Українська філософія XIX - початку XX століття
У духовному житті України XIX ст. відбулися події, що знаменували зародження та розвиток нової української культури. Насамперед, під впливом сковородинства формується новий тип українського національного інтелігента, який не тільки не цурався народного життя, а й свідомо намагався вивчати його побут, культуру, мову. Про зародження нової інтелектуальної культури та філософії, що ґрунтувалася на осмисленні реальної дійсності, аналізі суспільно-політичного життя, свідчить діяльність Кирило-Мефодіївського товариства - таємної організації, що була створена в Києві у грудні 1845 р. і проіснувала до березня 1847 p., коли її було розгромлено царським урядом. Серед учасників товариства були: ад'юнкт Київського університету, пізніше відомий історик, етнограф, письменник та культурний діяч Микола Костомаров (1817-1885); вчитель, пізніше видатний письменник, історик і художній діяч Пантелеймон Куліш (1819-1897) та видатний український поет, пісенник, митець Тарас Шевченко (1814-1861). Основною метою товариства було визволення України від соціального та національного поневолення, об'єднання всіх слов'янських народів на основі християнської віри.
Кожен із членів Кирило-Мефодіївського товариства був яскравою особистістю, зі своєю долею і своїми лише йому притаманними світоглядними рисами. Не маючи можливості зупинятися на характеристиці поглядів кожного з них, розглянемо лише філософську концепцію Т. Г. Шевченка.
|
|
|
Основне питання його філософії - співвідношення соціального добра і зла щодо конкретної людини в конкретних історичних умовах і щодо його Батьківщини - України. Необхідність знищення народом царського кріпосного ладу-головний висновок філософії Т. Шевченка. Як наслідок знищення - побудова суспільства справедливості, добра і свободи, що буде найсприятливішим тлом для щастя вільної людини у вільній Україні. 108
У творчості Т. Шевченка поєднані принципи раціоналізму і сенсуалізму. Його сподівання на прихід апостола правди і науки, на прихід героя із святим і праведним законом поєднані з людськими почуттями. Нехай хтось і мислить категоріями Канта і Гегеля, є мудрецем-космополітом, мріє про людство або "отечество", та він чужий єству Т. Шевченка, бо не жаліє ні брата свого, ні рідного тата. Таких людей Т. Шевченко називав лжепророками, а їхнє вчення - напівідеями. Водночас він усвідомлював трагічність свого буття в рідному краї, який перебуває в ярмі
ПРОБЛЕМА БУТТЯ У ФІЛОСОФІЇ
... Думка співвідноситься з буттям, як зір із світлом. Я мислю, отже, буття с, оскільки моя думка потребує буття. Вона не охоплює його аналітично, але перебуває у відношенні до нього.
|
|
|
Габріель Марсель
Поняття буття є вихідним для філософії. Воно має найширший, граничний ступінь узагальнення і тому постає як наріжний світоглядний орієнтир. Завдяки цій якості воно виконує функцію сенсоутворення у людському світорозумінні. У XX ст., коли людство відчуло можливість свого самознищення, буття постає як вища цінність та міра моральної відповідальності людини за свої дії. Нарешті, у реальному виявленні буття постає перед людиною у контексті питання про смерть, безсмертя та шляхи людського самоутвердження.
КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ
АНТРОПНИЙ ПРИНЦИП —у деяких сучасних науках: початкове припущення того, що без урахування факту наявності людини в світі природні процеси не можна зрозуміти в їх єдності та провідних характеристиках, а наукова картина світу не зможе набути логічного та змістового завершення; і навпаки, поза цим принципом із стихії природних процесів появу людини пояснити просто неможливо.
БУТТЯ — НЕБУТТЯ — гранична межа філософського узагальнення; співвідношення, через яке визначається буття, проте не лише внаслідок позначення межі, за якою буття вже немає, а й тому, що такого роду межа вказує на ті якості сущого, втрата яких рівнозначна втраті самого такого сущого; означена межа позначає також граничну щирість людської думки, її вміння утримуватись у власних актах при бутті, а не зриватися в небуття.
|
|
|
ІНТЕНЦІЯ — властивість людської думки та свідомості, пов'язана із їх принциповою спрямованістю на певний предметний зміст; визнання того факту, що не може бути думки "ні про що". свідомості "із нульовим змістом".
МЕТАФІЗИКА ТА ОНТОЛОГІЯ - за усталеною традицією філософії XX ст. - основні філософські науки про буття; метафізика розглядає найперші, позачуттєві та позафізичні засади буття, а онтологія - види, рівні, форми проявів буття. Метафізика у дослідженні буття тяжіє до вирішення питання "Що?" „Що є буття?". "Що є перше буття?" у. а онтологія — до вирішення питання "Як?" ("Як проявляє себе буття? ").
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 322; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!