Філософські погляди Артура Шопенгауера. Реферат

Стр 1 из 5Следующая ⇒

У рефераті досліджено, що послужило базою для виникнення вчення Шопенгауера, з чого воно складалося, які філософи цікавилися цією проблемою. З'ясовано чому і зараз погляди на світ Шопенгауера продовжують цікавити людей

Серед багатьох напрямків філософської думки, що базується на класичній німецькій філософії, привертає до себе увагу вчення про волю Артура Шопенгауера.

В часи перемін і негараздів, скрути що зазнають наша країна і наш народ, світогляд філософа-песиміста перекликається з світоспоглядальною позицією досить великої кількості людей, яких приваблює в ньому його точка зору на дійсність, яка приносила, як і зараз приносить дуже багато негативних емоцій в життя сучасної людини, а також спосіб, який пропонується Шопенгауером для того, щоб здолати з мінімальними втратами труднощі, що кожного дня постають перед нами.

Сам філософ писав, що його вчення не допомогло йому збагатитися, але допомогло уникнути численних неприємностей, що чекають кожну людину на її життєвому шляху.

Реферат "Волюнтаризм Шопенгауера" побудовано таким чином, щоб висвітлити хто такий А. Шопенгауер, як сформувалося його вчення, з чого воно складається, а також з'ясувати, яке воно займає місце серед інших філософських думок по численності своїх адептів і актуальності.

Волюнтаризм - від латинського voluntas - воля;(цей термін був введений Тьоннісом у 1883 р.) ідеалістичне направлення у філософії, розглядаючи волю як найвищий принцип буття. Виставляючи на перший план волю у духовному бутті, волюнтаризм протистоїть інтелектуалізму (чи раціоналізму) - ідеалістичним філософським системам, які вважають основою усього існуючого розум.

Елементи волюнтаризму були вже у філософії Августина, бачившего у волі основу всіх інших духовних процесів, і Іоана Дунса Скота, з його підкреслюванням першості волі перед інтелектом (voluntas est superios intellectu - воля вища за мислення). Передумовою новітнього волюнтаризму стало вчення Канта про першість практичного розуму; хоч існування Свобідної волі неможна по Канту, теоретично не довести не заперечити, практичний розум вимагає постулювати свободу волі, бо інакше моральний закон втратив би усілякий зміст. Виходячи з цього, Фіхте бачив, основу особистості, а у волевій діяльності "Я" - абстрактного, творчого принципу буття, джерелі духовного самонародження світу.

28) Філософія життя" Ф.Ніцше: основні ідеї та поняття.

Філософія життя - філос. напрямок, який склався в другій половині 19 ст. у Німеччині та Франції, визначними представниками якого вважаються

Ф. Ніцше ,В.Дільтей , Г. Зіммель , А. Бергсон та інші.

На противагу класичному раціоналізму, філософія життя в центр філософської проблематики поставила феномен життя. Філософія життя репрезентує життя як сутність людського світу і людського існування. Життя розглядається як феномен людського існування, який недоступний раціональному осмисленню, бо є ірраціональним за сутністю. Завданням філософії життя було осмислення буття людини "в плині життєвого потоку" методологічними засобами філософії, а не науки.

Ф.Ніцше( основні ідеї та поняття):

- світ являє собою нескінченне становлення,яке не має сенсу і мети. Тому світ пізнати неможливо,істина-недосяжна.

-світ - досягнення боротьби між волями,які боряться за владу

-час є нескінченним ,тому все буде повторюватись(вічне повернення)

-мета філософії:допомогти людині пристосуватися до світу

і дати можливість максимально себе реалізувати

-види волей:воля до життя,несвідома воля,воля окремої людини,воля до влади

-вчення про надлюдину(людина є те,що треба в собі подолати,щоб народилася надлюдина.Подолання починається з переоцінки дійсності,які існують у сучасному суспільстві.)

-християнство-релігія слабких,рабів.пропонує заміну христ цінностей(потворним і слабким треба допомогти померти)

-люди:еліта(меншість),маса юрби(більшість)

Перегляд неопозитивістських ідей в постпозитивізмі.

Розглядаючи неопозит. у цілому як явище філософ. культури, слід виділити його основні риси:

1.за зразок для методологічних побудов було взято формально-логічні конструкції, а знаряддям методологічних досліджень став методологічний аналіз мови науки;

2.основна увага звертається на аналіз структури наукового знання;

3.відокремлення процесу появи нового знання від процесу його обгрунтування;

4.обгрунтув. ідеї демаркаціонізму (розмежування).

