ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ АПАРАТУ УПРАВЛІННЯ

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 3

1) галузевий принцип;2) територіально-виробничий принцип;3) лінійний принцип;4) функціональний принцип,5) принцип подвійного підпорядкування.

1.Указ - це правовий акт глави держави, який видається з найважливіших питань, віднесених до його компетенції. Укази можуть мати як нормативний, так і ненормативний (правозастосовний характер). Нормативні укази стосуються до невизначеного кола фізичних та юридичних осіб і мають довгострокову дію. Ненормативні укази мають індивідуальне значення.

Розпорядження - ненормативний акт глави держави, який має індивідуальний організаційний характер. Згідно з зазначеним Положенням розпорядженнями Президента України оформляються:

2. Адміністративна правоздатність громадян України -це здатність мати права, нести обов'язки адміністративно-правового характеру. Вона виникає в момент народження громадянина і припиняється з його смертю.

Іноземці є рівними перед законами України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статті, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

3.Адміністративний договір — угода двох чи більше суб'єктів адміністративного права, один із яких завжди є суб'єктом виконавчої влади. Це багатосторонній акт, за допомогою якого виникають, змінюються або припиняються взаємні права й обов'язки сторін.

1. Обов'язковим суб'єктом адміністративних договірних відносин є орган виконавчої влади (посадова особа).

2. Учасники адміністративного договору «перебувають не в однаковому стані», адже орган управління зберігає владні повноваження адміністративного характеру й разом з тим несе певні зобов'язання перед другою стороною (наприклад, договір патронату, контрактації тощо). На відміну від нього, цивільно-правовий договір є актом, заснованим на угоді сторін. При цьому права й обов'язки учасників договору регулюють норми цивільного права. Жодна сторона цивільно-правового договору не має владних повноважень щодо іншої.

3.В адміністративному договорі обов'язково визначено, коли, з ким і на яких умовах він може бути укладений. Проте свободу розсуду, багатоваріантний вибір органу управління під час укладення адміністративного договору не виключають. Головне, щоб він був укладений у межах компетенції. Ця вимога є гарантією проти свавілля, зловживань. Застосування термінів «компетенція» й «правоздатність» має вирішальне значення для визначення юридичної природи правовідносин. Вимога компетентності органу виконавчої влади як учасника договору є основною умовою дійсності адміністративного договору. Цивільне ж право, навпаки, використовує не поняття «компетенція», а поняття «цивільна правоздатність».

4. Метою адміністративних договорів здебільшого є реалізація публічних інтересів (договори в сфері управління державною власністю, договори, що забезпечують державні потреби та податкові угоди тощо), в той час як метою більшості приватноправових договорів виступає індивідуальний інтерес. Численні адміністративні договори мають комплексний характер і регулюються одночасно нормами декількох галузей права. Переконливим прикладом цього може слугувати інститут державної служби за контрактом, де порядок вступу на державну службу, її проходження, права й обов'язки службовців регулюють норми трудового й адміністративного права, а порядок оподаткування, матеріального стимулювання — норми адміністративного, трудового та фінансового права.

Варіант 4

· Продовжіть думку:

1.За спрямованістю змісту адм..-пр. норми поділяються на : –

– що закріплюють порядок створення і правовий режим суб’єктів правовідносин;

– що визначають форми і методи управлінської діяльності;

– що встановлюють порядок проходження державної служби;

– що визначають способи і порядок забезпечення законності в державному управлінні;

– що регулюють державне управління окремими галузями народного господарства;

– що визначають права, обов’язки громадян у державному управлінні;

– що визначають підстави притягнення до адміністративної відповідальності та процедурні питання її реалізації.

2.Кабінет Міністрів України – колегіальний орган загальної компетенції.

3.За порушення правових норм державні службовці несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.

4.Нормативні акти державного управління - встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях, призначені на довгострокове та багаторазове застосування.

5.Застосування вогнепальної зброї можливе лише спеціалізованими суб’єктами у чітко визначених законодавством випадках (сім підстав застосування зафіксовані у статті 15 Закону України “Про міліцію”

· Завдання на перерахування:

1.Складові елементи адм..-пр. норми:

Адміністративно-правові норми складаються із гіпотези, диспозиції і санкції.

