Шляхи запобігання та подолання кризових ситуацій
Для успішного функціонування ринкової економіки держава повинна забезпечити права приватної власності, конкуренцію і вільний обмін товарів та послуг; можливість оголошення неспроможності і банкрутства.
Держава повинна брати активну участь у процесах санації і ліквідації підприємств. З цією метою господарське законодавство країни повинно мати відповідну нормативну базу, що регламентує процедуру санації і ліквідації підприємства. Законодавство про банкрутство, з одного боку, повинно захищати права власності і дозволяти власникам підприємств приймати будь-які економічні рішення, що не суперечать закону, і, власне, брати на себе всю повноту відповідальності за рішення і ризик, а з іншого — захищати кредиторів від несумлінних і неплатоспроможних партнерів, гарантувати їм одержання вкладених у підприємство засобів.
Формами оздоровлення підприємства є перетворення і санація.
Перетворення (поділ, перехід в іншу форму) застосовується тоді, коли аналіз підтверджує неможливість збереження підприємства в існуючому вигляді, з метою знайти вихід із кризи шляхом зміни формальної організації і правового становища.
Санація — це комплекс заходів щодо оздоровлення виробничо-господарської діяльності суб'єкта господарювання.
Звичайно, при цьому відбувається зміна керівництва, розробляється нова концепція керування, стратегія виробничо-господарської діяльності, а також може відбуватися реструктуризація.
|
|
|
Програма виходу підприємства з кризової ситуації допускає цілий набір ефективних засобів стратегії і тактики, необхідних для конкретного випадку і конкретного підприємства.
Найбільш поширені два види стратегії і тактики:
Захисна, котра передбачає:
скорочення витрат;
• скорочення виробництва і збуту;
• закриття підрозділів;
• скорочення персоналу.
Наступальна, що передбачає:
- активний маркетинг;
• вивчення і завоювання нових ринків збуту;
• збільшення витрат на удосконалення виробництва за рахунок його модернізації, відновлення основних фондів, впровадження перспективних технологій;
• удосконалення керування;
• використання резервів виробництва (ресурсозберігаючі заходи).
Для досягнення цілей фінансування заходи щодо виходу з кризи можна поділити на: оперативні і стратегічні.
Оперативні заходи включають:
• усунення збитків;
• виявлення резервів (в першу чергу внутрішніх);
• залучення фахівців;
• кадрові зміни;
• відстрочки платежів;
• залучення кредиторів;
• зміцнення виробничої дисципліни і т.д.
• Стратегічні заходи передбачають:
• аналіз і оцінку стану підприємства, його науково-технічного й організаційно-управлінського потенціалу;:
|
|
|
• перегляд існуючих стратегій фірми;
• проведення необхідних змін у виробничій структурі і виробничій культурі, пов'язаних зі зміною стратегії;
• розробку (перегляд) концепції інноваційної політики підприємства;
• розширення маркетингових досліджень;
• програму технічного переозброєння (реконструкції) підприємства;
• розробку (перегляд) кредитної політики фірми;
• удосконалювання кадрової політики підприємства;
• розробку бізнес-плану підприємства з урахуванням вироблених заходів.
Основним документом, що описує важливі аспекти санації й обгрунтовує необхідність проведення тих чи інших конкретних санаційних заходів, є бізнес-план, у якому показується, яким чином керівництво фірми планує перебороти кризову ситуацію, що виникла на підприємстві, і які намічені шляхи запобігання банкрутству.
Усі дії посібника з порятунку банкрута звичайно розвиваються в двох фазах.
