди інституту публічної обіцянки винагороди.
У чинному законодавстві не дається визначення терміна «публічна обіцянка винагороди» чи поняття «зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди». Стаття 1144 ЦК України визначає: «Особа має право публічно пообіцяти винагороду (нагороду) за передання їй відповідного результату (передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи тощо)».
Однак оголошення особою про зацікавленість у здійсненні визначених дій і обіцянка нагороди є тільки передумовою виникнення правовідносин. Лише після того як інша особа здійснить передбачені в оголошенні дії, у неї виникає право вимоги з приводу виплати винагороди стосовно особи, яка оголосила про обіцянку винагороди.
Тому треба чітко розрізняти, у якому сенсі вживається термін «публічна обіцянка винагороди»: як юридичний факт, як зобов'язальне правовідношення чи як інститут цивільного права.
Публічна обіцянка винагороди як юридичний факт — це, власне, сама пропозиція здійснити ту чи іншу дію за винагороду. У літературі існує дві основні точки зору на юридичну природу публічної обіцянки винагороди як юридичного факту, а саме: публічна обіцянка винагороди як пропозиція до вступу у договірні відносини та як односторонній правочин.
|
|
|
У рамках першого погляду можна розглядати публічну обіцянку винагороди як пропозицію укласти договір, але тільки звернену не до визначеної окремої особи чи до кількох визначених осіб, а як звернену до невизначеного кола осіб, — так звану публічну оферту. У цьому випадку одна сторона публічно обіцяє щось будь-кому, хто зі свого боку зробить щось (наприклад, доставить загублену річ), із дотриманням умов, указаних у пропозиції вступити в догозір. Інша сторона в договорі з'являється з моменту здійснення дії, за яку обіцяна винагорода, причому факт здійснення необхідної дії означає прийняття пропозиції. Якщо дії особи, яка знайшла річ чи надіслала роботи на конкурс, відповідають вимогам про акцепт, то договір вважається укладеним.
Однак договірна конструкція має ряд істотних недоліків та зменшує практичне значення зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди. Очевидним мінусом публічної оферти є те, що її у будь-який момент може бути знято до надходження нового акцепту. Отже, сторона, що оголосила конкурс чи обіцяла винагороду без оголошення конкурсу, не будучи юридично пов'язаною до прийняття її пропозиції, практично завжди могла б скасувати конкурс чи обіцянку винагороди до моменту передання відповідного результату.
|
|
|
Якщо розглядати публічну обіцянку винагороди і відгук на неї як договір, тоді відповідні правовідносини виникали б тільки між учасниками цього договору. Якщо особа, що виконала дію, зазначену в публічній обіцянці, не мала на увазі прийняття пропозиції і взагалі не знала про публічну обіцянку, не може претендувати на сплату обіцяної винагороди. Договору немає, якщо прийняття пропозиції не мало місця, а було лише здійснення дії, що випадково привело до результату, якого домагалася особа, що публічно обіцяла винагороду.
Крім того, згода на участь у конкурсі не тягне за собою обов'язок виплати винагороди, вона виплачується чи видається тільки за найкращий результат, і взагалі згода на участь у конкурсі чи згода виконати завдання публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу не тягне за собою ніяких обов'язків у особи, яка таку згоду дала.
|
|
|
Зі сказаного можна зробити такі висновки:
1)обіцянка винагороди не може вважатися офертою, тому що є умовною і адресованою не конкретній особі, а зверненою до невизначеного кола осіб (якщо не брати до уваги можливість визнання публічної обіцянки винагороди публічною офертою, про що йшлося вище);
2)обов'язок виплати винагороди виникає не з угоди з особою, що досягнула зазначеного в обіцянці результату, а самого факту обіцянки винагороди при досягненні цього результату;
3)при скасуванні конкурсу чи обіцянки винагороди особи, які приступили до виконання завдання, мають право на відшкодування витрат;
4)для особи, яка обіцяє нагороду, важливий не вступ кого-небудь у зобов'язання здійснити відповідну дію, а сам факт здійснення дії.
Досягнення та передання відповідного результату не є акцептом, тому що, по-перше, цей результат може бути досягнутий невизначеною кількістю осіб; по-друге, при одночасному його досягненні кількома особами кожен із них може розраховувати на відповідну частину винагороди; по-третє, особа може набути прав, що випливають із публічної обіцянки винагороди, і без прямо вираженої волі брати в ній участь.
Публічну обіцянку винагороди варто розглядати як односторонній правочин, особливість якого полягає в тому, що він відбувається стосовно невизначеного кола осіб, а учасником правовід-ношення, яке виникає на його основі, може бути кожний, хто досягне зазначеного в правочині результату.
|
|
|
Зобов'язання у зв'язку із публічною обіцянкою винагороди виникає на одному з етапів, що йдуть слідом за публічною обіцянкою винагороди, тому сама обіцянка винагороди не є відповідним зобов' яз анням.
