Соціальна структура суспільства Давньоруської держави
ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ, СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ і КУЛЬТУРНИЙ РОЗВИТОК КИЇВСЬКОЇ РУСІ та ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ в 9-14 ст.
Політичний устрій
Давньоруська держава (Русь-Україна) - ранньофеодальна держава з монархічною формою правління
Монархія – це форма державного правління, у якій влада належить одній особі і передається по спадковості.
Протягом IX —XIII ст. влада пережила складну трансформацію
I – Дружинна форма державності (ІХ – Х ст.)
На етапі становлення Давньоруської держави утворилася дружинна форма державності: на ґрунті княжої дружини утворився примітивний апарат управління, судочинства та збирання данини.
Князь – спочатку воєначальник племені або союзу племен у слов’ян, згодом – глава держави.
Князі здійснювали свою владу спираючись дружину.
Дружина - постійне військо князя, члени якого брали участь в управлінні державою.
У цей час дружина виконує не тільки роль війська, а й радників. Центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляє себе як воєначальник, а не як державний діяч.
Київський Князь
· Управляв територією, бо на місцях правили князі-васали
· Організував ополчення (вої)
· Командував військом
· Визначав розміри данини
· Підкоряв нові землі
Старші дружинники
· Утворювали адміністративний апарат, на який опирався князь
· Були радниками князя в усіх питаннях державного управління
|
|
|
Військова дружина
· Виконувала роль війська
· Стягувала данину
· Чинила судочинство на місцях
Віче
· Його скликали за ініціативи князя, дружинників, народу
· Розглядало питання економічного, політичного чи культурного розвитку
Стосунки між князем і дружиною були неоднозначними: дружині не можна було наказувати, її потрібно переконувати.
ІІ– Централізована монархія (Х – ХІ ст.)
У добу піднесення Русі формується централізована монархія: вся повнота влади дедалі більше зосереджується в руках князя, дружина відходить від державних справ, а на рішення князя впливає лише частина старших дружинників та вихідців зі старої племінної аристократії — бояри.
(Під час правління Володимира і Ярослава відбувається централізація - адміністрацію на місцях призначають у Києві.)
Великий князь
(882 р. – Київський)
Боярська (князівська) Рада
Князь радився з, що складалася зі старших дружинників, а також вищих представників місцевого населення й духовенства. Функції цієї ради залежали від особистої волі князя. Після запровадження християнства на Русі ідеологічно князівську владу підтримувала церква.
|
|
|
Князі-намісники Посадник по містах
На місцях князь правив і судив за допомогою призначених ним намісників, серед яких в основному були сини князя. Крім центральної князівської влади існувала й місцева організація, що складалася з тисяцьких, сотників і десятників.
Віче
За правління Володимира Великого та Ярослава Мудрого, у часи найбільшої централізації держави, роль віче знизилася. Однак після ослаблення централізованої держави віче знову починає відігравати важливу роль. Але в Україні воно не було постійним органом влади ( як це було в Новгороді й Пскові).
В літописах перші згадки про них датуються
· 1016 р. (Новгород),
· 1068 р. (Київ)
III – Федерація руських князівств (ХІ – ХІІІ ст.)
У період феодальної роздрібненості відбулася ще одна зміна форми державного устрою: одноосібна монархія поступилася місцем федеративній монархії. Тепер долю Русі вершив не великий князь, а група найвпливовіших князів, що шукали компромісних рішень на своїх зібраннях («снемах»). Цю форму правління історики називають «колективним сюзеренітетом родичів Володимирського дома».
|
|
|
Федеративна монархія - форма устрою Київської Русі в період роздробленості, за якої вона зі слабо централізованої держави перетворилася на об’єднання князівств, кожне з яких мало ознаки державності, а найважливіші питання внутрішнього життя вирішувалися на князівських з’їздах (1097 – Любецький, Витичівський 1100 р. Золотчівський 1101 р. Долобський 1103 р.)
Великий князь
Титул
(напр. ІХ ст. Київський (напр. XII ст. Володимирський)
Удільні (місцеві) князя
Бояри Сини боярські
Розвиток державності Київської Русі відбувався у двох напрямах:
· від системи управління, що випливала з військової організації, до цивільних форм правління
· від посилення централізму — до децентралізації.
Князь, боярська рада, віче — це носії різних форм державності; основні елементи трьох моделей управління — монархічної, аристократичної та демократичної. Домінувала переважно князівська влада, але в періоди її ослаблення на перші ролі висувалися боярська рада і віче.
Принцип престолонаслідування:
· Горизонтальний – спадок переходив від старшого брата до молодшого.
Ярослав Мудрий ввів принцип сеньйорату - у разі смерті одного з князів його місце посідав молодший, що спричиняло переміщення усіх князів
|
|
|
Київ -> Чернігів -> Переяслав -> Володимир-Волинський -> Смоленськ
· Вертикальний - від батька до старшого сина
1097 р. – з’їзд князів у Любечі – проголошення спадкового володіння землями і князівствами -> спадкові феодальні землі – князівства : Київська, Чернігово-Сіверська, Переяславська, Галицька, Волинська, Володимиро-Суздальська, Новгородська, Псковська, Смоленська, Рязанська, Полоцька, Мінська, Туровська, Тмутараканська.
Соціальна структура суспільства Давньоруської держави
Суспільство Київської Русі ІХ-Х ст. поділялося на дві основні групи людей:
· «люди», або вільні общинники;
· «луччі мужі» — князь та його родина, дружинники (бояри), місцеві князі.
У Київській Русі існувала особлива соціальна структура суспільства. На верхньому щаблі були князі з роду Рюриковичів.
За князями йшли бояри,однак вони не становили замкнуту групу. У неї могли переходити синисвящеників і навіть інколи вільних селян. В основному бояри були з числа князівських дружинників. Також боярами ставали місцеві землевласники, вихідці з колишньої родоплемінної знаті.
Бояри мали деякі привілеї, закон захищав їхнє майно й життя. За службу бояри отримували землі.
· Спочатку вся земля в Київській Русі належала князі й він віддавав її боярам у тимчасове користування. Це називається умовне володіння землею.
· Проте наприкінці ХІ ст., після Любецького з’їзду, землі бояр ставали їхньою приватною власністю, вотчиною. Це називається безумовне володіння землею.
Вотчина (отчина)– земельне володіння, що перебуває в приватній власності й передається по спадковості.
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 547; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!