Фаза 1. Стан "коми" — розробка першочергових заходів, що загальмовують розвиток процесу погіршення ситуації і створюють умови для виходу підприємства з кризового стану:
1) проведення експрес діагностики стану підприємства;
|
|
|
2) оголошення на зборах акціонерів (учасників) "надзвичайного стану";
3) зміна керівної ланки і формування команди однодумців;
4) зміцнення морального духу трудового колективу;
5) вироблення першого варіанта версії стратегії, політики, концепції і проекту антикризової програми (плану) по фінансовому оздоровленню підприємства;
5) виявлення внутрівиробничих резервів функціонування підприємства, які додадуть імпульс новому ривку в його розвитку;
Фаза 2. Стан "шокової терапії" — осмислення причин ситуації, яка виникла, і розробка заходів для виходу з неї. З цією метою застосовують такі кроки:
1) проведення інвентаризації майна підприємства;
2) проблемна діагностика стану підприємства і темпів поширення негативних тенденцій його розвитку, аналіз фінансового і техніко-економічного стану підприємства з метою виділення ключових проблем у розвитку його діяльності;
3) оцінка інноваційного потенціалу підприємства і всього того, що допоможе переломити негативний напрямок тенденцій у зміні його стану;
4) аналіз сильних і слабких сторін діяльності підприємства в можливій реалізації інноваційного потенціалу;
5) уточнення головних стратегічних цілей розвитку підприємства з урахуванням реалізації наявного інноваційного потенціалу;
|
|
|
6) визначення шляхів їхнього досягнення за допомогою використання технологій мозкового штурму;
7) поглиблене пропрацювання цих шляхів і вироблення комплексу заходів для їхнього виконання;
8) прогноз, аналіз чекань і попередня оцінка варіантів розвитку підприємства з урахуванням передбачуваних результатів реалізації намічених заходів;
9) виділення пріоритетів у напрямках здійснення оздоровчих заходів;
10) характеристика реальності і надійності джерел ресурсів, а також аналіз їхньої достатності для реалізації намічених заходів;
11) розробка остаточного варіанта програми по виводу підприємства з кризового стану і її виконання;
12) перерозподіл ресурсів і їхня мобілізація для виконання програми;
13) розробка схеми виконання програми з виділенням першочергових завдань;
14) формування команд для їхнього виконання;
15) виконання програми і підведення перших організаційних підсумків.
Кожний випадок неспроможності підприємства унікальний. Можуть бути різні "захворювання", тобто кризи — фінансовий, технологічний, кадровий або товарний. Оздоровлення стану підприємства як частина ситуаційного менеджменту припускає цільовий вибір найбільш ефективних стратегій і тактик, необхідних для кожного окремого випадку і конкретного підприємства.
Ґрунтуючись на досвіді подолання кризових ситуацій вітчизняними підприємствами, можна виділити спільні для них види стратегій:
• стратегію виживання, яка припускає, еволюційний розвиток підприємства з урахуванням становища, яке склалося, тобто плавне, з мінімальними перебудовами, але надійне поліпшення показників, аж до виходу його зі стану банкрутства;
• стратегію прориву, яка забезпечує істотне поліпшення всіх аспектів діяльності підприємства за мінімально короткий час і можливу орієнтацію на лідируюче положення на ринку.
Знаходячись у критичному стані, підприємство не має можливості залучати позикові кошти для свого розвитку. Тому джерелом фінансового забезпечення реалізації програми (плану) по виводу підприємства з кризового стану є тільки власні засоби. Отже, між усіма заходами програми (плану) існує фінансовий зв'язок: одні заходи забезпечують приплив або економію витрат коштів, а інші припускають їхнє використання, тобто перші є донорами для других. У цьому зв'язку прийнято розрізняти два види тактики фінансового оздоровлення.
Захисна тактика (або захист від кризи) припускає проведення ресурсонесучих і ресурсозберігаючих заходів, основою яких є вивільнення коштів або скорочення їхніх витрат, пов'язаних з виробництвом і збутом продукції, змістом основних фондів, економією витрати оборотних коштів і персоналу.
Захисна тактика обмежується застосуванням оперативних процедур такого змісту:
• оптимізація обсягу виробництва шляхом визначення межі його , рентабельності, зняття з виробництва збиткової продукції,
встановлення обгрунтованих цін на продукцію з урахуванням ,» норм рентабельності й еластичності попиту, досягнення беззбитковості основного виробництва;
• скорочення витрат на виробництво і збут продукції, у тому числі на утримування майнового комплексу, енерговитрат, накладних витрат, витрат на ремонтні і профілактичні роботи, що викликає скорочення виробництва в цілому;
• встановлення жорсткого контролю витрат з метою усунення непродуктивних накладних витрат і фіксованих витрат, виявлення, і використання внутрівиробничих резервів;
• оптимізацію норм витрати ресурсів усіх видів і контроль над їхнім дотриманням, удосконалювання облікової і податкової політики; проведення аналізу з причин і центрів відповідальності;
• вирішення вузлових проблем; оптимізація використовуваних ресурсів; виявлення і використання внутрішніх резервів росту обсягу виробництва;
• скорочення чисельності працівників апарата керування, кадрові перестановки; централізація контрольно-планових функцій і створення центрів фінансової відповідальності;
• вивільнення зайвого персоналу і забезпечення соціальних пільг для нього;
• реструктуризація;
• удосконалювання організації праці; підвищення його культури; зміцнення дисципліни праці у виробництві і керуванні;
• оптимізація керування товарно-грошовими потоками;
• зміцнення напрацьованих господарських зв'язків;
• зміна політики розрахунків — упорядкування заборгованості підприємства, включаючи:
• уточнення дебіторської заборгованості і її витребування,
• реструктуризацію заборгованості в бюджет і позабюджетні фонди,
• списання безнадійних боргів, улагоджування справ із кредиторами і укладання з ними мирної угоди шляхом підписання договору про відступне з наданням кредиторам у вигляді відступного акцій підприємства, створеного на базі майна боржника,
• реструктуризація і погашення простроченої заборгованості;
• удосконалювання організації праці; підвищення його культури; зміцнення дисципліни праці у виробництві і керуванні;
• оптимізація керування товарно-грошовими потоками;
• зміцнення напрацьованих господарських зв'язків;
• поліпшення структури активів підприємства шляхом передачі об'єктів у заставу, продажу або здачі в оренду ліцензій, патентів, майна безперспективних виробництв, об'єктів незавершеного будівництва;
• реалізація довгострокових фінансових вкладень, дочірніх і залежних фірм, наднормативних запасів товарно-матеріальних
цінностей;
• звільнення від тягаря утримування соціальної сфери і передача її у власність місцевих органів керування, формування на їхній основі самостійних дочірніх підприємств (наприклад, кондомініумів);
• підвищення оборотності оборотних коштів;
• франчайзинг, лізинг.