Гіпотеза –частина норми, яка вказує на фактичні умови, за наявності яких норма застосовується. Гіпотезу можна назвати юридичним фактом.

Диспозиція –частина норми, в якій сформульоване саме правило поведінки (обов’язок отримати паспорт, подати до податкової адміністрації декларацію про доходи).

Санкція – частина норми, в якій вказується на захід впливу з боку держави у випадку порушення правил передбачених нормою.

2.Повноваження Кабінету Міністрів України:

Стаття 116. Кабінет Міністрів України:

1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;

6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;

7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

9-¹) утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

9-²) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем’єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України;

10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.

3.Заходи заохочення, що можуть застосовуватись до державних службовців:

Так, "Дисциплінарний статут" передбачає можливість заохочення працівників прокуратури за сумлінне виконання службових обов'язків: подякою, грошовою премією, подарунком, цінним подарунком, достроковим присвоєнням класного чину або підвищенням у класному чині, нагородженням нагрудним знаком "Почесний працівник прокуратури України", присвоєнням почесного звання "Заслужений юрист України". За особливі заслуги державні службовці можуть бути представлені до нагородження орденами і медалями.

4.Правові акти державного управління:

За юридичними властивостями акти державного управління поділяються на: нормативні (встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях, призначені на довгострокове та багаторазове застосування), індивідуальні (вирішують конкретні питання управління і не містять у собі норм права, спрямовані на одноразове застосування відносно конкретних випадків, ситуацій, обставин, здійснюють безперервне оперативне вирішення органами виконавчої влади численних справ)та змішані (містять і норми права, і рішення щодо конкретних управлінських справ та ненормативні приписи).

В залежності від суб’єктів прийняття нормативних актів управління виділяють: Укази і розпорядження Президента України; постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України; накази, інструкції, розпорядження міністрів; рішення місцевих державних адміністрацій; положення, правила, інструкції, накази, розпорядження, що видаються керівниками державних підприємств та установ.

· Завдання на порівняння:

1. Адміністративне та трудове право. Зближує правові галузі, нерівноправність статусу суб’єктів їх правовідносин: одна сторона наділена владно-організаційними повноваженнями щодо іншої. Отже, методи правового регулювання адміністративно-правових та трудових відносин є тотожними. Розбіжності спостерігаються у предметах правового регулювання. Трудове право регулює трудові відносини учасників, т.п. відносини трудового процесу. Адміністративне право – управлінські аспекти трудової діяльності, тобто управління та організація трудового процесу. Норми трудового права визначають статус службовців як учасників трудового процесу, а норми адміністративного права – державно-службові відносини.

2. Стаття 106.Президент України:

1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;

4) приймає рішення про визнання іноземних держав;

5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;

8) припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених цією Конституцією;

2. Стаття 116. Кабінет Міністрів України:

2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.

3. Переконання формує правосвідомість, внутрішню психічну готовність об'єкта управління до виконання керівної вказівки і пов'язане із використанням різних організаційних, роз'яснювальних та виховних заходів.

Адміністративний примус - це різновид державного примусу, окремий інститут адміністративного права, який по суті є втручанням у сферу правових інтересів особи, яка допустила неправомірні дії. Він полягає у застосуванні суб'єктами виконавчої влади передбачених адміністративно-правими нормами примусових заходів до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення.

Варіант 9

1 Застосування АП-норм – діяльність органів держави щодо вирішення управлінських справ і видання індивідуальних юридичних актів, які ґрунтуються на вимогах матеріальних і процесуальних юридичних норм.

2 Абсолютні обов'язки громадянина – це ті обов’язки, які покладені на громадянина в сфері державного управління та виконання яких не залежить від будь-яких обставин, оскільки зумовлено нормами чинного законодавства.

