Ситуаційна модель Врума-Йеттона-Яго
Ще однією ситуативною моделлю керівництва стала модель, розроблена Віктором Врумом і Пилипом Йеттоном, що була істотно доповнена Яго. Модель Врума-Йеттона зосереджує увагу на процесі прийняття рішень.
Аналогічно моделі «шлях — ціль» дана модель пропонує визначати ефективний лідерський стиль в залежності від ситуації. Передбачається також, що той самий лідер може використовувати різні стилі. Основною відмінністю моделі є її орієнтованість тільки на один аспект лідерської поведінки — залучення підлеглих до участі в прийнятті рішень. Відповідно, лідеру пропонується зосереджувати увагу на проблемі, що повинна бути вирішена, і на ситуації, у якій проблема виникла. Мається на увазі також, що ряд соціальних процесів може вплинути на рівень участі підлеглих у вирішенні проблем.
Головною ідеєю моделі є те, що ступінь чи рівень залучення підлеглих до участі в ухваленні рішення залежить від характеристик ситуації. Відповідно до моделі не існує одного, правильного, єдиного способу ухвалення рішення, придатного для всіх ситуацій. Після аналізу й оцінки кожного аспекту проблеми лідер визначає, який стиль, з погляду участі підлеглих в ухваленні рішення, йому краще використовувати.
У розглянутій моделі ефективність рішення (Реф) визначається на підставі рівняння, яке показує, що вона залежить від якості рішення (Ряк) і рівня прийнятих підлеглими зобов 'язань з виконання рішення (Рзоб), а також від ступеня терміновості рішення (Рчас). Передумовою моделі є передбачення, що відведений ситуацією для вирішення час, поряд з іншими двома, є критичним чинником. Ситуація, у якій обмеження часу не грає ролі, визначає цей показник на нульовому рівні:
|
|
|
Реф=Ряк+Рзоб -Рчас (3.1)
Повна критеріальна основа «загальної ефективності рішення» (Оеф) допускає облік у ній факторів «вартості» і «розвитку»
О еф = Реф — Вартість + Розвиток. (3.2)
У наведеній формулі показник «вартість» означає загублений через вирішення час, що в іншому випадку могло принести більше користі. Показник «розвиток» означає той виграш, що отриманий за межами одноосібно прийнятого рішення.
Відповідно до точки зору авторів моделі, маємо п'ять стилів керівництва, які може використовувати керівник в залежності від того, в якій мірі підлеглим дозволяється брати участь у прийнятті рішень:
А1. Ви самі вирішуєте проблему чи приймаєте рішення, використовуючи наявну у вас на даний момент інформацію.
АП. Ви одержуєте необхідну інформацію від своїх підлеглих, і потім самі вирішуєте проблему. Одержуючи інформацію, ви можете сказати чи не сказати своїм підлеглим, у чому полягає проблема. Роль ваших підлеглих у прийнятті рішень — надання необхідної інформації, а не пошук чи оцінка альтернативних рішень.
|
|
|
С1. Ви викладаєте проблему індивідуально тим підлеглим, кого це стосується, і вислуховуєте їхні ідеї і пропозиції, але не збираєте їх разом в одну групу. Потім ви приймаєте рішення, що відбиває чи не відбиває вплив ваших підлеглих.
СП. Ви викладаєте проблему групі ваших підлеглих, і весь колектив вислуховує всі ідеї і пропозиції. Потім ви приймаєте рішення, що відбиває чи не відбиває вплив ваших підлеглих.
ГП. Ви викладаєте проблему групі ваших підлеглих. Усі разом ви знаходите й оцінюєте альтернативи і намагаєтеся дійти згоди (консенсусу) стосовно вибору альтернативи. Ваша роль схожа з роллю голови. Ви не намагаєтеся вплинути на групу, щоб вона прийняла «ваше» рішення, а хочете прийняти і виконати будь-яке рішення, яке вся група рахує найбільш прийнятним.
Ці п'ять стилів представляють континуум, починаючи з автократичного стилю прийняття рішень (А1 і АЛ), потім йде консультативний (С1 і СП), і, нарешті, завершується повною участю (ГП). Застосування кожного з цих стилів залежить від характеристик ситуації чи проблеми.
|
|
|
Щоб допомогти оцінити ситуацію, Врум і Йеттон розробили сім критеріїв, за якими оцінюється ситуація «підлеглі — керівник», а також модель «дерева рішень».
Критерії проблеми за моделлю Врума-Йеттона-Яго:
1. Значення якості рішення.
2. Наявність достатньої інформації чи досвіду в керівника для ухвалення якісного рішення.
3. Ступінь структурованості проблеми.
4. Значення згоди підлеглих з цілями організації і їхньої причетності для ефективного виконання рішення.
5. Визначена на підставі минулого досвіду імовірність, що автократичне рішення керівника одержить підтримку в підлеглих.
6. Ступінь мотивації підлеглих досягти цілей організації, якщо вони виконають завдання, сформульовані при викладі проблеми.
|
|
Рис. 1. Модель ухвалення рішення керівником Врума-Йеттона-Яго
7. Ступінь імовірності конфлікту між підлеглими при виборі альтернативи.
Кожен критерій перетворюється в питання, які керівник ставить собі при оцінці ситуації. Ці питання наведені у верхній частині малюнка. Перші три питання відносяться до якості рішення, а останні чотири — до факторів, що обмежують згоду підлеглих.
Щоб визначити, який з цих п'яти стилів підходить до конкретної ситуації, керівник використовує «дерево рішень» (рис. 1). Починаючи з лівої сторони моделі, керівник відповідає на кожне питання, знаходить у такий спосіб критерій проблеми і, в кінцевому рахунку, підбирає відповідний стиль керівництва.
|
|
|
Підводячи деякі підсумки розгляду поданих моделей лідерства, можна відзначити наступне:
• ситуативна модель Фідлера розглядає три перемінних: відносини між керівником і членом групи, структура завдання і посадові повноваження;
• ситуаційний підхід «шлях — ціль» Мітчела і Хауса виходить з того, що керівник міг зробити і зробив для полегшення шляху чи засобів, за допомогою яких підлеглі досягають мети;
• у рамках моделі життєвого циклу керівника Херсі і Бланшарда стверджується, що найбільш ефективний стиль керівництва завжди різний — в залежності від зрілості виконавців;
• модель Врума-Йеттона-Яго заснована на п'ятьох видах поведінки і сімох потенційних ситуаціях, співвідношення яких дозволяє прийняти рішення керівнику, що є дуже цінним для наших досліджень.
Хоча жодна з цих теорій не одержала належного підтвердження на практиці, дані дослідження переконують, що керівники повинні вибирати стиль керівництва відповідно до ситуації і що не існує якогось одного оптимального стилю лідерства. Це положення є дуже важливим висновком для розгляду ролі і поведінки різних керівників у різних, неординарних, часом критичних ситуаціях.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 930; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!