Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства. Т.Шевченко.
На початку 40-х років ХІХ ст. з відкриттям університету центром національно-визвольного руху став Київ. У 1846-1847 рр. В Києві діяла перша суто українська таємна політична організація Кирило-Мефодіївське товариство (братство) (Т.Шевченко, М.Костомаров, П.Куліш, В. Білозерський та ін.).
Програні завдання організації викладені в “Книзі буття українського народу” (“Законі божому”) та “Статуті”.
Основні цілі братства:
- ліквідація самодержавства і кріпосного права;
- національне визволення України;
- утворення на демократичних принципах федерації слов’янських народів з центром у Києві.
Програмні документи наголошували на мирному характері перетворень, досягненні стратегічних завдань через освіту та виховання, поширення літератури, залучення до своїх рядів нових членів. Поміркована програма братства викликала критичне ставлення Т.Шевченка та радикально налаштованих братчиків.
За доносом члени братства були заарештовані і засуджені до різних строків ув’язнення та заслання.
Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства була першою спробою української інтелігенції перейти від культурного до політичного етапу боротьби за національне визволення України.
Видатну роль у національному відродженні відіграв поет, мислитель Т.Шевченко, який мав найбільший вплив на українців. З виходом у 1840 р. “Кобзаря” за українською мовою остаточно утверджується статус літературної, “рівної серед рівних”. Своєю творчою та громадською діяльністю Т.Шевченко пробудив національну свідомість українців, сприяв розгортанню ними боротьби за своє національне і соціальне визволення.
|
|
|
Зародження та розвиток громадсько-політичних організацій та партій удругій половині ХІХ ст.
У кін. 50-х рр..ХХ ст. почали організовуватися напівлегальні гуртки – Громади.
Перша Громада виникла в Києві в 1859 р. на базі таємного гуртка “хлопоманів”. На чолі – історик, професор Київського університету В.Антонович. громади також виникли у Харкові. Чернігові. Полтаві, Одесі, Катеринославі та ін. Гуртки об’єднували представників різних прошарків суспільства з різними політичними поглядами. Їх діяльність мала, в основному, культурно-просвітницький характер. Відомі учасники громадівського руху – М.Лисенко, М.Старицький, О.Кониський, П.Мирний, М.Драгоманов, С.Подолинський і ін. Було створено керівний центр Громад усієї України, до якого увійшли В.Антонович, П.Чубинський, О.Русов. Культурно-просвітницький рух Громад викликав тривогу серед урядових кіл. Прийнятий Валуєвський циркуляр у 1863 р. Проти громадівців прокотилася хвиля репресій і в другій пол. 60-х рр. громадівський рух пішов на спад.
|
|
|
У 1861 р. в Петербурзі члени Кирило-Мефодіївського товариства Т.Шевченко, М.Костомаров, П.Куліш, В.Білозерський, які з’їхалися сюди після заслання, заснували журнал “Основа”, який знайомив читачів з життям українського народу. Він діяв до 1862 р. і став першим українським журналом у Російській імперії, сприяв пробудженню національної свідомості української інтелігенції.
Певний вплив на розвиток українського руху справило польське визвольне повстання 1863-1864 рр., спрямоване проти російського самодержавства. Однак масової підтримки з боку української громадськості повстання не знайшло, оскільки польські повстанці не визнавали за Україною права на власну державу.
На початку 70-х рр. після деякого послаблення контролю за внутрішнім життям українського суспільства громадівці активізують свою діяльність. Київська громада мала власний друкований орган “Киевский телеграф”. Активізації українського руху сприяв заснований у 1873 р. в Києві Південно-Західний відділ Російського географічного товариства. Відділ залучив до своєї діяльності велику кількість інтелігенції, зібрав і видав величезний матеріал з історії, економіки, культури рідного краю. Однак з прийняттям у 1876 р. Ємського указу діяльність Громад була заборонена.
|
|
|
Частина громадівців виїхала за кордон. Серед них був і М.Драгоманов (1841-1895), який впродовж 1878-1882 рр. видавав у Женеві перший український журнал за кордоном “Громада”. Він розробив так звану концепцію громадівського соціалізму. Обстоюючи право українського народу на національне самовизначення, М.Драгоманов не закликав до створення незалежної України. Будучи поборником дружби і рівності усіх народів, вчений виступав за автономію України в рамках федеративної демократичної Російської держави.
Наприкінці ХІХ ст. відбувається політизація національно-визвольного руху. “Братство тарасівців” (1891-1893 рр.). Лідери – М.Міхновський, І.Липа. Ставили за мету реалізацію основних ідей Тараса Шевченка, досягнення повної незалежності Української держави. Перша політична партія у Наддніпрянській Україні – Революційна українська партія (РУП, 1900 р.). Лідери – Д.Антонович. Програмний документ – брошура М.Міхновського “Самостійна Україна”. Згодом РУП відмовилася від ідеї самостійності України і висунула вимогу національно-культурної автономії України в межах Росії.
В Україні як складовій частині Російської імперії поруч з українським національно-визвольним рухом розгортався і загальноросійський революційний рух. Зокрема, діяльність революційних народників у 70-80-х рр. ХІХ ст. Програма керівного органу народників – організації “Земля і Воля”, створеної у 1876 р. передбачала захоплення влади шляхом насильницького перевороту, здійснення демократичних перетворень, передачу землі, фабрик і заводів у народну власність. Народники 70-х рр. розгорнули широку пропаганду серед селянства (“ходіння в народ”) з метою викликати протест проти властей і збройні бунти. У 80-і рр. відбулася радикалізація народницького руху. Частина народників, об’єднавшись у 1879 р. в організацію “Народна Воля”, зосередила діяльність на політичному терорі. Зокрема, був вбитий імператор Олександр ІІ. У відповідь уряд посилив репресії, розгромивши народників.
|
|
|
Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 318; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!