3 Правовий статус державного службовця нерозривно пов'язаний із поняттям посади і визначає такі його аспекти соціальний (горизонтальні та вертикальні відносини); організаційний (місце посади в структурі органу), правовий (коло повноважень, функції, права, обов'язки, відповідальність).

4 Адміністративний договір – визначена актами адміністративного права угода сторін, одна з яких є носієм державно-владних повноважень стосовно інших.

Ознаки адміністративного договору:

1) виникає в сфері державного управління;

2) конкретизує норму адміністративного права;

3) підстава його виникнення – владний, вольовий припис;

4) організуючий характер.

5 Офіційний характер адміністративного примусу полягає у застосуванні його лише від імені держави уповноваженими державними органами та їх посадовими особами у процесі реалізації ними державно-владних повноважень, звідси й відповідний характер примусової діяльності.

– елементи механізму адміністративно-правового регулювання суспільних відносин;

Органічні складові частини механізму адміністративно-правового регулювання :

1. Норми права – загальнообов’язкові правила поведінки, встановлені з метою регулювання суспільних відносин.

2. Акти реалізації норм права – процес фактичного втілення в життя приписів правових норм через поведінку суб’єктів адміністративного права.

3. Правові відносини – вольові суспільні відносини, що виникають на основі норм права.

Функціональні складові частини механізму адміністративно-правового регулювання:

1. Юридичний факт – це конкретні життєві обставини, з якими пов’язані виникнення, зміна та припинення адміністративно-правових відносин. Самі по собі норми адміністративного права не діють, вони активізуються лише тоді, коли настають необхідні для їхньої дії життєві обставини.

2. Правова свідомість суб’єктів адміністративно-правового регулювання – система відображення правової дійсності у поглядах, почуттях, уявленнях людей про право. Правова свідомість складається з: а) правової психології; б) правової поведінки.

3. Законність – правовий режим суспільного життя, який характеризується неухильним дотриманням норм права всіма суб’єктами правових відносин. Законність сприяє якісному здійсненню державного управління. Для громадян законність являє собою засіб, за допомогою якого вони захищаються від порушення своїх прав, свобод і законних інтересів.

4. Акти тлумачення норм права – процес, спрямований на встановлення змісту норм права з метою їх правильної реалізації. Як офіційне так і неофіційне тлумачення норм права значною мірою впливає на функціонування механізму адміністративно-правового регулювання, оскільки належне тлумачення – одна з умов правильної реалізації норм права, яка, в свою чергу, приводить до регулювання відповідних суспільних відносин.

5. Акти застосування норм права – прояв владного веління компетентних державних органів, спрямований на забезпечення умов реалізації суб’єктивних прав та обов’язків учасників адміністративно-правових відносин.

– органи виконавчої влади України;

а) Кабінет Міністрів України - вищий орган виконавчої влади;

б) центральні органи галузевої, міжгалузевої та функціональної компетенції - міністерства, державні комітети, інші центральні органи та відомства України;

в) місцеві органи виконавчої влади - місцеві державні адміністрації. Розглянемо правовий статус органів виконавчої влади України.

– права державних службовців;

користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України;

брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень;

одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції;

на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;

вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця;

на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;

безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення;

на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії;

вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри;

на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці;

на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу;

захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому порядку.

– специфічні риси державного управління;

1) загальнодержавний характер;

2) підзаконний характер;

3) юридично-владний, розпорядчий характер;

4) організаційний зміст;

5) цілеспрямованість, активний характер;

6) постійна основа, безперервність.

– законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти;

Закони — це нормативно-правові акти, що видаються законодавчими органами (у нашій державі — Верховною Радою України), мають вищу юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини.

Підзаконні НПА — результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб) та уповноважених на те державою громадських об'єднань. Такі акти зазвичай розвивають чи деталізують окремі положення законів.

1) Співвідношення за органом державної влади, який наділений компетенцією в сфері правотворчості. Підзаконні НПА видаються головним чином органами викон. влади, ПУ та органами місцевого самоврядування, які не формуються народом України безпосередньо, тоді як закони – виключно представницьким органом державної влади (парламентом).