Масове застосування захисної тактики більшістю підприємств викликає іще глибшу кризу національної економіки, погіршуючи тим самим їхнє становища, тому, що головна причина кризи знаходиться поза підприємством.
Наступальна тактика (або атака на кризу) означає проведення заходів реформаторського характеру, спрямованих на приплив інвестицій ззовні або на забезпечення умов для приросту виторгу. Це особливо важливо для її грошової складової, яка може надходити від реалізації продукції, венчурного капіталу, кредитів, коштів за рахунок підвищення ефективності використання майна, включаючи фондовий портфель, а також за рахунок витребування державної підтримки і податкових пільг, які отримуються у процесі участі в конкурсах інвестиційних проектів. Коректуються філософія і принципи функціонування підприємства, тобто змінюється його стратегія.
Це знаходить висвітлення в новій концепції фінансового, виробничого, кадрового оздоровлення, відповідно до якої розробляються фінансові, маркетингові, інвестиційні програми по поліпшенню фінансового благополуччя підприємства. У цьому випадку здійснюються такі процедури, які розраховані на тривалу перспективу:
• поповнення оборотних коштів за рахунок збільшення статутного капіталу шляхом залучення співзасновників (додаткових внесків у статутний капітал) або в результаті додаткової емісії акцій і облігацій;
• зміцнення іміджу підприємства в діловому світі;
• пошук оптимальної моделі розвитку, виявлення потенційних партнерів;
• створення комплексу взаємно інтегрованих бізнесів;
• реанімація, реабілітація і перепрофілювання існуючих видів виробництв, зміна видів діяльності;
• участь у фінансово-промислових групах;
• викорінювання першопричин, що породжують нестабільність функціонування підприємства;
• проведення активного маркетингу, формування банку даних про ринкову кон'юнктуру, вивчення і завоювання нових ринків збуту, формування власної збутової бази;
• проведення політики більш високих цін;
• відновлення асортименту, максимальне підвищення обсягів виробництва перспективних видів продукції і забезпечення їх замовленнями;
• підвищення інвестування власного виробництва;
• відновлення основних фондів, впровадження прогресивних техніки і технології;
• скорочення норм витрат ресурсів усіх видів за рахунок впровадження прогресивних технологій;
• скорочення трудомісткості виробництва;
• забезпечення діяльності нематеріальними активами (ліцензіями,
патентами);
• розробка пакета бізнес-планів з урахуванням ризиків;
• проведення експертизи платоспроможності замовників;
• формування корпоративної культури підприємства;
• налагодження управлінського і фінансового обліку;
• зміна організаційної структури підприємства, підготовка нового командного складу підприємства, перепідготовка кадрів і їхня психологічна переорієнтація, налагодження в короткий термін діяльності тих служб, що забезпечать підприємству розвиток його конкурентних переваг, радикальна зміна форм і методів керування.
Найчастіше зустрічається наступний варіант фінансового оздоровлення підприємства. На основі життєздатних ділянок виробництва створюється нова юридична особа, у статутний капітал якого підприємство-боржник входить частиною майна. Це може бути акціонерне товариство, кошти, від продажу акцій якого направляються кредиторам. З огляду на велику складність і багатогранність проведення розглянутих процедур, що підлягають виконанню, до персоналу підприємства повинні пред'являтися підвищені вимоги, що диктуються особливими підходами до керування в кризових і передкризових ситуаціях.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 895; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!