29) Вчення Зигмунда Фрейда про несвідоме

Фрейд, Зигмунд (1856 - 1939) - віденський професор психіатрії, знаменитий учений, автор нового психологічного вчення про несвідоме (психоаналіз). Серед психологів XX століття доктору Зигмунда Фрейда належить особливе місце. Психологічні та соціологічні погляди Фрейда мали значний вплив на мистецтво, соціологію, етнографію, психологію і психіатрію першої половини ХХ ст. Вперше Фрейд заговорив про психоаналіз у 1896 році, а в 1897 він почав проводити систематичні самоспостереження, які фіксував у щоденниках до кінця життя. У 1900 році з'явилася його книга "Тлумачення сновидінь", в якій він вперше опублікував найважливіші положення своєї концепції, доповнені в його наступних книгах "Психопатологія повсякденного життя" (1901), "Я і Воно" (1923), "Тотем і табу" ( 1913), "Психологія мас і аналіз людського" Я "" (1921). Поступово його ідеї здобували визнання, в 1910 році його запрошують читати лекції в Америці, де його теорія здобуває особливу популярність. Його роботи переводяться на багато мов. Навколо Фрейда поступово складається кружок його шанувальників і послідовників, до якого входять К. Юнг, А. Адлер, Ш. Ференчі, О. Ранк, К. Абрахам. Після організації психоаналітичного суспільства у Відні, його філії відкриваються в усьому світі, психоаналітичне рух розширюється, набуваючи все більшу кількість прихильників. У той же час Фрейд стає усе більш ортодоксальним і догматичним у своїх поглядах, він не терпить ні найменших відхилень від своєї концепції, припиняючи всі спроби самостійної розробки й аналізу деяких положень психотерапії або структури особистості, її взаємовідносин з навколишнім, вдаються його учнями. Це призводить до віддалення, а потім і до розриву з Фрейдом самих талановитих його послідовників - Адлера, Юнга, Ранка.
У міру зростання популярності Фрейда зростала і кількість критичних праць, спрямованих проти його поглядів. У 1933 році нацисти спалили його книги в Берліні. Після захоплення німцями Австрії положення Фрейда стає небезпечним, він зазнає переслідувань. Зарубіжні психоаналітичні суспільства збирають значну суму грошей і фактично викуповують Фрейда у німців, які дають йому дозвіл виїхати до Англії. Проте його хвороба прогресує, не допомагають ніякі операції та ліки і в 1939 році він помирає, залишивши після себе створений ним світ, вже повністю відкритий для тлумачень і критики. Вчення Фройда, виводить найбільш складні та цінні форми психічного життя з несвідомих інстинктів, головним чином із статевого, мало великий успіх у колах молодих вчених, але навпаки викликало бурю обурення серед охоронців загальноприйнятої буржуазної моралі, які визнали непристойним таке висування на перший план статевого потягу і поспішили оголосити фрейдизм вченням "потворним в естетичному відношенні і нікчемним і небезпечним щодо моральну". [1]
Поняття несвідомого
Найглибша і значима область людського розуму - це несвідоме. Несвідоме являє собою сховище примітивних інстинктивних спонукань плюс емоції та спогади, які настільки загрожують свідомості, що були пригніченими та витіснені в область несвідомого. Неусвідомлюваний матеріал багато в чому визначає наше повсякденне функціонування.
Вивчення феномену несвідомого йде в глибоку старовину, його визнавали в своїй практиці лікарі самих ранніх цивілізацій. Для Платона визнання існування несвідомого послужило основою створення теорії пізнання, побудованої на відтворенні того, що є в надрах психіки людини. Будучи знайомий з філософськими ідеями Платона, Фройд, безсумнівно, почерпнув звідти деякі уявлення про несвідоме. Так, навряд чи в поле його зору не потрапили ті роздуми Платона, які були пов'язані з проблемою неусвідомленого знання людини.
Проблема несвідомого, одягнена в форму розгляду можливості існування неусвідомлених уявлень, знаходить своє відображення і у філософії Канта (1724-1804). Фрейд неодноразово посилається на Канта у своїх роботах. Текстологічний аналіз показує, що засновник психоаналізу був знайомий не тільки з кантівської "антропології з прагматичної точки зору", але і з іншими творами німецького філософа. У багатьох випадках Фрейд не тільки розділяє філософські ідеї Канта, а й апелює до його авторитету, коли мова заходить про обгрунтування своїх психоаналітичних концепцій. Особливо це стосується проблеми несвідомого.
Роздуми про проблему несвідомого зайняли важливе місце в багатьох філософських працях XIX ст. в цей період намічається і здійснюється поворот від раціоналізму епохи Просвітництва та німецької класичної філософії до иррационалистической розуміння буття людини у світі.