2) Співвідношення за процедурою ухвалення законів та підзаконних актів.Підзаконні НПА, можуть бути більш оперативно змінені, доповнені або скасовані. Закон – це нормативний акт, який приймається шляхом законодавчого процесу.Підзаконні акти приймаються в основному, органом або посадовою особою, яка має визначену законом компетенцію і не містить ніяких стадій як у законодавчому процесі не містить, що набагато звужує час прийняття підзаконного акту.

3) Співвідношення за колом регулювання суспільних відносин. Підзаконними НПА врегульовується все різноманіття суспільних відносин, яке виникає між людьми і організаціями, органами влади, законами ж – тільки основні, коло яких в загальному окреслюється у ст. 92 Конституції України.

4) Співвідношення за юридичною силою. Підзаконні НПА мають меншу юридичну силу ніж закони.

5) Співвідношення за часовими межами. Підзаконні НПА, як правило, розраховуються на менш тривалий період чинності, є менш стабільними. У випадку внесення змін до галузевих та інших пов’язаних з певною сферою правового регулювання законів, вони мають бути приведені у відповідність до цих джерел права.

6) Співвідношення за сферою правового впливу. Підзаконні НПА, як правило, розповсюджуються на менше коло осіб ніж закони.. Закон – це нормативно – правовий акт, який приймається для регулювання необмеженого кола суспільних відносин.

– повноваження Кабінету Міністрів України і Президента України;

КМУ:

2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

9-1) утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

9-2) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем’єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України;

10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.

Президент:

1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

4) приймає рішення про визнання іноземних держав;

7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;

8) припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених цією Конституцією;

9) вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем’єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п’ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;

10) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;

11) призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України;

12) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Нац. банку України;

13) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

14) вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України;

15) зупиняє дію актів КМУ з мотивів невідповідності КУ з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;

17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;

18) очолює Раду національної безпеки і оборони України;

19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;

20) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;

21) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;

22) призначає на посади та звільняє з посад третину складу Конституційного Суду України;

23) утворює суди у визначеному законом порядку;

24) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;

25) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;

26) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;

27) здійснює помилування;

28)створює у межах коштів, передбачених у Держ. бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;

29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;

30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;

31) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.

– структура та процесуальна форма управління;

Структурна форма передбачає здійснення дій, спрямованих на створення, вдосконалення організаційної структури органів державного управління, оскільки категорія “структура” відображає побудову та внутрішню форму системи.

Наступною формою управління слід вважати процесуальну. Наявність зазначеної форми управління обумовлюється тим, що в управлінні чільне місце займає відповідний процес, який складається з певних стадій, що має циклічний характер, та кінцевим результатом якого є прийняття управлінського рішення. Процесуальна форма також повинна відноситися до форм управління, оскільки процес управління супроводжує діяльність кожного органу, підрозділу, служби тощо. Проте формою управління слід вважати не управлінське рішення, а діяльність, що сприяє процесу прийняття рішення.

Варіант 7

1.Гіпотеза – частина норми, яка вказує на фактичні умови, за наявності яких норма застосовується. Гіпотезу можна назвати юридичним фактом.

2.Президент України є главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

3.Рішення про прийняття відставки приймається у місячний строк.

4.Методи державного управління поділяють на наукові і ненаукові, демократичні і диктаторські, прямого і непрямого впливу, загальні і спеціальні.

1.Норми, які входять до Загальної частини адміністративного права:

Загальна частина об’єднує норми, які регулюють (визначають):

– загальні принципи державного управління;

– правове становище суб’єктів адміністративного права;

– форми і методи управлінської діяльності;

– адміністративно-правові режими;

– адміністративну відповідальність;

– адміністративний процес;

– засоби забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні.

2. Органи місцевого самоврядування в Україні;

сільські, селищні, районні, міські, районні в містах ради та їх виконавчі органи.

3.Основні обов’язки державних службовців:

- Додержання Конституції і інших актів законодавства України.

- Забезпечення ефективної роботи і виконання завдань держ. органів відповідно до їх компетенції.