Підставою виникнення зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди буде юридичний склад, елементами якого є два односторонніх правочини, вчинені його учасниками — публічна обіцянка винагороди за досягнення визначеного результату, з одного боку, і надання обумовленого результату — з іншого. Вони мають зустрічний характер, але не породжують договірних відносин. У цьому випадку виникає недоговірне зобов'язання.
Публічна обіцянка винагороди як правовий інститут — це група правових норм, що регулює суспільні відносини, які виникають з односторонніх правочинів, що здійснюють особа, яка публічно обіцяє нагороду, чи засновник конкурсу і особа (особи), що досяг-ла(и) зумовленого обіцянкою результату.
Винагорода може бути обіцяна за досягнення будь-якого непротивоправного результату. Але результати, які повинні бути досягнуті, можуть бути різного характеру:
1) єдині у своєму роді;
2) абсолютно непорівнянні між собою, які здійснити може необмежена кількість осіб, кожна з яких має право на отримання винагороди;
3) аналогічними, але право на отримання винагороди має лише одна особа;
4) такі, які можна порівняти за якістю.
У перших трьох випадках йде мова про такий вид публічної обіцянки винагороди, як публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу, а в останньому — про публічний конкурс.
Таким чином, публічна обіцянка винагороди як родове поняття є підставою для виділення публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу, а також конкурсу, який стимулює не просто до бажаного, а до такого результату, який виявиться кращим серед досягнутих. Зобов'язання, що виникають із названих юридичних актів, об'єднує те, що й у тому, і в іншому випадку особа бере на себе обов'язок сплатити винагороду за досягнення обумовленого результату тому, ким він буде досягнутий (для конкурсу досягнутий результат повинен бути визнаний найкращим).
1.2. Підстави виникнення зобов’язання у зв’язку з публічною обіцянкою
винагороди
Публічна обіцянка винагороди як односторонній правочин пов'язує особу, яка публічно обіцяла винагороду. Якщо публічну обіцянку винагороди не буде змінено чи скасовано, то в межах установленого строку для передання результату особа, що публічно обіцяла винагороду, не вправі відмовити у прийнятті представлених результатів[4].
Обов'язок прийняти відповідний результат прямо випливає з факту здійснення одностороннього правочину — публічної обіцянки винагороди.
Однак, щоб зобов'язання виникло, необхідне приєднання до нього іншої односторонньої дії — надання результату, зазначеного в обіцянці.
Особа, яка представила такий результат, набуває права вимагати виплати їй відповідної винагороди. А оскільки ця дія належить до числа правомірних дій і спрямована на встановлення правових наслідків - одержання обіцяної винагороди - її також варто кваліфікувати як односторонній правочин. Два таких односторонніх правочини і породжують зобов'язальне правовідношення. При цьому основним одностороннім правочином є публічна обіцянка винагороди, оскільки він акумулює комплекс умов, що стосуються обсягу і змісту правовідносин, які складаються на його основі. Цей юридичний акт має основне значення для всього юридичного складу і займає центральне місце як правочин, який визначає зміст зобов'язання. Невипадково, саме цей юридичний факт дав назву відповідному зобов'язанню.
Щодо моменту виникнення зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди, зроблено висновок, що у випадку публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу зобов'язальне правовідношення виникає у момент передання обумовленого публічною обіцянкою результату.
У випадку публічної обіцянки винагороди за результатами конкурсу на цій стадії, тобто з моменту подачі роботи на конкурс, зобов'язальних відносин ще не виникає. У цей момент пов'язаність засновника конкурсу стає індивідуально визначеною, тому що вимальовується коло конкретних суб'єктів, що йому протистоять, і його обов'язок переростає у правовідношення (конкурсне правовідношення). Таке конкурсне правовідношення може бути віднесене до цивільного організаційного, оскільки особа, що має право на отримання винагороди, на цій стадії ще невідома. Після того, як особа, яка оголосила конкурс, прийняла відповідні результати від учасників конкурсу, вона вступає у декілька цивільних організаційних конкурсних правовідносин, кількість яких збігається з кількістю учасників конкурсу. Ці правовідносини можуть трансформуватися у зобов'язальні правовідносини на стадії винесення рішення про визначення переможця (чи переможців) конкурсу та присудження премії переможцю конкурсу.
Розділ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЗОБОВ’ЯЗАННЯ У ЗВ’ЯЗКУ З ПУБЛІЧНОЮ
ОБІЦЯНКОЮ ВИНАГОРОДИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ КОНКУРСУ
Дата добавления: 2018-09-20; просмотров: 505; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!