Філософія екзистенціалізму

Екзистенціалізм (лат.- існування), філософія існування - напрям у філософії XX століття, що розглядає людину як унікальна духовна істота, здатна до вибору власної долі. Экзистенция трактується як протилежність есенції (суті). Якщо доля речей і тварин зумовлена, то якщо вони мають суть раніше існування, то людина набуває своєї суті в процесі свого існування. Основним проявом экзистенции є свобода, яка має на увазі відповідальність за результат свого вибору. Філософія екзистенціалізму - ірраціональна реакція на раціоналізм Освіти і німецької класичної філософії. По затвердженнях філософів-екзистенціалістів, основна вада раціонального мислення полягає в тому, що воно виходить з принципу протилежності суб'єкта і об'єкту, тобто розділяє світ на дві сфери - об'єктивні і суб'єктивні. Справжня філософія, з точки зору екзистенціалізму, повинна виходити з єдності об'єкту і суб'єкта. Ця єдність втілена в "экзистенции", тобто деякій ірраціональній реальності.

Згідно філософії екзистенціалізму, щоб усвідомити себе як "экзистенцию", людина повинна опинитися в "пограничній ситуації" - наприклад, перед лицем смерті. В результаті світ стає для людини "інтимно близьким". Істинним способом пізнання, способом проникнення у світ "экзистенции" оголошується інтуїція ("екзистенціальний досвід" у Марселя, "розуміння" у Хайдеггера, "екзистенціальне осяяння" у Ясперса), яка являє собою иррационалистически представлений феноменологічний метод Гуссерля. Ідеальна свобода людини - це свобода особи від суспільства.

31) Сцієнтизм — це філософська світоглядна позиція, що сприймає (видає) науку як найвищий ступінь розвитку людського розуму. Прибічники сцієнтизму вірять у можливість науки вирішити всі соціальні проблеми сучасності. Сцієнтизм перебільшує (абсолютизує) значення науки й водночас принижує («заперечує») важливість соціальних (гуманітарних) знань.

Антисцієнтизм — філософсько-світоглядна позиція, прихильники якої піддають різкій критиці науку, техніку, які, на їхній погляд, не дають можливості здійснити людський прогрес. їх аргументи випливають з фактів негативних наслідків НТР, наявних глобальних проблем сучасної цивілізації. У крайніх формах антисцієнтизм взагалі відкидає науку й техніку, вважаючи, що їх сила є ворожою для людського існування. Методологічною основою антисцієнтизму є абсолютизація негативних результатів розвитку науки й техніки.

124. Апатія,атараксія, евдемонія в елліністичній філософії

Сприятливі умови для розвитку епікуреїзму. Скептицизму та стоїцизму склались у римський період розвитку античної філософії (Іст.до н.е-Vст. Н.е). найвідомішими римськими філософами стали Сенека, Епіктет,Марк Аврелій.

Життя людини наперед визначене космічною душею,уникнути цієї залежності людина фізично не в змозі. Ця ідея визначила головну стратегію й тактику етики стоїків – через те,що зовнішні матеріальні цілі зазвичай недосяжні й нереальні, людина має орієнтуватись лише на підвладний їй внутрішній вибір (свободу волевиявлення)

Зовнішня свобода виявляється лише в єдності. Співпраці з долею,яку неможливо змінити. Ця співпраця знаходить свій вияв у організації повсякденного життя згідно із законами природи й Логосу. Досягнення гармонії з природою (доброчинного життя) веде до щастя(евдемонії)

Стоїчний ідеал щасливого життя людини – це апатія

(свобода від афектів життя) та атараксія (життя поза впливом зовн обставин)

32) Філософія України - органічна частина всесвітньої філософії. Проблеми, які вона розглядає, тісно пов'язані з постановкою і теоретичним їх розв'язанням у світовій філософії. Разом з тим історія філософії України відтворює і самобутні підходи і шляхи розв'язання цих проблем, що спираються на національні культурні традиції. Наше звернення до історії вітчизняної філософії має велике пізнавальне значення. Відомо, що без історії немає і теорії. Не вивчивши зміст і етапи розвитку філософської думки в Україні, неможливо повною мірою зрозуміти історію українського народу, особливості формування його духовного світу, його культури та традицій.

Ряд філософів у розвитку та становленні філософії в Україні виокремлюють три періоди: перший - становлення і розвиток філософської думки в Київській Русі; другий-період філософії українського Відродження та Просвітництва і розвитку філософії в Києво-Могилянській академії; третій - період української філософії в культурі романтизму XIX-першої половини XX ст. Погоджуючись із такою концепцією періодизації історії філософії в Україні, мабуть, варто доповнити її четвертим і п'ятим періодами. Четвертий період-від 30-х років XX ст. до кінця 80-х років - філософія радянського періоду, а також філософія української діаспори. П'ятий-період народження культури незалежної України й формування сучасної філософії кінця XX та початку XXI ст.

Отже, мета цього розділу - провести загальний огляд розвитку української філософської думки, починаючи з доби Київської Русі і закінчуючи дослідженнями сучасних вітчизняних філософів.

Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 248; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

12 3 4 5 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!