- Недопущення порушення прав і свобод людини і громадянина

- Безпосереднє виконання покладених на них службових обов’язків, своєчасне і точне виконання рішень держ. орг.. чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників

- Забезпечення держ. таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов’язків держ. служби, та іншої інформації, яка не підлягає розголошенню відповідно до законодавства

- Постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації

- Сумлінну виконання своїх службових обов’язків, ініціатива і творчість у роботі.

Повинен діяти у межах своїх повноважень.

4.принципи державного управління;

1) соціально-політичні: демократизм; участь населення в управлінській діяльності; рівноправність осіб; рівність усіх перед законом; законність; гласність; врахування громадської думки; об’єктивність;

2) організаційні принципи побудови апарату державного управління: галузевий, функціональний, територіальний;

3) організаційні принципи функціонування апарату державного управління: нормативність діяльності; єдиноначальність; колегіальність; поділ управлінської праці; відповідальність за свої рішення; оперативна самостійність.

5.заходи адміністративного припинення:

Група заходів адміністративного припинення є досить неоднорідною, численною, тому у правовій науці прийнято розподіляти їх на декілька підгруп в залежності від характеру сфери застосування:

1) заходи адміністративного припинення загального призначення;

2) заходи адміністративного припинення спеціального призначення.

До заходів адміністративного припинення загального призначення слід віднести заходи, які застосовуються багатьма суб’єктами у повсякденному житті. При цьому ця підгрупа заходів в залежності від безпосередньої мети їх застосування поділяються, у свою чергу, на:

а) самостійні (оперативні) заходи адміністративного припинення, застосування яких забезпечує оперативне вирішення поставлених завдань. Це:

- вимога припинити протиправну поведінку;

- привід осіб, які ухиляються від явки до різних державних органів та установ, не виконують обов’язку з’явитися на виклик останніх

- адміністративне затримання, не пов’язане із здійсненням провадження в справах про адміністративні правопорушення;

- взяття на облік і офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки щодо осіб, які систематично порушують громадський порядок, якщо ці порушення є незначними за своїм характером і не тягнуть за собою юридичної відповідальності;

- зупинка транспортних засобів;

- відбір зразків товарів для проведення експертизи;

- виселення в адміністративному порядку осіб, які самовільно зайняли жилі приміщення або таких, які проживають у будинках, які загрожують обвалом;

- заборона чи зупинка певних робі або експлуатації різних.

Б) заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення, спрямовані на створення необхідних умов для притягнення винної особи до адміністративної відповідальності. Це:

- доставлення порушника в міліцію, громадський пункт охорони правопорядку, приміщення виконавчого комітету селищної, сільської ради, службове приміщення воєнізованої охорони;

- адміністративне затримання застосовується за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених в ст. 262 КпАП України і лише чітко визначеними органами на визначений термін.

- особистий огляд і огляд речей;

- вилучення речей і документів .

- відсторонення водіїв від керування транспортними засобами та огляд їх на стан сп’яніння

До заходів адміністративного припинення спеціального призначення можна віднести заходи, процедура застосування яких відрізняється певною специфікою, коли застосування інших заходів не дало бажаних результатів, із конкретною спрямованістю цих заходів на особу порушника, завдання йому певної фізичної шкоди і навіть із можливістю позбавлення його життя. До цієї групи заходів слід віднести:

- заходи фізичного впливу .

- «спеціальні засоби».

- вогнепальна зброя .

1.постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України; Постанова Кабміну - правовий акт, що приймається для розв'язання найважливіших і принципових завдань, що стоять перед урядом, і встановлення стабільних норм, правил поведінки.

У постановах розкривають господарські, політичні й організаційні питання. Часто за допомогою постанов затверджують різні нормативні документи (типові інструкції, нормативи тощо).

Розрізняють такі види постанов:

· постанови, що адресуються для виконання іншим органом;

· постанови організаційного характеру.

Розпорядження Кабміну — ненормативний акт глави держави, який має індивідуальний організаційний характер.

1 має обов'язкову юридичну силу щодо громадян (працівників) та підлеглих організацій, яким адресовано розпорядження.

Розпорядження становлять підзаконні акти й поділяються на 2 групи:

· розпорядження загального характеру - тривалої дії;

· розпорядження окремого характеру -стосуються окремого вузького питання.

2.повноваження першого віце-прем'єр-міністра та віце-прем'єр-міністра України;

1. Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністр України згідно з визначеним Кабінетом Міністрів України розподілом повноважень:

1) забезпечує виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, виконання інших покладених на Кабінет Міністрів України завдань і повноважень у відповідних напрямах діяльності;

2) забезпечує підготовку питань для розгляду на засіданнях Кабінету Міністрів України, попередньо розглядає і погоджує проекти законів, актів Президента України, що готуються Кабінетом Міністрів України, та проекти відповідних актів Кабінету Міністрів України, сприяє узгодженню позицій між членами Кабінету Міністрів України, вносить пропозиції щодо порядку денного засідань Кабінету Міністрів України;

3) забезпечує взаємодію Кабінету Міністрів України з Президентом України та Верховною Радою України з питань діяльності Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;

4) бере участь у розгляді питань на засіданнях Кабінету Міністрів України, має право бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України та її органів, брати участь у роботі колегій міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, у засіданнях Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

5) за рішенням Кабінету Міністрів України здійснює керівництво консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, що утворюються Кабінетом Міністрів України;

6) представляє в установленому порядку Кабінет Міністрів України у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами та організаціями в Україні та за її межами;

7) веде переговори і підписує міжнародні договори України відповідно до наданих йому повноважень;

8) здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.

– повноваження Прем'єр-міністра України та Президента України;

Премєр-міністр здійснює повноваження адміністративного (спрямовує і координує діяльність Першого віце-прем'єр-міністра і віце-прем'єр-міністрів України, міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади- спрямовує та координує діяльність Державного комітету України;- очолює урядові комітети, - керує роботою Кабінету Міністрів України, - бере участь у нормотворчій діяльності: підписує акти Кабінету Міністрів України.- бере участь у роботі органів державного управління), представницького (- веде переговори і підписує в установленому порядку міжнародні договори України;- представляє Програму діяльності Кабінету Міністрів України на пленарному засіданні Верховної Ради)та політичного(організовує роботу з формування і реалізації державної економічної та фінансової політики, а також в межах своїх повноважень політики з питань оборони, юстиції, правоохоронної діяльності та євроатлантичної інтеграції України;- організовує роботу центральних та місцевих органів виконавчої влади з формування і реалізації державної регіональної політики, проведення адміністративної та адміністративно-територіальної реформ, реформування системи державної служби) характеру. А президент здійснює представницькі (права та обов'язки ПУ як глави держави здійснювати загальне представництво держави як у межах державного кордону, так і в зовнішньополітичних відносинах), законодавчі(права та обов'язки ПУ у сфері розробки, прийняття і набуття чинності законами України), установчі (права та обов'язки ПУ у сфері утворення, реорганізації та ліквідації інших державних органів) контрольні(права та обов'язки ПУ у сфері нагляду за дотриманням законності у діяльності інших органів державної влади) повноваження.

3 Нікчемні та оспорювані акти управління;

Нікчемні акти – акти, юридична недійсність яких очевидна, недоліки яких скасувати не можна й які не породжують юридичних наслідків. Вони не дійсні з моменту прийняття, за їх невиконання не наступає юридична відповідальність (які містять вказівки щодо порушення законодавства, сприяють вчиненню злочинів тощо).
Оспорюванні (заперечні) акти – акти з помилками, дефектність яких не є очевидною, й які можна скасувати, доопрацювати, привести у відповідність до вимог законодавства. Недоліки не позбавляють їх юридичної сили, але можуть бути оскаржені зацікавленими суб’єктами права. Після оскарження або опротестування акт може бути визнаний або правомірним, законним(після усунення недоліків), або нікчемним. За такої ситуації оспорюванні акти підлягають виконанню на відміну від нікчемних актів.

Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 269; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 23

Мы поможем в написании ваших работ!